Дівчата та одяг

Одяг, так же як і ляльки, для дівчинки є засобом спілкування. Дівчаткам приносить велике задоволення перевдягатися, приміряти щось нове і вбиратися, красити нігті, надягати різноманітні прикраси. Корені цього закладені в глибокій давнині. Саме жінки слідкували за тим, у що вдягається вся її родина.

Період до 7 років – це вибір тих генетичних програм, які закладені у мозкову інформаційну матрицю жіночого начала. Які з цим програм будуть пріоритетними або будуть запропоновані інші, залежить від системи виховання. Ляльки, одяг – це засоби для засвоєння стереотипів та основа для створення життєвих сценаріїв.

Вік створення сценаріїв (з 7 до 14 років)

Фізіологічними особливостями цього вікового періоду дівчаток можна вважати функціональну симетрію мозку, тобто права та ліва півкулі розвиваються достатньо синхронно, а хлопчики вже в 6 років мають правопівкульну спеціалізацію. Ця особливість виявлена С. Вітельзон. Для батьків та педагогів це чудова можливість сприяти розвитку природних талантів дівчаток, а саме 7 типів інтелекту (дослідженням доктора філософії Норми Карр-Руфіно):

· Інтелект, заснований на зразку та рівновазі, концентрується у стовбурі мозку. Інтелект рівноваги відноситься до того, що обмежує. Щоденні вчинки відбуваються рамках певних обмежень: власних, чужих або тих, що встановлює школа.

· Можна підвищити інтелект рівноваги, визнаючи власні і чужі обмежувальні рамки та правила.

· Емоційний та мотиваційний інтелекти – в середньому мозку. Ці два типи інтелекту знаходяться на більш низькому рівні. Користуватися ними в повній мірі не навчились. Емоційний інтелект – це управління емоціями, почуттями, настроєм. Мотиваційний – це засіб творчого розвитку та самовираження.

· Раціональний інтелект – в лівій півкулі кори головного мозку або в передньому мозку.

· Асоціативний, чуттєвий, інтуїтивний інтелекти – в правій півкулі кори головного мозку.

Слово «концентрується» не означає, що воно знаходиться у певній частині тіла. Дослідження доводять, що молекули емоцій подорожують по всьому організму і є частиною емоційного інтелекту.

Найефективніший спосіб розвитку дівчинки – працювати з усіма типами інтелекту, пізнати кожен можна тільки в процесі його реалізації. Але система навчання у школах не використовує методики навчання, які дозволяють використовувати різноманітні типи розумових процесів.

Замість того, щоб використовувати ці унікальні можливості, дівчатам забороняється робити те, що для них вважається небезпечним та невідповідним: вчать придушувати агресію (а не проявляти її грамотно) і все приймати так, як є. Батьки заохочують бажання доньки кинути справу, яка в неї не виходить. Дівчаток у школі та вдома як і раніше примушують ламати, придушувати природні задатки, відмовлятись від повноцінного вільного психічного та інтелектуального розвитку. Дівчата найчастіше відчувають себе невпевнено і незручно в спілкуванні з хлопчиками. Якщо б тільки хлопчики були більш розвинуті в плані спілкування, проблем між статями було б значно менше. А поки дівчата воліють перешіптуватись одна з одною, посміюватись над хлопчиками, а ті, в свою чергу, задирають дівчат.

Ігри для дівчаток є створенням та втіленням сценаріїв, які вони придумують для ляльок. Чим більше варіантів ігор, тим більше варіантів ситуацій, які програє дівчинка. Ігри – рольові. Розігруються ситуації, в яких вони вербально встановлюють та зберігають відносини між дійовими особами. Вчаться взаємодіяти, розвивати та підтримувати відносини, при цьому вдосконалюються особистісні якості. Для них гра цікава тільки в тому випадку, якщо вона допомагає маніпулювати відносинами і виділяти силу міжособистісних зв’язків. Встановлюють дуже складні вербальні правила: як сказала, що сказала. Дівчата набувають вміння вести себе «за обставинами», підлаштовуючись під ситуацію та людей.

