Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Біоекологія — частина біології, що вивчає відносини організмів (особин, популяцій, біоценозів тощо) між собою та з навколишнім середовищем

Аутекологія вивчає взаємозв´язки представників виду з оточуючим середовищем. Вона, головним чином, вивчає межі стійкості виду і його взаємодію з різними екологічними факторами: теплом, світлом, вологою, родючістю та ін., а також досліджує вплив середовища на морфологію, фізіологію і поведінку організмів, розкриває загальні закономірності дії факторів середовища на живі організми.

Синекологія аналізує стосунки між особинами, що належать до різних видів даного угруповання організмів, а також між ними і довкіллям.

2. Отже, природа — це об´єктивна реальність, що існує незалежно від свідомості людини.

Людське суспільство як спільноту людей, пов´язаних між собою матеріальними (зокрема виробничими) і духовними відносинами. Воно складається з географічного (життєвого) та соціокультурного середовищ. Перше — це матеріальне довкілля, в якому суспільство існує, задовольняє свої потреби і яке перетворює. Друге — це створений людством духовний світ.

Близько 5 млрд років тому сформувалася літосфера (вік найдавніших знайдених порід — 4,5 млрд років). Первинний океан (гідросфера) виник, можливо, близько 4 млрд років тому, оскільки найдавніші осадові породи, утворення яких можливе в той час тільки у воді, мають вік 3,9 млрд років.

Найдавніші рештки мікроорганізмів знайдено в гірських породах, датованих 3,2 млрд років тому. З млрд років тому температура повітря досягала 70*С, і за таких умов могли існувати лише бактерії та ціанеї (синьо-зелені водорості).

Бурхливий розвиток органічного світу на Землі, освоєння рослинами і тваринами континентів відбулося лише 0,5— 0,4 млрд років тому. Отже, географічна оболонка Землі тривалий час була абіотичною (неживою) геосистемою, в якій відбувався геологічний кругообіг речовин у вигляді взаємопов´язаних фізичних та хімічних процесів.

Розвиток земної рослинності зумовив збільшення вмісту кисню в атмосфері та поживних речовин в ґрунтах, а також появу великих тварин. Активно змінювався склад поверхні Землі, атмосфери, гідросфери, виникла біосфера. Величезне значення мав біологічний обмін речовин, в який включився і геологічний, що суттєво його трансформував.

З розвитком органічного світу абіотична геосистема поступово перетворилася на глобальну екосистему — біосферу, що складається з двох взаємодіючих підсистем — неживої (абіотичної) і живої (біотичної).

Обмінні речовинно-енергетичні процеси у цій новій системі були значно видозмінені. Для утворення біосфери вирішальне значення мала поява на землі рослинності, яка містить хлорофіл. Подальший процес еволюції живих організмів призвів до появи людини — найвищого біологічного виду, який, розвиваючись, дедалі більше впливав на природу.

В історії взаємодії людського суспільства і природи він виділяє три стадії, які по суті є різними етапами розвитку на нашій планеті глобальної соціоекосистеми, — незамкнену, частково замкнену, замкнену.

Перша стадія взаємодії суспільства та природи, а в цей час існувала незамкнена соціоекосистема — тривала близько 2—3 млн років від появи на Землі перших людей примітивного виду до виникнення близько 40 тис. років тому сучасного людського виду. Ця стадія відзначалася органічним входженням людей у природу. Відбувалося накопичення знань про природу, пристосування людини до природи. У цей час для людського суспільства природне довкілля було практично необмеженим, тому глобальна соціоекосистема виступала як функціонально незамкнена.

Друга стадія взаємодії суспільства та природи тривала близько 40 тис. років від початку палеоліту і до кінця другої світової війни, тобто до середини XX століття. На цій стадії інтенсивно розвивалося землеробство, скотарство, виникали ремесла, розширювалося будівництво сіл, міст, фортець. Людство своєю діяльністю почало завдавати природі відчутної шкоди, особливо після розвитку хімії та одержання перших кислот, пороху, фарб, мідного купоросу. Чисельність населення в XV—XVII ст. вже перевищувала 500 млн. Цей період можна назвати періодом активного використання людиною ресурсів, взаємодії з природою.

Глобальний тиск на довкілля був загалом ще незначним і локальним.

До втручання людини на кожній ділянці ландшафту існували динамічна рівновага і певний баланс речовин і, як правило, виключалась можливість ерозії та зберігалася родючість ґрунтів. Третя стадія взаємодії суспільства та природи почалася в середині XX ст. після закінчення другої світової війни, яка стимулювала різкий стрибок у розвитку науки і техніки. Це — період активного розвитку локальних і регіональних екологічних криз, протистояння природи та людського суспільства, хижацької експлуатації всіх природних ресурсів.

Він характеризується розвитком глобальної екологічної кризи, нарощуванням гонки озброєнь всіма розвиненими країнами світу. Це — стадія широкої хімізації, виробництва пластиків.

4. Екосистема -це сукупність живих організмів, які пристосувалися до спільного проживання в певному середовищі існування, утворюючи з ним єдине ціле. екосистема — це біоценоз (тварини, рослини, мікроорганізми) + його біотоп (місце з однотипними умовами існування). Вона складається з безлічі екосистем. У кожній екосистемі два основних компоненти: організми, з однієї сторони, і фактори неживої природи — з іншої. Дуже великі наземні екосистеми називають біомами.

5. У кожній екосистемі два основних компоненти: організми, з однієї сторони, і фактори неживої природи — з іншої. У кожній із них можна виділити фотосинтезуючі рослини — продуценти, різні типи консументів і редуцентів. Продуце́нти (рослини) — організми, які продукують органічні речовини із неорганічних сполук. Редуценти(мікроорганізми, гриби) - організми, що отримують необхідні для життєдіяльності речовини за рахунок руйнування залишків мертвих рослин і тварин, що розкладаються. Консуме́нти (тварини травоїдні та хижаки) — гетеротрофні організми, що одержують енергію за рахунок споживання готової органічної речовини.

6. Біотоп — це ділянка поверхні землі з більш-менш однотипними умовами існування (ґрунтом, мікрокліматом тощо). Екотоп — певний комплекс екологічних факторів (повітряний, водний, температурний, мінерального живлення, температурно-радіаційний та ін.) на певній ділянці земної поверхні.

