СРС №10 Захист грунтів від ерозії

уйнування ґрунту внаслідок ерозії виявляється в різних формах: змиву, розмиву, видування, перенесення ґрунтових часток, утворення промоїн і ярів, пилових бур та ін. Ці явища поширені на дуже великих площах у всьому світі. Водної ерозії зазнає 31, а вітрової 34 % суші.
В Україні понад 15 млн га земель є еродованими, і ерозія продовжує наступати далі на кожний п'ятий гектар з тих, які поки що не зазнали її. Проте, втрати гумусу на цих землях вже досягли 25—35 %.
За підрахунками вчених, на землях схилів крутизною понад 1° (їх у складі ріллі близько 52 %) в Україні без користі для врожаю, а зі шкодою для навколишнього середовища і самого ґрунту втрачається до 60 % талих і зливових вод, з якими виноситься в річки, озера і ставки від 15 до 25 % біогенних речовин, добрив і пестицидів. Ростуть старі і виникають нові яри, що погіршує екологічний стан агроландшафтів.
Термін «ерозія ґрунтів» донедавна використовували в широкому розумінні як будь-яке руйнування (деструкція) і знесення верхньої частини ґрунту, незалежно від того, чим воно спричинюється, водою, вітром чи іншими чинниками.
У вузькому розумінні водна ерозія — це змивання і розмивання ґрунту поверхневим тимчасовим водним стоком. Крім водної ерозії, існують ще такі види деструкції ґрунтів, як дефляція, суфозія, карст, соліфлюкція, абразія, фізичне, технічне руйнування тощо.
Дефляція (вітрова ерозія) — це руйнування ґрунту і перенесення дрібнозему вітром. Необхідна умова її прояву — наявність вітру зі швидкістю, достатньою для перенесення ґрунтових частинок. Максимальний прояв дефляції спостерігається під час ураганних вітрів, коли в повітря підіймається велика маса пилуватих частинок. Дефляція займає друге місце після водної ерозії щодо негативного впливу на ґрунтовий покрив і призводить до зниження родючості ґрунтів на великих територіях. У зв'язку з цим, дефляцію вивчають як один із видів ерозії.
Суфозія — це руйнування ґрунтового покриву внаслідок осідання у процесі розчинення і винесення з ґрунту та підстилаючої породи гіпсу карбонатів.
Через локальність осідань під час суфозій на поверхні ґрунту утворюються мікропониження глибиною від 10—20 до 100 см.
Карст — це руйнування ґрунтового покриву внаслідок осідань, зумовлених вилуговуванням вапняків, що підстилають ґрунт, з утворенням у них пустот. Карстування вапняків призводить до утворення на поверхні ґрунтів карстових вирив глибиною 1—5 м, що супроводжується руйнуванням ґрунтового покриву.
У степовій зоні на зрошуваних землях поширилась іригаційна ерозія. Вона зумовлена штучною подачею на поля додаткової до атмосферних опадів кількості води і безпосереднім впливом на ґрунтові агрегати енергії крапель, утворених дощувальними машинами. Фізичну ерозію ґрунту викликає нераціональний його обробіток, руйнування важкими агрегатами.
Водною і вітровою ерозією щороку в Україні виноситься в середньому 15 т/га, а на всій території — 740 млн т родючого ґрунту, що містить близько 24 млн т гумусу, 0,7 млн т рухомого фосфору та інші елементи живлення. Основною причиною такого становища є надмірна розораність земель (81 % усіх сільськогосподарських угідь, або близько 58 % усієї території земельного фонду). Екологічні нормативи в землекористуванні становлять; розораність території — 40—45 %, співвідношення екологічно сталих угідь (сіножаті, пасовища, ліси) до ріллі — не менше одиниці.
Ерозійні процеси, руйнуючи грунти, впливають, насамперед, на забезпеченість їх органічною речовиною. Так, уміст гумусу в слабоеродованих чорноземах зменшується на 5—10 %, середньоеродованих — 25—30 і сильноеродованих — на 35—40 %, порівняно з їх повнопро-фільними аналогами. У таких ґрунтах у гумусі орного шару міститься відносно більша кількість фульвокислот і менша — гумінових, знижується його біогенність, що погіршує умови росту і розвитку сільськогосподарських культур, а продуктивність еродованих ґрунтів знижується на 10—40 % залежно від ступеня еродованості. У виробничих умовах Полісся середньорічні втрати гумусу під впливом ерозії становлять 2,4 млн т, у Лісостепу — 11, у Степу — 10,3 млн т.
Шкода, якої завдає вітрова ерозія сільському господарству нашої країни, виявляється переважно у видуванні, засіканні та засипанні посівів озимих культур, а також у вилученні з поверхневого шару частини ґрунтового матеріалу, що призводить до значних втрат гумусу і поживних речовин, а в кінцевому підсумку — до зниження родючості ґрунтів.
Більшість ґрунтового матеріалу, який видувається вітром, відкладається біля різних механічних перепон і в інших місцях, де швидкість вітру різко знижується і послаблюється його підіймальна сила. Найдрібніші частинки, які піднімаються на значну висоту, переносяться на великі відстані і повністю вилучаються з даної території.
M.I. Долгілевич (1981) визначив щорічні втрати ґрунтів від вітрової ерозії за максимальних швидкостей вітру, які спостерігаються Степу України раз на 5 років. Найбільшими є вони на Нижньодніпровському піщаному масиві. За швидкостей вітру 22—24 м/с і тривалості пилових бур понад 20 годин на рік втрачається понад 140 т/га дрібно зему. На чорноземах звичайних карбонатних Приазовської височини" на чорноземах звичайних супіщаних і легкосуглинкових Середнього Придніпров'я, на сході Донбасу, на чорноземах слаборозвинених карбонатних західних районів Криму за такої ж швидкості вітру і тривалості пилових бур від 6 до 20 годин на рік втрачається 10—20 т/га гру. нту. У більш північних і західних районах ці втрати не перевищують 2—10 т/га на рік. На Поліссі і в Лісостепу втрати становили 2—5 т/га за низької швидкості вітру.
Вітрова ерозія призводить до видування ґрунту і засипання дрібно-земом садів, виноградників, зрошувальних каналів, лісосмуг і лісів.
На більшій частині території країни (понад 12 млн га) переважає водна ерозія ґрунтів, яка виявляється як у разі танення снігу, так і під час злив. Внаслідок змивання водою безповоротно втрачаються з полів найродючіші ґрунти і вимивається в річки та моря велика кількість елементів живлення рослин.
Збільшення площ ріллі і посівів сільськогосподарських культур тривалий час було-єдиним, хоч і згубним для майбутнього способом збільшення валових зборів продукції землеробства. У деяких областях України, зокрема у Вінницькій, Тернопільській, Черкаській, Кіровоградській та інших, всупереч національним потребам розорано понад 90 % сільськогосподарських угідь, тоді як у колишньому СРСР площа ріллі становила 37 %, у Франції — 48, ФРН — 32, Англії — 25, СІЛА — 20 % сільськогосподарських угідь.