Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Народонаселення як природне явище. 1 page





Насе́лення, лю́дність — сукупність людей, що постійно живуть в межах якоїсь конкретно вказанної територіїНаука яка вивчає розмір, структури, динаміку руху і розвиток населення зветься— д емографія.

Сукупність людей, які здатні до самовідтворення та саморозвитку й проживають на певній території, називають населенням, або народонаселенням. Населення в сукупності з природними умовами, способом виробництва та системою соціальних відносин є основою людського суспільства. Рівень розвитку суспільства визначається здатністю населення ефективно використовувати й відтворювати природні ресурси, що, в свою чергу, впливає на структуру й динаміку самого населення

Населення також можна охарактеризувати деякими структурними показниками. Статева структура, Вікова структура. Суттєвими для розуміння й прогнозування динаміки зростання населення є співвідношення міського та сільського населення, розподіл за національними ознаками, рівень освіти, грамотності, доходів, мовні та деякі інші показники.

Демографічні процеси, тобто процеси, пов’язані зі зміною структури та чисельності населення, мають свою специфіку й у різних країнах і регіонах протікають по-різному. Тому при спробах прогнозування демографічних тенденцій беруть до уваги не лише результуючі показники, а й регіональні особливості.

Народонаселення планети: стан і динаміка.

Суттєві зміни в динаміці чисельності населення розпочалися два сторіччя тому, а от до того часу населення планети або ж коливалося відносно певного рівня або ж помірно зростало.

Розрахункові оцінки, з огляду на відсутність надійних даних, показують, що лише на початок19-го століття населення планети досягло першого мільярда. Подвоєння кількості населення відбулося значно швидше– за якихось125 років. Але пройшло всього35 років і на планеті з’явився трьохмільярдний житель. Це трапилося у1960 році(таблиця1). Четвертий мільярд приросту населення планета отримала протягом14 років(1974 р.) й приблизно за такий же проміжок часу відбулося збагачення планети ще на один мільярд людей(1987 р.).

Згідно з багатьма прогнозними оцінками, побудованими на аналізі стану й тенденцій розвитку людського суспільства, населення планети досягне десятимільярдної позначки приблизно до2025 року. Очікується, проте, що темпи приросту населення будуть знижуватися, так що наприкінці21 століття на планеті буде проживати«всього-навсього» 14млрд.людей. Більш оптимістичні прогнози вказують на те, що населення планети досягне10–11 млрд. й буде стабілізовано на такому рівні.

Населення з точки зору демографії має статеву, вікову, соціальну, етнічну(та ін.) структури. Процеси народження, старіння, смертності, зміни генерацій— у демографії звуться природним рухом населення. На відміну від нього— міграція називається механічним рухом населення.

36. Поняття біосфери і ноосфери

Біосфера— природна підсистема географічної оболонки, що являє собою глобальну планетарну екосистему, яка охоплює нижні шари атмосфери, всю гідросферу і літосферу.

Термін "біосфера" вперше застосував австрійський геолог Е.Зюсс (1875), називаючи ним окрему оболонку Землі, наповнену життям. Детально вчення про біосферу розробив В.І.Вернадський.

Екосисте́мою в екології називають природну сукупність організмів (рослин, тварин, грибів, бактерій і т.ін. — що загалом мають назву «біоценоз»), які мешкають разом в спільному середовищі та функціонують як взаємопов'язана система. Екосистема як така є складним та динамічним цілісним утворенням, що функціонує як екологічна одиниця. Таким чином, вся Земля може розглядатись як одна екосистема, яку називають біосферою

Ноосфе́ра — сучасна стадія розвитку біосфери, пов'язана з появою в ній людства. Відповідно до оригінальної теорії Вернадського, ноосфера є третьою у послідовності таких основних фаз розвитку Землі як утворення геосфери та біосфери.

