За народ і державу

Хоч козацька держава існувала недовго й посідала тільки частину української території, однак мала вирішальний вплив на розвиток національної свідомості. Тодішнє покоління зрозуміло, що основою його політики повинна бути єдність українського народу й української землі. Гетьман Петро Дорошенко писав: «Хоч Божою волею український народ обох сторін Дніпра роздвоєний і видаємося собі ворогами, одначе ніхто чужий не є нам такий прихильний, як ми самі собі є приятелями». Ця просто й сердечно висловлена думка була провідним гаслом найвизначніших діячів тієї доби. В ті часи українські політики вперше усвідомлюють суцільність української території. Богдан Хмельницький у переяславських промовах визначив кордони своєї держави «по Львів, по Холм і Галич». Виговський у переговорах, зі шведськими послами рекламував «право старої України, або Русі, аж до Вісли». Дорошенко жадав свободи для православної віри, «як далеко сягає мова українського народу».

Але тодішнє громадянство злучували не тільки мова й віра. За найціннішу прикмету козацької держави вважали те, що в ній панує свобода. Коли московський уряд зажадав від Хмельницького, щоб він видав самозванця Акундінова, що шукав захисту в Україні, гетьман відповів: «У нас воля всім. Вільно людині звідки-небудь приїхати й жити безпечно, і видати її без дозволу війська не Вільно». Цією атмосферою свободи надиханий був увесь український побут. Павло Алеппський згадуваний вже вище східний подорожник, вертаючись із Московщини через Україну, говорить такі характеристичні слова: «Від тої хвилини, коли ми лише побачили Печерську лавру, що здалека виблискувала своїми банями, та як лише до нас донеслися премилі пахощі цих квітучих земель, наші душі затремтіли з радощів та втіхи, серця наші порозкривалися, і ми розливалися в подяках Богові. Цілих два роки печать лежала на наших серцях, а розум був стиснутий і придушений, бо в тій країні ніхто не може себе почувати хоч трохи свобідним і задоволеним... Зате козацька країна була для нас наче наш власний рідний край, а її мешканці були нашими добрими приятелями та людьми, як ми самі».

Простолюддя цінувало свою державу за те, що вона дала йому волю й землю й підняла вище його громадську гідність. Сотник Пилип Уманець 1653 р. писав до московського воєводи: «А що ваша милість писав до нас недавніми часами, що нам, простим людям, не годиться до воєвод листів писати, - то ми з ласкою Божою тепер не прості, а лицарі Запорозького Війська!.. Тепер у нас ні воєводи, ні старости, ні судді нема, - Боже дай, щоб здоров був Богдан Хмельницький, гетьман усього Війська Запорозького! У нас тепер пан полковник за воєводу, а пан сотник за старосту, а отаман городовий за суддю...». Цей невизначний старшина розумів, скільки дала українському народові козацька держава.

Свіжорозбуджені національні й державницькі почуття знаходили яскравий вислів у тодішній козацькій історіографії. Сторінки літописів Граб'янки, Величка й поменших козацьких хроністів переповнені словами подиву для лицарів, що обороняли права України. «Хай говорять про нашу лицарську хоробрість поля й долини, вертепи й гори, замки й гарматні пащі, - хай сповістять, з якою хоробрістю й геройською відвагою стояли ви за свої вольності проти ворогів, як визначилися ви на Жовтих Водах, під Корсунем, Пилявцями, Збаражем, Зборовом, Берестечком, Білою Церквою, Львовом, Замостям, Нестерваром, Баром, Кам'янцем, Батогом, Охматовом і на багатьох інших місцях», - кличе Самійло Величко. А автор «Історії Русів», дивлячись на поневолення України, в уста Богдана Хмельницького вкладає слова: «Ми підняли зброю не для якоїсь користі або пустої слави, а тільки в обороні нашої батьківщини, нашого життя й життя наших дітей... Всі народи, що живуть у світі, завжди боронили й вічно боронитимуть своє існування, свободу та власність - навіть звірі, худоба та птиці боронять свої леговища, свої гнізда і дітей своїх до останніх сил … Як же нам, браття, бути нечулими й волочити тяжкі кайдани неволі у дрімоті й соромному невільництві, до того ще на власній своїй землі?!...». (Історія української культури /За ред. І.Крип'якевича)

2. Складіть конспекти україномовних наукових текстів актуальної для вас фахової тематики.

3. Доберіть найточніші й найдоцільніші заголовки до джерел наукової інформації, плани яких наведено.

1. Суспільна природа мови.
2. Суспільні функції мови.
3. Суспільний характер мовної норми.
4. Мова як найважливіша етнічна ознака.
5. Мова і нація, держава, суспільство.

1. Українська термінологія в історії й розвитку.
2. Українська термінографія: здобутки і прорахунки.
3. Українське термінознавство як наука і навчальна дисципліна.
4. Актуальні проблеми сучасного українського термінознавства.

4. Підготуйте лаконічний конспект наведеної наукової статті актуальної проблематики.