Мова науки і національна мова

Мовна політика у сфері наукової комунікації повинна враховувати як пріоритети розвитку самої науки, так і інтереси національно-культурного будівництва. Розвиток науки й культури - різноспрямовані процеси. Наука тяжіє до єдності попри мовні кордони і бар'єри ідеологій. Культура ж прагне неповторності, являє світові унікальний духовний портрет нації. І разом з тим це пов'язані між собою процеси: наукова творчість є інтелектуальною першиною національної культури. Зв'язок цей забезпечується національною мовою, її текстами.

Якою ж повинна бути мова науки як інтеграл світового пізнання і водночас складова національних культур? Методологія у мові науки виділяє дві частини: природну мову й мову формалізовану, яка надбудовується над природною, увиразнюючи окремі її фрагменти. Дискусія розгорнулася навколо того, чи повинна ота, неформалізована частина наукової мови уніфікуватися або ж доцільно, щоб вона була виражена відповідними національними мовами. При цьому, висловлювалися дві крайні думки. Перша: не треба наукову продукцію видавати національними мовами, це перешкоджає ефективній комунікації, до того ж економічно невигідно, пов'язано з витратами на переклад, папір.

Інша думка; вилучаючи з науки національні мови, ми свідомо руйнуємо інтелектуальний потенціал нації, позбавляємо літературну мову наукового стилю, тексти якого зберігають фундаментальні інтелектуальні та духовні цінності. Соціальні, економічні та моральні наслідки цього зиску відчуваються вже зараз.

Обговоренню проблеми мова науки у відношенні до національної мови, на наш погляд, бракує важливої дихотомії: мова наукової творчості, тобто мова думання суб'єкта, який пізнає /мова наукової комунікації/. Прибічники уніфікації наукової мови враховують лише другу площину цього протиставлення. Справді, історично наука розвивалася в умовах білінгвізму, мала мову-посередницю, функції якої в різні часи виковувала то одна, то інша з розвинених мов. Загальновідома роль грецької, латинської мов в античному світі, старослов'янської - у слов'янському. Так, у ХVI-ХVII ст. словотворчі засоби російської та української мов були недостатньо розвиненим для забезпечення потреб величезних нововведень, здебільшого термінів, стимульованих петровськими реформами. У цей період латина стає мовою комунікації Києво-Могилянської академії, братських шкіл.

Чому латина у ХІХ ст. не виконувала вже тих функцій, хоча була відома, входила до програм гімназійного курсу? Очевидно, вона була витіснена об'єктивним процесом наукового пізнання. У період бурхливого розвитку науки відбулося «зіткнення» мови думання і мови комунікації. З ускладненням науки об'єкт, який пізнає, прагнув найкращої, оптимальної форми вираження пізнаного. Такою формою могла бути лише мова думання, рідна мова. Численні самоспостереження вчених-представників віддалених наук - над характером власної творчості підтверджують цю тезу: мислення як частина внутрішньої наукової творчості оформлюється, вербалізується в них рідною мовою.

Мовна політика останніх десятиліть в Україні була спрямована на інтернаціоналізацію науки, створення умов для наукової комунікації і не враховувала, не стимулювала цей глибинний мовний момент наукової творчості. Наукова продукція математичних, природничих наук, тобто наук, які досягли значного ступеня формалізації, була переведена на мову-посередницю: або російську, або англійську. Відтак, у науковому стилі української мови з'явилися лакуни, почалася девальвація наукового стилю, саме того зі стилів, яким мова зусиллями української інтелігенції розбудувалася в пожовтневий період, можна сказати, відродила його у своїй системі.

Наслідки цієї ситуації настільки непересічні, що змушують не лише лінгвістів, взагалі науковців, а й викладачів навчальних закладів невідкладно з'ясувати їх через усебічний аналіз проблеми.

Життя наукове повернулося «на круги своя», і сьогодні обговорення мовної ситуації в національних республіках ставить питання про те, якою бути мові науки, чи буде далі розвиватися науковий стиль літературних мов. Семіологи вивели цікавий парадокс. У глобальному масштабі існування мовних бар’єрів у науці сприяє її розвитку; в мікро масштабі, відносно окремих учених, воно є гальмом, оскільки наукова робота вимагає знання іноземних мов, або хоча б перекладених праць.