Так само, як біосфера утворюється взаємодією усіх організмів на Землі, ноосфера складається усіма розумами, що взаємодіють. Ноосферу можна розглядати як єдність «природи» і культури, особливо починаючи з того моменту, коли «культура» досягає потужності «геологічної сили». Серед складових частин ноосфери виділяють антропосферу (сукупність людей як організмів),техносферу (сукупність штучних об’єктів, створених людиною, та природних об’єктів,змінених в результаті діяльності людства) та соціосферу (сукупність соціальних факторів, характерних для даного етапу розвитку суспільства і його взаємодії з природою). Розглядаючи означену єдність природи та культури (у їх взаємодії) у розвитку ноосфери доцільно розрізняти дві стадії: 1. Ноосфера у стадії її становлення, в процесі стихійного розвитку починаючи з моменту виникнення «людини розумної»; 2. Ноосфера, що свідомо удосконалюється спільними зусиллями людей в інтересах як людства в цілому, так і кожної окремої людини.

 

 

 

37. Поняття глобалізаціїї та форми її існування.

Глобалізація - термін, який використовується для характеристики сучасних економічних, соціальних, політичних, торгових, фінансових, транспортних, трудових, міграційних, інформаційних, комунікаційних та інших процесів всеохоплюючого характеру.

Сучасна глобалізація підготовлена багатьма історичними процесами: 1. Деякі дослідники вважають, що початковими формами глобалізації була торгівля та захоплення нових територій (5 тис. років тому); 2. Інші знаходять елементи глобалізації в епоху античності (а саме у створенні імперії Олександра Македонського, 1V ст. до нашої ери, коли були завойовані землі від Середноземномор»я до Інду, куди рушили потоки переселенців;

3. Інші ведуть відлік глобалізації від Великих географічних відкриттів, коли «світ замкнувся», тобто практично не залишилось невідомих земель; 4. Наприкінці 19ст-початку 20 ст. ступінь інтегрованості національних економік у світовий економічний процес був дуже значним. (цьому сприяла 1-ша світова війна, коли були перезподілені вже поділені ринки. В результаті світової бійні лідером стали США. Це проявилось, зокрема у Великій економічній депресії 1929-1933 р.р., коли економічна криза в США відкинула назад цілі регіони). 5. У 50-70 роках 20 ст. було відновлено тенденції до глобалізації. Основними віхами на шляху глобалізації стали: -вільна торгівля; -революції в техніці та технології; -інформатизація; -зниження митних кордонів; -втрата національною валютою свого «патріотизмі» (долар став домінуючою валютою); - перемога капіталу над національними інтересами; - глобальна геополітична революція 20 ст (що призвело до розпаду колишніх імперій – Австро-Угорської, Німецької, Російської, Британської, Французької, Португальської, Радянського Союзу). Саме розпад колишніх імперій зробив державні кордони більш прозорими для переміщення 4-х «і» (інвестицій, індустрій, інформації і індивідів); 6. Сучасний етап розвитку глобалізації - для сучасної світової економіки є характерним стрімкий розвиток процесів транснаціоналізації, у якому рушійною силою виступаю ТНК (транснаціональні корпорації). За даними ООН нині у світі існує понад 65 тисяч ТНК, у яких зайнято понад 74 млн. осіб. Ядро всесвітньої господарської системи складають 500 ТНК, які мають практично необмежену економічну владу. Провідну роль у глобальних процесах відіграють ТНК США, Західної Європи і Японії.

