Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как противостоять манипуляциям мужчин? Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника







ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ





 

1. Впорядкований і повторюваний спосіб дій, який веде до досягнення певної дослідницької мети у певній сфері явищ, іменується:

1) дискурсом;

2) методом;

3) нормою;

4) імплікацією.

 

2. Думка про “здатність правильного судження та розрізнення істини та хиби, яку ми й називаємо здоровим глуздом або розумом, що є за природою своєю однаковою у всіх людей”, а відтак про метод, який повинен був дати можливість “правильно керувати розумом”, щоб досягти зазначених цілей, висловлена:

1) Бенедетто Кроче в “Сучасній літературній критиці”;

2) Вільгельмом Дільтеєм у “Переживані і розумінні”;

3) Рене Декартом в “Міркуваннях про метод”;

4) Анрі Бергсоном у “Вступі до метафізики”.

 

3. Так звані апріорні науки (математика, геометрія) у своїх дослідженнях спираються головним чином на:

1) аксіоми чи дедукції;

2) розуміння та інтерпретацію чужих висловлювань;

3) досліди та експерименти;

4) інтуїцію;

5) віру.

 

4. Систематика відрізняє ці науки від інших тим, що вони спираються головним чином (але не виключно) на розуміння та інтерпретацію чужих висловлювань; їхньою безпосередньою, елементарною реальністю є текст. Йдеться про:

1) природничі науки;

2) гуманітарні науки;

3) апріорні науки;

4) міфологію.

 

5. Прибічники цієї концепції історико-освітнього поцесу (Дж. Бернал, Р. Мертон, Дж. Холдейн та ін.) вважали, що вирішальними детермінантами розвитку освіти та науки були економічні умови, характер та тенденції культури – зовнішні щодо науки і освіти фактори. Йдеться про:

 

1) критичний раціоналізм;

2) екстерналізм;

3) інтерналізм;

4) антисцієнтизм;

5) “епістемологічний анархізм”.

6) континуїзм

7) екзистенціалізм.

 

6. Природознавство (в широкому розумінні) у своїх дослідженнях спирається насамперед на:

1) інтуїцію;

2) досліди та експерименти;

3) розуміння та інтерпретацію чужих висловлювань;

4) аксіоми чи дедукції;

5) віру.

 

7. Прибічники цієї позиції (О. Койре, А.Р. Холл, П. Россі) обстоюють позицію, за якою історичний розвиток освіти і науки зумовлюється внутрішніми (іманентними) чинниками: їх історія – це історія ідей, інтелектуального розвитку. Цей напрямок називається:

1) сцієнтизмом;

2) антисцієнтизмом;

3) континуїзмом;

4) дисконтинуїзмом;

5) екстерналізмом;

6) інтерналізмом;

7) марксизмом.

 

8. З грецької назву цього напрямку і дослідницької школи виводять зі слів, що перекладаються як “висловлювання”, “виражання”, “вияснення прихованого”, “переклад” тощо. Йдеться про:

1) позитивізм;

2) інструменталізм;

3) герменевтику;

4) екзистенціалізм;

5) психоаналіз.

 

9. Полем та сферою застосування цього методу є: а) практика розуміння текстів (написаних, вимовлених, культурних); б) сукупність правил їх інтерпретації; в) метод і теорія інтерпретації (в теології, філології, праві, історіографії, психології); г) теорія розуміння, яка проблематизує сам його феномен та механізми; д) напрям і дослідницька школа в літературі і філософії (зокрема, у філософії освіти). Йдеться про:

1) герменевтику;

2) структуралізм;

3) патристику;

4) ірраціоналізм;

5) фідеїзм;

6) номотетичний метод.

 

10. Першу теоретико-практичну концепцію інтерпретативної методології (прообразу герменевтики) запропонував:

1) Філон з Олександрії (бл. 13 р. до н.е. – бл. 54 р. н.е.);

2) Мартін Гайдеггер (1859-1938);

3) Фрідріх Ернст Даніель Шляєрмахер (1768-1834).

 

11. Утвердження герменевтики як науки про процедури інтерпретації (екзегези) та механізми розуміння пов’язане з особою:

1) Вільгельма Дільтея;

2) Бенедетто Кроче;

3) Анрі Бергсона;

4) Карла Маркса;

5) Фрідріха Шляєрмахера.

 

12. Інтерпретація та розуміння будь-якого тексту має дві сторони, які описуються за допомогою опозиційних категорій граматичного розуміння і психологічного (технічного) розуміння. При цьому граматична інтерпретація є об’єктивною (предметною) і визначає спосіб конструкції та форму делімітації значення. Яку функцію виконує психологічна (суб’єктивна, суб’єктна ) сторона розуміння?

1) навіювання, “підсування” значення;

2) пояснення станів речей, які існують незалежно від людини;

3) об’єктивізованої експресії.

 

13. Що становить орієнтацію на головний зміст пізнання гуманітарних предметів?

1) потрібно віднайти та витлумачити причини їх появи, а також включити їх до ряду подібних явищ;

2) суб’єкт пізнання перебуває у нейтральній позиції щодо цінності, спрямованої на відтворення існуючих фактів;

3) згідно з його специфікою потрібно зайняти позицію розуміння, спрямовану на сенс та цінність;

4) інтуїція.