Зважаючи на сказане, мовна політика незалежно від «мовного котла» повинна стати більш гнучкою, враховувати об’єктивні і творчої діяльності, і наукової комунікації. Якщо соціальні умови: кількість населення, що говорить національною мовою; кількість наукової інтелігенції, яка користується національною мовою в роботі; рівень розвитку літературної мови; стан термінологічної роботи – дозволяє, то і в гуманітарних науках, і в математичних, і в природничих, і в технічних науках функцію засобу наукової творчості й комунікації може виконувати національна літературна мова (за Л. Алексієнко).

5. Складіть конспекти лекцій з опанованих дисциплін та здійсніть самоконтроль і відповідне редагування виконаної роботи.

6. Сформулюйте практичні поради укладачу конспекту друкованого й усного джерел наукової інформації фахової тематики.

7. Прочитайте анотацію. Визначте відсутні реквізити. Допишіть їх.

Глущик С.В. та інші

Сучасні ділові папери: Навч.посіб. для вищ.та серед. спец.закладів.

У посібнику подаються основні ознаки офіційно-ділового стилю та розглядається писемна форма його реалізації – ділові папери. Наведено зразки документів, правила їх оформлення, вправи різного ступеня складності. Виклад основного матеріалу доповнюють словники ділової людини, правила орфографії та пунктуації в таблицях.

8. Прочитайте наведені матеріали довідково-рекомендаційної анотації і з’ясуйте, який структурний компонент її відсутній, та запропонуйте його з урахуванням належного місця у структурі анотації.

До складу ввійшли літературно-критичні статті та нариси про письменників (членів Національної спілки письменників України), життєвий і творчий шлях яких тісно пов'язаний із Запорізьким краєм. Це перше подібне видання за всю історію Придніпров’я. Статті і нариси, підготовлені письменниками, літературознавцями, журналістами, розширюють і поглиблюють знання про літературний поступ Запорізького краю у 20-ті – 90-ті роки ХХ століття. Персоналії у книзі розташовано за часом видання письменником першої книжки.

9. Ознайомтеся в бібліотеці з новою науковою літературою за тематикою, актуальною для обраної вами спеціальності. Проглянувши нові видання, самостійно складіть до двох-трьох з них довідково-рекомендаційні анотації. Порівняйте свої варіанти анотацій з наведеними у джерелах.

10. Згідно з правилами оформлення бібліографії поставте відповідні розділові знаки.

Антисуржик за ред.О.Сербенської Львів Світ 1994.

Глущик С. В. Дияк О. В. ШевчукС.В. Сучасні ділові папери К 1998.

Головашук С. І. Складні випадки наголошення К 995.

Ділова українська мова Посіб. для студентів вузів Н. Д. Бабич К. Ф. Гер­ман М. В. Скарб та ін. Н. Бабич ред. Чернівці 1996.

Історія української культури К Либідь 1994.

Культура українського мовлення 3а ред. В.М.Русанівського К Либідь 1990.

Офіційний вісник України К 1998–1999.

Порадник ділової людини: Російсько-український словник-довідник Уклад. О. М. Коренга Ю. С. Котиков та ін. К 1995.

Потелло Н. Я. Українська мова і ділове мовлення Підручник К 1998.

Ющук І. П. Практикум з правопису української мови 3-тє вид. К Освіта 1997.

11. Знайдіть помилки в оформленні бібліографії і виправіть їх.

Мова і політика. Масенко Л. – К. Соняшник, 1999.

Новий російсько-український словник-довідник юридичної, банківської, фінансової, бухгалтерської та економічної сфери / Уклад. С. Я. Єрмоленко та ін. – 1998, К.: Довіра,

О. Пономарів. Культура мовлення: Мовностилістичні поради. – К. Либідь, 1999.

Середні навчальні заклади України на початку 1999/2000 навчального року: стат. бюлетень /Держкомстат України. – К., 2000.

Словник іншомовних слів. За ред. О. С. Мельничука. – К., 1985.

Український правопис. – 4-те вид. – К. Наук. думка, 1993.

Українсько-російський і російсько-український фразеологічний словник / Уклад.: Олійник І. С., Сидоренко М. М. 2-ге вид., перероб. і допов. К.: Рад. шк., 1978.

Чмут Т. К. Навч. посібник: Культура спілкування. – 2-ге вид., доп і перероб. – Хмельницький/ХІРУП, 1999.

Шевчук С. В. Ділове мовлення – Методичні рекомендації й зразки ділових паперів. – К.:КДПІ,1993.