38. Глобальні проблеми сучасності.
Для свого розвитку кожна людина зокрема і суспільство в цілому потребують цілий комплекс необхідних ресурсів. В загальному вигляді всі ці ресурси можна умовно віднести до трьох груп: матеріальні, енергетичні та інформаційні. Всі ці ресурси людина в своїй повсякденній та виробничій діяльності отримує з навколишнього середовища, яке по суті є системою, що включає природний, антропогенний та соціальний компоненти. Споживаючи відновлювані й невідновні природні ресурси, людина, по-перше, суттєво змінює структуру та функціональні характеристики навколишнього середовища, а по-друге, нічого, крім відходів своєї життєдіяльності і забруднень, в те середовище не повертає. Природне середовище здатне нейтралізувати та асимілювати такі відходи й забруднення. Але в цій реальній системі взаємовідносин людина–довкілля є дві дуже сумні обставини. По-перше, яким значним би не був ресурсний потенціал планети, він є обмежений. По-друге, якою б потужною не була асиміляційна ємність навколишнього природного середовища, вона є кінечною. А оскільки чисельність населення на планеті загалом зростає, людські спільноти розвиваються в кількісному й якісному аспектах, то неминуче зростання масштабів природокористування спричинює посилення антропогенного тиску на довкілля. На даний час цей тиск перевищує стійкість та асиміляційний потенціал природного середовища, підтвердженням чого є, зокрема, зміни клімату, деградація біологічного різноманіття та інші процеси і явища, що фактично стали глобальними проблемами сучасності. До яких наслідків цей дисбаланс може призвести, можна лише уявити, але світла в цій уяві поки що немає. Подальші перспективи додають оптимізму тільки в одному: найвірогідніше, протиріччя між потребами і наслідками розвитку людської спільноти з одного боку та обмеженістю ресурсного потенціалу природного середовища з іншого не стануть критичними за нашого життя. Ми повинні навчитися жити в межах екологічної ємкості нашої планети. Але при цьому нам треба: • Поліпшити якість життя в країнах, що розвиваються, до прийнятного рівня • Забезпечити подальший розвиток розвинутих країн • Запровадити регуляторні механізми збалансованого використання природних ресурсів і депонування відходів таким чином, щоб зупинити подальшу деградацію біосфери. Головні з них сформульовані у Цілях розвитку тисячоліття, ухвалених Генеральної Ассамблеї ООН у2000 р.: 1. Ліквідувати злидні і голод 2. Забезпечити загальну початкову освіту для всіх 3. Забезпечити рівність прав чоловіків і жінок 4. Скоротити дитячу смертність 5.Поліпшити охорону материнства 6.Посилити боротьбу з ВІЧ/СНІД, малярією та іншими хворобами 7.Забезпечити екологічну стійкість 8. Сформувати глобальне партнерство для розвиткуДо цього треба додати проблему військових конфліктів і тероризму, що теж має ознаки глобальності. Зауважимо, що справжні корені цих явищ мають екологічну природу й означають боротьбу за життєвий простів і природні ресурси.

39. Екологічні проблеми та шляхи їх розв’язання.

Екологія - це наука про взаємовідносини живих організмів і утворюваних ними спільнот, про взаємодії між ними та навколишнім середовищем. Екологічні проблеми — це проблеми,пов’язані з впливом на природне середовище діяльності людини, що спричинює порушення структури та функціонування природних систем(екосистем, ландшафтів) і викликає негативні соціальні, економічні та інші наслідки. Поняття екологічної проблеми є антропоцентричним, тому що всі негативні зміни оцінюютьс яз точки зору значимості для людини та умов її існування. З огляду на порушення певних компонентів середовища(чи екосистеми) екологічні проблеми розділяють на такі основні групи:
1. атмосферні(радіологічне, хімічне, механічне, теплове забруднення атмосфери);
2. водні(вихолощення та забруднення вод, забруднення морів і океанів);
3. геолого-геоморфологічні(інтенсифікація негативних геологічних процесів, порушення рельєфу та геологічної будови– селі, зсуви, землетруси);
4. земельні, або грунтові(забруднення грунтів, ерозія, вивітрювання, засолення, заболочування та ін.);
5. біотичні(знищення рослинності, деградація лісів, пасовищ, скорочення видового різноманіття та ін.);
6. комплексні(ландшафтні) — спустелювання, зниження біорізноманіття, порушення режимів природоохоронних територій та ін.

Серед основних екологічних наслідків змін у природі виділяють та екологічні проблеми та ситуації:

• антропоекологічні, за зміною умов життя і здоров’я населення;

• природно-ресурсні, пов’язані з виснаженням і втратою природних ресурсів, що погіршують господарську діяльність на території;

• Ландшафно-генетичні, зумовлені порушенням цілісності ландшафтів, втратою генофонду та унікальних природних об’єктів.

Існують інші підходи до класифікації екологічних проблем, для чого використовують багато різних критеріїв, наприклад, причини виникнення (еколого-промислові, еколого- транспортні і т.д.), складність(прості, складні і т.д.), масштаб(локальні, регіональні і т.д.), тривалість(короткотермінові і т.д.), та ін.

Механізми вирішення екологічних проблем:

Перш за все реалізація такої екологічної політики, яка спрямована на запобігання виникненню нових проблем і поглиблення існуючих.