 

14. Теорію неусвідомлюваних чинників, які визначають людське життя, а також принципи генеральної автентичності, істинності прихованого й неусвідомлюваного, найповніше розвинув:

1) Анрі Пуанкаре;

2) Зігмунд Фройд;

3) Едуард ле Руа;

4) Мартін Гайдеггер;

5) Жан-Поль Сартр.

 

15. Формуючи головні тези свого розуміння історії, цей мислитель наголошував на існуванні “поглибленої” (“дворівневої”) структури людської свідомості: перший рівень утворюють реальні зв’язки і стосунки між суспільною і політичною структурою та виробництвом, другий рівень з’являється, коли “на певному щаблі свого розвитку матеріальні продуктивні сили потрапляють у суперечність з існуючими виробничими стосунками”, а вже на цій основі відбувається формування ідеології як “неістинної свідомості”, сукупності оман пізнання. Йдеться про:

1) Г. Гегеля;

2) Л. Фейєрбаха;

3) Ф. Ніцше;

4) М.Ф. Іллірікуса.

5) К. Маркса.

 

16. В есе “Про істину і хибу в позаморальному сенсі” (18730 цей мислитель писав: “Говорячи про дерева, барви, сніг і квіти, ми віримо, що знаємо щось про самі речі, в той час як не знаємо нічого, крім метафор речей, які зовсім не відповідають первинним сутностям… Весь матеріал, в якому й на якому працює потім і будує людина істини, дослідник, філософ, береться якщо не з повітря, то в усякому разі не з сутності речей…” Прибічником думки про інтерпретацію як спосіб пізнання світу є:

1) Фрідріх Ніцше;

2) Поль Рікер;

3) Ганс Георг Гадамер;

4) Едмунд Гуссерль.

 

17. У межах цієї системи висувається гіпотеза про існування неусвідомлених утворень, які дають про себе знати за допомогою різноманітних сигналів у рамках поверхневого свідомого. Завдання дослідника – демаскувати та інтерпретувати сигнали несвідомого (прихований сенс), видобуття їх з-під явних явищ (явний сенс), які вдають із себе те, чим вони не є. Отже, таке відкриття закритих значень здійснює:

1) діалектика;

2) позитивізм;

3) психоаналіз;

4) семіологія;

5) феноменологія.

 

18. Предметом гуманістики, за В. Дільтеєм, є:

1) зоб’єктивізовані експресії переживань суб’єкта;

2) кооперативність, когерентність, нелінійність як закономірності фазових переходів у розвитку гуманітарних систем;

3) інформація як атрибутивна властивість гуманітарних систем.

 

19. Систематика відрізняє ці науки від решти тим, що вони обіймають комунікативні ситуації, в яких текст теж бере участь, і які самі, своє чергою, встановлюють їхні зв’язки з авторами, читачами, позатекстовою реальністю. Йдеться про:

1) природничі науки;

2) episteme Арістотеля;

3) stientia Середньовіччя;

4) апріорні науки;

5) гуманітарні науки.

 

20. Поняття, що охоплює широкий спектр об’єктів, одним з граничних випадків якого виступає особистість, а іншим, самим широким, культура в цілому:

1) гуманітарна система;

2) наука;

3) філософія;

4) наукова онтологія;

5) парапсихологія.

 

21. Пізнання цих особистісноподібних систем (як умова сучасного когнітивного повороту) в сучасних умовах можливе і досяжне лише при застосуванні:

10 діалектики;

2) метафізики;

3) парапсихології;

4) релігії;

5) алхімії;

6) месмеризму;

7) синергетики.

 

22. Основою глобального еволюціонізму, розвитку будь-яких систем є:

1) парадигма “безумовності, самоочевидності, безсумнівності засад науки”;

2) парадигма самоорганізації;

3) положення, згідно з яким “метод істинного наведення наздоганяє природу”;

4) конвенціоналізм.

 

23. Конструктивним началом в синергетиці є:

1) необхідність;

2) випадковість;

3) зміст;

4) форма;

5) сутність;

6) явище.

 

24. Закономірністю фазових переходів у розвитку гуманітарних систем (зокрема, системи освіти), суспільства в цілому (на додаток до кооперативності, когерентності, нелінійності), згідно з синергетичною методологією, є:

1) соціальна дезорганізація;

2) індукція;

3) дедукція;

4) конвенціоналізм.

 

25. Основним принципом організації буття гуманітарних систем (системи освіти - зосібно) є принцип невизначеності. Серед запропонованих характеристик вкажіть на ту, яка до його характеристик не належить:

1) момент зародження гуманітарної системи та її початкові параметри не можуть бути визначені однозначно;

2) ні до якого моменту часу гуманітарна система не може бути завершеною;

3) підсистемний склад і зовнішні зв’язки гуманітарної системи не можуть бути визначені однозначно;

4) у результатах “колективної праці дослідницьких поколінь”, у констатуванні “окремих наук, як хранилищ об’єктивної істини”, і проявляється “довічна” ідея науковості;

5) шляхи внутрішнього перетворення інформації в гуманітарній системі не можуть бути прослідкованими;

6) результати окремих впливів не можуть бути точно визначеними і виокремленими в наявному стані гуманітарної системи.

 

26.Мова гуманітарних систем як форма існування і форма вираження значення та мислення:

1) включає в себе лише логічну складову;

2) включає в себе лише образну складову;

3) включає в себе і неподільно поєднує як логічну, так і образну складові.