Біоценоз — це історично сформована сукупність рослин, тварин та мікроорганізмів, що населяє біотоп. Відповідно до цього кожний біоценоз складається з фітоценозу (угруповання рослин), зооценозу (угруповання тварин) та мікробіоценозу (угруповання мікроорганізмів)

7. Під популяцією розуміють сукупність особин одного виду з єдиним генофондом, яка формується в результаті взаємодії потокугенів (схрещування, міграції, запилення, запліднення, поширеннязачатків — спор, клітин, насіння, личинок, яєць) та умов довкілля. Популяція — це елементарна одиниця існування виду й та одиниця,з якою «працює» природний добір.

Угрупо́вання — комплекс видів живих організмів, що входять до складу однієї екосистеми. Угруповання — сукупність видів, об'єднаних між собою певними взаємообов'язками, певною територією проживання і впливом комплексу умов існування. Можуть розглядатися окремо рослинні угруповання, або фітоценози, і угруповання тварин, або зооценози

ВИД- сукупність особин з такими властивостями:

· Здатних до схрещування з утворенням плідного потомства

· Таких, що населяють чітко визначений ареал

· Таких, яким притаманний ряд спільних за будовою

8. Екологічний фактор — це будь-який елемент середовища, який здатний справляти прямий чи опосередкований вплив на живі організми, хоча б протягом однієї фази їхнього розвитку.

Екологічні фактори можуть бути об´єднані за природою їхнього походження або залежно від їхньої динаміки та дії на організм. За характером походження розрізняють:

абіотичні фактори, котрі зумовлюються дією неживої природи і поділяються на кліматичні (температура, світло, сонячна радіація, вода, вітер, кислотність, солоність, вогонь, опади тощо), орографічні (рельєф, нахил схилу, експозиція) та геологічні.

біотичні — дія одних організмів на інші, включаючи всі взаємовідносини між ними.

— антропогенні фактори - вплив на живу природу життєдіяльності людини.

Стабільні фактори — ті, що не змінюються протягом тривалого часу (земне тяжіння, сонячна стала, склад атмосфери та інші). Вони зумовлюють загальні пристосувальні властивості організмів, визначають належність їх до мешканців певного середовища планети Земля.

Змінні фактори, які, у свою чергу, поділяються на закономірно змінні та випадково змінні. До закономірно змінних належить періодичність добових і сезонних змін. Ці фактори зумовлюють певну циклічність у житті організмів (міграції, сплячку, добову активність та інші періодичні явища і життєві ритми). Випадково змінні фактори об´єднують біотичні, абіотичні та антропогенні фактори, дія яких повторюється без певної періодичності (коливання температури, дощ, вітер, град, епідемії, вплив хижаків та інші).

11. Володимир Вернадський:«Біосфера являє собою оболонку життя — область існування живої речовини".Мислитель визначив межі біосфери, вказавши, що до неї входять уся гідросфера Землі, верхня частина літосфери до глибини 2 — З км, де ще є живі бактерії, і нижня частина атмосфери. Він розгля­дав біосферу як зону перетворення цієї космічної енергії трансфор­маторами, що в ній знаходяться.

Вернадський особливо виділяє перетворюючий вплив на Землю однієї з форм життя — людини — через її розумну діяльність і передбачає швидке зростання глибини і масштабів цього впливу. Природні об´єкти, які вже зазнали впливу людської діяльності, він відносить до "ноосфери" тобто до "сфери розуму" і передбачає, що ноосфера буде швидко розширюватись, охоплюючи все більшу частину Землі — від глибоких її надр до найвищих шарів атмосфери.

Стверджується, що під впливом розвитку науки і пізнання біосфера має стати ноосферою, тобто цариною розуму, де панують закони мудрості й гармонії. В.І. Вернадський вважав, що ноосфера — це такий стан біосфери, в якому мають виявитися розум і спрямована ним праця людини як нова, небувала на планеті, геологічна сила.

12. Мислитель визначив межі біосфери, вказавши, що до неї входять уся гідросфера Землі, верхня частина літосфери до глибини 2 — З км, де ще є живі бактерії, і нижня частина атмосфери.

13. Межі біосфери співпадають з межами поширення живих організмів. Верхня межа біосфери сягає 85 км над поверхнею Землі. На таких висотах у стратосфері під час запусків геофізичних ракет у пробах повітря виявлені спори мікроорганізмів. Нижня межа біосфери сягає глибин літосфери, де температура становить 100°С. У геологічно молодих складчастих областях це приблизно 1,5 - 2 км, а в кристалічних щитах - 7 - 8 км.

28. Стратосферний озон сконцентрований переважно на висотах від 20 до 25 км. Поглинаючи 99 % короткохвильового випромінювання Сонця, небезпечного для усього живого, озон оберігає від нього земну поверхню і тропосферу, захищаючи людей від сонячних опіків, раку шкіри і очей, катаракти тощо. Крім того, він не дозволяє більшій частині тропосфер­ного кисню перетворитися в озон. Нарівні з процесом утворення озону в атмосфері відбувається зворотний процес його розпаду, що також проті­кає при поглинанні сонячного ультрафіолетового випромінювання. Ок­сиди водню (НОх), метан (СН4), газоподібний водень (Н2) і оксиди азоту (NOx) також можуть руйнувати стратосферний озон. Якщо антропоген­ний вплив відсутній, між виникненням і розпадом молекул озону існує певна рівновага. Глобальною хімічною бомбою уповільненої дії є штучні хлорфторвутлеводні, які сприяють зниженню середньої концентрації озо­ну в тропосфері. Хлорфторвуглеводні, уперше синтезовані в 1928 р. і відомі як фреони, абохладони, в 1940-х роках стали чудом хімії. Хімічно інертні, нетоксичні, без запаху, не займисті, дешеві, вони дуже швидко завоювали популярність і широко використовувалися як хладагенти.