 

 

40. Інтелект,почуття, пам’ять і воля як здатності людини.
Почуттями називають індивідуально-суспільно створену форму безпосереднього переживання людиною дійсності.Почуття людини цілеспрямовано формуються в процесі виховання та історично змінюються навіть на принципово протилежні. Деякі дослідники виділяють у людини десять основних почуттів (фундаментальних емоцій): цікавість, радість, здивування, гнів, горе, огида, відраза, страх, сором та вина.В емоційній сфері людини особливе місце посідають вищі почуття. Моральні почуття - це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, до інших людей, до самої себе. Естетичні почуття - це чуття краси в явищах природи, в праці, в гармонії барв, звуків, рухів і форм. Ці почуття викликають твори мистецтва. Не тільки в мисленні, а й почуттями людина утверджує себе в предметному світі. Естетичні почуття тісно пов'язані з моральними почуттями, вони є істотними чинниками у формуванні моральною обличчя людини. Праксичні почуття - це переживання людиною свого ставлення до діяльності. Пізнавальні почуття залежно від умов життя, навчання та виховання мають різні рівні свого розвитку. Пізнавальні почуття своїм механізмом мають природжений орієнтувальний рефлекс. Те, що виявляє себе як здатність керувати почуттями й інтелектом, отримало назву "воля". Воля (волевиявлення) — це властивість людської душі цілеспрямовувати діяльність тіла незалежно від безпосередніх фізіологічних потреб власного організму.Здатність мати волю принципово змінює дані природою можливості організму, дає змогу людині виявляти саме людські якості, що, як зазначено вище, можуть заперечувати природні потреби, бажання тіла

Виділяють такі види пам'яті за методом запам'ятовування:

Мимовільна,

довільна

За характером переважаючої психічної активності:

рухова

емоційна

образна

словесно-логічна

За тривалістю збереження інформації:

сенсорна пам'ять

короткочасна пам'ять

довготривала пам'ять

оперативна пам'ять

 

 

41. Співвідношення понять людина, індивід, особистість та індивідуальність

Психологічна структура людини як індивіда, особистості та субєкта діяльності виділена Б.Г.Ананьєвим (6-60 р. 20 ст.).

1. Людина –духовно-душевно означ, природ-соц істота

Л-особлив чином тілесно організ істота

Л-має душу

Л-свідома істота

Л-суспільна істота

Л-діяльна істота (пізнає і перетвор світ)

2. Індивід - людська біологічна основа розвитку особистості у певних умовах(виокремлена з сусп. людина)

Характеристики людини як індивіда: виділяються два основні класи індивідуальних властивостей: 1) віково-статеві (вікові властивості та половий диморфізм); 2) індивідуально-типові (конституціональні особливості, нейродинамічні особливості мозку, особливості функціональної геометрії великих півкуль).

3. Особистість – це індивід із соціально зумовленою системою вищих психічних якостей, що визначаються замученістю людини до конкретних суспільно-історичних та культурних відносин.(погляд на люд з боку сусп., тобто соціалізов люд, індивід. Є творцем взаємозв між собою подібним)

Характеристики людини як особистості: 1) статус в суспільстві (економічне, політичне, правове, ідеологічне положення в суспільств); 2) статус спільності(в рамках якої формується особистість). На основі статусу та постійної взаємодії з ним формується системи: а) суспільні функції-ролі; б) цілі та ціннісні орієнтації.

Класи особистісних рис:

- Статус, ролі і ціннісні орієнтації створюють первинний клас особистісних рис;

- Вони визначають особливості мотивації поведінки, структуру суспільної поведінки вторинний клас особистісних рис;

- Вищим інтегрованим ефектом взаємодії рис 1 та 2 класу є характер та здібності. – третій рівень.

Основний засіб розвитку особистісних рис людини - життєвий шлях людини в суспільстві,його соціальна біографія.

