Білет 12

12.1. Загальна характеристика земельного права в Укр.. ЗП – це сукупність земельно-правових норм, що регулюють на засадах багатоманітності форм власності на землю правовідносини щодо використання, відтворення та охорони земель, захисту прав і законних інтересів суб’єктів земельних відносин та дотримання встановленого земельного правопорядку. Під змістом земельних правовідносин розуміють права та обов’язки їх учасників щодо використання і охорони земель. Принципи ЗП становлять певну систему й поділяються на загальноправові (законності, рівноправності всіх суб’єктів перед ЗУ, гуманізму, демократизму, взаємної в-ті держави і особи), міжгалузеві (захисту та примату прав власника, пріоритетність вимог екологічної безпеки тощо), галузеві та принципи окремих інститутів. Більшість з них знаходить своє відображення в законодавчих актах Укр.. Об’єктами земельних правовідносин є землі в межах території Укр., індивідуально-визначені земельні ділянки, земельні частки (паї) та права на них. Суб’єкти: фізичні особи (громадяни, іноземні громадяни та особи без громадянства), юрид. особи (засновані громадянами Укр. або юридичними особами Укр. та іноземні), територіальні громади (реалізують свої правомочності безпосередньо або через органи місцевого самоврядування), держави (Укр. та іноземні держави реалізують свої земельні правомочності через відповідні органи державної влади).

12.2. Правова охорона НПС на транспорті. Основними напрямками охорони НПС на транспорті є зниження токсичності та нейтралізація шкідливих речовин, які містяться у викидах та скидах ТЗ, а також поступовий перехід на нові види енергії та пального. Ці напрямки посідають певне місце в законодавстві. В-но до ЗУ «Про охорону НПС» на підприємства, що здійснюють проектування, виробництво, експлуатацію та обслуговування автомобілів, літаків, суден, інших ТЗ, покладені певні обов’язки щодо забезпечення екологічної безпеки ТЗ. Вони зобов’язані розробляти та здійснювати заходи по знищенню токсичності та знешкодженню шкідливих речовин, що містяться у викидах та скидах ТЗ, переходу на менш токсичні види пального, додержання режиму експлуатації ТЗ та інші заходи, спрямовані на запобігання й зменшення викидів та скидів у НПС забруднюючих речовин. Для ТЗ встановлюються нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та шкідливого впливу їх факторів. Усі ТЗ мають бути піддані державному контролю за додержанням екологічної безпеки ТЗ. Держ. контроль у забезпеченні додержання вимог з-ва про охорону НПС на транспорті здійснюється радами та їх виконавчими і розпорядчими органами, Міністерством охорони НПС, органами МС та іншими спец. уповноваженими держ. органами. У разі порушення Е з-ва керівники транспортних організацій та власники ТЗ несуть юрид. в-ть.

12.3. Право власності на природні ресурси – система юридичних норм та ін. правових засобів, які регулюють правовідносини на землю, надра, ліси, рос. і твар. світ, об’єкти природно-заповідного фонду та забезпечують реалізацію повноважень власників і користувачів щодо володіння, користування та розпорядження цими ресурсами. За своїм юридичним змістом право власності на ПР розкривається через зміст його структурних елементів: права володіння, користування та розпорядження. Право володіння являє собою фактичне володіння уповноваженою особою об’єктом, здійснення господарського панування над привласненими ПР й усунення всіх інших осіб від їх фактичного привласнення. Право користування ПР слід розуміти як визнання ЗУ можливості їх господарської експлуатації та вилучення з них корисних можливостей і доходів. Право розпорядження ПР – це визнана за власником і гарантована йому можливість учиняти дії, спрямовані на зміну юридичного статусу, економічного призначення або стану природних об’єктів, визначення їх юрид. долі (передача їх іншим суб’єктам права у власність).