ЦБ країни: правовий статус та організаційна побудова

Головною ланкою банківської системи будь-якої держави є Центральний банк країни. У різних державах такі банки називаються по-різному: народні, державні, емісійні, національні, резервні, просто банк (наприклад, Англії, Росії чи Японії) та ін Центральні банки виникли на базі комерційних банків, наділених правом емісії банкнот. Незважаючи на те, що першим банком, який здійснив емісію, був Банк Стокгольма (у 1650 р. він випустив депозитні сертифікати на золоті монети, які виписувалися на пред'явника і зверталися нарівні з іншими видами грошей на всій території королівства Швеції), першим емісійним банком вважається створений в 1694 році Банк Англії, оскільки він почав випускати банкноти і враховувати комерційні векселі.

Згодом крім емісії банкнот за Центральними банками закріпилася роль казначея держави, посередника між державою і комерційними банками, провідника грошово-кредитної політики держави. Центральні банки, створені на основі комерційних банків, потім були націоналізовані. В даний час їх капітал повністю або частково належить державі.

Створення Центрального емісійного банку було обумовлено процесами концентрації та централізації капіталу, переходом до єдиних національним грошових систем.

У всіх розвинених країнах діють закони, в яких закріплені завдання та функції Центрального банку, а також визначені інструменти і методи їх здійснення. У деяких державах, головне завдання Центрального банку законодавчо закріплена в Конституції. Зазвичай основним правовим актом, що регулює діяльність національного банку, служить закон про Центральний банк країни. Він встановлює організаційно-правовий статус центрального банку, процедуру призначення або виборів його керівного складу, порядок взаємовідносин з державою та національної банківської системою. Таким законом визначаються повноваження Центрального банку як емісійного центру країни і інші його обов'язки.

Поруч із законом про Центральний банк взаємодія між Центральним банком і кредитними організаціями регулюється законом про банківську діяльність, який визначає основні права та обов'язки кредитних інститутів по відношенню до Центрального банку.

Для визначення ролі Центрального банку в економічних і політичних процесах в країні дуже важлива ступінь його незалежності. Під економічною незалежністю зазвичай мається на увазі можливість Центрального банку використовувати наявні в його розпорядженні інструменти без істотних обмежень. Ступінь політичної незалежності Центрального банку визначається рівнем самостійності в його відносинах з органами державного управління при виборі та проведенні грошово-кредитної політики.

Центральні банки є регулюючим ланкою в банківській системі, тому основні цілі їх діяльності - зміцнення грошового обігу, захист та забезпечення стійкості національної грошової одиниці та її курсу по відношенню до іноземних валют, розвиток і зміцнення банківської системи країни, забезпечення ефективного і безперебійного здійснення розрахунків.

Традиційно Центральний банк повинен вирішувати п'ять основних завдань - він покликаний бути:

1) емісійним центром країни, тобто користуватися монопольним правом на випуск банкнот;

2) органом регулювання економіки грошово-кредитними методами, тобто проводити грошово-кредитну та валютну політику;

3) "банком банків", тобто здійснювати операції не з торгово-промислової клієнтурою, а переважно з банками даної країни: зберігати їх касові резерви, розмір яких встановлюється законом; надавати їм кредити (кредитор останньої інстанції); здійснювати контроль та нагляд, підтримуючи необхідний рівень стандартизації і професіоналізму в національній кредитній системі;

4) банкіром уряду, тобто підтримувати державні економічні програми і розміщувати державні цінні папери, надавати кредити і виконувати розрахункові операції для уряду, зберігати (офіційні) золотовалютні резерви;

5) головним розрахунковим центром країни, виступаючи посередником між іншими банками країни при виконанні безготівкових розрахунків.

У більшості країн ці завдання центральних банків закріплені законодавством, особливо дві перші - найголовніші.

У якості "банку банків" Центральний банк надає кредитним інститутам можливість рефінансування. При цьому за законом центральний банк має право обмежити комерційні банки країни в кредитних коштах. Найбільш поширені два види операцій центрального банку з кредитними інститутами: покупка і продаж чеків та векселів, у тому числі казначейських; заставні операції з цінними паперами, векселями та платіжними вимогами. При вирішенні п'яти названих завдань Центральний банк виконує певні функції. У вітчизняній і зарубіжній літературі немає однозначного підходу до визначення функцій центральних банків. В одних джерелах їх налічується більше 10, в інших - всього одна (у чинній Конституції Російської Федерації). У зв'язку з цим видається доцільним з різноманіття функцій центральних банків виділити основні (основні обов'язки), без яких неможливе досягнення головної мети - збереження стійкості національної грошової одиниці, і додаткові (заповнюють решту кола обов'язків), що сприяють досягненню цієї головної мети.