Якщо ігри хлопчиків створюють обстановку ієрархії, то ігри дівчаток створюють обстановку спільності. Складніше проходять групові ігри, в яких дівчаток більш за все цікавить не змагальність, а пошуки компромісу: вони бояться когось образити. В ігровому процесі дівчата проявляють розсудливість, уважність, врівноваженість. Ігри дівчаток частіше спираються на ближній зір. Грають вони невеликими групами або парами, на маленькому просторі, їм достатньо кутка в кімнаті. Більшу частину часу сидять поряд і спілкуються, ведучим ціннісним орієнтиром в іграх дівчаток виступають прагнення до досягнення близьких стосунків. Вони більш стурбовані, щоб подобатись іншим. Для дівчаток дуже важливо, що саме вони обирають людей, які їм сподобались.

Ігри дозволяють формувати, проживати в ситуації і закріплювати емоції, які проживались неодноразово. Психологи називають 11 базових емоцій (інтерес, радість, здивування, печаль, гнів, відраза, презирство, страх, збентеження, сором, провина) і стан «емоційного нуля» - нудьгу. Все інше – це їх різноманітні стани. Серед базових емоцій чисто позитивних лише дві: інтерес та радість. Здивування займає проміжне становище, воно може бути як позитивним, так і негативним в залежності від того, що саме людину здивувало. Всі інші базові емоції – негативні, тобто в більшості випадків людині переживати їх неприємно. Жіноча емоційність є слідством великої кількості емоційних функцій мозку, яке веде до надлишку емоційної інформації. Можливо, тому емоційні жінки часто переживають періоди депресії.

В цей віковий період дівчата велике значення надають відносинам з однолітками, а саме – дружбі. Для дівчинки поняття «дружба» передбачає, що у неї є одна або дві близькі подруги. В дружбі існують свої неписані правила. Їх ніхто спеціально не вимовляє вголос, але кожна на них орієнтується. Є.В. Шубіна виділила навіть групи правил:

- Ділитися новинами.

- Надавати емоційну підтримку.

- Добровільно допомагати у випадку необхідності.

- Намагатися, щоб другу було приємно у вашому товаристві. Впевненість у другові та довіра до нього.

- Не критикувати друга привселюдно. Зберігати довірені таємниці.

Дитяча дружба впливає на найрізноманітніші сторони життя дівчинки: наприклад, допомагає їй швидше та легше справлятися зі стресами. Таким чином, вони вчать одна одну, як керувати своїми емоціями, починають концентрувати увагу на близькості та відданості в своїх дружніх стосунках.

Дівчатам потрібен приклад для наслідування не менше, ніж хлопчикам, але вони частіше за все знаходять його у школі, серед вчительок. Відповідно, дівчата вбирають набагато більше інформації про те, якою повинна бути жінка, ніж хлопчики – про те, яким повинен бути чоловік. У дівчаток більший об’єм пам’яті. Вони легше сприймають вимоги педагога та визнають його авторитет.

Таким чином, цей період має величезний начальний та виховний потенціал, але засвоєні стереотипи в сім’ї та школі, не використані можливості природних талантів дівчаток не дають у повній мірі дівчинці відчути свою унікальність.

Вік створення особистих легенд (з 14 до 18-21 року)

Л е г е н д а – це конструювання сценаріїв на основі обраних генетичних програм. Цей процес проходить у віковому періоді, який не має, на відміну від інших життєвих етапів, строго встановлених вікових меж. Виділяють ранню (13-17 років) та пізню юність (18-22 роки). Юнацький період характеризується змінами, які пов’язані з фізичним розвитком організму і які є невід’ємною частиною процесу перетворення дитини на дорослу людину. Ці фізичні зміни відбуваються на протязі періоду розвитку, який має назву період статевого дозрівання, який є етапом прискореного росту. Дівчата починають стикатися з наслідками жіночого циклу. Жіночий цикл – не просто час початку менструації, це зміна функціонування всього організму. Цей день вступу в світ жінок можна було б зробити жіночим святом: купити сувенір, піти до кафе. Тіло дівчаток дуже залежить від неконтрольованих ними факторів. Тому її необхідно готувати до цих змін. На думку А. Буровського, дівчини-жінки до 30-35 років відстають від однолітків. Адже майже 8-10% часу життя у дівчат припадає на так звані «критичні дні» місячного циклу. Тобто на час, коли дівчина мало працездатна. Між 15 та 25 роками 10% часу – як раз рік.

