Екобіоцентричні моделі екологічної етики

Не так давно виник рух “глибинної екології” (термін введений норвезьким філософом А. Нейсом у 1972 році). Його філософська доктрина спирається на вісім екобіоцентричних етичних принципів, дороблених у 1985 p. В. Дивалом і Дж. Сешеном.

1. Процвітання і благо людської і нелюдської форм життя на Землі цінне саме по собі. Цінність нелюдського світу не. залежить від користі для людини.

2. Багатство і розмаїття форм життя сприяє реалізації цих цінностей і цінне саме по собі.

3. Люди не мають права зменшити це багатство і розмаїття, крім випадків задоволення життєво важливих потреб.

4. Процвітання людського життя і культур сумісне тільки з істотним зниженням людської популяції.

5. Нинішнє втручання людини в природний світ надмірне і ситуація швидко погіршується.

6. Тому політика повинна бути змінена. Ці зміни повинні задіяти базові економічні, технологічні й ідеологічні структури. Лише тоді ситуація буде серйозно відрізнятися від нинішньої.

7. Ідеологічною зміною повинне бути високе оцінювання якості життя.

8. Ті, хто згодний з цими пунктами, повинні намагатися здійснювати ці зміни.

Прихильники “глибинної екології” відстоюють фундаментальні соціокультурні зміни. Особливо вони опираються розгляду природи просто як джерела ресурсів людини. Деякі глибинні екологи заперечують важливість людського виду. Дейв Формен, наприклад, думає, що люди — це тільки один з багатьох видів, і що нас занадто багато. Він вважає, що життя людини не більш важливе, ніж життя інших істот, і що здоров'ю біосфери варто віддати перевагу перед людським благом.

“Глибинна екологія” не є етичною теорією. Скоріше, глибинні екологи закликають до перетворення фундаментальних принципів нашого ставлення до природи. Цими принципами можуть бути: повага права всіх життєвих форм на життя і процвітання; співчуття іншим життєвим формам; максимізація розмаїтності життя людини й інших істот. Глибинні екологи схильні до нового погляду на світ і затверджують екологічну мудрість, чи екософію, а не екологічну етику як таку. Багато глибинних екологів вважають, що всі живі істоти, а також екосистеми, мають інтереси, а виходить, можуть постраждати, або виграти. Але всі об'єкти, що можуть або постраждати, або виграти (у тому числі природні системи), заслуговують на моральну увагу. Ті ж об'єкти, що пі падають під моральну турботу, мають певні права — так вважають багато традиційних етичних систем. “Глибинна екологія” заохочує прагнення до ототожнення з природою, щоб шкода, нанесена Їй, сприймалася як шкода самому собі.

Нами запропонований термін “екобіоцентризм”, що припускає двополюсну точку зору в сучасній екологічній етиці, коли морально значимими є особини, види живих істот і екосистеми (у тому числі і люди).

В стороні від екологічної етики знаходиться такий напрямок як екофемінізм. Процес звільнення “жіночого начала”, відповідно до поглядів представників теорії екофемінізму, повинний початися зі звільнення природи як носія жіночого архетипу. Жінка розглядається як символ близькості до природи, що протиставляється культурі як символу, чоловічого начала.

Екофеміністи висувають чотири базових принципи своєї теорії: 1) існує безсумнівний зв'язок між гнобленням жінок і гнобленням природи; 2) розуміння характеру цього зв'язку необхідно для будь-якого адекватного розуміння природи; 3) фемініська теорія і практика повинні включати екологічну перспективу; 4) вирішення екологічних проблем повинне включати фемініські перспективи. Екофемінізм можна вважати відгалуженням фемінізму, чи такою формою, яку варто прийняти усьому фемінізму.

Екофеміністи вважають, що Мати-Земля — це затишний будинок для всього життя і її варто поважати і любити як це робили наші предки. Термін “екофемінізм” був придуманий у 1974 році Франсуазою д'ебоні, щоб підкреслити потенціал жінок в екологічній революції. Екофемінізм охоплює різні підходи, але його прихильники сходяться в тому, що домінування природи нерозривно пов'язане з домінуванням жінки, і що при прийнятті субординації одного, варто прийняти субординацію іншого.

Близько до екологічної етики знаходиться так звана Жива Етика, розроблена E.I. Реріхом і Н.К. Реріхом, метою якої є збереження і відновлення “саду Землі” (природи Землі) і пробудження духовності в землянах, а також космоцентризм та геоцентризм.

Згідно космоцентризму світ є цінним сам по собі, а людина не має права вирішувати, яким йому бути. Навпаки, світ вирішує, якою бути людині. Прихильники геоцентризму акцентують увагу на людській відповідальності за долю біосфери перед Богом, що стоїть над людиною.