 

27. Серед запропонованих варіантів визначень філософії освіти вкажіть на той, що відображає її гуманітарну орієнтацію:

1) філософія освіти – це особливий тип філософської системності, спеціалізований у сфері освіти;

2) філософія освіти – це спосіб мислення про освіту;

3) філософія освіти – це терапія людини, вироблення людського в людині, утримання плану цілісності її образу;

4) філософія освіти – це сфера міжпрофесійного продуктивного діалогу різних вчених і практиків, що спеціалізуються на проблемах освіти.

 

28. Цей напрямок філософії освіти звертається насамперед до таких питань, як структура педагогічного знання, статус педагогічної теорії, взаємовідношення ціннісних суджень та висловлювань про факти, дескриптивної і нормативної педагогіки. Йдеться про:

1) педагогічну антропологію;

2) герменевтичний напрямок;

3) релігійно-теологічний напрямок;

4) психоаналітичний напрямок;

5) емпірико-аналітичний напрямок;

6) постмодерністський напрямок.

 

29. Для цього напрямку філософії освіти властиве акцентування уваги на специфічності методів педагогіки як науки про дух, ї гуманітарної спрямованості:

1) для емпірико-аналітичного напрямку;

2) для гуманітарного напрямку;

3) для педагогічної антропології;

4) для критичного раціоналізму.

 

30. Традиції якого філософського напрямку продовжує сучасна емпірико-аналітична філософія освіти?

1) позитивізму;

2) психоаналізу;

3) неотомізму;

4) екзистенціалізму;

5) історицизму.

 

31. Традиції історицизму Вільгельма Дільтея (1833-1911) лежать в основі:

1) феноменологічної філософії освіти;

2) діалогічної філософії освіти;

3) гуманітарної педагогіки;

4) релігійно-теологічної філософії освіти;

5) езотеричного напрямку.

 

32. У цій традиції властиво філософію освіти в кращому випадку ототожнювати з метатеорією, а педагогічне знання розглядати як модифікацію соціологічного знання:

1) це властиве емпірико-аналітичній філософії;

2) це – характерна риса діалогічної філософії освіти;

3) така риса властива гуманітарній педагогіці.

 

33. Для діалогічної філософії освіти (М. Бубер, Ф. Розенцвейг, О. Розеншток-Хюссі) акцент робиться на такому відношенні:

1) на пошукові спеціальних конструкцій, які відіграють у формалізованих мовах роль додаткових понять;

2) на переосмисленні граничних основ педагогічної діяльності, проектуванні нових шляхів створення сучасної педагогіки;

3) на зустрічі вчителя і учнів, Я і Ти, на діалогічній і комунікативній природі освіти.

 

34. Який чинник пізнання є тим елементом ментальних інформаційних процесів, якими людина може маніпулювати?

1) відчуття;

2) уявлення;

3) мова.

 

35. Що виступає провідним і вирішальним смисловим та конструктивно-функціональним компонентом знання?

1) уявлення;

2) уява;

3) судження;

4) сприймання.

 

36. Яка із дидактичних методологій не належить до ірраціонально-езотеричного напрямку філософії освіти?

1) антропософія Рудольфа Штайнера;

2) релігійна педагогіка;

3) “педагогіка серця” Януша Корчака;

4) екзистенціальна дидактика.

 

37. До моралізаторсько-гуманістичного напрямку сучасних дидактичних концепцій належить:

1) френопедагогіка

2) методика "комунарського навчання" І.П. Іванова;

3) педагогіка прагматизму;

4) педагогіка неопрагматизму.

 

38. Провідною ідеєю систем раціонально-прагматичного напрямку сучасних дидактичних систем є:

1) вибір засобів навчання з урахуванням особливостей й індивідуальності дитини; створення на цій основі цілісної системи уявлень про учня – педології;

2) ідея необхідності раціоналізації педагогічних систем;

3) ідея про те, що пізнання сутності раціональними методами неможливе, але цього можна досягнути за допомогою інтуїції.

 

39. Ідея так званого “метаморфозу”, в якій фіксується та обставина, що якості дитини хоча й розвиваються у навчальному та виховному процесі, але започатковуються з невідомого джерела, є провідною:

1) у педології (О. Хрисман, М. Рум’янцев, О. Нечаєв);

2) у френопедагогіці (С. Френе);

3) у вальдорфській педагогіці (Р. Штайнер);

4) в теоріях “розвивального навчання” (Л. Виготський, Е. Ільєнков, В. Давидов, Л. Занкова);

5) у педагогіці неопрагматизму (А. Маслоу, А. Комбас, К. Роджерс).

 

40. Методологічні засади цього напрямку сучасних дидактичних концепцій полягають у тому, що навчання має випереджати розвиток учня, його слід проводити на підвищеному рівні складності (звертаючись, насамперед, до гуманітарних дисциплін). Йдеться про:

1) концепції “розвивального навчання” Л. Виготського, Е. Ільєнкова;

2) школу “діалогу культур” В. Біблера;

3) школу прагматизму У. Джемса, Д. Дьюї.

 

41. Методика “комунарського навчання” І. Іванова в сучасних умовах творче розвиває головні положення:

1) теорії В.О. Сухомлинського;

2) теорії С. Френе;

3) теорії А.С. Макаренка;

4) теорії А. Маслоу.