В цей віковий період особливо сильно проявляється вплив гормонів, який можна порівняти з дією дріжджів в тісті. Вони стимулюють фізичне зростання та відповідають за зміну поведінки і появу нових фізіологічних та психологічних особливостей. Гормональна картина у них більш складна ніж у хлопчиків. Їм необхідно дуже багато часу, щоб навчитись керувати своїм новим тілом та розумом. Дівчата стикаються з мінливістю настрою, невпевненістю в собі, підвищеним інтересом до того, як вони вписуються в світ інших дівчат. Також іде процес суперництва з іншими дівчатами за увагу хлопчиків. Крім того, їх розчаровує та обставина, що хлопчики відстають від них (це тимчасовий період) в інтелектуальному розвитку, але натомість проявляють підвищений інтерес до зовнішніх фізичних характеристик (розміру грудей, зросту, ваги).

Протягом періоду статевого дозрівання особливо відчувають тиск жіночого образу, визначеного сучасною культурою. Процес «пошуку відповідності» визначеним стереотипам може слугувати у дівчат джерелом тривоги. Чимало дівчат-підлітків роблять висновок, що інші люди такі ж розуміючі, відкидаючи себе і критичні до себе, як і вони самі. Дівчата можуть відчувати тривогу від того, що їх неадекватність виявлять однолітки. На протязі тисячоліть древній інстинкт підступно нашіптує дівчини одне і те саме: найпростіший спосіб самоствердитися та перевірити свою сексуальну привабливість – це відбити хлопця у кращої подруги. Звичайно, цьому процесу супроводять моральні терзання, але в першу чергу це представляється як чудовий та захоплюючий спектакль.

Концепція уявних глядачів може поясняти, чому дівчата-підлітки так прискіпливо відносяться до свого одягу та форми тіла, годинами розглядають себе в дзеркалі та соромляться інших людей. Поглинуті своїми почуттями, підлітки вважають, що їх емоції унікальні. Їх уявлення про унікальність виражається особистою легендою, яка відображається у щоденнику, який заводять дівчата. Для дівчат цього віку не характерні численні близькі зв’язки. Вони обирають таких подруг, кому вони можуть довірити інтимні деталі свого життя, хто може надати їм емоційну підтримку. Ця близькість виражається вербально: подруги розповідають про кар’єрні плани, любовні захоплення, висловлюють думку про свою або чужу зовнішність. Близькі подруги виражають близькість і не вербально: обіймають подругу, що плаче, погладжують по руці, якщо вона потребує співчуття. Вони здатні годинами прокручувати в уяві сценарії любовних історій, ідеалізуючи обранця та приміряючи на себе роль героїні. Ось відносини з прекрасним принцом обростає яскравими подробицями, а потім подружки приступають к пошуку таємних знаків, розгадуючи неясний сенс випадково кинутої фрази, поволі вибудовуючи образ ідеального чоловіка. Особиста легенда часто переростає у переконання. Дівчина вбудовує образ реального юнака в свій фантазійний сценарій. Вона ніби приміряє ситуацію на себе, перевіряючи, наскільки юнак, що сподобався, буде сумісний з його уявленням. Подібні сценарії уявних романів мають для дівчат величезне значення: вони підвищують їх самооцінку, дозволяючи відчувати себе більш значними та привабливими. Солодкі мрії запускають в жіночому організмі механізм, за допомогою якого починає вироблятися ендорфін – гормон, який має властивості ефективного антидепресанта. Приблизно те саме відбувається, коли ми перегортаємо розкішно ілюстровану кулінарну книгу: яскраві фотографії розбурхують апетит, хоча спробувати відображені на них делікатеси неможливо. Мрії та фантазії – це потужні інструменти самопізнання. Юнаки також мріють, але їх більше цікавлять досягнення, а дівчат відносини, навколо яких будуються фантазії.

Підлітковий егоцентризм зникає, коли дівчата отримують можливість замінити уявних глядачів справжніми, і суб’єктивна історія змінюється цілком конкретною історією з життя. Життєвий та рольовий досвід хлопчик-підліток отримує під час навчання в школі, обговорює різноманітні ситуації з друзями, ходить на побачення. Однак, дівчата можуть і не отримати можливість користуватись рольовим досвідом через стереотипні уявлення батьків. Батьки дівчат можуть підкріпити особисті легенди дівчат, коли розповідають про казково прекрасні взаємовідносини між людьми. Дівчата більше, ніж юнаки, зумовлені сім’єю. Саме в цьому віці вони розквітають, випромінюючи блиски сили життя. Однак в цей період дівчині навіюються думки про руйнівність її краси. На думку А. Буровського, калічать дівчат дуже просто: їм повідомляють про життя настільки фантастичні відомості, що вести самостійне життя вони реально не можуть. Дівчата всерйоз уявляють, що здатні викликати бурю емоцій у дорослих, солідних дядьків і ті будуть готові обсипати їх скарбами земними. В цьому переконують їх не тільки батьки, але й фільми, література. Якщо читати класику: П’єр Безухов та Андрій Болконський (заможні люди, обом за 30 років) обожнюють 16-річну Наташу. Якщо ввімкнути телевізор: чоловіки втрачають голову, хоча дівчина молодша за них років на 10-20. Навіть пересічна особа поставить себе на їх місце. Дівчата часом старанно намагаються відтворити все, чому їх старанно вчать. А життя пропонує інші сценарії, часто зовсім не схожі на ті, про які вони чули або читали.

