Негативні наслидки вітрової та водної ерозії

Ерозія – латинське слово, що означає „роз'їдання”. Під ерозією ґрунту, за визначенням академіка Л. І. Прасолова, розуміються „різноманітні й широко поширені явища руйнування і знесення ґрунту й пухких порід потоками води та вітру”.

Залежно від фактора, що викликає руйнування ґрунту, розрізняють водну і вітрову ерозію. Водна ерозія виникає внаслідок стікання зливових і талих вод, а вітрова – під впливом вітру.

Водна ерозія – це сукупність процесів руйнування ґрунту, формування наносів під впливом води і деградації ландшафту. З факторів, що викликають ерозію ґрунту, виділяють природні, сільськогосподарські й ландшафтні. Серед природних факторів розрізняють поверхневий, струмковий і підґрунтові змиви ґрунту. Поверхневе змивання досягає 15 т/га і більше, струмкове викликає утворення канав глибиною 15 см і завширшки 55 см. До сільськогосподарських та ландшафтних факторів належать розміщення робочих ділянок і культур по класах схилів, впорядкування польових доріг.

При вітровій ерозії відбувається одночасно три процеси: винесення, перенесення і відкладання еолового матеріалу. Одночасно з винесенням дрібних часток і гумусу при ерозії ґрунти збіднюються всіма елементами живлення. Втрати азоту і фосфору в орному шарі супіщаних ґрунтів досягають 18 %, калію – 8 %, в еолових наносах на цих ґрунтах – відповідно 4,4 та 22 %.

При знесенні ґрунту однакової потужності з різних ґрунтів абсолютні втрати гумусу і елементів живлення тим більші, чим родючіші ґрунти.

В Україні водній ерозії піддається 29 % ріллі.

Південні області з площею сільськогосподарських угідь 10 млн. га страждають від пилових бур.

У різних країнах світу ерозією зруйновано близько 430 млн. га земельних угідь, з них вітровою – близько 60 млн. га ріллі, водною – 92,3 млн. га. На слабозмитих ґрунтах урожайність сільськогосподарських культур знижується на 10 – 30 %, на середньозмитих – майже на 50 %. Яри, що утворилися, руйнують сільськогосподарські угіддя, розрізають поля на малі складноконтурні ділянки. Водойми заносяться ерозійним дрібноземом. Яри дренують водоносні горизонти, що призводить до висушування великих площ, погіршує ріст і розвиток рослинного покриву.

В Австралії понад 80 % ріллі зазнає ерозії. Під час дощових злив змив ґрунту досягає 100 т/га. У практиці фермерів прийнято вважати, що втрата 7 кг ґрунту внаслідок ерозії дорівнює втратам 680 г хліба.

На думку вчених Канади, внаслідок розвитку вітрової і водної ерозії через 50 – 100 років деякі ґрунти перетворяться на безплідну пустелю, тому що в багатьох регіонах країни щороку втрати ґрунту досягають або перевищують допустимий рівень. Щороку втрати ґрунту від ерозії ріллі досягають 9 т/га, загальний їх об'єм від вітрової ерозії – 160 млн. т ґрунту, від водної – близько 117 млн. т.

Інтенсивність вітрової ерозії залежить від культур, що вирощують, особливостей агротехніки. За ступенем прояву ерозії у посівах культури розміщуються в такій послідовності: кукурудза, овочеві, табак, соя, озима пшениця, ярі зернові.

Основною причиною посилення процесів вітрової ерозії ґрунтів є руйнування, розпилення їх структури внаслідок втрат значної кількості органічної речовини.

Появу водної ерозії сприяють великі розміри полів, введення чистих парів, використання потужної сільськогосподарської техніки.

У глобальних масштабах основними причинами ерозії є знищення рослинності, розорювання земель на великих площах без застосування ґрунтозахисних сівозмін, інтенсивне випасання худоби.

Отже, не можна розглядати ґрунт як невичерпний дар природи. Його родючість у природних умовах створювалася тисячоліттями. Наприклад, встановлено, що для природного відновлення 1 см зруйнованого гумусного шару ґрунту необхідно 300 – 600 років.

Відомо, що після сильної посухи та пилових бур 1892 р. багато з прогресивних діячів Росії звернулися із закликом розпочати збір грошей для рятування родючих земель. В.В. Докучаєв сказав, що „Росію п'ятаками не врятуєш”, організував експедицію для здійснення практичних заходів створення еталону раціонального землекористування.

Пізніше серйозну увагу цим питанням приділяли багато дослідників, виробничників і суспільних діячів, що дало можливість сформувати основні принципи захисту ґрунтів від вітрової та водної ерозії.