 

42. Ідеї “діалогіки” (на відміну від “розуму ейдетичного” (античність), “розуму причастя” (середні віки), “розуму пізнавального” (Новий час) та виходу раціоналізму на більш широкий загальнокультурний план і підведення під процес навчання культурологічного фундаменту є провідною:

1) для “педагогіки серця” Я. Корчака;

2) для школи діалогу культур В.С. Біблера;

3) для френопедагогіки С. Френе;

4) для антропософії Р. Штайнера.

 

43. Генетично детерміновані анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, які є індивідуально-природною передумовою процесу розвитку і формування особистості, - це:

1) уміння;

2) задатки;

3) знання;

4) навички.

 

44. Прибічники цієї концепції розвитку людини вважають, що на розвиток людини впливають як біологічні (передача через генну інформацію спадкових ознак), так і соціальні (соціальне середовище і виховання) фактори. Йдеться про:

1) соціологізаторську концепцію;

2) біологізаторську концепцію;

3) генетико-соціальну концепцію;

4) теорію преформізму.

 

45. Сутність цього феномену полягає в тому, що народжена дитина активно засвоює соціально-психологічний досвід батьків і людей, що її оточують (мову, звички, морально-етичні якості та ін.). Це - поняття:

1) соціальне успадкування;

2) біологічне успадкування;

3) активна діяльність людини.

 

46. Цей вчений разом з послідовниками стверджував, що, хоча розумовий потенціал індивіда має природжений характер і є лімітованим чинником спадковості, зовнішнє середовище виступає могутнім “проявником”, стимулятором розвитку цього потенціалу. Ним був:

1) Зігмунд Фрейд;

2) Еріх Фромм;

3) Селестен Френе ;

4) Едуард Торндайк;

5) Рудольф Штайнер.

 

47. У технократичній філософії освіти доктрина соціальної інженерії цього вченого і педагога , автора робіт “Другий Уолден” (1948) та “По той бік свободи та гідності” (1971) в основу покладає положення про можливість маніпулювання поведінкою індивіда відповідно до визначених цілей навчально-виховного процесу:

1) Пауло Фрейре;

2) Бурруса Ф. Скіннера;

3) Фрідріха Вільгельма Адольфа Дістервега;

4) Йоганна Генріха Песталоцці.

 

48. Концепція цього американського психолога, одного з лідерів неогуманістичної психологічної школи, висуває та обґрунтовує положення про т. зв. “холістично-динамічноу” теорію мотивації, згідно з якою сутність людини є апріорно заданою, визначеною, закладеною з моменту народження у “згорнутому” вигляді і повна її самоактуалізація досягається у формі вищого “трансцендентного” переживання, на зразок релігійного екстазу. Ним є:

1) Жан Батіст Рене Робіне;

2) Антоніо Розміні-Сербаті;

3) Карл Роджерс;

4) Абрахам Маслоу.

 

49. У процесі теоретичного обґрунтування і пояснення природи освіти ця парадигма формулює мету освіти так: “Знання, знання, причому за будь-яку ціну”. Основоположною в ній є ідея про покликання школи зберігати і передавати молодому поколінню найістотніші елементи культурної спадщини людської цивілізації, знання, уміння, навички, а також ідеали і цінності. Це - :

1) технократична парадигма;

2) біхевіористська парадигма;

3) езотерична парадигма;

4) знаннєва (традиційна) парадигма;

5) гуманістична парадигма;

6) вітакультурна парадигма.

 

50. Суть езотеричної парадигми:

1) опора виховання передусім на врахування особистісних та індивідуальних властивостей виховання, допомога процесу становлення і вдосконалення особистості наступника, усвідомлення ним своїх потреб та інтересів;

2) вищий смисл педагогічної діяльності – звільнення і розвиток природних сил учня для спілкування з космосом, для виходу до надсвідомості;

3) засвоєння “точного” наукового знання, необхідного для вдосконалення практики.

 

51. Метою цієї парадигми є ефективні способи привласнення учнями різних видів знань, формування на цій основі “поведінкового репертуару”, що відповідає соціальним нормам та вимогам, набору способів соціальних дій. Йдеться про:

1) гуманістичну парадигму;

2) вітакультурну парадигму;

3) біхевіористську парадигму.

 

52. Ця парадигмальна версія освіти бачить школу як інструмент та умову звільнення особистості від репресивного тиску соціуму-держави, офіційної ідеології виробництва, потреб ринку. При цьому соціалізація особистості не зводиться до адаптації, а передбачає розвиток спроможності розуміти й адекватно інтерпретувати соціокультурну ситуацію, гідно і відповідально діяти в ній:

1) це – культурологічна модель гуманістичної парадигми освіти;

2) це – побудова освітнього процесу в школі як моделі соціокультурного простору на засадах технократизму;

3) це – характеристика вітакультурної парадигми, що знаходить конкретне втілення в експерименті з модульно-розвивальної системи навчання.

 

53. Основоположні принципи модульно-розвивальної системи навчання – це:

1) відкритість, продуктивний гуманізм, внутрішня діалогічність;

2) ментальність, духовність, розвитковість, модульність;

3) паритетність і розвитковість соціальних взаємостосунків.

 

54. Яка із парадигм освіти є найбільш проектно-технологічною, розширюючи межі соціально-психологічного проектування освітнього буття, простору школи як Дому організованого культуро- і само творення?

1) знаннєва (традиційна) парадигма;

2) езотерична парадигма;

3) технократична парадигма;

4) вітакультурна парадигма.

 

55. Це поняття, за Т. Куном, означає цілісну сукупність ідей, цінностей, методів – стиль, підхід до пояснення світу, який стає загальноприйнятим в науковому співтоваристві:

1) теорія;

2) гіпотеза;

3) парадигма;

4) картина світу.

 

56. Позитивному викладу вчення про метод, згідно з вимогою цього мислителя, має передувати критична частина: вчення про « примари» («ідоли», «привиди») людського розуму. Аналіз пізнавальної діяльності, її суб’єктивних аспектів, вимоги попереднього «очищення» розуму від шкідливого впливу цих «примар» належить:

1) Рене Декарту;

2) Джордано Бруно;

3) П’єру Гассенді;

4) Роджеру Бекону;

5) Френсісу Бекону.

 

57. У головній філософській праці цього мислителя – «Трактаті про принципи людського пізнання» (1710) теоретично спростовується поняття матерії, стверджується, що єдиним об’єктивним шляхом пізнання можуть бути конкретні ідеї, які сприймаються чуттєвим шляхом. Цей варіант ідеалістичного сенсуалізму запропонував:

1) Джордж Берклі;

2) Джон Толанд;

3) Девід Юм;

4) П’єр Бейль;

5) Антоні Шефтсбері.

 

58. Згідно з концепцією американського філософа і педагога Джона Дьюї (1859-1952), наукова теорія, освітні принципи, правила моралі, релігійні догми правильні, якщо вони практично доцільні, ефективно служать людині в конкретній ситуації; процедура пізнання – це зміна того предмета, що пізнається. Ця філософська позиція Д. Дьюї іменується:

1) екзистенціалізмом;

2) інструменталізмом;

3) філософською антропологією;

4) феноменологією.

 

59. Заснована на відповідному методі формування, у дослідженні і практично-експериментальному (чи іншому) способі підтверджена система знання, форма творчості, пов’язані з ними види діяльності, форма суспільної свідомості та соціальна інституція, -

1) філософія;

2) наука;

3) релігія;

4) мистецтво;

5) міфологія.

 

60. За своєю природою, системним характером функціонування у суспільстві освіта демонструє розмаїття властивостей. В цілому, більш-менш вичерпно, вона має бути представлена у єдності її історичних, соціальних, діяльнісних, епістемологічних, світоглядних аспектів. Який із аспектів освіти дозволяє охопити її ціннісні прикмети і сформувати на цій основі адекватний її образ?

1) гносеологічний;

2) аксіологічний;

3) логічний;

4) праксеологічний;

5) етичний.

 

61. Проаналізувавши вираз, встановити, хто його автор: «Ми можемо стверджувати, що вічна загадка світу – це його пізнавальність. Коли ми говоримо про «пізнаваність», то пора пригадати сказане 2300 років тому: «ніхто з нас, ні софісти, ні поети, ні оратори, ні я, не знає, що таке істина». Але між нами та відмінність, що, хоча вони цього й не знають, все ж упевнені, що вони знають «щось», між тим я, якщо і не знаю, то, принаймні, ніскільки в цьому не сумніваюсь».

1) Сократ;

2) Френсіс Бекон;

3) Миколай Кузанський;

4) Альберт Ейнштейн;

5) Фрідріх Енгельс.

 

62. Серед завдань філософії освіти вказати на те, яке найповнішою мірою вказує на структуру, форми і методи науково-освітнього дослідження.

1) висвітлення місця, призначення освіти в системі культури (в історичному аспекті і за сучасних умов);

2) дослідження історичних, соціокультурних умов зародження, формування, розвитку освіти;

3) формування і дослідження філософського образу сучасної освіти;

4) вивчення структури науково-освітніх теорій, аналіз їх логіки, механізмів і елементів.

 

63. У концепції цього мислителя монади наділені джерелами розвитку, є активною силою, їх розвиток – цілеспрямований. Неперервне вдосконалення світу отримує адекватне «завершення» завдяки пізнавальній діяльності людини. Йдеться про:

1) Г.В.Ф. Гегеля;

2) Г.В. Лейбніца;

3) Г.В. Плеханова.

 

64. Вбачаючи головне завдання філософії в аналізі, визначенні правильного і неправильного застосування мови, її «лікуванні від безглуздих висловлювань», цей автор «Логіко-філософського трактату» (1921) обстоює думку про «терапевтичне» призначення філософії: «Людина має здатність творити мови, якими може виповісти кожен зміст, не маючи при цьому уявлення, як і що кожне слово означає». «Мова маскує думку». «Уся філософія – це «критика мови». «Філософія повинна пояснювати і чітко розмежовувати думки, що зазвичай бувають доволі темні і невиразні». «Мета філософії – логічне пояснення думок». «Підсумок філософії – не «філософські судження», а пояснення суджень». Ним був:

1) Л. Вітгенштайн;

2) Д.С. Мілль;

3) Е. Мах;

4) А. Пуанкаре;

5) О. Конт;

6) І. Кант.

 

65. Відсутність нейтральності навчального змісту стосовно процесу морального становлення особистості як важливий принцип педагогіки розвитку носить назву:

1) нейтральності;

2) нелогічності;

3) недиспаратності;

4) партійності.

 

66. Ідея цілісного навчального змісту конкретизується за такими напрямами: а) створення особистісної форми змісту в контексті організації навчальної діяльності школярів; б) (виберіть варіант правильної відповіді):

1) покладання вчителя не тільки у ролі предметника, а й у ролі педагога-особистості;

2) особистісна орієнтація освіти;

3) формування національних і загальнолюдських цінностей;

4) запровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій.

 

67. Модель організації навчального матеріалу, суть якої полягає в тому, що наукові поняття і закономірності нижчого рівня складності структуруються з відповідними закономірностями вищого рівня як необхідні пізнавальні засоби розв’язання завдань вищої складності, іменується:

1) розвитковою;

2) паритетною;

3) різнорівневою.

 

68. За І. Кантом, сферу нової філософії окреслюють такі питання: 1) що я можу знати? 2) що я зобов’язаний робити? 3) на що я можу сподіватися? 4) що таке людина? На перше питання відповідає метафізика, на друге – мораль, на третє – релігія. Яка галузь знань відповідає на четверте питання?

1) антропологія;

2) естетика;

3) логіка;

4) онтологія.

 

69. За І. Кантом, людина є і дитям, і громадянином декількох світів – природи, свободи, краси, несучи відбиток цих світів у своїй душі. Що відбивається у світі душевної краси людини?

1) причинно-наслідковий детермінізм;

2) практично-моральна діяльність;

3) природа і свобода.

 

70. Як відомо, завдання виховання, за Кантом, полягає у тому, щоб особа завжди керувалася власними ноуменальними (умоглядними) характеристиками, приймала рішення, керуючись своїми найвищими моральними цілями, зберігала свою гідність у власних очах, перебувала у гармонії з власним сумлінням. Що, за Кантом, має стояти на варті людської гідності?

1) почуття честі;

2) совість;

3) розуміння сенсу життя;

4) розум;

5) воля.

 

71. Якими особливостями характеризувалася історико-філософська матриця освіти за доби античності?

1) головне в ній для людини – це споглядання буття і розмірковування щодо нього. Освіта покликана навчити людину збагачувати свій розум та інтуїції, бути справедливою, відповідно до цього само організовувати своє життя;

2) головне для людини – шлях особистого служіння Богу як творцю буття і небуття, правди та істини. Освіта покликана навчити засобам духовного самовдосконалення, дотримання волі Божої: «Веди ж нас і виведи коли-небудь з нори неуцтва та темряви, щоб ми могли всістися на гілля мудрості, дарованої тобі Богом. Звідтіля ми побачимо світло правди»;

3) головне в ній – сама людина. Освіта покликана вивчати та виявляти якості, притаманні і людській природі, і культурі загалом, орієнтуватися на проблематику методів творення людини як креатора буття;

4) основним завданням цієї матриці є удосконалення діяльності педагога щодо його спроможності забезпечити молоді здатність до саморозвитку, гнучкості в самореалізації. Філософські проблеми освіти – це питання евристики, а замкнені вони на питаннях співвідносності свободи і визначеної педагогікою заданості.

 

72. Якими особливостями характеризувалася історико-філософська матриця освіти в епоху Середніх віків?

1) головне в ній для людини – це споглядання буття і розмірковування щодо нього. Освіта покликана навчити людину збагачувати свій розум та інтуїції, бути справедливою, відповідно до цього само організовувати своє життя;

2) головне для людини – шлях особистого служіння Богу як творцю буття і небуття, правди та істини. Освіта покликана навчити засобам духовного самовдосконалення, дотримання волі Божої: «Веди ж нас і виведи коли-небудь з нори неуцтва та темряви, щоб ми могли всістися на гілля мудрості, дарованої тобі Богом. Звідтіля ми побачимо світло правди»;

3) головне в ній – сама людина. Освіта покликана вивчати та виявляти якості, притаманні і людській природі, і культурі загалом, орієнтуватися на проблематику методів творення людини як креатора буття;

4) основним завданням цієї матриці є удосконалення діяльності педагога щодо його спроможності забезпечити молоді здатність до саморозвитку, гнучкості в самореалізації. Філософські проблеми освіти – це питання евристики, а замкнені вони на питаннях співвідносності свободи і визначеної педагогікою заданості.

 

73. Якими особливостями характеризувалася історико-філософська матриця освіти в епоху Нового часу?

1) головне в ній для людини – це споглядання буття і розмірковування щодо нього. Освіта покликана навчити людину збагачувати свій розум та інтуїції, бути справедливою, відповідно до цього само організовувати своє життя;

2) головне для людини – шлях особистого служіння Богу як творцю буття і небуття, правди та істини. Освіта покликана навчити засобам духовного самовдосконалення, дотримання волі Божої: «Веди ж нас і виведи коли-небудь з нори неуцтва та темряви, щоб ми могли всістися на гілля мудрості, дарованої тобі Богом. Звідтіля ми побачимо світло правди»;

3) головне в ній – сама людина. Освіта покликана вивчати та виявляти якості, притаманні і людській природі, і культурі загалом, орієнтуватися на проблематику методів творення людини як креатора буття;

4) основним завданням цієї матриці є удосконалення діяльності педагога щодо його спроможності забезпечити молоді здатність до саморозвитку, гнучкості в самореалізації. Філософські проблеми освіти – це питання евристики, а замкнені вони на питаннях співвідносності свободи і визначеної педагогікою заданості.

 

74. Якими особливостями характеризувалася історико-філософська матриця освіти в сучасний період?

1) головне в ній для людини – це споглядання буття і розмірковування щодо нього. Освіта покликана навчити людину збагачувати свій розум та інтуїції, бути справедливою, відповідно до цього само організовувати своє життя;

2) головне для людини – шлях особистого служіння Богу як творцю буття і небуття, правди та істини. Освіта покликана навчити засобам духовного самовдосконалення, дотримання волі Божої: «Веди ж нас і виведи коли-небудь з нори неуцтва та темряви, щоб ми могли всістися на гілля мудрості, дарованої тобі Богом. Звідтіля ми побачимо світло правди»;

3) головне в ній – сама людина. Освіта покликана вивчати та виявляти якості, притаманні і людській природі, і культурі загалом, орієнтуватися на проблематику методів творення людини як креатора буття;

4) основним завданням цієї матриці є удосконалення діяльності педагога щодо його спроможності забезпечити молоді здатність до саморозвитку, гнучкості в самореалізації. Філософські проблеми освіти – це питання евристики, а замкнені вони на питаннях співвідносності свободи і визначеної педагогікою заданості.

75. Яка із характеристик не належить синергетиці як методології наукового пізнання?

1) конструктивним началом в ній є випадковість;

2) закономірністю фазових переходів у розвитку усіх систем (включаючи гуманітарні) є кооперативність, когерентність, нелінійність, дезорганізація;

3) парадигма самоорганізації;

4) рух передбачає збереження стійкості предмета, його якість.

 

76. Наявність у людини цієї здатності робить її буття енергетично сповненим, внутрішньо напруженим, спонукає людину до виходу за межу, до подолання цієї межі. Таке внутрішнє зусилля, поривання за межі наявного називають:

1) рефлексією;

2) нірваною;

3) трансцендуванням;

4) абстрагуванням.

 

77. Для якого рівня свідомості характерна рефлексія пізнання, цінностей і норм?

1) підсвідомість;

2) усвідомлення;

3) надсвідомість;

4) самосвідомість;

5) несвідоме.

 

78. Автором концепції особистості, згідно з якою її структура утворює ієрархію трьох відмінних, але нерозривно пов’язаних у своїй органічній єдності компонентів: «Воно» (Id), «Я» (Ego), «Над - Я» (Super - Ego), є:

1) А. Маслоу;

2) Б. Скіннер;

3) З. Фройд;

4) М. Хайдеггер.

 

79. Автором концепції особистості, згідно з якою головними її потребами є потреби у спілкуванні, у міжособистісних зв’язках, у творчості, у пізнанні світу та самопізнанні тощо є:

1) Б. Скіннер;

2) Д. Локк;

3) К. Роджерс;

4) Д.Дьюї.

 

80. Кому із філософів належить знамените положення «Cogito ergo sum» («Мислю, отже існую»)?

1) Д. Локку;

2) Ф. Бекону;

3) Р. Декарту;

4) Б. Спінозі;

5) Г. Лейбніцу.

 

81. Заслуга у розробці вчення про « примари» («привиди», «ідоли») людського розуму належить:

1) Вольтеру;

2) Р. Декарту;

3) Б. Паскалю;

4) Ф. Бекону;

5) Г. Лейбніцу.

 

82. «Карати за спосіб думок – це означає знищувати всякі гарантії свободи» - думка:

1) Ф. Бекона;

2) Д. Дідро;

3) Ф.М. Вольтера;

4) Ш. Монтеск’є;

5) Ж.- Ж. Руссо.

 

83. Духовна сфера людини в філософії Нового часу витлумачується:

1) як творчий процес, що реалізується у формах активної діяльності суб’єкта;

2) як механізм споглядання реальності, образом якої виступає природа, як відтворення природи;

3) як внутрішня активність суб’єкта.

 

84. Один із філософів Нового часу виділяв у так званій «мові числень» наявність чотирьох «діалектів» - мови пальців, мови імен, мови чисел і мови буквених знаків. Автором «мови числень» є:

1) Лессінг;

2) Руссо;

3) Кондільяк;

4) Монтеск’є;

5) Лейбніц.

 

85. Як розуміє інтелектуальну сутність середньовічна схоластика?

1) людина мислить;

2) Бог мислить;

3) космос мислить;

4) неорганічний світ мислить.

 

86. Що, з точки зору стоїцизму, становить головне і єдине джерело пізнання?

1) досвід;

2) відчуття;

3) уява;

4) розум;

5) інтуїція;

6) поняття.

 

87. Кому з філософів епохи Модерну належить положення про душу людини як «Tabula rasa», на якій «чуттєвий досвід малює свої візерунки»?

1) Т. Гоббсу;

2) Д. Локку;

3) Б. Спінозі;

4) Р. Декарту;

5) Ф. Бекону.

 

88. Із наведених суджень виберіть істинне:

1) телеологія – це доктрина про сутність і дії Бога, побудована в формах ідеалізму;

2) телеологія – це вчення про ціль і доцільність;

3) телеологія – це комплекс поглядів, уявлень, ідей, спрямованих на пояснення якихось явищ.