Таким чином, створення особистих легенд і несумісність їх з реальним життям закріплює з так званих базових різновидів емоцій в більшій мірі негативні – печаль, страх, збентеження, сором, провину.

Дівчата дуже залежні від батьків, середи, обставин. Вони живуть в світі, параметри якого визначають інші, тому вони набагато більше здатні (і схильні) пристосовуватись до цих зовнішніх обставин. З тим, що «це так влаштовано», що «треба перетерпіти» і що «нічого не вдієш», дівчата змиряються набагато швидше за хлопців. В основі особистої легенди полягає сформульована суспільством природа жінки: очікування чарівного принца, жертвоприношення незайманості. Слово «незайманість» («verginita») походить від латинського кореня «virgo». В розумінні творців мови цей корінь означає «вектор» - те, що задає напрямок, веде до рішення і, відтак, визначає основну лінію, забезпечуючи спів падіння з точкою цінності, успіх та прогрес у всіх його проявах і при будь-яких біологічних, психологічних, економічних або інших обставинах даного моменту. Знадобилися б роки досліджень заради відновлення всіх граней цього світлого та втраченого світу жіночності.

Відбувається відхилення від природи заради стереотипних уявлень про жіночність. Хоча саме слово «жіночність» на латині означає «господиня, хазяйка». Однак дівчина внаслідок нестачі природної ідентичності не затверджує господарювання власного розуму в своїх володіннях, будь то її тіло, розум або влада⁴⁶.

Дівчатам необхідно постійне підтвердження того, що до них якось «особливо» ставляться. Вони нервують, якщо їм довго не освідчуються в коханні, не говорять ніжних слів, не дарують подарунків, не торкаються їх, не пестять їх. В цьому віці дівчата відчувають тиск з декількох боків одночасно. Для них не просто розірвати духовний зв’язок зі своєю матір’ю і почати розвивати власну особистість. Крім того, не менш складно пристосуватись до існуючих стереотипів суспільства.

З початком періоду статевого дозрівання деякі дівчатка відчувають труднощі в навчанні, хоча дівчатка можуть займатись декількома справами одночасно. Дівчатка, зайняті чимось, не відриваючись від виконання роботи, здатна реагувати на зауваження і запитання з боку. Здатність до складної багатопланової роботи притаманна всім дівчатам. Здатність мозку до паралельної дії дозволяє дівчинці одразу говорити і слухати, і до того ж виконувати декілька не пов’язаних одна з одною задач. Вміння все організувати дане дівчатам від природи.

Наявність особливих областей управління мовленням звільнює мозок для виконання інших задач. Дівчатка можуть нескінченно вести розмови про що завгодно. Непряма мова, якою користуються тільки жінки, формується з дитинства. Непряма мова – це використання слова з декількома значеннями, яке значення слова обере жінка в даній ситуації зрозуміти складно. Кожне висловлювання багатопланове, аналізуючи будь-яке висловлювання дівчинки, належить відповідати, як мінімум, на три запитання:

· Що сказала (тобто що почули).

· Що хотіла сказати.

· Що вона фактично сказала.

«П’ять хвилин» - це не менш ніж півгодини для з’ясування відносин. «Нічого…» - часто означає початок сварки, яка продовжиться «п’ять хвилин» і закінчиться словом «добре».

Вступ у світ дорослих – дуже складна фаза в житті підлітка-дівчинки, цей період численних криз. Найбільш часто зустрічаються такі кризи, як порушення апетиту та депресії. Ознаки депресії виділила Г. Прешофф⁴⁷:

· Пригніченість або роздратованість;

· Зменшення інтересу до більшості занять;

· Значні зміни ваги та апетиту; безсоння або зайва сонливість;

· Постійна втома та втрата енергії; почуття непотрібності або провини;

· Розсіяна увага, відсутність зосередженості або проблеми з прийняттям рішень.