Джерелами хлорфторвуглеводні в в атмосфері є аерозольні балончи­ки, зіпсовані холодильники, а також кондиціонери. Очевидно, що моле­кули фреонів дуже інертні і не розпадаються в тропосфері, а повільно підіймаються вгору і через 10—20 років потрапляють в стратосферу. Там ультрафіолетова радіація Сонця руйнує молекули цих речовин (т.зв. про­цес фотолітичного розкладання), внаслідок чого звільняється атом хлору. Він вступає в реакцію з озоном з утворенням атомарного кисню (О) і молекули кисню (О,). Оксид хлору (Сl20) нестабільний, вступає в реак­цію з вільним атомом кисню, внаслідок якої утворюється молекула кис­ню і вільний атом хлору. Тому єдиний атом хлору, що одного разу утвори­вся при розпаді хлорфторвуглеводню, може зруйнувати тисячі молекул озону. Небезпечна для живої клітини короткохвильова ультрафіолетова радіація Сонця через сезонні зменшення концентрації озону (т.зв. озоно­вих дір), які спостерігалися, зокрема, над Антарктидою і в меншій мірі над іншими районами, може проникати до земної поверхні. За прогноза­ми, підвищені дози ультрафіолетової радіації призведуть до збільшення кількості потерпілих від сонячних опіків, а також до зростання захворю­ваності раком шкіри (ця тенденція вже простежується в Австралії, Новій Зеландії, ПАР, Аргентині і Чилі), катарактою тощо.

У 1978 р. уряд США заборонив використання хлорфторвуглеводнів як аерозольних розпилювачів. У 1987 р. представники урядів 36 країн провели спеціальну зустріч в Монреалі і узгодили план (Монреальский протокол) скорочення викидів хлорфторвуглеводнів в атмосферу при­близно на 35 % за період з 1989 до 2000 р. На другій зустрічі в Копенгагені у 1992 р. представники ряду країн домовилися, що надалі необхідно: відмовитися від виробництва галонів (клас фторвуглеводнів, що містять атоми брому) до 1 січня 1994 p., а хлорфторвуглеводнів і гідробромфторвуглеводнів (замінників галонів) — до 1 січня 1996 p.; на період до 1996 р. заморозити споживання гідрохлорфторвуглеводнів на рівні 1991 р. і по­вністю припинити їх використання до 2030 р.

29. Парнико́вий ефе́кт — явище в атмосфері Землі та інших планет, при якому енергія сонячних променів, відбиваючись від поверхні, не може повернутися у космос, оскільки затримується молекулами різних газів, що призводить до підвищення температури поверхні. Без парникового ефекту температура поверхні Землі за оцінками була б приблизно на 33° нижчою, ніж є насправді, і становила б -18 °C[1][2][ Джерело? ]. Парниковий ефект суттєвий також на Марсі та, особливо, на Венері.

Парниковий ефект відкрив у 1829 Жозеф Фур'є.

Тепло надходить до поверхні Землі від Сонця та із надр планети. Сонце випромінює в основному у видимому діапазоні, й енергія сонячних променів поглинається поверхнею Землі. Рівновага підтримується тим, що Земля втрачає тепло завдяки інфрачервоному випромінюванню з поверхні. Інтенсивність інфрачервоного випромінювання зростає із температурою. Таким чином поверхня Землі нагрівається доти, доки не встановиться баланс між поглинутою й випроміненою енергією.

В атмосфері є молекули, які поглинають інфрачервоні промені й знову випромінюють їх. Це випромінювання відбувається з однаковою імовірністю вгору і вниз. Тобто завдяки цим газам, частина теплового випромінювання поверхні повертається. У такому випадку для підтримки балансу поверхня планети має нагрітися більше, щоб компенсувати затримане атмосферою теплове випромінювання.

Чим більше в атмосфері «парникових молекул», тим вище піднімається температура[3].

В результаті спалювання органічного палива тільки на теплових електростанціях (ТЕС), не рахуючи роботу автомобільних двигунів і металургійних підприємств, в атмосферу щорічно надходить понад 5 млрд т вуглекислого газу (25% техногенних викидів діоксиду вуглецю в атмосферу дають США і країни Євросоюзу, 1 1% — Китай, 9% — Росія). Додатково 1-2 млрд т СО2 надходить в атмосферу за рахунок спалювання лісів, головним чином тропічних. Ліси взагалі зникають з поверхні планети з катастрофічною швидкістю, за два останні століття площа лісів скоротилася вдвічі. Вологі тропічні ліси почали інтенсивно спалюватися з середини минулого, XX ст. (В середньому ці ліси зникають зі швидкістю 1 га на хвилину або 5 тис. км2 на рік). З початку XX ст., за оцінками експертів ООН, збільшення викидів СО2 становило від 0,5 до 5% на рік. У результаті за останні сто років тільки за рахунок спалювання палива в атмосферу надійшло 400 млрд т вуглекислого газу. Зараз атмосфера містить на 25% більше вуглекислого газу, ніж було накопичено в ній за останні 160 тис. років (!). Відзначимо ще одну проблему, яка виявилася «непоміченою» при аналізі посилення парникового ефекту за рахунок викидів в атмосферу діоксиду вуглецю при спалюванні органічного палива: у реакціях горіння газу або нафтопродуктів утворюється вода, вірніше, розігрітий водяний пар. Підраховано, що викиди водяної пари в атмосферу нафтогазовим паливно-енергетичним комплексом світу за кількістю на порядок перевершують викиди діоксиду вуглецю, адже водяна пара є головним парниковим газом на Землі! Іншими парниковими газами, поява яких в атмосфері в значній кількості обумовлено господарською діяльністю, є: метан СН4.

У наш час велике занепокоєння викликає можливість того, що внаслідок людської діяльності парниковий ефект може сильно збільшитися й призвести до глобального потепління. Основними газами, що забруднюють атмосферу, є водяна пара, двоокис вуглецю, метан і хлорфторвуглеці [ Джерело? ]. У результаті спалювання викопного палива і лісових пожеж створюється велика кількість двоокису вуглецю, метан є супутнім продуктом сільського господарства (рис, худоба, вівці). Випари води також є перешкодою для відбитих сонячних променів. Програма ООН з навколишнього середовища прогнозує, що можливе підвищення середньої температури Землі на 1,5 °C до 2025 року, викличе підняття рівня світового океану на 25 см через танення льоду біля полюсів [ Джерело? ].

30. Кисло́тний дощ — всі види метеорологічних опадів: дощ, сніг, град, туман, дощ зі снігом, — кислотність яких вища від нормальної. Мірою кислотності є значення рН (водневий показник). Нормальне pH у чистих дощах — 5,6. Джерела кислото-створюючих викидів: теплові електростанції, автотранспорт, металургійні і хімічні підприємства, авіація.

Однією з причин кислотних опадів є також тваринництво. Справа у великій кількості відходів, що залишають тварини. У гною міститься аміак, який переробляють бактерії у кислоту, яка, випаровуючись, з'єднується з окисом азоту, що є в добривах, а це сприяє випаданню кислотних дощів.

Об'єкти впливу: люди, тваринний і рослинний світ, водоймища, ґрунт, будівлі, пам'ятки культури, вироби з металу

Кислотний дощ утворюється в результаті реакції між водою і такими забруднюючими речовинами, як діоксид сірки (SO2) і різних оксидів азоту (NOx). Ці речовини викидаються в атмосферу автомобільним транспортом, у результаті діяльності металургійних підприємств і електростанцій, а також при спалюванні вугілля і деревини. Вступаючи в реакцію з водою атмосфери, вони перетворюються в розчини кислот: сірчаної, сірчистої, азотистої й азотної. Потім, разом із снігом чи дощем, вони випадають на землю.

Природними джерелами надходження діоксиду сірки в атмосферу є головним чином вулкани і лісові пожежі.

У водяних екосистемах кислотні опади викликають загибель риб та інших водяних мешканців. Підкислення води рік і озер серйозно впливає і на тварин суходолу, тому що багато звірів і птахів входять до складу харчових ланцюгів, що починаються у водяних екосистемах. Разом із загибеллю озер стає очевидною і деградація лісів.

31. Забру́днення океа́нів — процес, пов'язаний з надходженням до його акваторії значної кількості антропогенних забруднювальних речовин (нафтові вуглеводи, біогенніречовини, пестициди, важкі метали, радіонукліди та ін.).[1]

Під «забрудненням океану» розуміється пряме або побічне надходження речовин чи енергії в морське середовище, що несуть такі негативні впливи, як завдання шкоди живим ресурсам, небезпека для здоров'я людей, перешкоди морській діяльності, включаючи рибальство, погіршення якості морської води.[2]

· Фізичне — нерозчинні домішки: глина, пісок, намул, пил тощо;

· Хімічне — важкі метали, кислоти, луги, мінеральні солі, нафта і нафтопродукти, синтетичні поверхнево-активні речовини (СПАР), мийні засоби, канцерогени,мінеральні добрива, пестициди;

· Біологічне — різні мікроорганізми (бактерії, віруси), яйця гельмінтів, спори грибів;

· Радіоактивне — радіонукліди (цезій-137, стронцій-90, калій-40 тощо);

· Теплове — підігріті води ТЕС та АЕС.

Атмосферне забруднення [ред. • ред. код]

Атмосферне забруднення є наслідком забруднення самої атмосфери,

Нафтове забруднення [ред. • ред. код]

Витік нафти, внасілідок аварії нанафтовій свердловині

Теплове забруднення [ред. • ред. код]

Теплове забруднення спричинюється спусканням у водойми теплих вод з різних енергетичних установок.

Радіоактивне забруднення [ред. • ред. код]

В океан потрапляє велика кількість радіоактивних ізотопів у наслідок випробувань ядерної зброї (ЯЗ),

Забруднення водним транспортом [ред. • ред. код]

Забруднення стічними водами [ред. • ред. код]

Стоки одного з підприємств

Побутове забруднення [ред. • ред. код]

32. Той факт, що з 1991 р. серед населення України смертність перевищувала народжуваність, а в 1993 р. природний спад досяг вже 180 тис. чоловік - говорить сам за себе. Народжуваність зменшується через безплідність шлюбних пар, збільшення гінекологічних захворювань, кількості абортів, ранньої дитячої смертності за рахунок змін у період внутрішньоутробного розвитку (стан здоров'я матері, несприятливі екологічні умови, генетичні відхилення), а також із економічних причин.

Специфіка демографічних процесів (зменшення народжуваності, зростання смертності, деформація статевовікової структури населення тощо) призвела до того, що загальна чисельність найбільш продуктивної групи населення віком від 20 до 40 років постійно скорочується.

Особливо прикро те, що найвища смертність спостерігається серед чоловіків у молодому працездатному віці (20 - 30 років). Саме в цьому віці смертність чоловіків утричі перевищує смертність жінок того Причиною були соціально-економічні умови, у першу чергу незадовільний стан медичного обслуговування й міграція молоді в міста. На це наклалася ще й екологічна криза, яку ближчі до природи сільські мешканці відчули на собі першими.

Демографічний вибух — різке зростання кількості населення. У загальносвітових масштабах розпочався з середини ХХ століття. У цей період народжуваність значно випереджає смертність, що призводить до прискореного збільшення кількості населення, неузгодженого з об'єктивними вимогами соціально-економічного розвитку суспільства. Перевищення кількості народжуваних над кількістю смертей досягає великих розмірів. Оскільки сучасні високі темпи росту чисельності населення Землі значною мірою визначаються темпами його збільшення в країнах, що розвиваються, де проживає 70% населення світу. За демографічного вибуху середньорічний приріст перевищує 2%. Це явище є тимчасовим.

33. при видобуванні і переробці корисних копалин накопичується велика кількість супутніх продуктів виробництва (відходів) в районах розміщення шахт та збагачувальних фабрик. На території України розробляється понад 4500 родовищ корисних копалин, діє близько 2000 підприємств з видобутку, збагачення та переробки різноманітної мінеральної сировини. За сучасних умов розвитку і темпів зростання гірничої промисловості недоліки в комплексному і більш повному використанні сировини стають неприпустимим марнотратством. Щорічно в Україні накопичується близько 5 мільярдів тонн розкривних порід, 700 мільйонів тонн хвостів збагачення і 150 мільйонів тонн золи. З них в народному господарстві використовується в цілому не більше 2-4 відсотків, хоча значна частина цих відвалів придатна для виробництва різноманітних будівельних матеріалів. Наукові розробки та накопичений практичний досвід свідчать, що використання відходів видобутку і переробки є не тільки надзвичайно необхідне екологічно, але й економічно прибуткове.

34. Атмосфера є зовнішньою газовою оболонкою Землі, що сягає від її поверхні в космічний простір приблизно на 3000 км. повітря є одним з головних джерел життя на Землі* Людина не може прожити без повітря більше 5 хв. Потреба людини в повітрі залежить від його стану, умов роботи і лежить в межах від 15 до 150 тис. л на добу. Повітря використовується і в багатьох виробничих процесах, оскільки є окислювачем при горінні. Атмосфера є не лише життєдайним "буфером" між Космосом і поверхнею нашої планети, носієм тепла та вологи, через неї відбуваються також фотосинтез і обмін енергії — головні процеси біосфери.

Важливою змінною складової атмосфери є також вуглекислий газ, вміст якого в атмосфері з розвитком виробництва зростає (від 0,029 % на початку XX ст. до 0,033 % у 80-х роках). Він має здатність вбирати довгохвильове випромінювання Землі, що створює парниковий ефект в атмосфері й зменшує тепловіддачу Землі. Мінливість вмісту вуглекислого газу пов´язана з життєздатністю рослин, його розчинністю в морській воді та діяльністю людини.

35. ділиться на тропосферу, стратосферу, мезосферу, термосферу та екзосферу

36. Основними джерелами забруднення атмосфери є природні, промислові та побутові процеси. їх об´єднують у такі групи:

— забруднювачі природного походження (мінеральні, рослинні, тваринні, мікробіологічні);

— забруднювачі, які утворюються при згорянні палива для потреб промисловості, опалення житлових будинків, при роботі всіх видів транспорту.

— забруднювачі, які утворюються в результаті промислових викидів.

— забруднювачі, зумовлені згорянням і переробкою побутових і промислових відходів.

37. Забруднюється: Тверді частки (зола, пил тощо), оксид вуглецю СО, діоксид сірки в SO2, оксид азоту NO, вуглеводні СnНm.

Самоочищення атмосфери відбувається за рахунок перебігу фізико - хімічних процесів між компонентами - забрудниками та компонентами самої атмосфери. Позбавлення атмосфери від пилу відбувається шляхом осідання твердих частинок. Частинки розміром більше 10мкм відносно швидко опускаються на землю. Частинки розміром 4-10 мкм підіймаються з димом на вишину більше 1 км, переміщуються вздовж поверхні на тисячі кілометрів, погано осаджуються краплями дощу.

Самоочищення атмосфери від деяких токсичних газів відбувається за рахунок перебігу хімічних реакцій з утворенням нетоксичних речовин:

2NH3+SO2+H2O^(NH4bSO3

SO3+3H2S^3H2O+4S

Або продуктів, котрі видаляються з атмосфери у вигляді кислотних дощів.

38.

Домішки Основні джерела Середньорічна концентрація в повітрі, мг/м*
  природні антропогенні
Тверді частки (зола, пил тощо) Вулканічні виверження, пилові бурі, лісові пожежі тощо Спалюванняпалива в промислових та побутовихустановках В містах - 0,04-0,4
SO2 Вулканічні виверження, окислення сірки, сульфатів, розсіяних в морі Те ж В містах — до 1,0
NOx Лісові пожежі Промисловість, автотранспорт, теплоелектростанції У промислово розвинених регіонах — до 0,2
СО Лісові пожежі, виділення океанів, окислення терпенів Автотранспорт,промислові енергоустановки, чорна металургія В містах - від 1 до 50
Леткі вуглеводні Лісові пожежі, природний метан, природні терпени Автотранспорт, допалюваннявідходів, випаровування нафтопродуктів В промислово розвинених регіонах -до 3,0
Поліциклічні, ароматичні вуглеводні - Автотранспорт, хімічні заводи, нафтопереробні заводи У промислово розвинених регіонах — до 0,01

39. Смог (від англ. Smoky fog, буквально — "димовий туман ") — аерозоль, що складається з диму, туману іпилу, один з видів забруднення повітря у великих містах і промислових центрах.

Інтенсивний смог викликає алергічні реакції, подразнення слизової оболонки, приступи бронхіальної астми,

За походженням смоги поділяють на лондонський (чорний смог), лос-анджелеський (білий смог) і льодяний смог. Чинники, які приводять до лондонського смогу: низька температура (близько 0°С); вологість до 100%; підвищений вміст у повітрі солей, оксидів карбону, нітрогену, сульфуру. У 1952 р. із-за такого смогу пішли із життя 4 тис. жителів Лондона.


Фотохімічний смог лос-анджелеського тиру відомий з 30-х років ХХ ст. Він проявляється у вигляді білого туману з неприємним запахом, що подразнює очі, слизові оболонки, органи дихання. Умови білого смогу: висока температура; інверсія (відсутність перемішування шарів повітря у вертикальному напрямі); значна концентрація викидів автотранспорту (вуглеводнів, оксидів нітрогену, озону, акролеїну); утворення пероксицетилнітрату, що подразнює слизові оболонки.

Льодяний смог характерний для північних широт за температур нижче -30°С, високої вологості та забруднення повітря. Він складається з дрібних кристалів льоду, які утворюють білий туман. Тривалі смоги приводять до легеневих захворювань і збільшення смертності, пригнічення рослинності, руйнування будівель, корозії металів та ін.

44 Вода є однією з найбільш необхідних і найпоширеніших речовин. Вона необхідна для життя, оскільки бере участь у кожному процесі, що відбувається в рослинах та в живих організмах. Вона є потужним розчинником, і живі організми використовують водні розчини для функціонування біологічних процесів. Лише незначна частина цієї води придатна для використання людиною. Абсолютна більшість цієї колосальної маси — це гіркувато-солона морська вода, непридатна для життя та технічного використання (рис. 2.3

Лише 2,5 % води є прісною — придатною для життя. Близько 69 % від цієї кількості знаходиться в шапках полярного льоду і гірських льодовиках або в підземних водоносних горизонтах, занадто глибоких для того, щоб відкачувати її при сучасній технології.

Об´єм прісної води, що є в розпорядженні людини для споживання, залежить від тієї швидкості, з якою джерела прісної води відновлюються або поновлюються в процесі глобального гідрологічного циклу, а не від загальної кількості запасів прісної води у світі. Зростання чисельності населення світу привело до різкого збільшення обсягів споживання води.

Найвищі показники зростання населення спостерігаються в засушливих країнах, багатьом з яких вже зараз не вистачає води. Очікується, що хронічна нестача прісної води буде спостерігатися в більшій частині країн Африки, Близького Сходу, в Північному Китаї, в частині Індії і Мексики, на Заході Сполучених Штатів і в колишніх радянських середньоазіатських республіках.

45. У більш пізній період забруднення річок і озер явно зросло внаслідок змивання добрив, пестицидів і гербіцидів з сільськогосподарських угідь, а також кислотних дощів. Забруднення промисловими відходами, сільськогосподарськими добривами і пестицидами стало реальною загрозою всій гідрографічній системі Землі та існуванню людини.

Особливим видом забруднення гідросфери є теплове забруднення, яке спричинене спуском у водойми теплих ВОД від енергетичних установок. Величезна кількість тепла, що надходить з нагрітими водами в річки й озера, істотно змінює їхній термічний і біологічний режими. Серед теплових забруднювачів гідросфери перше місце посідають АБС.

Як свідчать спостереження, у ріках, які розташовані нижче від діючих ТЕС і АЕС, порушуються умови нересту риб, гине зоопланктон, риби уражаються хворобами й паразитами.

Найінтенсивнішими забруднювачами поверхневих вод є великі целюлозно-паперові, хімічні, нафтопереробні, харчові та текстильні підприємства, гірничорудні і металургійні комбінати, а також сільськогосподарське виробництво.

Дуже небезпечним є сплавляння лісу, обробленого сильнодіючими отрутохімікатами — антисептиками, що застосовуються в лісовій промисловості. Вода стає непридатною для споживання і для життя водних організмів. Під час сплавляння розсипом багато деревини тоне і загниває на дні, що також призводить до підвищення смертності живих організмів водного середовища.

Дуже небезпечними е синтетичні миючі засоби, котрі потрапляють у водоймища, і навіть незначна їх кількість викликає неприємний смак і запах води та утворює піну і плівку на поверхні, що утруднює доступ кисню та призводить до загибелі водних організмів. До особливих видів забруднення належить також заростання водойм водоростями, особливо синьо-зеленими, гниття яких викликає захворювання і загибель риби. Ця дуже гостра проблема характерна для водоймищ басейну Дніпра.

Особливо небезпечним для здоров´я людини є забруднення природних вод побутовими стоками. Така забруднена вода зовсім непридатна для постачання населенню, оскільки містить збудники різноманітних інфекційних захворювань

50. Для оцінювання природних вод існують певні показники, головними серед яких є гігієнічні ГДК (гранично допустимі концентрації)/іх дотримання забезпечує нормальний стан здоров´я населення. Аналіз ситуації показав, що малі річки України забруднені більше, ніж великі. Це пояснюється не тільки їхньою малою водністю, але й недостатньою охороною. Найбільш забруднені Південнй Буг, річки Донецької і Луганської областей, Чорноморського узбережжя півдня України.

Щороку до водоймищ України потрапляє 5 млн тонн солей і значна частина стоків від тваринницьких комплексів. Майже половина мінеральних добрив і отрутохімікатів змивається з полів у ріки.

Рівень очищення води надзвичайно низький. Існуючі очисні споруди навіть при біологічному очищенні вилучають лише 10— 40 % неорганічних речовин (40 % азоту, ЗО % фосфору, 20 % калію) і практично не вилучають солі важких металів.

У басейні Дніпра — найбільшої водної артерії країни — крім Чорнобильської атомної електростанції діють також Запорізька, Південно-Українська, Хмельницька, Рівненська,

У Дніпро щорічно скидається 370 млн кубометрів забруднених стоків, або 14 % від їх обсягу по країні 36 мільйонів жителів України, що споживають води Дніпра, можуть залишитися без питної води вже в XXI столітті. Наслідки забруднення водного середовища можуть бути дуже різноманітними для здоров´я людини. Шкоди можуть завдати такі поширені забруднювачі як фторо-, хлоро- і фосфороорганічні забруднювачі, нітрати, нітрити, нітросполуки, пестициди, гербіциди тощо.

Ці та інші негативні явища відбуваються на тлі низьких запасів води в Україні, які складають 97,3 куб. км (у маловодні роки — 66 куб. км). Дефіцит води в Україні вже зараз складає 4 млрд кубометрів.

Деградація, висихання малих річок невідворотно призведе до деградації великих рік, тому проблема їхнього збереження й оздоровлення є однією з най гостріших для нашої молодої держави.

51. За ступенем забруднення ґрунти поділяються на сильно-забруднені, середньозабруднені, слабкозабруднені.

У сильнозабруднених ґрунтах кількість забруднюючих речовин в декілька разів перевищує ГДК. Вони мають низьку біологічну продуктивність та істотні зміни фізико-хімічних, хімічних та біологічних характеристик, внаслідок чого вміст хімічних речовин у вирощуваних культурах перевищує норми.

У середньозабруднених ґрунтах перевищення ГДК незначне, що не призводить до помітних змін його властивостей.

У слабкозабруднених ґрунтах вміст хімічних речовин не перевищує ГДК, але перевищує фон.

52.. Це спосіб очищення, при якому середу очищається без видалення забрудненого грунту з даного місця і спосіб, при якому відбувається зняття і вивіз грунту за межі зараженої ділянки.

Технологія першого способу не передбачає виконання землерийних робіт, тому він є менш витратним, не створює сильного запилення повітря, а при очищенні вивільняється меншу кількість летких полютантів. До даних технологій можна віднести біологічні метоли очищення. У забруднений грунт вводять за допомогою спеціального обладнання кисень, який стимулює ріст наявних у ній мікроорганізмів і аеробну біодеградацію полютантів. Таке очищення проводиться у разі забруднення грунту нафтопродуктами.

Стимулювати біодеградацію можна також за рахунок введення в грунт поживних речовин, що сприяють стимуляції росту і метаболізму мікроорганізмів, які здійснюють деградацію полютантів. Зазвичай в якості поживних речовин використовуються азотні і фосфоровмісні добрива. При іншому підході в грунт вводяться мікроорганізми, включаючи генетично модифіковані або ферменти, що прискорюють процес деградації органічних полютантів, наявних у грунті.

другий метод, що полягає у вивозі грунту за переділи ділянки забруднення та очищення його на місці доставки. Даний спосіб обходиться дорожче, але в свою чергу має деякі переваги. При такому способі очищення потрібно набагато менше часу. При цьому з'являється можливість забезпечення повного контролю процесу очищення. До даної групи методів належать здебільшого термічні способи, такі як нагрів на повітрі, піроліз, вакуумно-термічний метод.

53. Шум — одна з форм фізичного (хвильового) забруднення навколишнього середовища. Під шумом розуміють усі неприємні та небажані звуки чи їхню сукупність, які заважають нормально працювати, сприймати інформаційні звукові сигнали, відпочивати. Він виникає внаслідок стиснення і розрідження повітряних мас, тобто коливних змін тиску повітря. Розрізняють шум постійний, непостійний, коливний, переривчастий, імпульсний. Загалом шум — це хаотичне нагромадження звуків різної частоти, сили, висоти, тривалості, які виходять за межі звукового комфорту.

За походженням шуми бувають[1]:

· аеродинамічного походження — шум, що виникає у газах;

· гідродинамічного походження — шум, що виникає у рідинах;

· електромагнітного походження — шум, що виникає внаслідок коливань елементів електромеханічних пристроїв під впливом магнітних змінних сил;

· механічного походження — шум, що виникає внаслідок вібрацій поверхонь машин та обладнання, а також ударів у з'єднаннях деталей, збірних одиниць або конструкцій у цілому.

За частотною характеристикою шуми звукового діапазону частот поділяються на:

· низькочастотний (<400 Гц);

· средньочастотний (400—1000 Гц);

· високочастотний (>1000 Гц).

 

54. Нині добре відомо, що шуми шкідливо впливають на здоров´я людей, знижують їхню працездатність, викликають захворювання органів слуху (глухоту), ендокринної, нервової, серцево-судинної систем (гіпертонія). Фізіолого-біологічна адаптація людини до шуму практично неможлива, тому регулювання і обмеження шумового забруднення довкілля — важливий і обов´язковий захід. Шум шкідливий не лише для людини.

Встановлено, що рослини під впливом шуму повільніше ростуть, у них спостерігається надмірне (навіть повне, що призводить до загибелі) виділення вологи через листя, можливі порушення клітин. Гинуть листя і квіти рослин, що розміщені біля гучномовця.

Аналогічно діє шум на тварин. Від шуму реактивного літака гинуть личинки бджіл, самі вони втрачають здатність орієнтуватися, в пташиних гніздах дає тріщини шкаралупа яєць. Від шуму знижуються надої, приріст у вазі свиней, несучість курей. Хворобливо переносять шум риби, особливо у період нересту.

 

55. Шумозахист, шумозахисні заходи, спрямовані на обмеження негативного шумового впливу діляться на 2 групи:

· 1 — заходи, спрямовані на зниження шуму в джерелі;

· 2 — заходи, спрямовані на зниження шуму на шляху поширення.

· Важливо знижувати шум у джерелі його виникнення, створювати безшумні або малошумні машини і технологічні процеси, транспортне і промислове устаткування, починаючи ще зі стадії проектування.

· При цьому розраховується очікувана величина шуму, розробляються заходи щодо зниження шуму до допустимого рівня.

· Гігієністи вважають верхньою межею шуму для лікарень і санаторіїв 35 дБА, для квартир і навчальних приміщень — 40 дБА, стадіонів і вокзалів — 60 дБА.

56. Розрізняють два види нормування виробничого шуму: санітарно-гігієнічне і технічне. Перше регулює рівень шуму з огляду його дії на організм людини. Норматив житлово-побутового шуму — 40 дБА вдень, ЗО дБА — вночі. Технічне нормування стандартизує існуючі або очікувані шумові характеристики устаткування об´єкта.

Друге повинне забезпечити вимоги першого. Вухо людини звукові хвилі частотою нижче 16 Гц сприймає не як звук, а як вібрацію. Вібрації — це тремтіння або струси всього тіла чи окремих його частив під час різних робіт (бетоноукладання, п нев моє лектроп о дрібнення порід чи шляхового покриття, роботи в шахтах з відбійним молотком, розпилювання матеріалів тощо). Тривалі вібрації завдають великої шкоди здоров´ю — від сильної втоми й не дуже значних змін багатьох функцій організму до струсу мозку, розриву тканин, порушення серцевої діяльності, нервової системи, деформації м´язів і клітин, порушення чутливості шкіри, кровообігу тощо.

57 Вібрація — це коливання твердих тіл, частин апаратів, машин, устаткування, споруд, що сприймаються організмом людини як струс.

При вібрації виробничих механізмів передаються їх швидкі коливальні і обертальні рухи контактуючим з ними предметам в тому числі працівникам.

По способі передачі на людину вібрація підрозділяється на загальну і локальну. Загальна - діє через опорні поверхні ніг на весь організм у цілому. Локальна - на окремі ділянки тіла. Загальну поділяють по характері передачі на: транспортну(при прямуванні машин); транспортно-технологічну (при виконанні роботи машиною прямування: кран, бульдозер); технологічну (при роботі механізмів і людина знаходиться поруч).

58. 1. Зниження вібрації в джерелах їх виникнень:

· підвищення точності опрацювання деталей;

· оптимізація технологічного процесу;

· поліпшення балансування.

· 2. Відстройка від режимів резонансу (збільшення жорсткості системи);

· вибродемпфірування (пружинні віброізолятори).

· Поліпшення організації праці вібронебезпечних процесів:

· загальна кількість робочого часу в контакті з віброобладнанням не повинна перевищувати зміни;

· одноразова дія не повинна перевищувати для локальної - 20 хвилин, для загальної - 40 хвилин.