 

89. Положення про існування примату біологічного в розвиткові людей, а також про те, що більшість людей нездатні до активної розумової діяльності, належить:

1) Джону Дьюї;

2) Мартіну Буберу;

3) Карлу Ясперсу;

4) Вільгельму Гумбольдту.

 

90. Вустами Джона Дьюї виголошено тезу: «Унція досвіду коштує більше, ніж тонна теорії». Ця засаднича позиція характерна:

1) для діалогічної філософії освіти;

2) для герменевтичного напрямку філософії освіти;

3) для прагматизму;

4) для релігійно-теологічного напрямку філософії освіти.

 

91. Яке положення не відноситься до навчальних та виховних позицій сучасного прагматизму?

1) суть теорії виховання – у виявленні і розвиткові вже з народження «даної» натури. Єдина мета виховання – самовиявлення особистості;

2) пізнання – це розкриття закономірностей зовнішнього світу;

3) навчання має справу з формуванням особистих ідей і понять;

4) заздалегідь складені програми не потрібні. Розподілу на курси в школі не повинно бути.

 

92. На яких засадах ґрунтується моральне виховання в сучасних концепціях прагматизму?

1) воно повинно ґрунтуватися на певних етичних теоріях, принципах, правилах;

2) воно повинно визначатися спонтанними реакціями людини, що йдуть з глибин її «Я»;

 

93. Розуміння освіти як зустріч Я і Ти, як взаємостосунки між людьми, засновані на любові, - характерна риса:

1) критичного раціоналізму;

2) педагогічної антропології;

3) діалогічної філософії освіти;

4) психоаналітичного напряму.

 

94. Яка з позицій не характеризує релігійно-теологічний напрямок сучасної філософії освіти?

1) наука не має принципової здатності розкрити сутність світу, тому вища істина осягається тільки «надрозумом» через одкровення;

2) людина – це істота, що існує завдяки існуванню душі, що домінує над часом і смертю. Саме дух є основою особистості;

3) вища мета виховання полягає у формуванні духу і у внутрішньому звільненні його через віру, мудрість, доброчесність, любов;

4) мета педагогічної науки – виходячи із знань про дитину, її фізіологію, анатомію, на основі умовних і безумовних рефлексів раціонально організовувати все життя дитини, її виховання.

 

95. Пізнання проходить два головних послідовних етапи:

1) чуттєве і раціональне (логічне) пізнання;

2) чуттєве та емпіричне пізнання;

3) раціональне і теоретичне пізнання;

4) теоретичне та емпіричне пізнання.

 

96. Основними інструментами раціонального (логічного) пізнання є:

1) інтуїція та уява;

2) мислення та розум;

3) прогноз та передбачення;

4) відчуття і пізнання.

 

97. Ця форма позанаукового знання у поясненні явищ та душевних якостей людини апелює не до природничонаукових засобів, а до так званих фізичних та когнітивних пси-феноменів. Нею є:

1) месмеризм;

2) френологія;

3) парапсихологія;

4) алхімія.

 

98. Вироблене завдяки поєднанню спеціальних знань і методик мистецтво визначати інтелектуальні здібності та моральні якості людини залежно від форми черепа носить назву:

1) епістемологія;

2) наукова онтологія;

3) френологія;

4) парапсихологія;

5) месмеризм.

 

99. Гіпотеза – це:

1) форма активності суб’єкта, яка охоплює і концентровано відображає найбільш значимі етапи та здобутки в історичному розвитку наукових досліджень у певних галузях, а завдяки цьому узагальнює і систематизує історико-наукові знання;

2) науково виважене, обґрунтоване припущення про наявність певних причин, фактів, що зумовлюють відповідні властивості об’єкта, тенденції його розвитку чи реальний стан;

3) форма існування і форма вираження знання та мислення у вигляді системи знаків, здатність людини висловлювати свої думки.

 

100. Проаналізувавши тезу, зробити висновок щодо формулювання основного питання сучасної філософії освіти:

а) Основна трагедія виховання полягає у вирішенні суперечності між змістом виховання і навчання, визначених вимогами суспільства, і відчуттям вільного вибору дитини.

б) У процесі трансформації відповідної потреби людини в мету її діяльності вона стикається з непростою проблемою відокремлення «Я хочу» від «Я повинен, зобов’язаний, змушений».

в) Починаючи з системи Платона, який розкрив «внутрішню єдність індивіда і суспільства», був з’ясований «соціальний характер педагогіки, для якої розвиток і цілісність особистості збігаються з розвитком і цілісністю суспільства».

г) «Все більш укріплююсь в переконанні про вирішальну роль у вічних змінах людського життя сеї неустанної конкуренції індивідуалістичних і колективістських тенденцій і періодичного чергування то одних, то других».

1) основне питання сучасної філософії освіти – розкриття міри найкращого поєднання індивідуалістичної і колективістської тенденцій суспільного розвитку;

2) основне питання сучасної філософії освіти – питання про відношення мислення до буття, свідомості до матерії, природи;

3) основне питання сучасної філософії освіти – визначення істинності чи хибності відображення буття в свідомості людей.

 

 

10.2. Комплексна контрольна робота з курсу “Філософія освіти”








Date: 2015-08-24; view: 490; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2017 year. (0.076 sec.) - Пожаловаться на публикацию