· Думки про те, що краще не жити на цьому світі. У стані стресу дівчата, приховуючи свою біль, проявляють підвищену відповідальність6 наприклад, піклуються про молодших дітей або допомагають старшим.

Дівчата обговорюють стресову з подружками або з тим, хто є джерелом стресу. У стані сильного стресу починають скаржитися на те, що вони виглядають зовнішньо не так, як ним хотілося б: наприклад, кажуть, що вони дуже гладкі. Після емоційного стресу жіночий мозок повертається швидше, ніж чоловічий, в нормальний стан. Дівчата менше, ніж хлопчики, схильні до раптових спалахів агресивності, тому що тиск та адреналін в стресових ситуаціях у них звичайно ближчий до норми.

Як та чим допомогти дівчинці, якщо вона в стані стресу?

Використовувати прийом «посидіти-поговорити». Стимулювати здатність дівчинки висловлювати приховані наміри та почуття.

· Використовувати рух, якщо не допомагає прийом «посидіти-поговорити». Ігри, ходіння по магазинах, у гості, але бажано разом з нею.

· Після їжі дівчата засинають не одразу, на відміну від хлопчиків.

Один із способів – це зайняти дівчину роботою як фізичною, так і розумовою.

Інший спосіб – пояснити дівчині те, що з нею відбувається і чому, розповісти про програми, закладені в свідомості.

Саме батьки своїми розмовами, розповідями та емоційним відношенням до того, що відбувається з донькою, задають «сценарій життя». Батьки самі живуть за цими сценаріями, передають їх дітям. Наприклад: який сценарій в житті обере дівчинка та кого обере в чоловіки, якщо батько – алкоголів, а матір все життя скаржилася на нього. Алкоголік для неї – це зрозуміло та звично, вона знає, як з ним поступати.

Вік створення особистих легенд пов’язаний з фізіологічними змінами та стереотипними сценаріями, закладеними родиною та такими, що успішно закріплюються школою. Програма з літератури – це багатство життєвих сценаріїв, але навряд чи вони мають відношення до того реального життя, з яким стикаються дівчата-підлітки. Життя складається з різних епізодів, блоків, і все залежить тільки від монтажу. Один з матеріалу, який мається, складає приголомшливе полотно, а інший склеїть наявні епізоди, як прийдеться, а в результаті – пшик. Нот же тільки сім, а є «Місячна соната», «Євгеній Онєгін», «Лебедине озеро». Використовувати епізоди в монтажі життя – це мистецтво. Методики викладання літератури, та й сам зміст навчальної програми цікаво було б розглянути з точки зору особливостей даного віку.

Вік реалізації сценаріїв та легенд (з 21 до 25-28 років)

Цей віковий період – стартова точка змін в особистості дівчини6 апробуються можливості, визначаються життєві стратегії та з’являються перші результати особистих змін. Це складна дорога, яка передбачає щоденні зусилля, здатність робити непростий вибір, проявляти твердість, протистояти опору середовища і – насамперед – постійну внутрішню роботу з вибудовування власного життя.

Це процес пошуку відповідності між власним образом мислення та способом існування.

На думку європейського вченого Антоніо Менегетті⁴⁸, відмінною рисою жіночої поведінки є постійна подвійність переживання (амбівалентність), яка виражається у прагненні перемогти, скидаючи іншого. Вони затівають ігри, в яких змушений помилятися хтось інший. В більшості випадків її приваблює діалектика гри, театральність, програвання власних, створених нею сценаріїв. Виходить, що величезні потенціальні жіночі можливості, дані їй природою, «безцільно витрачаються на примітивну, посередню гру, на постійну конфронтацію з соціумом», стаючи «маріонеткою виключно своєю власної психології». а. Менегетті цікаво описав період, коли дівчата реалізують легенди, використовуючи певну стратегію⁵⁹:

· Виявлення життєвого елементу. Дівчина в своєму середовищі виділяє симпатичного їй юнака;

· Тактика зближення. Дівчина привертає увагу цікавої їй людини;

· Залучення в дію. Дівчина втягує його в свою ситуацію (через почуття, секс, проблеми, економічні питання), примушуючи здійснювати дії, які їй необхідні;

· Напад. Якщо дана дія не приводить до позитивного результату, вона переходить до нападу, звинувачуючи тим самим іншу людину у безуспішності їх відносин.