4. Індивідуальність – вищий прояв існув людини, тому що воно вказує як на прояв індив якостей люд, так і особистих яостей. Індивідуальність вже має соц. характер
42. Проблема визначення сутності людини. Філософія завжди намагається збагнути людину в її цілісності. Філософську програму можна коротко, стисло створити слідом за Сократом: «пізнання самого себе», в цьому сутність інших філософських проблем. В античній філософії людина розглядалася переважно як частина космосу, як певних мікрокосмос, в своїх людських проявах підвладний вищому началу – долі. Християнство вважає, що справжнім покликанням людини є залучення її до вищої сутності – бога і тим самим одержання спасіння в день страшного суду. Філософія Нового часу набула в людині насамперед її духовну сутність. В сучасній філософії, як мінімум, можна виділити три точки зору на людину. 1) біологізаторська – згідно з нею людина - це особливий високоорганізований механізм; 2) соціологізаторська, стверджує, що людина – це система людства; 3) визначає людину, як суверену особистість з її моральним і естетичним світом. Людина являє собою біо- психо- соціальну цілісність, при визначенні ролі соціального фактора. Це жива істота, яка перетворює природу з допомогою засобів праці з метою задоволення свої матеріальних і духовних потреб, спираючись на систему суспільних відносин. Виступаючи й взаємодію з природою і один з одним люди утворюють новий вид матеріальної діяльності – суспільство. Питання про сутність людини можна розгорнути в двох напрямах: горизонтально, тобто в напрямі, який визначається пошуками людиною її зв'язків із світом, в її діяннях та стражданнях; і вертикально, тобто в напрямі, що виникає внаслідок її природного становища в світі як організму в ряд організмів. Можна сподіватись на цілісне охоплення обома цими напрямами людини як суб'єкт-об'єкта природи, не розділяючи її в штучних абстракціях. Паралельно з питанням про сутність людини центральне місце займає проблема місця людини в сучасному світі, котра розкриває все різномаїття особливостей сучасного стану розвитку людства, його проблем, шляхів їх вирішення та перспектив діяльності людини в питаннях самопізнання. Сучасна техногенна епоха ставить перед людиною багато завдань та викликів, подолання котрих має призвести до фундаментальних змін і зрушень в розвитку людства, характер котрий залежить від рівня свідомості та відповідальності кожної людини особисто. Поняття “природа людини” звичайно фіксує зовнішню відмінність людини як живої істоти від решти живого, від інших живих істот. Природа людини дуже суперечлива. Людина — цілісна істота, і тому підкоряється природнім закономірностям. Своєрідність тілесної організації обумовлює її інстинкти, потяги, пристрасті. Разом з тим, людині притаманні моральність і свідомість. Поняття “сутності людини” характеризує її глибинні, специфічні, суто людські якості, які зовні проявляються в її природі. Історія філософії демонструє різні уявлення про сутність людини. Религійно-філософьскі вчення наполягають на визнанні духовної сутності людини, джерелом якої є Бог. Новий час поклав початок ототожненню людини з розумом. Марксистська філософія обґрунтовує діяльну сутність людини, підкреслюючи, що саме в діяльності проявляються її духовність і розумність.

 

43.Проблема сенсу життя людини

В сучасну епоху проблема сенсу життя набуває особливої гостроти.

Перша передумова вірного вирішення питання про сенс життя- розуміння того, що мета і сенс життя не співпадають, що повинна існувати ієрархія мети та цінностей, що ґрунтується на уявленні про сенс життя.

Центральна ідея, що спрямовує всі пошуки сенсу життя в історії ф-ї- це розуміння того, що задоволення лише віртуальних потреб не може надати осмислення людського буття. Ще Сократ зазначав, що людина живе не для того, щоб їсти, пити, одягатися, а навпаки- вона їсть, п'є тощо для того, щоб жити. У буддизмі ця ідея висловлена з особливою силою. Тут є протиставлення життя та справжнього буття. Життя є страждання, які народжуються пристрастями, потягом до чуттєвих насолод.

