Здобутки укр. кінематографії у 1950-1980-ті рр

Деякі зрушення відбулися в галузі наймасовішого виду мистецтва, яким залишалося кіно. На той час в Україні працювало три кіностудії: Київська ім. О. Довженка, Одеська і Ялтинська та Київська студія хронікально-документальних фільмів. Серед найбільших здобутків українського кінематографу фільми Л. Осики "Камінний хрест" і "Захар Беркут».

Значно ускладнював розвиток українського кінематографу диктатура офіційної ідеології та русифікаторська політика. Як правило, фільми з яскраво вираженим національним характером чи гострою проблематикою на екран не допускалися, а їх творці зазнавали цькувань. Таким чином режим прагнув не допустити становлення національної кінодраматургії, позбавити українське кіно національної проблематики. Після нетривалого показу на довгі роки стали недоступними для масового глядача "Білий птах із чорною ознакою" та "Тіні забутих предків". Режисера останнього з них, С. Параджанова, було запроторено до в'язниці.

У часи політичної «відлиги» другої половини 1950-х - поч. 60-х рр. стрімко зростає українська кінопродукція. З'являються фільми, які досі користуються великим глядацьким успіхом.

Український кінематограф 1960-70-х років представлений іменами світової ваги: режисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Леонід Осика.

У цей час з'являються стрічки, які поклали початок унікальному феномену «українського поетичного кіно»: «Тіні забутих предків», «Криниця для спраглих», «Камінний хрест».

Однак реакційна політика т.зв. «застою» фактично знищила українське поетичне кіно. Режисер С. Параджанов був вилучений з кінематографу і громадянського життя. У роки «застою» у СРСР розгортається новий виток боротьби проти національної української культури. Українське поетичне кіно було визнано владою архаїчним, відірваним від життя, ім'я Довженко почали згадували з оглядкою.