Ґрунтові інфекції. Ґрунтові інфекції

Грунт може мати велику роль у виникненні деяких епізоотичних захворювань. До оцінки ґрунту необхідно підходити з точки зору

забрудненості його патогенними мікроорганізмами та впливу окремих факторів на їх зберігання. В цьому відношенні мають значення механічний склад ґрунту, його фізичні властивості, кислотність або

лужність середовища і заселеність патогенною мікрофлорою. Патогенні мікроорганізми, як правило, потрапляють у грунт з виділеннями тварин. Найбільша кількість мікробів знаходиться у

поверхневих шарах ґрунту. Однак знаходяться мікроби і в більш глибоких його шарах.

Відсоток виживання мікробів у ґрунті може бути значним. Загальновідомі і підтверджені чисельними спостереженнями факти довготривалого збереження в ґрунті спороутворюючих мікроорганізмів (збудники сибірки, емфізематозного карбункулу).

Пасовища і луки, інфіковані спорами сибірки, можуть залишатись джерелом інфекції більше десятка років.

Інфекції, збудники яких, потрапляючи в грунт разом з

виділеннями хворих тварин або їх трупами, можуть довгий час зберігатись у ньому, називаються ґрунтовими. До найбільш типових

представників ґрунтових інфекцій належать сибірка, емфізематозний карбункул, правець, злоякісний набряк, ботулізм. Зараження правцем, злоякісним набряком, збудники яких часто знаходяться в ґрунті, відбувається через рани (ранові інфекції). Ці

захворювання зустрічаються у вигляді поодиноких випадків, не викликаючи виникнення епізоотій.

До основних ґрунтових хвороб відносять сибірку та

емфізематозний карбункул. Зараження ними відбувається у більшості через поїдання корму, що заражений спорами. Спори попадають на траву з ґрунту, на якому вона росте, що має значення для сіна, зібраного із заражених луків.

Бацили сибірки, потрапивши на поверхню ґрунту з кишковими виділеннями, з кров’ю або з трупом, можуть при сприятливих умовах температури і вологості і за наявності поживних речовин

розмножуватись, утворювати спори і знову проростати, утворюючи бацили, а останні, в свою чергу, розмножуватись. Таким чином, грунт, одного разу інфікований збудником сибірки, залишається надовго зараженим. Найбільш сприятливі для збереження і, можливо, розмноження збудника ґрунтових інфекцій ґрунти болотисті, торф’яні та заливні. Швидке зниження рівня ґрунтових вод веде до звільнення верхніх шарів ґрунту від води, залишаючи при цьому грунт вологим. Так, при

достатньо високій температурі складаються необхідні умови для проростання спор і розмноження бацил сибірки. Встановлено, що епізоотії сибірки розвиваються в літній час, у теплі дні після сильних

дощів. Емфізематозний карбункул реєструється на всій земній кулі. До нині не вдалось встановити залежності між розповсюдженням цього

захворювання і кліматичними та геологічними умовами. Численими спостереженнями встановлено, що особливо сильні спалахи епізоотій

емфізематозного карбункулу спостерігають у жаркі, посушливі місяці, що пояснюється поїданням тваринами сухої колючої трави разом із землею, яка заражена спорами. І сибірка, і емфізематозний карбункул – хвороби переважно пасовищні, тобто зараження ними тварин відбувається найчастіше під

час пасовищного утримання. Все вище викладене вимагає охорони ґрунту від забруднення його збудниками інфекційних та інвазійних захворювань, організації і проведення таких заходів, при яких виключалася б можливість інфікування пасовищ, луків, полів, підтримання в ґрунті процесів, що

сприяють більш активному розкладу органічних речовин до мінеральних, самоочищенню ґрунту.

Всі заходи з охорони та оздоровлення ґрунту можна поділити на дві категорії:

- систематичні агротехнічні та меліоративні заходи,

спрямовані на підвищення родючості ґрунтів, поліпшення якості

кормових рослин, які ростуть на них;

- санітарно-зоогігієнічні заходи – охорона ґрунтів, джерел водопостачання від забруднень залишками, що містять у собі збудників інфекційних та інвазійних захворювань. Серед цих заходів важливе місце належить прибиранню та знищенню трупів. Труп тварини, що загинула від інфекційного

захворювання, є одним із основних джерел поширення збудників хвороби в навколишньому середовищі. Ось чому своєчасне виявлення

хворих тварин, виділення їх в окремі групи, прибирання або утилізація трупів значно обмежують поширення збудників у природі і можливе зараження тварин і людей. Щоб не допустити забруднення ґрунту патогенними мікроорганізмами, слід дотримуватись правил прибирання гною від

хворих тварин. Його постійно прибирають із забрудненою підстилкою і складають окремо для біотермічного знезараження. У неблагополучних щодо ґрунтових інфекцій місцевостях проводять осушення заболочених пасовищ, очищення водойм, з

профілактичною метою проводять щеплення всіх тварин.

29. Пасовищна тетанія. Пасовищна тетанія

Хворобу частіше реєструють у високопродуктивних лактуючих

корів. Вона широко розповсюджена у господарствах з розвиненим

молочним скотарством при інтенсивному пасовищному утриманні.

Спалахи хвороби звичайно виникають у травні–червні після вигону

тварин на пасовище.

У більшості випадків захворювання пов’язане з випасанням

тварин на високопродуктивних пасовищах, у грунт котрих пізньою

осінню або ранньою весною були внесені калійні та азотні добрива.

Під впливом добрив пасовищний корм містить надлишкову кількість

калію, білків, а іноді й нітратів.

Хвороба може протікати в легкій і важкій формах. При легкій

формі хвороби тварина мало їсть, часто лежить, відмічається підвищена напруженість м’язів голови, шиї, кінцівок та інших частин

тіла. Тяжка форма хвороби характеризується раптовим виникненням

судом та паралічів.