У християнській традиції, яка знайшла розвиток у Григорія Сковороди, Людвіга Фейербаха, Еріха Фромма та ін., сенс життя вбачався у любові, сердечному почутті, яке має універсальний характер, у любовному ставленні до світу. Розкриваючи смисложиттєву значущість любові, Семен Франк підкреслював, що любов- це не холодна та пуста жадоба насолоди, але й не рабське служіння, знищення себе заради іншого. Любов- таке подолання людського корисного особистого життя, яке саме і дарує блаженну повноту справжнього життя і тим осмислює його

В епоху Просвітництва і аж доXX ст. - це ідея реалізації сенсу життя шляхом служіння загальному благу, внесення особистого внеску в історію, культуру, прогрес суспільства. Але цю ідею не слід розуміти як заклик розчинити себе у загальному благі. Її можна розглядати як вказівку на необхідність знайти ту міру особистого та загального, що дозволила б подолати дві крайні' життєві настанови: самозаперечення особи перед історичними формами життя та самоутвердження її всупереч усіх історичних форм та авторитетів. Цю ідею розвивало багато філософів, які належали навіть до протилежних напрямків. Отже, ідея загальногоблага трансформувалася у принцип самоцінності та самоцільності життя як основи вирішення питання про її сенс.


44. проблема свободи і відповідальності.

Одна із особливостей діяльності людини полягає в тому, що в ній гармонійно поєднується два аспекти: детермінованість та свобода. Це проявляється в таких моментах:

- з одного боку, діяльність людина детермінована: а) обумовлена складом особистості; б) життєвими обставинами людин; - з іншого, детермінованість діяльності не означає, що психологічно вона усвідомлюється, як деяка зовнішня необхідність, що заставляє людину діяти певним чином, за здійснення чого людини не несе відповідальність. Дії людина здійснює як особистість, вільна (свобідна), яка здіатна робит вибір, дії людини переживаються, як акт, за який людина повністю відповідає, усвідомлює, що вона сама визначає свій життєвий шлях і долю, тобто несе відповідальність.

Особливо докладно категорія «свобода» проаналізовано в поглядах Ж.-П.Сартром. З його точки зору, свобода полягає у виборі ним своєї мети, в постановці певного завдання, у прояві певного прагнення. Свобода по-сартровскі складається в праві обирати, але не реальні можливості, а своє ставлення до ситуації, що склалася..Позиція Сартра, таким чином, виявилася в тому, що людина вільна саме у своєму ставленні до світу.

Важливу роль у реалізації свободи та відповідальності людини відіграє воля.Воля – властивість психіки, що виявляється в здатності людини здійснювати свідому організацію і регуляцію своєї діяльності та поведінки, спрямовану на подолання труднощів при досягненні мети.

Вольовий акт має 4 основні етапи: а) виникнення потягу і усвідомлення мети;

б) розгляд і боротьба мотивів; в) прийняття рішення. г) виконання, здійснення плану дій;

45. Свідомість як найвища форма відображення. Свідомість – вища, характерна тільки для людини форма психічного відображення дійсності в системі мовних значень.

1.Носить соціально-історичний характер - відображення навколишньої дійсності здійснюється на основі досвіду, накопленного людством;

2.Відображення світу у формі пізнання суттєвих зв’язків і відношень. Це здійснюється за допомогою понять та абстрактного мислення (у тварин є тільки наглядне дійове мислення);

3. Відображення носить цілеспрямований характер(спрямоване на досягення певний цілей)

4. Відображення носить прогнозуючий характер(прогнозувати хід подій тощо)

5. Відображення носит творчий характер (златне перетворювати дійсність)

6. Відображення базується на використанні,насамперед,мови.

7. Відображення також спрямоване на пізнання людиною смаої себе (наявність у людини

самосвідомості)

Додатково: Це знаходить прояв в певних структурних елемнтах свідомості:

А.Необхідною складовою свідомості є знання.Поза знаннями немає свідомоті. Усвідомити будь-який предмет– значити включити його в систему свіїх знань та віднести

до певного класу предметів, явищ.

Свідомість– це знання:

-про зовнішній та внутрішній світ

-про самого себе.

Свідомість– це узагальнені знання навколишньої діяйсності.

Б. Але свідомсть – це не лише знання, але це оцінкове, теоретичне і практичне ставлення до дійсності. Тобто. іншою необхідною складовою свідомості єпереживання людиною того, що для неї в навколишній дійсності є значущим.

Відображаючи світ у формі переживань, людина оцінює його, виявляє своє ставлення до:

-обставин, які уже існують або передбачаються;
-до власної діяльності та її результатів;
-до інших людей;

- до того, що задвольняє або не задовольняє її потреби, відповідає чи не відповідає її інтересам, уявленням тощо.

