X-XVIII століття

Окремі види соціальних програм, які запроваджувалися церквами та місцевими урядами, виникали в різні часи в різних країнах. Приміром, за часів Київської Русі князь Володимир І Статутом 996 р. доручив духовенству громадську опіку, об'єктами якої були «старі жінки, удовиці... прочанки, старці... лікарні і їхні лікарі, пустельники, богомільниці». Тим самим Статутом був визначений обов'язок сплачувати десятину доходу на утримання монастирів, церков, богаділень, лікарень та будинків для подо­рожніх. Окрім того, було засновано училища для дітей шляхетних, серед­нього стану та бідних, богаділень та будинків для подорожніх. Ці перші кроки державної регламентації були пов'язані з християнськими уявлення­ми про існування людини в громаді. Тому увага в першу чергу зверталась на сирітство, бідність, інвалідність [1,6; 3]. У XIII ст. у м. Дубровник було проголошено програму страхування здоров'я способом внесків. В Україні у козаків на початку XVIII ст. існувала форма компенсації за виробничі травми, церквами протягом багатьох століть підтримувалися школи для дітей бідняків. Місцеві уряди в Європі і її колоніях організовували програми до­помоги бідним та елементарного догляду за здоров'ям [2, 41-42].

Кінець XVII - початок XVIII століття був відзначений виникненням класичного ліберально-демократичного напряму політичної думки, біля витоків якого стояв англієць Джон Локк (1631-1740). Основні положення цього напряму такі: мета держави - захищати та зберігати власність членів суспільства, їхню безпеку, захищати основні права людини, її особисті інте­реси та індивідуальні свободи.

У Росії наприкінці XVIII ст. починає оформлюватися державна структура допомоги. У багатьох губерніях видавались накази щодо громадської опіки з місцевими закладами підтримки та захисту, розвивалося світське законодавство у сфері громадської опіки та приватної благодійності [1,3].

Період ХІХ-ХХ століття XIX- початок XX століття

У XIX - на початку XX ст. на території Російської імперії хоч і здійснювалися певні державні заходи стосовно окремих категорій громадян або окремих випадків, зокрема стосовно сімей, що постраждали внаслідок війни 1812 року або пожежі, все ж таки все це більше було схоже на державну благодійність. Це підтверджується тим фактом, що в чинному зако­нодавстві того часу, зокрема Статуті про громадську опіку (Устав обще­ственного призрения), не визначалися ані категорії осіб, над якими гро­мадська опіка повинна встановлюватися, ані її межі. Соціальна допомога переважно організовувалася за територіальним принципом. Основні інститути громадської опіки знаходилися при земських, сільських, міських, цер-ковноприходських територіальних одиницях. При цьому це були автономні системи допомоги, які досить сильно відрізнялися в різних губерніях. Приміром, у Чернігівському губернському земстві обов'язкова громадська опіка здійснювалася щодо 1) душевнохворих; 2) нужденних, які не мали змоги прогодувати себе заробітком внаслідок малолітства, старості або хвороби, до того ж покинуті родичами, тобто підкидьки, сироти, хворі, каліки, хроніки та перестарілі; 3) сімей, які потерпали внаслідок хвороби годувальника; 4) алкоголіків. Одеське міське громадське управління наполягало на заснуванні робітних будинків з примусовою працею для жебраків та нероб, які прямували у великі міста; але разом з тим визнавало за необхідне опіку розумове неповноцінних та епілептиків. Київське губернське земство взагалі висловлювалося проти обов'язкової опіки, посилаючись на брак земсь­ких коштів, а також на те, що встановлення таких обов'язків тільки марно зв'яже діяльність органів громадської опіки [1, 229-230].

У Німеччині та Великій Британії у XIX ст. прикладами державного втручання були заходи з охорони здоров'я, державні освітні заходи, прийняття закону про бідність.

Намір створити у другій половині XIX ст. соціальний захист багато авторів приписують Бісмаркові. Поза сумнівом, чимало інших країн Євро­пи, в тому числі Скандинавських, звернули тоді на це пильну увагу [2,41].

На межі ХІХ-ХХ ст. виникли перші теоретичні концепції соціальної політики. У той час було створено Союз соціальної політики (м. Ейзенах), члени якого виступали за соціальні реформи, проголошуючи основними цілями соціальної політики поліпшення умов життя людей і запобігання революційним потрясінням [2].