Ця гра вдається дівчині майже завжди, але при цьому перемагає лише стратегія, а самі гравці зазнають поразки. Той, кому вдається протистояти цій стратегії, прогресивно розвивається.

Реалізуючи свою власну легенду, дівчина починає розуміти соціальну даність, вона сама створює, впорядковує, визначає, встановлює ієрархії цінностей, спираючись на вимоги суспільства. Статєворолеві та гендерні стереотипи родини співвідносяться з гендерними стереотипами суспільства, отримана інформація проходить через призму викривлень в свідомості та створює нові стереотипи та комплекси. Дівчина знаходиться під впливом соціальних схем, не розуміючи. Що соціальна гра бере початок в її дитинстві та йде у її підсвідоме. Вона знаходиться під соціальним тиском системи, живе, розмірковує та визначає себе на основі цього тиску. Вищенаведені три фактори: генетичні програми, вплив родини та суспільства, що викривлюють психічну структуру дівчинки, дівчини, жінки, не дозволяють їй досягнути відповідності між власним образом мислення та способом існування.

Призма в и к р и в л е н ь – це фіксація у мозковій структурі жінки всієї інформації (генетичної та соціальної), її відбір у відповідності до ситуації і закріплення гендерних стереотипів в поведінці при отриманні позитивного результату. Призма викривлень співвідноситься зі стилем та характерними культурними особливостями суспільства.

Змішення та викривлення інформації відбувається безпосередньо в момент обробки її розуміння і значення для збереження життя. Ситуація, в яку потрапляє жінка, коректує її поведінку в навколишньому середовищі. Відбувається викривлення інформації, яке відображається в мозку, створюючи нові гендерні стереотипи та комплекси.

Мистецтво швидко пристосовуватись до навколишньої дійсності – це одна з генетичних програм. Безліч ситуацій, отриманої інформації пояснює непередбачуваність та спонтанність жіночої поведінки. Отриману інформацію жінка одразу переводить в емоцію. Одним з критеріїв такої поведінки є переживання подій, яких немає. Події ще не відбулись, незрозуміло чи будуть вони взагалі, але жінка вже малює в своїй уяві сценарій того, що відбувається, емоційно його переживає, залучаючи в цей стан усіх оточуючих.

Навчитись керувати своїми емоціями – одна з головних задач для дівчат. Жіночі емоції володіють широким діапазоном та високою частотністю. У чоловіків емоції «коротші», та й проявляти вони їх не вміють. На протязі години жінка може відчувати безліч емоційних сплесків, чоловік же більш стриманий у їх прояві і частіше за все притримується якоїсь однієї, яку навчився проявляти.

Народження дітей – це тільки одна з граней великого природного жіночого начала.

Інша грань – вміння створювати та проживати сімейні сценарії. Ця особливість чомусь не розуміється та не використовується в повній мірі жінкою. Особливо ярко це проявляється при проведенні сімейних вечорів. Багато сімейних пар не знають, що робити одне з одним: сексу стільки не потрібно, та й багато часу не займає, в гості кожного дня ходити не станеш. І жінка починає ображатися на свого супутника життя, перш за все, за свої нездійснені надії. Вона чекала від шлюбу іншого, але ж він іншого і не обіцяв. І починаються постійні претензії. Чоловік намагається сховатися від не комфортної для нього реальності: за комп’ютером, за проведенням часу з друзями і т.ін. Як бути? Якщо перестати оплакувати свої нездійснені очікування, можна побачити безліч шляхів і обрати найбільш комфортний. Можна придумати спільні справи, які були б захоплюючими і для чоловіка і для жінки. В домашньому житті ніхто нікого розважати не повинен. Треба припинити чекати один від одного і нереальних доз «уваги» і знайти спосіб бути разом – без надриву та образ. Але ідея завжди виходити повинна від жінки. В ній закладений історичний досвід створення та проживання сімейних сценаріїв.

А. Менегетті⁵⁰ виділяє чотири основи жіночої негативної поведінки, які незмінно тягнуть за собою відхилення в життєвому напрямку:

· Вірна: зовнішньо сама досконалість, але в дійсності вона завжди знаходиться в очікуванні помилки іншого.

· Ревнива: та, що потребує провини іншого: зближується з людиною і підштовхує його до помилки.

· Невірна: та, що помиляється, здійснюючи проступок. Це всього лише жінка, яка зраджує з іншими, щоб помститися своєму чоловікові.