· До лікувально - профілактичних заходів відносяться: масаж; заходи, що загально укріплюють організм; гідропродцедури. Вібрація має властивість кумуляції (накопичення в організмі)

59. Інтенсивний розвиток електроніки та радіотехніки викликав забруднення природного середовища електромагнітними випромінюваннями (полями). Головними їхніми джерелами є радіо-, телевізійні і радіолокаційні станції, високовольтні лінії електропередач, електротранспорт. Поблизу кожного обласного центру, багатьох районних центрів, великих міст розташовані телевізійні центри або ретранслятори, радіоцентри, засоби радіозв´язку різного призначення.

Рівень електромагнітних випромінювань у таких районах (діапазон радіочастот об´єктів може змінюватися від 50— 100 Гц до 100 ГГц) часто перевищує допустимі гігієнічні норми й дуже шкодить здоров´ю людей, що мешкають поруч.

60. Ці поля завдають шкоди перш за все нервовій системі. Так, напруженість поля 1000 В/м спричинює головний біль і сильну втому, більші значення зумовлюють розвиток неврозів, безсоння, важкі захворювання.

Зростання енергетичних потужностей становить небезпеку для довкілля — розширюється мережа та зростає напруга повітряних ліній електропередач. Вони негативно впливають на нормальний розвиток тваринного та рослинного світу.

Спеціальні дослідження показали, що технічно найперспек-тивнішими є лінії надвисокої та ультрависокої напруги (760— 1150 кВ), котрі становлять небезпеку. Навколо них утворюються потужні електромагнітні поля, які негативно впливають на людину, порушують природну міграцію тварин, процеси росту рослин тощо.

61. радіо-, телевізійні і радіолокаційні станції, високовольтні лінії електропередач, електротранспорт. Поблизу кожного обласного центру, багатьох районних центрів, великих міст розташовані телевізійні центри або ретранслятори, радіоцентри, засоби радіозв´язку різного призначення.

62. Існують розроблені на основі медико-біологічних досліджень санітарні норми та правила щодо радіотехнічних і електротехнічних об´єктів. Вони регламентують умови їхньої експлуатації з метою охорони населення від шкідливого впливу електромагнітних випромінювань.

Організаційні заходи здійснюють органи санітарного нагляду. Вони проводять санітарний нагляд за об'єктами, в яких використовуються джерела електромагнітних випромінювань.

Інженерно-технічні заходи передбачають таке розташування джерел ЕМП, яке 6 зводило до мінімуму їх вплив на працюючих, використання в умовах виробництва дистанційного керування апаратурою, що є джерелом випромінювання, екранування джерел випромінювання, застосування засобів індивідуального захисту (халатів, комбінезонів із металізованої тканини, з виводом на заземлюючий пристрій). Для захисту очей доцільно використовувати захисні окуляри ЗП5-90. Скло окулярів вкрито напівпровідниковим оловом, що послаблює інтенсивність електромагнітної енергії при світлопропусканні не нижче 75%.

Лікарсько-профілактичні заходи передбачають проведення систематичних медичних оглядів працівників, які перебувають у зоні дії ЕМП, обмеження в часі перебування людей в зоні підвищеної інтенсивності електромагнітних випромінювань, видачу працюючим безкоштовного лікарсько-профілактичного харчування, перерви санітарно-оздоровчого характеру.

63 Іонізуюче випромінювання - це випромінювання, взаємодія якого з середовищем призводить до утворення електричних зарядів (іонів) різних знаків. Джерелом іонізуючого випромінювання є природні та штучні радіоактивні речовини та елементи (уран, радій, цезій, стронцій та ін.). Іонізуюче випромінювання поділяється на електромагнітне (фотонне) та корпускулярне. До останнього належать випромінювання, що складаються із потоку частинок, маса спокою яких не дорівнює нулю (альфа- і бета-частинок, протонів, нейтронів та ін.). До електромагнітного випромінювання належать гамма - та рентгенівські випромінювання.

Альфа-випромінювання - це потік позитивно заряджених частинок (ядер атомів гелію), що рухаються зі швидкістю 20 000 км/с.

Бета-випромінювання - це потік електронів та позитронів, швидкість яких наближається до швидкості світла.

Гамма-випромінювання - це короткохвильове електромагнітне випромінювання, яке за своїми властивостями подібне до рентгенівського, однак має значно більшу швидкість (приблизно дорівнює швидкості світла) та енергію.

64. Нині головними джерелами радіоактивних забруднень біосфери є радіоактивні аерозолі, які потрапляють в атмосферу під час випробувань ядерної зброї, аварій на АЕС та радіоактивних виробництвах, а також радіонукліди, що виділяються з радіоактивних відходів, захоронених на суші й на морі, з відпрацьованих атомних реакторів і устаткування. Радіоактивні опади залежно від розміру часток і висоти їх винесення в атмосферу мають різний час осідання та радіус поширення.

Під час аварій атомних реакторів, розгерметизації захоронень радіоактивних відходів радіаційний бруд поширюється на десятки й сотні кілометрів, внаслідок вибухів ядерних бомб — по всій планеті.

65. Організаційні заходи від іонізуючого випромінювання передбачають забезпечення виконання вимог норм радіаційної безпеки. Приміщення, які призначені для роботи з радіоактивними ізотопами повинні бути ізольовані від інших і мати спеціально оброблені стіни, стелі, підлоги

До технічних заходів та засобів захисту від іонізуючого випромінювання належать: застосування автоматизованого устаткування з дистанційним керуванням; використання витяжних шаф, камер, боксів, що оснащені спеціальними маніпуляторами, які копіюють рухи рук людини; встановлення захисних екранів.

Санітарно-гігієнічні заходи передбачають: забезпечення чистоти приміщень, включаючи щоденне вологе прибирання; улаштування припливно-витяжної вентиляції з щонайменше п'ятиразовим повітрообміном; дотримання норм особистої гігієни, застосування засобів індивідуального захисту.

До лікувально-профілактичних заходів належать: попередній та періодичні медогляди осіб, які працюють з радіоактивними речовинами; встановлення раціональних режимів праці та відпочинку; використання радіопротекторів - хімічних речовин, що підвищують стійкість організму до іонізуючого опромінення.

 

   

 

 

.

 

 


<== предыдущая | следующая ==>
Тема 117. Казачество до 1917 г | Нагрудные знаки армии США Часть 1

Date: 2015-09-02; view: 664; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.007 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию