Вік відкриттів, наслідування й повторів (від народження до 6 – 7 років) і зробити акцент на гендерних аспектах у вихованні хлопчиків цієї вікової групи

Головне в житті хлопчика з народження до 6 років – відкрити для себе навколишній світ і зрозуміти його. Це вік відкриттів, наслідування й повторів. З тієї першої миті, коли хлопчик раптом знаходить у себе пальці на руках і ногах, кожна найдрібніша крупинка й кожна найменша плямка ретельним чином досліджуються. Якщо батьки хочуть, щоб їхній хлопчик розвивався швидше й опановував цей світ, важливо докласти зусилля: розповідати й пояснювати все, що роблять дорослі.

Більше ніколи в житті світ не здається таким привабливим. Уперше в житті хлопчик здійснює дивовижні подвиги: хватає брязкальце, кидає м’яч, стрибає на одній ніжці, звисає, і він буде повторювати це знову й знову, поки ця дія не стане його невід’ємною частиною. Ці перші сенсорні враження здійснюють незгладний вплив на фізичний та емоційний розвиток хлопчика. Коли хлопчик починає впізнавати назви предметів, які він знайшов, починають розвиватися пам’ять, мовлення й мислення.

У цей період необхідний захист від:

· впливів зовнішнього середовища. Дитині потрібен час, щоб адаптуватися до температурного режиму, освітлення, нової їжі, звуків нового для нього світу;

· стресу, який є чинником культури нашого суспільства: руйнівний вплив телевізійних передач, засилля яскравих фарб і картин у кімнаті, де мешкає малюк.

Кожний хлопчик росте із своєю швидкістю: він розвивається в суворій відповідності із закладеною в нього програмою, яка визначає його стать, форми тіла й впливає на його темперамент. Фізіологічно він розвивається в батьків на очах, незалежно від того, що вони роблять. Це вік зворотно-поступового руху. Розвиток хлопчика в ці роки відбувається дуже нерівномірно. Перш ніж настане новий етап вікового розвитку (опанування нового словникового запасу, оволодіння новими моторними навичками, переживання нових почуттів), він нібито „призупиняється”, навіть відступає трохи назад у своєму розвитку. У цей період потрібно просто не квапити події й допомагати йому: самостійно одягатися, навіть якщо він гарно це робить раніше сам, налагодити взаємини з друзями, якщо раптом вони стали конфліктними. Після цієї невеликої зупинки хлопчик несподівано здійснює різкий стрибок у своєму розвитку. Одна мама вдало назвала таку модель зростання „феноменом рогатки”. Відступати перед ривком уперед закладено в хлопчиках природою [3].

Уже з народження хлопчики багато в чому відрізняються від дівчаток. Немовлята-хлопчики більш активні, вони частіше кричать і більше схильні до досліджень навколишнього світу. Хлопчики на 2 – 3 місяці пізніше, ніж дівчатка, починають ходити, на 4 – 6 місяців пізніше починають говорити, при народженні в хлопчиків частіше, ніж у дівчаток, спостерігаються різні ускладнення [4]. Їх складніше налякати, вони просто не знають, що таке страх.

Виховувати хлопчиків тільки жінці значно складніше, хоча це час, коли хлопчик міцніше всього зв’язаний з матір’ю. Їхня активність, рухомість, дослідницький характер постійно припиняються матір’ю. Хлопчикам дозволяють подовгу плакати, при цьому їх не заспокоюють, а критикують за невідповідну чоловічу поведінку. Хлопчики бігають, стрибають, борються й уявляють себе то танком, то літаком. Якщо хлопчик щось будує, то намагається побудувати структуру велику за розміром і більш високу, ніж у хлопчика по сусідству.

У віці від 1,5 до 3 років малюк зіштовхується з конфліктом сорому-сумніву. Якщо батьки підбадьорюють малюка, розуміючи необхідність спроб і помилок, хлопчик з упевненістю береться за все нові й нові завдання. Якщо ж батьки обмежують його активність, хлопчик починає соромитися самого себе й сумніватися у власних можливостях. Якщо в дитини виникають проблеми в поведінці: кусається, лигається, обзивається, цілком вірогідно, що в родині відбулися певні зміни: або змінився режим дня, або ускладнилися стосунки в батьків, тобто відбулися зміни у звичному розпорядку життя [6].

При спілкуванні хлопчики штовхаються, дають стусанів один одному, чим дратують дорослих, але так вони розвивають силу, зосередженість і вибудовують ієрархію взаємин. Важливо вчити хлопчиків більше користуватися словами, а не рухами. Використання слів допомагає нарощувати нервові зв’язки в частинах мозку, яких за природою хлопчики мають менше, ніж дівчатка.

Прихід у групу дитячого садочка новенького хлопчика зустрічають байдуже й приймають у гру тільки у випадку, якщо вирішать, що він може бути корисним. Наприкінці дня хлопчики не знають ні імені, ні подробиць про новенького, але вже розуміють, наскільки він гарний у грі.

Якщо в новенького хлопчика наявні певні недоліки або каліцтва, то з боку ровесників він стає об’єктом насміхань. Дорослі від хлопчиків вимагають відповідності ідеалу, відсутнього в житті (тому що вдома виховує мама, у школі – учителька), та й не по плечу цей ідеал багатьом хлопчикам.

Гра для хлопчика – „справа життя”, до неї потрібно ставитися з повагою, намагаючись по можливості не переривати. Це особливо важливо ще й тому, що в грі хлопчик відпрацьовує всі неприємності, розчарування й сильні почуття, які йому доводиться випробовувати протягом кожного дня. Але
по-справжньому зрозуміти як грати разом хлопчики не можуть до 5 років. Дуже важливо навчити дитину ділитися тим, що в нього є, але в цьому віці їм необхідно про це нагадувати.

Потреби. У цей віковий період хлопчику необхідна близькість. Існує думка про те, що якщо на будь-який каприз реагувати: носити на руках, укладати спати із собою, то батьки просто розбалують дитину. Перші 12 – 14 місяців життя саме це й потрібно робити, щоб не було різкого переходу немовляти з утроби матері в нове життя, по мірі зростання він робить це самостійно, адже йому необхідно пізнавати навколишній світ. Батькам під силу зробити так, щоб хлопчик повірив у себе й навчився довіряти навколишньому світові. Ці ранні здобутки визначають його здібності кохати й бути коханим, уміти вибудовувати взаємини з оточуючими людьми, у подальшому: і на роботі, і зі своєю родиною. Звичайно, у цьому випадку батькам доводиться жертвувати сном, кар’єрою, інтимними стосунками, а може, навіть, добробутом (можливість додаткового заробітку)[6].

Почуття. З народження до 3 років хлопчик набуває досвіду щодо прояву почуттів, а дорослі вчать проявляти їх у різних ситуаціях. Це найважливіший період у житті дитини, у якому закладається емоційна основа людини. Малюк віддається емоціям, не турбуючись про наслідки: б’є, не розмірковуючи, а потім дивується отриманому ефекту. У кожної людини є вроджене право відчувати, це – ключ до взаємин з іншими людьми, стабілізатор інтелекту. По мірі дорослішання, не маючи досвіду в проживанні різних почуттів (тобто не переживши емоційно цей віковий період), хлопчикам складно зрозуміти почуття інших людей і доводиться шукати замінники: наполеглива праця, алкоголь, наркотики. До недавнього часу почуттям чоловіків не було місця в нашій культурі: „Дорослі хлопчики не плачуть”, „Нічого страшного”, „Не злись”, „Не так воно й боляче” тощо. Найуразливішою культурною забороною є відкидання почуттів. Зараз чоловіки намагаються відновити втрачену частину себе [6].

