Тестові завдання

1. Впорядкований і повторюваний спосіб дій, який веде до досягнення певної дослідницької мети у певній сфері явищ, іменується:

1) дискурсом;

2) методом;

3) нормою;

4) імплікацією.

2. Думка про “здатність правильного судження та розрізнення істини та хиби, яку ми й називаємо здоровим глуздом або розумом, що є за природою своєю однаковою у всіх людей”, а відтак про метод, який повинен був дати можливість “правильно керувати розумом”, щоб досягти зазначених цілей, висловлена:

1) Бенедетто Кроче в “Сучасній літературній критиці”;

2) Вільгельмом Дільтеєм у “Переживані і розумінні”;

3) Рене Декартом в “Міркуваннях про метод”;

4) Анрі Бергсоном у “Вступі до метафізики”.

3. Так звані апріорні науки (математика, геометрія) у своїх дослідженнях спираються головним чином на:

1) аксіоми чи дедукції;

2) розуміння та інтерпретацію чужих висловлювань;

3) досліди та експерименти;

4) інтуїцію;

5) віру.

4. Систематика відрізняє ці науки від інших тим, що вони спираються головним чином (але не виключно) на розуміння та інтерпретацію чужих висловлювань; їхньою безпосередньою, елементарною реальністю є текст. Йдеться про:

1) природничі науки;

2) гуманітарні науки;

3) апріорні науки;

4) міфологію.

5. Прибічники цієї концепції історико-освітнього поцесу (Дж. Бернал, Р. Мертон, Дж. Холдейн та ін.) вважали, що вирішальними детермінантами розвитку освіти та науки були економічні умови, характер та тенденції культури – зовнішні щодо науки і освіти фактори. Йдеться про:

1) критичний раціоналізм;

2) екстерналізм;

3) інтерналізм;

4) антисцієнтизм;

5) “епістемологічний анархізм”.

6) континуїзм

7) екзистенціалізм.

6. Природознавство (в широкому розумінні) у своїх дослідженнях спирається насамперед на:

1) інтуїцію;

2) досліди та експерименти;

3) розуміння та інтерпретацію чужих висловлювань;

4) аксіоми чи дедукції;

5) віру.

7. Прибічники цієї позиції (О. Койре, А.Р. Холл, П. Россі) обстоюють позицію, за якою історичний розвиток освіти і науки зумовлюється внутрішніми (іманентними) чинниками: їх історія – це історія ідей, інтелектуального розвитку. Цей напрямок називається:

1) сцієнтизмом;

2) антисцієнтизмом;

3) континуїзмом;

4) дисконтинуїзмом;

5) екстерналізмом;

6) інтерналізмом;

7) марксизмом.

8. З грецької назву цього напрямку і дослідницької школи виводять зі слів, що перекладаються як “висловлювання”, “виражання”, “вияснення прихованого”, “переклад” тощо. Йдеться про:

1) позитивізм;

2) інструменталізм;

3) герменевтику;

4) екзистенціалізм;

5) психоаналіз.

9. Полем та сферою застосування цього методу є: а) практика розуміння текстів (написаних, вимовлених, культурних); б) сукупність правил їх інтерпретації; в) метод і теорія інтерпретації (в теології, філології, праві, історіографії, психології); г) теорія розуміння, яка проблематизує сам його феномен та механізми; д) напрям і дослідницька школа в літературі і філософії (зокрема, у філософії освіти). Йдеться про:

1) герменевтику;

2) структуралізм;

3) патристику;

4) ірраціоналізм;

5) фідеїзм;

6) номотетичний метод.

10. Першу теоретико-практичну концепцію інтерпретативної методології (прообразу герменевтики) запропонував:

1) Філон з Олександрії (бл. 13 р. до н.е. – бл. 54 р. н.е.);

2) Мартін Гайдеггер (1859-1938);

3) Фрідріх Ернст Даніель Шляєрмахер (1768-1834).

11. Утвердження герменевтики як науки про процедури інтерпретації (екзегези) та механізми розуміння пов’язане з особою:

1) Вільгельма Дільтея;

2) Бенедетто Кроче;

3) Анрі Бергсона;

4) Карла Маркса;

5) Фрідріха Шляєрмахера.

12. Інтерпретація та розуміння будь-якого тексту має дві сторони, які описуються за допомогою опозиційних категорій граматичного розуміння і психологічного (технічного) розуміння. При цьому граматична інтерпретація є об’єктивною (предметною) і визначає спосіб конструкції та форму делімітації значення. Яку функцію виконує психологічна (суб’єктивна, суб’єктна) сторона розуміння?

1) навіювання, “підсування” значення;

2) пояснення станів речей, які існують незалежно від людини;

3) об’єктивізованої експресії.

13. Що становить орієнтацію на головний зміст пізнання гуманітарних предметів?

1) потрібно віднайти та витлумачити причини їх появи, а також включити їх до ряду подібних явищ;

2) суб’єкт пізнання перебуває у нейтральній позиції щодо цінності, спрямованої на відтворення існуючих фактів;

3) згідно з його специфікою потрібно зайняти позицію розуміння, спрямовану на сенс та цінність;

4) інтуїція.

14. Теорію неусвідомлюваних чинників, які визначають людське життя, а також принципи генеральної автентичності, істинності прихованого й неусвідомлюваного, найповніше розвинув:

1) Анрі Пуанкаре;

2) Зігмунд Фройд;

3) Едуард ле Руа;

4) Мартін Гайдеггер;

5) Жан-Поль Сартр.

15. Формуючи головні тези свого розуміння історії, цей мислитель наголошував на існуванні “поглибленої” (“дворівневої”) структури людської свідомості: перший рівень утворюють реальні зв’язки і стосунки між суспільною і політичною структурою та виробництвом, другий рівень з’являється, коли “на певному щаблі свого розвитку матеріальні продуктивні сили потрапляють у суперечність з існуючими виробничими стосунками”, а вже на цій основі відбувається формування ідеології як “неістинної свідомості”, сукупності оман пізнання. Йдеться про:

1) Г. Гегеля;

2) Л. Фейєрбаха;

3) Ф. Ніцше;

4) М.Ф. Іллірікуса.

5) К. Маркса.

16. В есе “Про істину і хибу в позаморальному сенсі” (18730 цей мислитель писав: “Говорячи про дерева, барви, сніг і квіти, ми віримо, що знаємо щось про самі речі, в той час як не знаємо нічого, крім метафор речей, які зовсім не відповідають первинним сутностям… Весь матеріал, в якому й на якому працює потім і будує людина істини, дослідник, філософ, береться якщо не з повітря, то в усякому разі не з сутності речей…” Прибічником думки про інтерпретацію як спосіб пізнання світу є:

1) Фрідріх Ніцше;

2) Поль Рікер;

3) Ганс Георг Гадамер;

4) Едмунд Гуссерль.

17. У межах цієї системи висувається гіпотеза про існування неусвідомлених утворень, які дають про себе знати за допомогою різноманітних сигналів у рамках поверхневого свідомого. Завдання дослідника – демаскувати та інтерпретувати сигнали несвідомого (прихований сенс), видобуття їх з-під явних явищ (явний сенс), які вдають із себе те, чим вони не є. Отже, таке відкриття закритих значень здійснює:

1) діалектика;

2) позитивізм;

3) психоаналіз;

4) семіологія;

5) феноменологія.

18. Предметом гуманістики, за В. Дільтеєм, є:

1) зоб’єктивізовані експресії переживань суб’єкта;

2) кооперативність, когерентність, нелінійність як закономірності фазових переходів у розвитку гуманітарних систем;

3) інформація як атрибутивна властивість гуманітарних систем.

19. Систематика відрізняє ці науки від решти тим, що вони обіймають комунікативні ситуації, в яких текст теж бере участь, і які самі, своє чергою, встановлюють їхні зв’язки з авторами, читачами, позатекстовою реальністю. Йдеться про:

1) природничі науки;

2) episteme Арістотеля;

3) stientia Середньовіччя;

4) апріорні науки;

5) гуманітарні науки.

20. Поняття, що охоплює широкий спектр об’єктів, одним з граничних випадків якого виступає особистість, а іншим, самим широким, культура в цілому:

1) гуманітарна система;

2) наука;

3) філософія;

4) наукова онтологія;

5) парапсихологія.

21. Пізнання цих особистісноподібних систем (як умова сучасного когнітивного повороту) в сучасних умовах можливе і досяжне лише при застосуванні:

10 діалектики;

2) метафізики;

3) парапсихології;

4) релігії;

5) алхімії;

6) месмеризму;

7) синергетики.

22. Основою глобального еволюціонізму, розвитку будь-яких систем є:

1) парадигма “безумовності, самоочевидності, безсумнівності засад науки”;

2) парадигма самоорганізації;

3) положення, згідно з яким “метод істинного наведення наздоганяє природу”;

4) конвенціоналізм.

23. Конструктивним началом в синергетиці є:

1) необхідність;

2) випадковість;

3) зміст;

4) форма;

5) сутність;

6) явище.

24. Закономірністю фазових переходів у розвитку гуманітарних систем (зокрема, системи освіти), суспільства в цілому (на додаток до кооперативності, когерентності, нелінійності), згідно з синергетичною методологією, є:

1) соціальна дезорганізація;

2) індукція;

3) дедукція;

4) конвенціоналізм.

25. Основним принципом організації буття гуманітарних систем (системи освіти - зосібно) є принцип невизначеності. Серед запропонованих характеристик вкажіть на ту, яка до його характеристик не належить:

1) момент зародження гуманітарної системи та її початкові параметри не можуть бути визначені однозначно;

2) ні до якого моменту часу гуманітарна система не може бути завершеною;

3) підсистемний склад і зовнішні зв’язки гуманітарної системи не можуть бути визначені однозначно;

4) у результатах “колективної праці дослідницьких поколінь”, у констатуванні “окремих наук, як хранилищ об’єктивної істини”, і проявляється “довічна” ідея науковості;

5) шляхи внутрішнього перетворення інформації в гуманітарній системі не можуть бути прослідкованими;

6) результати окремих впливів не можуть бути точно визначеними і виокремленими в наявному стані гуманітарної системи.

26.Мова гуманітарних систем як форма існування і форма вираження значення та мислення:

1) включає в себе лише логічну складову;

2) включає в себе лише образну складову;

3) включає в себе і неподільно поєднує як логічну, так і образну складові.

27. Серед запропонованих варіантів визначень філософії освіти вкажіть на той, що відображає її гуманітарну орієнтацію:

1) філософія освіти – це особливий тип філософської системності, спеціалізований у сфері освіти;

2) філософія освіти – це спосіб мислення про освіту;

3) філософія освіти – це терапія людини, вироблення людського в людині, утримання плану цілісності її образу;

4) філософія освіти – це сфера міжпрофесійного продуктивного діалогу різних вчених і практиків, що спеціалізуються на проблемах освіти.

28. Цей напрямок філософії освіти звертається насамперед до таких питань, як структура педагогічного знання, статус педагогічної теорії, взаємовідношення ціннісних суджень та висловлювань про факти, дескриптивної і нормативної педагогіки. Йдеться про:

1) педагогічну антропологію;

2) герменевтичний напрямок;

3) релігійно-теологічний напрямок;

4) психоаналітичний напрямок;

5) емпірико-аналітичний напрямок;

6) постмодерністський напрямок.

29. Для цього напрямку філософії освіти властиве акцентування уваги на специфічності методів педагогіки як науки про дух, ї гуманітарної спрямованості:

1) для емпірико-аналітичного напрямку;

2) для гуманітарного напрямку;

3) для педагогічної антропології;

4) для критичного раціоналізму.

30. Традиції якого філософського напрямку продовжує сучасна емпірико-аналітична філософія освіти?

1) позитивізму;

2) психоаналізу;

3) неотомізму;

4) екзистенціалізму;

5) історицизму.

31. Традиції історицизму Вільгельма Дільтея (1833-1911) лежать в основі:

1) феноменологічної філософії освіти;

2) діалогічної філософії освіти;

3) гуманітарної педагогіки;

4) релігійно-теологічної філософії освіти;

5) езотеричного напрямку.

32. У цій традиції властиво філософію освіти в кращому випадку ототожнювати з метатеорією, а педагогічне знання розглядати як модифікацію соціологічного знання:

1) це властиве емпірико-аналітичній філософії;

2) це – характерна риса діалогічної філософії освіти;

3) така риса властива гуманітарній педагогіці.

33. Для діалогічної філософії освіти (М. Бубер, Ф. Розенцвейг, О. Розеншток-Хюссі) акцент робиться на такому відношенні:

1) на пошукові спеціальних конструкцій, які відіграють у формалізованих мовах роль додаткових понять;

2) на переосмисленні граничних основ педагогічної діяльності, проектуванні нових шляхів створення сучасної педагогіки;

3) на зустрічі вчителя і учнів, Я і Ти, на діалогічній і комунікативній природі освіти.

34. Який чинник пізнання є тим елементом ментальних інформаційних процесів, якими людина може маніпулювати?

1) відчуття;

2) уявлення;

3) мова.

35. Що виступає провідним і вирішальним смисловим та конструктивно-функціональним компонентом знання?

1) уявлення;

2) уява;

3) судження;

4) сприймання.

36. Яка із дидактичних методологій не належить до ірраціонально-езотеричного напрямку філософії освіти?

1) антропософія Рудольфа Штайнера;

2) релігійна педагогіка;

3) “педагогіка серця” Януша Корчака;

4) екзистенціальна дидактика.

37. До моралізаторсько-гуманістичного напрямку сучасних дидактичних концепцій належить:

1) френопедагогіка

2) методика "комунарського навчання" І.П. Іванова;

3) педагогіка прагматизму;

4) педагогіка неопрагматизму.

38. Провідною ідеєю систем раціонально-прагматичного напрямку сучасних дидактичних систем є:

1) вибір засобів навчання з урахуванням особливостей й індивідуальності дитини; створення на цій основі цілісної системи уявлень про учня – педології;

2) ідея необхідності раціоналізації педагогічних систем;

3) ідея про те, що пізнання сутності раціональними методами неможливе, але цього можна досягнути за допомогою інтуїції.

39. Ідея так званого “метаморфозу”, в якій фіксується та обставина, що якості дитини хоча й розвиваються у навчальному та виховному процесі, але започатковуються з невідомого джерела, є провідною:

1) у педології (О. Хрисман, М. Рум’янцев, О. Нечаєв);

2) у френопедагогіці (С. Френе);

3) у вальдорфській педагогіці (Р. Штайнер);

4) в теоріях “розвивального навчання” (Л. Виготський, Е. Ільєнков, В. Давидов, Л. Занкова);

5) у педагогіці неопрагматизму (А. Маслоу, А. Комбас, К. Роджерс).

40. Методологічні засади цього напрямку сучасних дидактичних концепцій полягають у тому, що навчання має випереджати розвиток учня, його слід проводити на підвищеному рівні складності (звертаючись, насамперед, до гуманітарних дисциплін). Йдеться про:

1) концепції “розвивального навчання” Л. Виготського, Е. Ільєнкова;

2) школу “діалогу культур” В. Біблера;

3) школу прагматизму У. Джемса, Д. Дьюї.

41. Методика “комунарського навчання” І. Іванова в сучасних умовах творче розвиває головні положення:

1) теорії В.О. Сухомлинського;

2) теорії С. Френе;

3) теорії А.С. Макаренка;

4) теорії А. Маслоу.

42. Ідеї “діалогіки” (на відміну від “розуму ейдетичного” (античність), “розуму причастя” (середні віки), “розуму пізнавального” (Новий час) та виходу раціоналізму на більш широкий загальнокультурний план і підведення під процес навчання культурологічного фундаменту є провідною:

1) для “педагогіки серця” Я. Корчака;

2) для школи діалогу культур В.С. Біблера;

3) для френопедагогіки С. Френе;

4) для антропософії Р. Штайнера.

43. Генетично детерміновані анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, які є індивідуально-природною передумовою процесу розвитку і формування особистості, - це:

1) уміння;

2) задатки;

3) знання;

4) навички.

44. Прибічники цієї концепції розвитку людини вважають, що на розвиток людини впливають як біологічні (передача через генну інформацію спадкових ознак), так і соціальні (соціальне середовище і виховання) фактори. Йдеться про:

1) соціологізаторську концепцію;

2) біологізаторську концепцію;

3) генетико-соціальну концепцію;

4) теорію преформізму.

45. Сутність цього феномену полягає в тому, що народжена дитина активно засвоює соціально-психологічний досвід батьків і людей, що її оточують (мову, звички, морально-етичні якості та ін.). Це - поняття:

1) соціальне успадкування;

2) біологічне успадкування;

3) активна діяльність людини.

46. Цей вчений разом з послідовниками стверджував, що, хоча розумовий потенціал індивіда має природжений характер і є лімітованим чинником спадковості, зовнішнє середовище виступає могутнім “проявником”, стимулятором розвитку цього потенціалу. Ним був:

1) Зігмунд Фрейд;

2) Еріх Фромм;

3) Селестен Френе;

4) Едуард Торндайк;

5) Рудольф Штайнер.

47. У технократичній філософії освіти доктрина соціальної інженерії цього вченого і педагога, автора робіт “Другий Уолден” (1948) та “По той бік свободи та гідності” (1971) в основу покладає положення про можливість маніпулювання поведінкою індивіда відповідно до визначених цілей навчально-виховного процесу:

1) Пауло Фрейре;

2) Бурруса Ф. Скіннера;

3) Фрідріха Вільгельма Адольфа Дістервега;

4) Йоганна Генріха Песталоцці.

48. Концепція цього американського психолога, одного з лідерів неогуманістичної психологічної школи, висуває та обґрунтовує положення про т. зв. “холістично-динамічноу” теорію мотивації, згідно з якою сутність людини є апріорно заданою, визначеною, закладеною з моменту народження у “згорнутому” вигляді і повна її самоактуалізація досягається у формі вищого “трансцендентного” переживання, на зразок релігійного екстазу. Ним є:

1) Жан Батіст Рене Робіне;

2) Антоніо Розміні-Сербаті;

3) Карл Роджерс;

4) Абрахам Маслоу.

49. У процесі теоретичного обґрунтування і пояснення природи освіти ця парадигма формулює мету освіти так: “Знання, знання, причому за будь-яку ціну”. Основоположною в ній є ідея про покликання школи зберігати і передавати молодому поколінню найістотніші елементи культурної спадщини людської цивілізації, знання, уміння, навички, а також ідеали і цінності. Це -:

1) технократична парадигма;

2) біхевіористська парадигма;

3) езотерична парадигма;

4) знаннєва (традиційна) парадигма;

5) гуманістична парадигма;

6) вітакультурна парадигма.

50. Суть езотеричної парадигми:

1) опора виховання передусім на врахування особистісних та індивідуальних властивостей виховання, допомога процесу становлення і вдосконалення особистості наступника, усвідомлення ним своїх потреб та інтересів;

2) вищий смисл педагогічної діяльності – звільнення і розвиток природних сил учня для спілкування з космосом, для виходу до надсвідомості;

3) засвоєння “точного” наукового знання, необхідного для вдосконалення практики.

51. Метою цієї парадигми є ефективні способи привласнення учнями різних видів знань, формування на цій основі “поведінкового репертуару”, що відповідає соціальним нормам та вимогам, набору способів соціальних дій. Йдеться про:

1) гуманістичну парадигму;

2) вітакультурну парадигму;

3) біхевіористську парадигму.

52. Ця парадигмальна версія освіти бачить школу як інструмент та умову звільнення особистості від репресивного тиску соціуму-держави, офіційної ідеології виробництва, потреб ринку. При цьому соціалізація особистості не зводиться до адаптації, а передбачає розвиток спроможності розуміти й адекватно інтерпретувати соціокультурну ситуацію, гідно і відповідально діяти в ній:

1) це – культурологічна модель гуманістичної парадигми освіти;

2) це – побудова освітнього процесу в школі як моделі соціокультурного простору на засадах технократизму;

3) це – характеристика вітакультурної парадигми, що знаходить конкретне втілення в експерименті з модульно-розвивальної системи навчання.

53. Основоположні принципи модульно-розвивальної системи навчання – це:

1) відкритість, продуктивний гуманізм, внутрішня діалогічність;

2) ментальність, духовність, розвитковість, модульність;

3) паритетність і розвитковість соціальних взаємостосунків.

54. Яка із парадигм освіти є найбільш проектно-технологічною, розширюючи межі соціально-психологічного проектування освітнього буття, простору школи як Дому організованого культуро- і само творення?

1) знаннєва (традиційна) парадигма;

2) езотерична парадигма;

3) технократична парадигма;

4) вітакультурна парадигма.

55. Це поняття, за Т. Куном, означає цілісну сукупність ідей, цінностей, методів – стиль, підхід до пояснення світу, який стає загальноприйнятим в науковому співтоваристві:

1) теорія;

2) гіпотеза;

3) парадигма;

4) картина світу.

56. Позитивному викладу вчення про метод, згідно з вимогою цього мислителя, має передувати критична частина: вчення про «примари» («ідоли», «привиди») людського розуму. Аналіз пізнавальної діяльності, її суб’єктивних аспектів, вимоги попереднього «очищення» розуму від шкідливого впливу цих «примар» належить:

1) Рене Декарту;

2) Джордано Бруно;

3) П’єру Гассенді;

4) Роджеру Бекону;

5) Френсісу Бекону.

57. У головній філософській праці цього мислителя – «Трактаті про принципи людського пізнання» (1710) теоретично спростовується поняття матерії, стверджується, що єдиним об’єктивним шляхом пізнання можуть бути конкретні ідеї, які сприймаються чуттєвим шляхом. Цей варіант ідеалістичного сенсуалізму запропонував:

1) Джордж Берклі;

2) Джон Толанд;

3) Девід Юм;

4) П’єр Бейль;

5) Антоні Шефтсбері.

58. Згідно з концепцією американського філософа і педагога Джона Дьюї (1859-1952), наукова теорія, освітні принципи, правила моралі, релігійні догми правильні, якщо вони практично доцільні, ефективно служать людині в конкретній ситуації; процедура пізнання – це зміна того предмета, що пізнається. Ця філософська позиція Д. Дьюї іменується:

1) екзистенціалізмом;

2) інструменталізмом;

3) філософською антропологією;

4) феноменологією.

59. Заснована на відповідному методі формування, у дослідженні і практично-експериментальному (чи іншому) способі підтверджена система знання, форма творчості, пов’язані з ними види діяльності, форма суспільної свідомості та соціальна інституція, -

1) філософія;

2) наука;

3) релігія;

4) мистецтво;

5) міфологія.

60. За своєю природою, системним характером функціонування у суспільстві освіта демонструє розмаїття властивостей. В цілому, більш-менш вичерпно, вона має бути представлена у єдності її історичних, соціальних, діяльнісних, епістемологічних, світоглядних аспектів. Який із аспектів освіти дозволяє охопити її ціннісні прикмети і сформувати на цій основі адекватний її образ?

1) гносеологічний;

2) аксіологічний;

3) логічний;

4) праксеологічний;

5) етичний.

61. Проаналізувавши вираз, встановити, хто його автор: «Ми можемо стверджувати, що вічна загадка світу – це його пізнавальність. Коли ми говоримо про «пізнаваність», то пора пригадати сказане 2300 років тому: «ніхто з нас, ні софісти, ні поети, ні оратори, ні я, не знає, що таке істина». Але між нами та відмінність, що, хоча вони цього й не знають, все ж упевнені, що вони знають «щось», між тим я, якщо і не знаю, то, принаймні, ніскільки в цьому не сумніваюсь».

1) Сократ;

2) Френсіс Бекон;

3) Миколай Кузанський;

4) Альберт Ейнштейн;

5) Фрідріх Енгельс.

62. Серед завдань філософії освіти вказати на те, яке найповнішою мірою вказує на структуру, форми і методи науково-освітнього дослідження.

1) висвітлення місця, призначення освіти в системі культури (в історичному аспекті і за сучасних умов);

2) дослідження історичних, соціокультурних умов зародження, формування, розвитку освіти;

3) формування і дослідження філософського образу сучасної освіти;

4) вивчення структури науково-освітніх теорій, аналіз їх логіки, механізмів і елементів.

63. У концепції цього мислителя монади наділені джерелами розвитку, є активною силою, їх розвиток – цілеспрямований. Неперервне вдосконалення світу отримує адекватне «завершення» завдяки пізнавальній діяльності людини. Йдеться про:

1) Г.В.Ф. Гегеля;

2) Г.В. Лейбніца;

3) Г.В. Плеханова.

64. Вбачаючи головне завдання філософії в аналізі, визначенні правильного і неправильного застосування мови, її «лікуванні від безглуздих висловлювань», цей автор «Логіко-філософського трактату» (1921) обстоює думку про «терапевтичне» призначення філософії: «Людина має здатність творити мови, якими може виповісти кожен зміст, не маючи при цьому уявлення, як і що кожне слово означає». «Мова маскує думку». «Уся філософія – це «критика мови». «Філософія повинна пояснювати і чітко розмежовувати думки, що зазвичай бувають доволі темні і невиразні». «Мета філософії – логічне пояснення думок». «Підсумок філософії – не «філософські судження», а пояснення суджень». Ним був:

1) Л. Вітгенштайн;

2) Д.С. Мілль;

3) Е. Мах;

4) А. Пуанкаре;

5) О. Конт;

6) І. Кант.

65. Відсутність нейтральності навчального змісту стосовно процесу морального становлення особистості як важливий принцип педагогіки розвитку носить назву:

1) нейтральності;

2) нелогічності;

3) недиспаратності;

4) партійності.

66. Ідея цілісного навчального змісту конкретизується за такими напрямами: а) створення особистісної форми змісту в контексті організації навчальної діяльності школярів; б) (виберіть варіант правильної відповіді):

1) покладання вчителя не тільки у ролі предметника, а й у ролі педагога-особистості;

2) особистісна орієнтація освіти;

3) формування національних і загальнолюдських цінностей;

4) запровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій.

67. Модель організації навчального матеріалу, суть якої полягає в тому, що наукові поняття і закономірності нижчого рівня складності структуруються з відповідними закономірностями вищого рівня як необхідні пізнавальні засоби розв’язання завдань вищої складності, іменується:

1) розвитковою;

2) паритетною;

3) різнорівневою.

68. За І. Кантом, сферу нової філософії окреслюють такі питання: 1) що я можу знати? 2) що я зобов’язаний робити? 3) на що я можу сподіватися? 4) що таке людина? На перше питання відповідає метафізика, на друге – мораль, на третє – релігія. Яка галузь знань відповідає на четверте питання?

1) антропологія;

2) естетика;

3) логіка;

4) онтологія.

69. За І. Кантом, людина є і дитям, і громадянином декількох світів – природи, свободи, краси, несучи відбиток цих світів у своїй душі. Що відбивається у світі душевної краси людини?

1) причинно-наслідковий детермінізм;

2) практично-моральна діяльність;

3) природа і свобода.

70. Як відомо, завдання виховання, за Кантом, полягає у тому, щоб особа завжди керувалася власними ноуменальними (умоглядними) характеристиками, приймала рішення, керуючись своїми найвищими моральними цілями, зберігала свою гідність у власних очах, перебувала у гармонії з власним сумлінням. Що, за Кантом, має стояти на варті людської гідності?

1) почуття честі;

2) совість;

3) розуміння сенсу життя;

4) розум;

5) воля.

71. Якими особливостями характеризувалася історико-філософська матриця освіти за доби античності?

1) головне в ній для людини – це споглядання буття і розмірковування щодо нього. Освіта покликана навчити людину збагачувати свій розум та інтуїції, бути справедливою, відповідно до цього само організовувати своє життя;

2) головне для людини – шлях особистого служіння Богу як творцю буття і небуття, правди та істини. Освіта покликана навчити засобам духовного самовдосконалення, дотримання волі Божої: «Веди ж нас і виведи коли-небудь з нори неуцтва та темряви, щоб ми могли всістися на гілля мудрості, дарованої тобі Богом. Звідтіля ми побачимо світло правди»;

3) головне в ній – сама людина. Освіта покликана вивчати та виявляти якості, притаманні і людській природі, і культурі загалом, орієнтуватися на проблематику методів творення людини як креатора буття;

4) основним завданням цієї матриці є удосконалення діяльності педагога щодо його спроможності забезпечити молоді здатність до саморозвитку, гнучкості в самореалізації. Філософські проблеми освіти – це питання евристики, а замкнені вони на питаннях співвідносності свободи і визначеної педагогікою заданості.

72. Якими особливостями характеризувалася історико-філософська матриця освіти в епоху Середніх віків?

1) головне в ній для людини – це споглядання буття і розмірковування щодо нього. Освіта покликана навчити людину збагачувати свій розум та інтуїції, бути справедливою, відповідно до цього само організовувати своє життя;

2) головне для людини – шлях особистого служіння Богу як творцю буття і небуття, правди та істини. Освіта покликана навчити засобам духовного самовдосконалення, дотримання волі Божої: «Веди ж нас і виведи коли-небудь з нори неуцтва та темряви, щоб ми могли всістися на гілля мудрості, дарованої тобі Богом. Звідтіля ми побачимо світло правди»;

3) головне в ній – сама людина. Освіта покликана вивчати та виявляти якості, притаманні і людській природі, і культурі загалом, орієнтуватися на проблематику методів творення людини як креатора буття;

4) основним завданням цієї матриці є удосконалення діяльності педагога щодо його спроможності забезпечити молоді здатність до саморозвитку, гнучкості в самореалізації. Філософські проблеми освіти – це питання евристики, а замкнені вони на питаннях співвідносності свободи і визначеної педагогікою заданості.

73. Якими особливостями характеризувалася історико-філософська матриця освіти в епоху Нового часу?

1) головне в ній для людини – це споглядання буття і розмірковування щодо нього. Освіта покликана навчити людину збагачувати свій розум та інтуїції, бути справедливою, відповідно до цього само організовувати своє життя;

2) головне для людини – шлях особистого служіння Богу як творцю буття і небуття, правди та істини. Освіта покликана навчити засобам духовного самовдосконалення, дотримання волі Божої: «Веди ж нас і виведи коли-небудь з нори неуцтва та темряви, щоб ми могли всістися на гілля мудрості, дарованої тобі Богом. Звідтіля ми побачимо світло правди»;

3) головне в ній – сама людина. Освіта покликана вивчати та виявляти якості, притаманні і людській природі, і культурі загалом, орієнтуватися на проблематику методів творення людини як креатора буття;

4) основним завданням цієї матриці є удосконалення діяльності педагога щодо його спроможності забезпечити молоді здатність до саморозвитку, гнучкості в самореалізації. Філософські проблеми освіти – це питання евристики, а замкнені вони на питаннях співвідносності свободи і визначеної педагогікою заданості.

74. Якими особливостями характеризувалася історико-філософська матриця освіти в сучасний період?

1) головне в ній для людини – це споглядання буття і розмірковування щодо нього. Освіта покликана навчити людину збагачувати свій розум та інтуїції, бути справедливою, відповідно до цього само організовувати своє життя;

2) головне для людини – шлях особистого служіння Богу як творцю буття і небуття, правди та істини. Освіта покликана навчити засобам духовного самовдосконалення, дотримання волі Божої: «Веди ж нас і виведи коли-небудь з нори неуцтва та темряви, щоб ми могли всістися на гілля мудрості, дарованої тобі Богом. Звідтіля ми побачимо світло правди»;

3) головне в ній – сама людина. Освіта покликана вивчати та виявляти якості, притаманні і людській природі, і культурі загалом, орієнтуватися на проблематику методів творення людини як креатора буття;

4) основним завданням цієї матриці є удосконалення діяльності педагога щодо його спроможності забезпечити молоді здатність до саморозвитку, гнучкості в самореалізації. Філософські проблеми освіти – це питання евристики, а замкнені вони на питаннях співвідносності свободи і визначеної педагогікою заданості.

75. Яка із характеристик не належить синергетиці як методології наукового пізнання?

1) конструктивним началом в ній є випадковість;

2) закономірністю фазових переходів у розвитку усіх систем (включаючи гуманітарні) є кооперативність, когерентність, нелінійність, дезорганізація;

3) парадигма самоорганізації;

4) рух передбачає збереження стійкості предмета, його якість.

76. Наявність у людини цієї здатності робить її буття енергетично сповненим, внутрішньо напруженим, спонукає людину до виходу за межу, до подолання цієї межі. Таке внутрішнє зусилля, поривання за межі наявного називають:

1) рефлексією;

2) нірваною;

3) трансцендуванням;

4) абстрагуванням.

77. Для якого рівня свідомості характерна рефлексія пізнання, цінностей і норм?

1) підсвідомість;

2) усвідомлення;

3) надсвідомість;

4) самосвідомість;

5) несвідоме.

78. Автором концепції особистості, згідно з якою її структура утворює ієрархію трьох відмінних, але нерозривно пов’язаних у своїй органічній єдності компонентів: «Воно» (Id), «Я» (Ego), «Над - Я» (Super - Ego), є:

1) А. Маслоу;

2) Б. Скіннер;

3) З. Фройд;

4) М. Хайдеггер.

79. Автором концепції особистості, згідно з якою головними її потребами є потреби у спілкуванні, у міжособистісних зв’язках, у творчості, у пізнанні світу та самопізнанні тощо є:

1) Б. Скіннер;

2) Д. Локк;

3) К. Роджерс;

4) Д.Дьюї.

80. Кому із філософів належить знамените положення «Cogito ergo sum» («Мислю, отже існую»)?

1) Д. Локку;

2) Ф. Бекону;

3) Р. Декарту;

4) Б. Спінозі;

5) Г. Лейбніцу.

81. Заслуга у розробці вчення про «примари» («привиди», «ідоли») людського розуму належить:

1) Вольтеру;

2) Р. Декарту;

3) Б. Паскалю;

4) Ф. Бекону;

5) Г. Лейбніцу.

82. «Карати за спосіб думок – це означає знищувати всякі гарантії свободи» - думка:

1) Ф. Бекона;

2) Д. Дідро;

3) Ф.М. Вольтера;

4) Ш. Монтеск’є;

5) Ж.- Ж. Руссо.

83. Духовна сфера людини в філософії Нового часу витлумачується:

1) як творчий процес, що реалізується у формах активної діяльності суб’єкта;

2) як механізм споглядання реальності, образом якої виступає природа, як відтворення природи;

3) як внутрішня активність суб’єкта.

84. Один із філософів Нового часу виділяв у так званій «мові числень» наявність чотирьох «діалектів» - мови пальців, мови імен, мови чисел і мови буквених знаків. Автором «мови числень» є:

1) Лессінг;

2) Руссо;

3) Кондільяк;

4) Монтеск’є;

5) Лейбніц.

85. Як розуміє інтелектуальну сутність середньовічна схоластика?

1) людина мислить;

2) Бог мислить;

3) космос мислить;

4) неорганічний світ мислить.

86. Що, з точки зору стоїцизму, становить головне і єдине джерело пізнання?

1) досвід;

2) відчуття;

3) уява;

4) розум;

5) інтуїція;

6) поняття.

87. Кому з філософів епохи Модерну належить положення про душу людини як «Tabula rasa», на якій «чуттєвий досвід малює свої візерунки»?

1) Т. Гоббсу;

2) Д. Локку;

3) Б. Спінозі;

4) Р. Декарту;

5) Ф. Бекону.

88. Із наведених суджень виберіть істинне:

1) телеологія – це доктрина про сутність і дії Бога, побудована в формах ідеалізму;

2) телеологія – це вчення про ціль і доцільність;

3) телеологія – це комплекс поглядів, уявлень, ідей, спрямованих на пояснення якихось явищ.

89. Положення про існування примату біологічного в розвиткові людей, а також про те, що більшість людей нездатні до активної розумової діяльності, належить:

1) Джону Дьюї;

2) Мартіну Буберу;

3) Карлу Ясперсу;

4) Вільгельму Гумбольдту.

90. Вустами Джона Дьюї виголошено тезу: «Унція досвіду коштує більше, ніж тонна теорії». Ця засаднича позиція характерна:

1) для діалогічної філософії освіти;

2) для герменевтичного напрямку філософії освіти;

3) для прагматизму;

4) для релігійно-теологічного напрямку філософії освіти.

91. Яке положення не відноситься до навчальних та виховних позицій сучасного прагматизму?

1) суть теорії виховання – у виявленні і розвиткові вже з народження «даної» натури. Єдина мета виховання – самовиявлення особистості;

2) пізнання – це розкриття закономірностей зовнішнього світу;

3) навчання має справу з формуванням особистих ідей і понять;

4) заздалегідь складені програми не потрібні. Розподілу на курси в школі не повинно бути.

92. На яких засадах ґрунтується моральне виховання в сучасних концепціях прагматизму?

1) воно повинно ґрунтуватися на певних етичних теоріях, принципах, правилах;

2) воно повинно визначатися спонтанними реакціями людини, що йдуть з глибин її «Я»;

93. Розуміння освіти як зустріч Я і Ти, як взаємостосунки між людьми, засновані на любові, - характерна риса:

1) критичного раціоналізму;

2) педагогічної антропології;

3) діалогічної філософії освіти;

4) психоаналітичного напряму.

94. Яка з позицій не характеризує релігійно-теологічний напрямок сучасної філософії освіти?

1) наука не має принципової здатності розкрити сутність світу, тому вища істина осягається тільки «надрозумом» через одкровення;

2) людина – це істота, що існує завдяки існуванню душі, що домінує над часом і смертю. Саме дух є основою особистості;

3) вища мета виховання полягає у формуванні духу і у внутрішньому звільненні його через віру, мудрість, доброчесність, любов;

4) мета педагогічної науки – виходячи із знань про дитину, її фізіологію, анатомію, на основі умовних і безумовних рефлексів раціонально організовувати все життя дитини, її виховання.

95. Пізнання проходить два головних послідовних етапи:

1) чуттєве і раціональне (логічне) пізнання;

2) чуттєве та емпіричне пізнання;

3) раціональне і теоретичне пізнання;

4) теоретичне та емпіричне пізнання.

96. Основними інструментами раціонального (логічного) пізнання є:

1) інтуїція та уява;

2) мислення та розум;

3) прогноз та передбачення;

4) відчуття і пізнання.

97. Ця форма позанаукового знання у поясненні явищ та душевних якостей людини апелює не до природничонаукових засобів, а до так званих фізичних та когнітивних пси-феноменів. Нею є:

1) месмеризм;

2) френологія;

3) парапсихологія;

4) алхімія.

98. Вироблене завдяки поєднанню спеціальних знань і методик мистецтво визначати інтелектуальні здібності та моральні якості людини залежно від форми черепа носить назву:

1) епістемологія;

2) наукова онтологія;

3) френологія;

4) парапсихологія;

5) месмеризм.

99. Гіпотеза – це:

1) форма активності суб’єкта, яка охоплює і концентровано відображає найбільш значимі етапи та здобутки в історичному розвитку наукових досліджень у певних галузях, а завдяки цьому узагальнює і систематизує історико-наукові знання;

2) науково виважене, обґрунтоване припущення про наявність певних причин, фактів, що зумовлюють відповідні властивості об’єкта, тенденції його розвитку чи реальний стан;

3) форма існування і форма вираження знання та мислення у вигляді системи знаків, здатність людини висловлювати свої думки.

100. Проаналізувавши тезу, зробити висновок щодо формулювання основного питання сучасної філософії освіти:

а) Основна трагедія виховання полягає у вирішенні суперечності між змістом виховання і навчання, визначених вимогами суспільства, і відчуттям вільного вибору дитини.

б) У процесі трансформації відповідної потреби людини в мету її діяльності вона стикається з непростою проблемою відокремлення «Я хочу» від «Я повинен, зобов’язаний, змушений».

в) Починаючи з системи Платона, який розкрив «внутрішню єдність індивіда і суспільства», був з’ясований «соціальний характер педагогіки, для якої розвиток і цілісність особистості збігаються з розвитком і цілісністю суспільства».

г) «Все більш укріплююсь в переконанні про вирішальну роль у вічних змінах людського життя сеї неустанної конкуренції індивідуалістичних і колективістських тенденцій і періодичного чергування то одних, то других».

1) основне питання сучасної філософії освіти – розкриття міри найкращого поєднання індивідуалістичної і колективістської тенденцій суспільного розвитку;

2) основне питання сучасної філософії освіти – питання про відношення мислення до буття, свідомості до матерії, природи;

3) основне питання сучасної філософії освіти – визначення істинності чи хибності відображення буття в свідомості людей.

10.2. Комплексна контрольна робота з курсу “Філософія освіти”