Поняття і види суб'єктів міжнародного права

Разом із суверенними державами все більш активну роль у міжнародних відносинах, урегульованих нормами права, відіграють й інші учасники, які в сукупності утворюють поняття "суб'єкти міжнародного права". Поняття "суб'єкт права" було вироблено загальною теорією права стосовно права в цілому. Незважаючи на те, що міжнародне право - особлива система права, водночас це право, тому загальнотеоретичні правові положення до нього також застосовні. Виходячи з цього, можна дати таке визначення: суб'єкти міжнародного права - це учасники міжнародних відносин, врегульованих нормами міжнародного права, що володіють юридичною незалежністю і здатністю самостійно здійснювати права й обов'язки, встановлені чинними нормами.

Раніше термін "суб'єкти міжнародного права" був надбанням переважно наукової літератури з міжнародного права. Сьогодні це поняття все ширше використовується і в офіційних міжнародно-правових актах - договорах і конвенціях. Так, ст. З Віденської конвенції про право міжнародних договорів встановлює: "Той факт, що ця Конвенція не застосовується до міжнародних угод, укладених між державами та іншими суб'єктами міжнародного права або між такими іншими суб'єктами міжнародного права, і до міжнародних угод не у письмовій формі, не зачіпає: а) юридичної сили таких угод...".

На відміну від внутрішньодержавного права, для суб'єктів міжнародного права характерне органічне поєднання правоздатності і дієздатності, що разом утворюють поняття "правосуб'єктність". Обмежено дієздатних або недієздатних суб'єктів сучасне міжнародне право не знає.

У міжнародному праві прийнято розрізняти первинні та похідні (вторинні) суб'єкти. До першої групи належать держави і народи, що реалізують право на самовизначення (борються за незалежність), їх поява на міжнародній арені - об'єктивна реальність природно-історичного процесу розвитку. Це і пояснює їх віднесення до групи первинних суб'єктів міжнародного права. Ці суб'єкти володіють всіма елементами міжнародної правосуб'єктності.

Похідні суб'єкти міжнародного права створюються на основі волевиявлення первинних. Обсяг прав і обов'язків похідних суб'єктів залежить від мети і намірів їх творців, що, як правило, закріплюється в міжнародному договорі, який є засновницьким документом похідного суб'єкта. До цієї групи суб'єктів міжнародного права належать міжурядові організації (ООН, ЮНЕСКО, НАТО та ін.) і державоподібні утворення (раніше - це так звані вільні міста Венеція, Гамбург, Данциг тощо). Сьогодні лише Ватикан може бути віднесений до державоподібних утворень.

Стосовно чотирьох названих видів суб'єктів міжнародного права можна сказати, що їх правосуб'єктність є загальновизнаною. Водночас у юридичній літературі ведуться дискусії про міжнародну правосуб'єктність індивідів (фізичних осіб) і міжнародних неурядових організацій (МНУО). Тривалий час у радянській правовій літературі домінувала думка про те, що індивіди, як і МНУО, є суб'єктами внутрішньодержавного права відповідної країни і мати міжнародну правосуб'єктність не можуть. Проте все більшого розповсюдження набуває інша точка зору. Відповідно до неї існують певні міжнародні угоди, наприклад, у галузі захисту прав людини і гуманітарного права, які наділяють індивідів правами самостійно звертатися до органів ООН або регіональних організацій з метою захисту порушених прав (Факультативний протокол № 1 до Пакту про цивільні і політичні права 1966 р., Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.) або які покладають відповідальність безпосередньо на фізичних осіб за міжнародні злочини (Статут Міжнародного воєнного трибуналу 1945 р.). Іншими словами, індивіди стають учасниками міжнародних відносин, врегульованих нормами права, тобто суб'єктами міжнародного права. Це стосується і МНУО, причому міжнародна правосуб'єктність як індивідів, так і МНУО обмежена правозастосовною сферою. Правотворчі функції на міжнародній арені мають лише загальновизнані суб'єкти міжнародного права.