У віці від 4 до 6 років почуття стають більш специфічними, пов’язаними з конкретними подіями. Гнів може означати: „Це для мене дуже важливо”. Сльози можуть означати: „Я хочу зробити більше, ніж можу”. Смуток говорить: „Я не хочу, щоб ти йшла”. Важливо навчити хлопчика проявляти свої почуття. Те, які почуття батьки дозволяють проявляти, а які свідомо або несвідомо відкидають, формує його вміння проявляти емоції або находити спосіб заміни іншими емоціями. Якщо хлопчику вселили, що смуток у його родині не схвалюють, у майбутньому такий чоловік буде приховувати своє горе під гнівом, напруженою працею або іншими емоціями, які не дозволяли проявляти вдома. Чим більше батьки будуть відкриватися, говорячи про свої душевні травми, почуття, радощі, успіхи, тим імовірніше, що хлопчики виростуть люблячими особистостями.

Внутрішня система управління. Межа поведінки. У ранньому віці мозок повинен не лише зіштовхуватися з різноманіттям інформації, але й мати організоване середовище. Чоловічий імпульс „спробувати” іноді буває сильнішим, ніж здатність дитини подумати про наслідки. Саме тому хлопчику обов’язково потрібно встановлювати межі поведінки, які відповідатимуть віку дитини. Найбільш поширеною є помилка, якої припускаються батьки у взаєминах з хлопчиками до 6 років, це коли вони поводяться з маленькими дітьми як з дорослими. Як тільки хлопчик починає говорити, йому намагаються пояснити, що можна й чого неможна робити за допомогою логіки дорослої людини, або надають йому право обирати, приводячи раціональні доводи. А ма­ленька дитина просто ще не може робити цього, у неї немає необхідності аналізувати свої почуття й реакції за допомогою розуму[6].

Вона сприймає час і простір не як доросла людина. Саме тому багато часу проводить за миттям рук: їй подобається процес, коли вода струїться по пальцях. Хлопчику важко зрозуміти, що таке почекати одну годину, його просто потрібно чимось зайняти і час мине по-іншому, а не в очікуванні.

Маленькому хлопчику важко зрозуміти логічні висновки, які роблять дорослі, йому не зрозумілий процес вибору, він не розуміє: чому одне можна, а інше – ні. Основні норми поведінки встановлюють до 5-річного віку твердо й без будь-якого обговорення. Важливо постійно повторювати ці норми, мати терпіння й розуміти те, що хлопчик ще маленький і може їх порушити. Маленькі діти зазвичай переступають межі, коли вони втомилися, нудьгують або голодні.

До 6 років у більшості дітей немає того, що Піаже називає „конкретним операційним мисленням”, яке дозволяє дитині виконувати інструкцію та запам’ятовувати її на майбутнє. Словесна інструкція передбачає доволі високий рівень розвитку здатності дотримуватися встановлених меж. Краще цінні й небезпечні предмети прибрати якнайдалі, оминаючи можливі неприємності, оскільки ніякі суворі слова, ляскання по руках не допоможуть. Місія хлопчика – досліджувати, нічого у світі не залишиться недоторканим, необстеженим і нерозкритим. Дорослі лише провідники, які зобов’язані зробити його дослідження спокійним і максимально безпечним.

Хлопчик потребує керівництва, а не можливості вибирати. Дитина, якій надають надто широкі можливості вибору, перетворюється на дорослого, який випробовує великі труднощі при необхідності прийняття рішення. Життя хлопчика перші 6 років залежить від того, чи зможуть батьки забезпечити йому простір для зростання й розвитку. Установити режим дня й розпорядок справ, створити певні ритуали: умивання, чищення зубів, прибирання іграшок. Потрібно тільки бути поруч і допомагати малюкові. Це вік повторів, тому дитині потрібно показувати наполегливо й терпляче, знову й знову, перш ніж вона буде дотримуватися встановленого порядку.

Хлопчик та його погана поведінка – це різні речі. За неслухняністю ховається жага пізнання, бажання досліджувати світ самому, отримувати відомості з перших рук. Хлопчик використовує будь-яку можливість для пізнання світ. Імовірно, неслухняність – це часто спосіб сказати: „Я хочу знати!”

Звертаючи увагу на „погану поведінку”, ви її закріплюєте. Грубі вислови й „брудні” слова – гарний тому приклад. Якщо вам хочеться помити йому рот з милом у буквальному або переносному сенсі, ви приділяєте увагу поки ще неусвідомленому вислову й наділяєте його змістом. Тепер він знає як керувати поведінкою дорослих та як привернути до себе увагу [2].

Сексуальність. Оскільки перші 6 років хлопчики в основному тілесно орієнтовані, на їхні складні запитання важливо відповідати простими й зрозумілими відповідями згідно з віком. Хлопчики сексуальні з моменту народження. Немовля отримує почуттєву насолоду коли ссе, коли його тримають на руках, лоскочуть, міняють пелюшки або памперси. Батькам також доставляє задоволення цей ніжний, теплий, маленький чоловічок. Торкаючись дитини, дорослі вчать його любові й прихильності, готують до майбутніх сексуальних стосунків. Хлопчики привчаться пишатися своїм тілом, а не соромитися його, якщо батьки будуть слідувати за дитиною, з готовністю відповідати на її запитання, пов’язані із взаєминами статей, і задовольняти її природну цікавість простими й зрозумілими за віком поясненнями. Рання цікавість хлопчика своїм тілом абсолютно нормальна. Тіло – це засіб, за допомогою якого він пізнає світ, а оскільки тіло – це частина світу, то він досліджує і його. Якщо батьки будуть ставитися до цього спокійно, а не розцінювати це як привід для хвилювання, то набагато менше вірогідності, що хлопчик буде гіперсексуальним. Якщо хлопчик вимагає права на інтимність, значить він перейшов на наступну вікову сходинку свого сексуального розвитку.

Заповіді батьківства:

· беріть участь у процесі виховання з періоду вагітності. Розмовляйте з майбутньою матір’ю про свої сподівання, пов’язані з дитиною, будьте поруч з нею під час пологів. Допомагайте доглядати за немовлям з народження;

· знайдіть час виконати свої батьківські обов’язки: погратися, посміятися з дітьми. У противному випадку у ваших синів будуть проблеми в житті, і це неодмінно одізветься на вас [6].

Стереотипи. Раннє прищеплення чоловічого стереотипу поведінки руйнує ніжну емоційну тканину єства хлопчика, шкодить його уяві. Дорослим необхідно огородити хлопчиків від статевих стереотипів, що нав’язані культурою та диктують хлопчикам як і якими іграшками вони повинні гратися. Адже їм дарують в основному машинки, м’ячі, будівельні матеріали.

Типові прояви агресії

Хлопчикам зазвичай властива агресія, але в кожному віці вона проявляється по-різному. На думку Д. Хорсанд [7]: „У віці від 4 до 7 років типовим є прояв ситуативної агресії, коли хлопчик стає агресивним під впливом ситуації, наприклад, його ненавмисно штовхнули. Важливо розібратися, наскільки часто та в яких ситуаціях він проявляє агресію. Якщо ваш малюк переконається в тому, що ви розумієте причину його негарного вчинку, він буде готовий слухатися вас. І тоді ви зможете йому пояснити, що розв’язувати про­блеми можна за допомогою слів.

Ще більш типова агресія, пов’язана зі становленням особистості. Хлопчик уперше усвідомлює себе як особистість і хоче заявити про себе як про особистість.

Найбільша, мабуть, причина дитячої агресивності, яку важко усунути в цьому віці, – розлучення батьків. Хлопчики взагалі хворобливо реагують на розлучення. Можливо, тому, що потребу в батькові, як в ідеалі чоловіка, вони відчувають набагато гостріше, ніж дівчатка.