· Божевільна: захоплена власними нав’язливими думками, вона втрачає об’єктивність сприйняття речей, і все те, чого вона бажала, але в дійсності не відбулося,перетворюється в божевілля всередині її мозку.

Ці характеристики діють або всі разом в одній жінці, або розсіюються в декількох жінках, але, ти не менш, стереотипність залишається єдиною. В цьому полягає правило будь-якого комплексу: або він розвивається в одній людині, або розподіляється на багатьох людей. Коли подібний квартет об’єднується, то він грає настільки злагоджено, як якщо б мова йшла про одну людину.

Чим не основа жіночої дружби, коли годинами можуть обговорюватись вчинки інших людей, але кожна при цьому вирішує свою проблему. Життя людини залежить від того, як комплекс ідентифікує події. Ось тут і відбувається процес зміни життєвого сценарію, через призму викривлень. Жінку частіше за все руйнує інша жінка, а не чоловік. Саме жінки – самі ревні охоронці стереотипів, що спотворюють жінку, вони – суворі цензори та невблаганні судді.

Таким чином, реалізація сценаріїв та легенд, створених багатою фантазією дівчини, стикається з реальною дійсністю, яка найчастіше не співпадає з тим, чого вона очікувала. Призма викривлень створює внутрішній конфлікт особистості, з якого всі виходять по-різному.

Вік відкриття себе як жінки (з 28 до 35 років)

Дівчина, яка звільнилась від генетичної запрограмованості, яка вміє поєднувати статево ролеві та гендерні стереотипи, здатна черпати сили з глибини власної душі, «здатна кожні п’ять років перероджуватись і створювати нову типологію своєї особистості»⁵².

Але жіноча обмеженість поведінки полягає в тому, що вона із самого початку стоїть на позиції власної неповноцінності. Вона починає обирати підлегле становище, тому що всі генетичні програми спочатку вибудовані на позиції підлеглості. Щоб звільнитись від цього, потрібно чітко та ясно це усвідомлювати. Якщо хлопчики відчувають залежність від матері, то дівчатка відчувають залежність від генетичних програм. Із-за цієї прив’язаності, в тій чи іншій мірі неусвідомлюваній, дівчині недоступно проникнення в сутність речей.

Жінка повинна розуміти відносність своїх стереотипів. Взявши до відома все, чому вчить суспільство, їй необхідно взятися за самостійне створення свого майбутнього. Родина вчить сімейним відносинам, мати – тому, як бути матір’ю, але ніхто не навчає жінку бути самою собою. Про це вона повинна подбати сама, збагачуючись життєвим досвідом, використовуючи сприятливі можливості, які представляються, осмислюючи факти, що розкривають її споконвічну природну сутність. Не завжди зрозуміло, що приховується за словосполученням «природна сутність». Вихована в жорстких статеворолевих стереотипах, які диктують їй родина та суспільство, жінка перестає відчувати свої потенційні можливості.

Жінка повинна вчитися на власному досвіді. Ціль життя полягає в тому, щоб зрозуміти себе і стати самою собою. Суспільство встановлює правила, прагнучи звести різноманітні способи індивідуального існування до функції громадського порядку. Зрозуміти співвідношення індивідуального та громадського, знайти оптимальний варіант – одна з задач в розумінні свого місця в житті. Сьогодні заохочується лідируюча роль жінки, але вона не вміє бути першою. Коли жінці потрібне заохочення як у виставі, це означає, що вона знаходиться в протиріччі зі своєю природною сутністю. Вона не вміє обирати необхідну інформацію з тих програм, які їй генетично закладені, і співвіднести це зі своїм життєвим досвідом. Вона просто йде за чужою програмою, частіше за все програмі нав’язливого повторення, заснованої на психології власних батьків.

Отже, жіночий вік відкриття себе як особистості проходить успішно, якщо дівчина:

· Знає про існування генетичних програм, визначає (інтуїтивно), які з них мають на її поведінку більший вплив;

· Розуміє співвідношення статтеворолевих та гендерних стереотипів, запропонованих їй родиною та суспільством;

· Вміє формувати та отримувати щоденний успіх.

Критеріями успішного проживання цього вікового періоду є наявність трьох складових: критична здатність до розуміння своїх можливостей, почуття задоволення від більшості своїх ролей та лідерське становище у власному соціальному оточенні. Кожна ситуація свідомо обрана і може бути змінена на свій розсуд.

Якщо всього цього жінка не відчуває, то наступає вікова криза, яка характеризується як трагедія жіночого внутрішнього світу.

Трагедія жіночого внутрішнього світу (від 35 до 42 років)

Переконливу характеристику цьому періоду дала Клариса Естоо, яка 20 років практикує та викладає психоаналіз⁵⁴: «В нашому житті, в його середині настає пора, коли жінці доводиться приймати, можливо, найважливіше для душі, яке визначить все її подальше життя: стати жорстокою чи ні. Частіше за все жінки приходять до цього, до/та під сорок або трохи за сорок. Це час, коли вони ситі всім по горло, вони відчувають, що «досить», що «це остання крапля», що вони «вичавлені мов лимон», «викинуті на звалище». Можливо, мрії їх молодості розбиті. Можливо, вони пережили все: розбите серце, розбитий шлюб, розбиті мрії. З протягом часу в тілі накопичуються відходи, і це неминуче. Але якщо жінка не дозволить собі стати жорстокою, а повернеться до своєї інстинктивної природи, її чекає відродження, оновлення».

Криза цього вікового періоду часто пояснюється початком клімаксу, тобто вся провина покладається на біологічний факт. Менопауза у жінки з розвинутою психологією дії супроводжується проривом життєвих сил. Але для жінки, затиснутої рамками соціального стереотипу, клімакс веде до передчасної старості. Біологічна перебудова організму ускладнюється тим, що сконструйована особиста легенда не співпадає з реальною дійсністю. Ось тоді і настає трагедія внутрішнього жіночого світу. Проблема полягає в тому, що «в прагненні захопити чоловіка жінки втрачають при цьому час, власну інтелектуальну силу та геніальність»⁵⁵. Маніпулюючи іншою людиною для вибудовування власної стратегії. Дівчина розраховується не за заподіяння зла іншому, а за нанесення збитку виключно власній душі. У неї з’являються різноманітні психосоматичні розлади, виникають тужливі стани, нічні занепокоєння, з’являється страх, який викликає невпевненість. Звільнитись від нав’язливих думок можна одним з наступних способів:

· Навчитись витягувати максимальну користь з прожитого дня: подбати про себе, привести в порядок свої речі, владнати повсякденні ділові питання, отримати задоволення від простих речей.

· Уникати тривалих розмов по телефону, вислуховувати розмови подруг про проблеми. Співчуття чужим нещастям відроджує власні проблеми.

· Уважно слухати улюблену музику, дивитись улюблені фільми, відвідати виставки. Подібна позитивна інформація здатна перезапускати негативні програми психіки людини.

Нав’язливі ідеї, стереотипи та комплекси задають певні образи, вони наполегливо прокручуються в голові, фіксуючи на собі. Жінка захворює, витрачаючи свою енергію на подібну поведінку. В основному жінка винить саму себе і ідеалізує інших жінок. Формується викривлення жіночої психіки на рівні несвідомого та свідомого. Жіноча психологія, яка маніпулюється негативною психологією, в стані окупувати всі моделі раціональності, щоб навіяти почуття провини всім залежним від неї суб’єктам. Це відбувається на протязі тисячоліть і стало звичним для нашого існування. Приклад з життя наводить А. Менегетті⁵⁶. Жінка на психотерапевтичному сеансі дає аналіз своїй поведінці: «Я сприймаю дійсність, і потім щось в мозку змінює її для мене згідно якоїсь давньої установки на стереотипні відносини, яких я споконвічно не хочу. Ця частина, яка вже є моєю. Тому що з нею я зросла і сформувала раціональний порядок. Коли мене атакує страх, я прикидаюсь доброю та залежною від зовнішнього середовища, щоб отримати ту винагороду, яку сама собі дати не можу, оскільки переважає автоматизм».

Як подолати дію механізму, який в певні моменти примушує до певних форм поведінки, неадекватність у взаємодії з оточуючими, низьку самооцінку, потаємні страхи і страх, який з’являється у відповідь на почуття незрозумілої провини? Будь-яка жінка вміє видозмінюватись нескінченною кількістю способів, але саме жінки придушують одна одну і не дають можливість вирватися із існуючих стереотипів. Жінка володіє вродженою здатністю усвідомлювати реальність інформації, яка отримується, і структурувати її емоційно. Але чи розуміє вона ці можливості? Численні заяви сучасного фемінізму є не що інше, як вербалізація власної нездатності бути людиною-жінкою. Це відчайдушне безсилля безперервно проектується на чоловіка.