46. Феноменологічна концепція свідомості

Що ми знаємо про свідомість з точки зору науки і філософії? Ми достовірно знаємо, що: 1.Свідомість – продукт людського мозку як високоорганізованого матеріального утворення; 2.Свідомість – вища форма відображення дійсності; 3.Свідомості передують більш прості форми відображення; 4. Свідомість не має свого змісту, котрий не був би взятий з об’єктивної дійсності. 5. Свідомість детермінована біологічно,генетично; 6. Свідомість обумовлена соціально–детермінована суспільними відносинами.

Що ми не знаємо про свідомість людини, про її мозок як матеріальний носій свідомості? Ми не знаємо головного, - яка природа мозку, якого він походження– земного чи неземного; не знаємо того, як виникло життя на Землі і як виникла сама людина. Все це залишається таємницею. Є лише гіпотетичні уявлення.

У філософії є дві найбільш відомі концепції, котрі розглядають проблему свідомості. Перша з них прагне з’ясувати сутність, особливості, природу та походження явища. Друга – констатує те, що свідомість унікальний феномен, але залишає поза увагою з’ясування її сутності, природу та походження. Перша концепція– матеріалістична. Друга– феноменологічна, ідеалістична. Останній напрямок– феноменологічний– представляють такі філософи, як Гуссерль. У Гегеля феномен свідомості є проявом абсолютного духу, незалежного від людини. Саме розглядові цієї проблеми Гегель присвятив свою працю“Феноменологія духу”. Поняття “феноменологія” означає вчення про Єдине у своєму роді, неповторне. Цим неповторним, на думку філософів цього напрямку, є феномен людської свідомості. Феномен (з грецької)– явище, єдине, унікальне, неповторне.

Під свідомістю феноменологія розуміє“чисту” свідомість, абстрактну, відірвану від людини, незалежну від неї. Нібито є свідомість сама по собі і є людина, яка цієї свідомості не має. Гуссерль вважав, наприклад, що свідомість саме є таким унікальним феноменом, незалежним від людини і її суспільного середовища. Філософія, на думку Гуссерля, може бути зрозумілою як“строга наука”, лише тоді, коли вона своїм предметом має таку “чисту”свідомість. Однак при цьому поза увагою феноменології залишаються такі важливі питання, як: що таке свідомість, що вона відображає, яке її походження, генезис, біологічні та соціальні передумови тощо. Сучасники послідовниками Едмунда Гуссерля є Елізабет Штрекер, Макс Шеллер, Роман Інгарден та інші. Близька до матеріалістичної концепції свідомості точка зору відомого французького філософа, вченого і богослова Тейяра де Шардена (1881 – 1955). Феноменологія останнього виходить з того, що людина, її свідомість, як феномени, є складовими частинами еволюційного розвитку, вони виникають природним шляхом. Філософ відкидав старозавітний міф про створіння Богом першолюдини– родоначальника всього людства. Весь світ, на думку Тейяра де Шардена, це еволюційна система; а“основна умова, котрій повинні віднині підпорядковуватися всі теорії, гіпотези, системи”.

47.Чуттєве,раціональне-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості. Поняття свідомості більш вузьке, ніж «психіка людини». Психіка=свідоме і несвідоме (багатомірні, перебувають у постійній взаємодії). Свідомість – знання. Без знання свідомості не існує. Більшість дослідників вазують на важливу роль пізнавальної, емоційної та мотиваційно-вольової форм діяльності свідомості. Сфери свідомості:

1. Пізнавальна (когнітивна). Логічна структура когнітивної діяльності людини складається із чуттєво-сенситивного, абстрактно-мисленного та інтуїтивного рівнів. На цих рівнях виникають чуттєві образи й понятійні структури, які становлять предметно-змістовну основу мислення. До пізнавальних здатностей людини належить також увага і пам’ять. Але у пізнавальній сфері свідомості провідна роль, безперечно, належить понятійному мисленню. Саме воно забезпечує всій пізнавальній діяльності предметний, усвідомлений характер.

Date: 2015-08-24; view: 494; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.01 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию