Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как противостоять манипуляциям мужчин? Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника







Заочна форма навчання. Структура залікових кредитів дисципліни Назва теми Кількість годин, відведених на: Аудиторні заняття Самостійна робота студентів





Структура залікових кредитів дисципліни

Назва теми Кількість годин, відведених на:
  Аудиторні заняття Самостійна робота студентів (СРС) 32 год. Індивідуальна робота (ІРС) 34 год.
  Лекції 4 год. Семінарські заняття 2 год.
Змістовий модуль 1
Тема 1  
Тема 2     -
Тема 3     -
Тема 4  
Тема 5   -
Змістовий модуль 2
Тема 6     -
Тема 7    
Тема 8    
Тема 9    
Разом:

 

5. Теми лекційних занять Кількість годин
Д.ф.н. 3.ф.н.
Змістовий модуль І. Наука в системі філософського аналізу
Тема 1. Освітньо-дисциплінарні засади філософії науки 1.Філософія та методологія науки як навчальний предмет. 2.Освітньо-дисциплінарні засади філософії науки. 3.Історичний генезис уявлень про науку. Наука в ретроспекції. Е. Гуссерль: “Наука – назва абсолютних і позачасових цінностей”. М. Гайдеггер: “Наука – посутнє явище Нового часу”. 4.Прикметні риси і тенденції науки другої половини ХХ – початку ХХІ століття. Наука постмодернізму. 5.Філософські проблеми науки. Самосвідомість науки. Наука як об’єкт філософії. Анотація: з’ясовуються освітні засади філософії та методології науки, прослідковується генезис науки та прикметні риси сучасної науки.
Тема 2. Історичний розвиток філософсько-наукових знань і досліджень 1. Періодизація історико-наукового процесу. 2.Антична наука: “наука - логос”. 3.Середньовічна наука: “мудрість світу”. Наука модернізму: “наука - саєнс”. 4.Історико-наукові концепції: екстерналізм, інтерналізм, континуїзм, дисконтинуїзм, концепція О. Койре, марксистська історико-наукова концепція. 5.Сучасний історико-науковий дискурс: тенденції історико-наукових досліджень у ХХ столітті; концепція історичної динаміки наукового знання Т. Куна; “конкуруючі науково-дослідні програми” І. Лакатоса; “епістемологічний анархізм” П. Фейєрабенда; ідея “колективного генія і науці” Дж. Агассі. Анотація: дається характеристика поступального розвитку науковго знання, визначаються ключові постаті в історії становлення та розвитку науки. -
Тема 3. Загальні закономірності, соціальні функції науки. 1.Загальні закономірності науки. 2.Соціальні функції науки: дослідницька, виховна, виробничо-економічна, культуротворча. 3.Суспільні виміри науки. 4.Образ науки як дзеркало культурно-історичних процесів. Сучасні образи науки. Анотація: досліджуються загальні закономірності науки, її соціальних функцій та сучасних образів. -
Тема 4. Гносеологія науки. Пізнавально-раціональна природа науки. Раціональність пізнавального відношення як наукова легітимність. Форми пізнання дійсності. Чуттєве пізнання і його форми. Логічне мислення та його форми. Наукове мислення та наукове пізнання. Рівні наукового пізнання. Історія і сучасні трансформації класичних гносеологічних концепцій. Суб’єкт пізнання. Історико-філософський генезис уявлень про суб’єкт, об’єкт і їх взаємодію. Класична філософія. Некласична філософія. Постнекласична філософія: “епістемологія без суб’єкта”; “текстуальна праця” як “спосіб розчинення суб’єкта”. Анотація: з’ясовується зміст наукової раціональності, її рівнів та форм, особливостейі трансформацій.
Тема 5. Онтологія та епістемологія науки. Об’єкт наукового пізнання. Історико-філософські концепції пізнавального об’єкта. Значення наукової онтології. Наукова істина. Класичне поняття істини. Істина у некласичній філософії. Філософія постмодерну про істину. Формотворчі чинники епістемології, її проблематика. Раціональність – основна епістемологічна проблема. Наукова раціональність. Анотація: досліджуються антологічні та епістемологічні аспектиілософсько-наукового дискурсу. -
Змістовий модуль ІІ. Методологія науки в системі філософського знання і культури
Тема 6. Наука як знання. Наука, система знання і рефлексивний аналіз. Наукова раціональність. Феноменологічний і реконструктивний аналіз науки. Раціональна реконструкція науки і реконструктивна рефлексія. Логіка і методологія науки. Епістемологія і методологія науки. Наукова картина світу. Система методологічного знання. Множина методологічних систем філософії науки та їх класифікація. Анотація: аналізується система методологічного знання, здійснюється його раціональна реконструкція. -
Тема 7. Наукове дослідження. Науково-дослідницькі форми. Антропологічні виміри дослідництва. Гносеологічні та логічні завдання як чинники наукового дослідження. Логіка наукового дослідження. Науковий пошук та його етапи. Поняття ідеї в історії філософії. Логіко-гносеологічний аспект ідеї. Гіпотеза. Інтуїція. Наукове відкриття і дослідницька перспектива. Науково-дослідницькі форми: теорія, моделі, концепція, картина світу, наукова картина світу. Анотація: аналізується логіка наукового дослідження та науково-дослідницьки форми. - -
Тема 8. Методологія як форма самосвідомості науки. Метод і методологія: поняття, значення. Поняття методологічної самосвідомості науки. Єдність об’єктивного і суб’єктивного аспектів методології науки. Науковий метод. Емпіризм та індуктивізм. Дедукція і конвенціоналізм. Фальсифікаціонізм і прикладні науки. Методологічний історизм. Анотація: досліджуються особливості методології як форми самосвідомості науки. -
Тема 9. Класифікація методів науки.Типологія методів дослідження. Емпіричні методи дослідження: спостереження, вимірювання, експеримент. Теоретичні методи: аксіоматичний, формалізація, гіпотетико-дедуктивний, історизму, єдності історичного і логічного. Загальнологічні методи: абстрагування, ідеалізація, моделювання, системний метод, методи вірогідності, мислений експеримент. Конкретно-наукова методологія. Метод контент-аналізу. Наукова культура. Анотація: здійснюється класифікація емпіричних, теоретичних та загально логічних методів дослідження. -
Теми семінарських занять Д.ф.н. З.ф.н.
Змістовий модуль І. Наука в системі філософського аналізу
Тема: Історичний розвиток філософсько-наукових знань і досліджень 1. Періодизація історико-наукового процесу. Антична наука: “наука - логос”. 2. Історико-наукові концепції: екстерналізм, інтерналізм, континуїзм, дисконтинуїзм, концепція О. Койре, марксистська історико-наукова концепція. 3. Сучасний історико-науковий дискурс: тенденції історико-наукових досліджень у ХХ столітті; концепція історичної динаміки наукового знання Т. Куна; “конкуруючі науково-дослідні програми” І. Лакатоса; “епістемологічний анархізм” П. Фейєрабенда; ідея “колективного генія і науці” Дж. Агассі. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1.Библер В.С. От наукоучения – к логике культуры: Два философских введения в ХХІ век./ В.С. Библер – М., 1990. 2. Бичко І.В. Постмодерн: спроба нового підходу до проблеми свободи / І.В Бичко // Філос.-антропол. читання’99. – К., 2000. 3. Гайденко П.П. Эволюция понятия науки / П.П. Гайденко. – М., 2000. 4. Добронравова І.С. Філософія науки / І.С. Добронравова. – К.: Либідь, 2007. 5. Заиченко Г.А. История западной философии. Класика против посмодернизма / Г.А. Заиченко. – Днепропетровск, 2000. 6. Кедров Б. Наука / Б. Кедров, А. Спиркин // Филос. энцикл.: В 5-т. – Т. 3. – М., 1964. 7. Кузнецов Н.И. Наука в её истории (Методологические проблемы). / Н.И. Кузнєцов. – М., 1982. 8. Лук’янець В.С. Сучасний науковий дискурс: оновлення методологічної культури. / В.С. Лук’янець, О.М. Кравченко, Л.В. Озадовська. – К., 2000. -
Тема: Загальні закономірності, соціальні функції науки 1. Загальні закономірності науки. 2. Соціальні функції науки: дослідницька, виховна, виробничо-економічна, культуротворча. 3. Суспільні виміри науки. 4. Соціокультурна дилема “сцієнтизм-антисцієнтизм”. 5. Наукова діяльність. 6. Образ науки як дзеркало культурно-історичних процесів. Сучасні образи науки. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1.Библер В.С. О наукоучения – к логике культуры: Два философских введения в ХХІ век./ В.С. Библер – М., 1990. 2. Добронравова І.С. Філософія науки / І.С. Добронравова. – К.: Либідь, 2007. 3. Ильин И. Постмодернизм от истоков до конца столетия (эволюция научного мифа). / И. Ильин. – М., 1998. 4. Кримський С.Б. Наука в контексті культури / С. Б. Кримський. // Філос. думка. – 1986. - №. 1. 5. Печчеи А. Человеческие качества / А. Печчеи. – М.: Прогресс, 1985. 6. Попович М.В. О философском анализе языка науки. / М.В. Попович. – К., 2006. 7. Попович М.В. Раціональність і виміри людського буття. / М.В. Попович. – К.: Сфера, 1997. 8. Пуанкаре А. О науке / А. Пуанкаре. – М., 1983. 9. Семенюк Е.П. Філософія сучасної науки і техніки / ЕП. Семенюк., В.П. Мельник. – Львів: Світ, 2006. -
Тема: Онтологія та епістемологія науки 1.Об’єкт наукового пізнання. Історико-філософські концепції пізнавального об’єкта. Значення наукової онтології. 2. Наукова істина. Класичне поняття істини. Істина у некласичній філософії. Філософія постмодерну про істину. 3. Формотворчі чинники епістемології, її проблематика. Раціональність – основна епістемологічна проблема. Наукова раціональність. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1.Айер А. Философия и наука / А. Айер // Вопросы философии. – 1962. - №.1. 2. Библер В.С. О наукоучения – к логике культуры: Два философских введения в ХХІ век./ В.С. Библер – М., 1990. 3. Гайденко П.П. Эволюция понятия науки / П.П. Гайденко. – М., 2000. 4. Ильенков Э.В. Диалектическая логика / Э.В. Ильенков. – М., 1984. 5. Кедров Б. Наука / Б. Кедров, А. Спиркин // Филос. энцикл.: В 5-т. – Т. 3. – М., 1964. 6. Копнин П.В. Гносеологические и логические основы науки. / П.В. Копнин. – М., 2004. 7. Кримський С.Б. Наука в контексті культури / С. Б. Кримський. // Філос. думка. – 1986. - №. 1. 8. Максюта М.Є. Філософія науки: Навч. пос. / М.Є. Максюта. – К.: Урожай, 2004. 9. Мамардашвили М.К. Как я пониманию философию / М.К. Мамардашвили. – М.: Прогресс, 1990.
Змістовий модуль ІІ. Методологія науки в системі філософського знання і культури
Тема: Наука як знання 1. Наука, система знання і рефлексивний аналіз. Наукова раціональність. 2. Феноменологічний і реконструктивний аналіз науки. Раціональна реконструкція науки і реконструктивна рефлексія. Логіка і методологія науки. Епістемологія і методологія науки. Наукова картина світу. 3. Система методологічного знання. Множина методологічних систем філософії науки та їх класифікація. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1.Вернадский В.И. Биосфера и ноосфера / В.И. Вернадский. – М.: Наука, 1989. 2. Копнин П.В. Гносеологические и логические основы науки. / П.В. Копнин. – М., 2004. 3. Крымский С.Б. Эпистемология культуры: введение в обобщенную теорию познания / С.Б. Крымский, Б.А. Парахонский, В.М. Мейзерский. – К., 1993. 4. Кузнецов Н.И. Наука в её истории (Методологические проблемы). / Н.И. Кузнєцов. – М., 1982. 5. Кун Т. Структура наукових революцій / Т. Кун. – М., 1932. 6. Лук’янець В.С. Сучасний науковий дискурс: оновлення методологічної культури. / В.С. Лук’янець, О.М. Кравченко, Л.В. Озадовська. – К., 2000. 7. Максюта М.Є. Філософія науки: Навч. пос. / М.Є. Максюта. – К.: Урожай, 2004. -
Тема: Наукове дослідження. Науково-дослідницькі форми 1.Антропологічні виміри дослідництва. 2. Гносеологічні та логічні завдання як чинники наукового дослідження. 3. Логіка наукового дослідження. Науковий пошук та його етапи. 4. Поняття ідеї в історії філософії. Логіко-гносеологічний аспект ідеї. 5. Гіпотеза. Інтуїція. Наукове відкриття і дослідницька перспектива. 6. Науково-дослідницькі форми: теорія, моделі, концепція, картина світу, наукова картина світу. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1.Максюта М.Є. Філософія науки: Навч. пос. / М.Є. Максюта. – К.: Урожай, 2004. 2. Печчеи А. Человеческие качества / А. Печчеи. – М.: Прогресс, 1985. 3. Пуанкаре А. О науке / А. Пуанкаре. – М., 1983. -
Тема: Методологія як форма самосвідомості науки 1.Метод і методологія: поняття, значення. Поняття методологічної самосвідомості науки. Єдність об’єктивного і суб’єктивного аспектів методології науки. 2. Науковий метод. Емпіризм та індуктивізм. Дедукція і конвенціоналізм. Фальсифікаціонізм і прикладні науки. Методологічний історизм. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Копнин П.В. Гносеологические и логические основы науки. / П.В. Копнин. – М., 2004. 2. Максюта М.Є. Філософія науки: Навч. пос. / М.Є. Максюта. – К.: Урожай, 2004. 3. Попович М.В. Раціональність і виміри людського буття. / М.В. Попович. – К.: Сфера, 1997. 4. Табачковський В. У пошуках невтраченого часу / В. Табачковський. // Філос. думка. – 2002. - № 4. 5. Фуко М. Что такое автор? / М. Фуко // Воля к истине. – М., 1996. 6. Черняк В.С. История. Логика. Наука / В.С. Черняк. – М., 1996. 7. Шинкарук В.І. Єдність діалектики, логіки і теорії пізнання: Вступ до діал. логіки / В.І. Шинкарук. – К., 1977. 8. Эллюль Ж. Технологический блеф / Ж. Эллюль // Филос. науки. – 1991. -
Тема: Класифікація методів науки 1. Типологія методів дослідження. Емпіричні метод дослідження: спостереження, вимірювання, експеримент. Теоретичні методи: аксіоматичний, формалізація, гіпотетико-дедуктивний, історизму, єдності історичного і логічного. 2. Загальнологічні методи: абстрагування, ідеалізація, моделювання, системний метод, методи вірогідності, мислений експеримент. 3. Конкретно-наукова методологія. Метод контент-аналізу. Наукова культура. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Діяков А.С. Основи термінотворення: Семантичні та соціолінгвістичні аспекти / А.С. Діяков, Т.Р. Кияк, З.Б. Куделько. – К., 2000. 2. Кара-Мурза С.Г. Развитие исследовательских методов как объект истории науки / С.Г. Кара-Мурза. // Вопросы философии. – 1983. - № 1. 3. Попович М.В. Раціональність і виміри людського буття. / М.В. Попович. – К.: Сфера, 1997. 4. Табачковський В. У пошуках невтраченого часу / В. Табачковський. // Філос. думка. – 2002. - № 4. 5. Шинкарук В.І. Єдність діалектики, логіки і теорії пізнання: Вступ до діалектичної логіки / В.І. Шинкарук. – К., 1977. -

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Айер А. Философия и наука / А. Айер // Вопросы философии. – 1962. - №.1.

2. Библер В.С. О наукоучения – к логике культуры: Два философских введения в ХХІ век./ В.С. Библер – М., 1990.

3. Бичко А.К. У истоков християнського иррационализма / А.К. Бычко. – К., 1984.

4. Бичко І.В. Постмодерн: спроба нового підходу до проблеми свободи / І.В Бичко // Філос.-антропол. читання’99. – К., 2000.

5. Булатов М.О. Багатоманітність методів: історико-філософський екскурс / М.О. Булатов // Філос.-антропол. читання’97– К., 2000.

6. Вернадский В.И. Биосфера и ноосфера / В.И. Вернадский. – М.: Наука, 1989.

7. Возняк Т. Семантичний простір мови / Т. Возняк. // Тексти та переклади. – Харків, 1998.

8. Гайденко П.П. Эволюция понятия науки / П.П. Гайденко. – М., 2000.

9. Діяков А.С. Основи термінотворення: Семантичні та соціолінгвістичні аспекти / А.С. Діяков, Т.Р. Кияк, З.Б. Куделько. – К., 2000.

10. Добронравова І.С. Філософія науки / І.С. Добронравова. – К.: Либідь, 2007.

11. Заиченко Г.А. История западной философии. Класика против посмодернизма / Г.А. Заиченко. – Днепропетровск, 2000.

12. Ильенков Э.В. Диалектическая логика / Э.В. Ильенков. – М., 1984.

13. Ильин В.В. Теория познания. Эпистемология. / В.В. Ильин. – М., 1994.

14. Ильин И. Постмодернизм от истоков до конца столетия (эволюция научного мифа). / И. Ильин. – М., 1998.

15. Кара-Мурза С.Г. Развитие исследовательских методов как объект истории науки / С.Г. Кара-Мурза. // Вопросы философии. – 1983. - № 1.

16. Кедров Б. Наука / Б. Кедров, А. Спиркин // Филос. энцикл.: В 5-т. – Т. 3. – М., 1964.

17. Копнин П.В. Гносеологические и логические основы науки. / П.В. Копнин. – М., 2004.

18. Кримський С.Б. Наука в контексті культури / С. Б. Кримський. // Філос. думка. – 1986. - №. 1.

19. Крымский С.Б. Эпистемология культуры: введение в обобщенную теорию познания / С.Б. Крымский, Б.А. Парахонский, В.М. Мейзерский. – К., 1993.

20. Кузнецов Н.И. Наука в её истории (Методологические проблемы). / Н.И. Кузнєцов. – М., 1982.

21. Кун Т. Структура наукових революцій / Т. Кун. – М., 1932.

22. Лук’янець В.С. Сучасний науковий дискурс: оновлення методологічної культури. / В.С. Лук’янець, О.М. Кравченко, Л.В. Озадовська. – К., 2000.

23. Максюта М.Є. Філософія науки: Навч. пос. / М.Є. Максюта. – К.: Урожай, 2004.

24. Мамардашвили М.К. Как я пониманию философию / М.К. Мамардашвили. – М.: Прогресс, 1990.

25. Печчеи А. Человеческие качества / А. Печчеи. – М.: Прогресс, 1985.

26. Попович М.В. О философском анализе языка науки. / М.В. Попович. – К., 2006.

27. Попович М.В. Раціональність і виміри людського буття. / М.В. Попович. – К.: Сфера, 1997.

28. Попович М.В. Философские вопросы семантики / М.В. Попович. – К., 1995.

29. Пуанкаре А. О науке / А. Пуанкаре. – М., 1983.

30. Семенюк Е.П. Філософія сучасної науки і техніки / ЕП. Семенюк., В.П. Мельник. – Львів: Світ, 2006.

31. Табачковський В. У пошуках невтраченого часу / В. Табачковський. // Філос. думка. – 2002. - № 4.

32. Фуко М. Что такое автор? / М. Фуко // Воля к истине. – М., 1996.

33. Черняк В.С. История. Логика. Наука / В.С. Черняк. – М., 1996.

34. Шинкарук В.І. Єдність діалектики, логіки і теорії пізнання: Вступ до діалектичної логіки / В.І. Шинкарук. – К., 1977.

35. Эллюль Ж. Технологический блеф / Ж. Эллюль // Филос. науки. – 1991. - № 9.

7. Завдання для самостійної роботи студентів Д.ф.н. З.ф.н.
Змістовий модуль І. Наука в системі філософського аналізу
Тема 1. Освітньо-дисциплінарні засади філософії науки 1. Філософія та методологія науки як навчальний предмет. 2. Єдність дослідницького і освітнього спрямувань філософії науки. 3. Освітньо-дисциплінарні засади філософії науки. 4. Історичний генезис уявлень про науку. 5. Наука в ретроспекції. 6. Е. Гуссерль: “Наука – назва абсолютних і позачасових цінностей”. 7. М. Гайдеггер: “Наука – посутнє явище Нового часу”. 8. Прикметні риси і тенденції науки другої половини ХХ – початку ХХІ століття. 9. Наука постмодернізму. 10. Філософські проблеми науки. 11. Самосвідомість науки. 12. Наука як об’єкт філософії. 13. Історичний розвиток філософсько-наукових знань і досліджень. 14. Основні етапи розвитку логіко-емпіристської філософії науки. 15. Позитивістська філософія науки і її контраверсійні концепції. 16. Філософія науки постпозитивізму.  
Тема 2. Гносеологія науки 1.Пізнавально-раціональна природа науки. 2. Раціональність пізнавального відношення як наукова легітимність. 3. Форми пізнання дійсності. Чуттєве пізнання і його форми. 4. Логічне мислення та його форми. 5. Наукове мислення та наукове пізнання. Рівні наукового пізнання. 6. Історія і сучасні трансформації класичних гносеологічних концепцій. 7. Суб’єкт пізнання. 8.Історико-філософський генезис уявлень про суб’єкт, об’єкт і їх взаємодію. 9. Класична філософія. Некласична філософія. 10.Постнекласична філософія: “епістемологія без суб’єкта”; “текстуальна праця” як “спосіб розчинення суб’єкта”.  
Змістовий модуль ІІ. Методологія науки в системі філософського знання і культури
Тема 3. Наукове дослідження. Науково-дослідницькі форми 1.Антропологічні виміри дослідництва. 2. Гносеологічні та логічні завдання як чинники наукового дослідження. 3. Логіка наукового дослідження. 4. Науково-пошукові етапи. Проблема. Факт. 5. Поняття та ознаки наукового відкриття. 6. Нове знання і його типологія. 7. Наукове відкриття і дослідницька перспектива.  
Тема 4. Методологія як форма самосвідомості науки 1. Поняття методологічної самосвідомості науки. 2. Єдність об’єктивного і суб’єктивного аспектів методології науки. 3. Проблемність наукового методу, його прикметні риси. Тема 5. Класифікація методів науки 1.Типологія методів дослідження. 2. “Міграція” методів дослідження як прикметна риса сучасної науки. 3. Конституювання дослідницьких методів. 4. Проблема типології наукової культури. 5. Особистість дослідника в системі наукової культури.  
 

8.1.Тематика індивідуальних завдань з курсу “Філософія та методологія науки” (для студентів, які навчаються за індивідуальними графіками)

Тема 1. Філософські проблеми науки. Філософія науки як дослідницька галузь. Історичний розвиток філософсько-наукових знань і досліджень.

 

Тема 2. Історико-наукові концепції. Сучасний історико-науковий дискурс.

 

Тема 3. Образ науки. Загальні закономірності, соціальні функції науки.

 

Тема 4. Гносеологія науки. Форми пізнання дійсності.

 

Тема 5. Наукова онтологія. Епістемологія науки.

 

Тема 6. Методологія науки. Класифікація методів науки.

 

Тема 7. Конкретно-наукова методологія. Філософська методологія науки.

8.2. Індивідуальна робота студентів (ІРС) із курсу “Філософія та методологія науки”

1. Філософія як феномен духовної культури.

2. Предмет філософії науки. Філософія науки в системі філософського і загальнонаукового знання.

3. Єдність дослідницького і освітнього спрямувань філософії науки.

4. Система знання і філософська рефлексія.

5. Критерії наукового знання.

6. Наука як соціальний інститут, високо спеціалізована діяльність і система достовірного знання.

7. Вплив культурних і соціально-економічних чинників на розвиток науки.

8. Наука як предмет філософського дослідження.

9. Філософські засади науки.

10. Посутні риси науки.

11. Наука і ненаукові способи осягнення світу.

12. Наука постмодернізму.

13. Філософія як засіб включення наукового пошуку у широкий соціокультурний контекст.

14. Проблемність поняття науковості.

15. Метод як усвідомлений спосіб пізнавальної діяльності.

16. Метод і методологія. Рівні методології.

17. Теоретичне дослідження і його методи.

18. Експериментальне дослідження.

19. Специфіка соціального пізнання.

20. Логіка і методологія науки.

21. Епістемологія і методологія.

22. Синергетика як нове світобачення і методологія.

23. Наука і суспільство.

24. Образ науки як дзеркало культурно-історичних процесів.

25. Пізнавально-раціональна природа наука.

26. Освіта і наука в історії людства.

27. Традиції і новації в науці.

28. Пізнання і творчість.

29. Науковий текст.

30. Проблема демаркації наукового і ненаукового.

31. Методологічне обґрунтування та раціональне пояснення поділу наук.

32. Наукова картина світу.

33. Зміна засад розуміння реальності в сучасній науковій картині світу: від незмінності до глобального еволюціонізму.

34. Характеристика основних концепцій розвитку науки.

35. Наука ХХ століття.

36. Особливості сучасної науки.

37. Диференціація й інтеграція в сучасній науці.

38. Вплив глобальних проблем сучасності на розвиток науки.

39. Свобода наукового пошуку і соціальна відповідальність науковця.

40. Етика науки.

9. Методи навчання:теоретичний аналіз, бесіда, пояснення, робота з книгою, самостійна робота.

10. ЗАСОБИ ДІАГНОСТИКИ УСПІШНОСТІ ЗАСВОЄННЯ ДИСЦИПЛІНИ

Тестові завдання з курсу “Філософія та методологія науки”

для студентів денної та заочної форм навчання (за ОКР “магістр”)

 

І-й модуль

1. Яка позиція є вірною?

1.Філософські положення можна довести великою кількістю переконливих прикладів.

2.Філософські положення доводяться шляхом строгих логічних міркувань.

3. Істини філософії взагалі не доводяться, а приймаються на віру.

4.Істини філософії сприймаються як істини інтуїтивно.

5. Філософські положення доводяться всім ходом розвитку наук і практики.

2. Чи є філософія наукою? Чи повинна вона нею бути? Уважно проаналізуйте висловлювання, використайте аргументи і контраргументи в обґрунтуванні своєї позиції і знайдіть серед запропонованих позицій хибну.

1. Філософія є наукою про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і пізнання.

2. Філософія не є наукою: наука прагне підтвердити свої теоретичні тези результатами спостереження або експерименту (т.зв. принцип верифікації), тоді як філософія байдужа до підтвердження її тез і навіть часом розвиває свої ідеї всупереч даним науки.

3. Філософія не є наукою, бо вона не підлягає об’єктивному контролю з боку досвіду або алгоритму.

4. Філософія не є наукою, бо твердження науки в принципі можуть бути спростовані. У філософії ж поява нової ідеї або цілої теорії ще не викликає безперечного визначення хибності інших ідей або теорій.

5. Філософія не є наукою, бо розвиток її не має характеру кумулятивного процесу.

6. Філософія не є наукою, бо вона не має своєї спеціальної мови (термінів, символів, спеціально вироблених засобів комунікації між фахівцями в межих наукового співтовариства тощо).

7. Філософія не є наукою, бо вона не може вказати предмет свого дослідження, який мав би такі самі ознаки об’єктивної дійсності, як і предмети дослідження інших наук.

3. Якими особливостями характеризується софійний спосіб філософствування?

1. Він є універсальним засобом самовизначення і самопіднесення людини, коли конче потрібним стає породження нових філософських ідей, коли відсутньою стає потреба розширенні обріїв філософського мислення; це здатність охоплювати і висловлювати у свій спосіб такі тенденції буття, що не віднайшли ще свого відтворення в усталених формах суспільної свідомості.

2. Він обґрунтовується на прагненні передусім логічно відтворити світ і людину в ньому шляхом упорядкування й узагальнення наявного знання, де істина розглядається як теоретичний образ дійсності, а те, що не відповідає цьому образу, виштовхується на периферію усвідомлення.

3. Він є способом світобачення, що виникає на ґрунті абсолютизації знання, точніше, лишень одного типу знання― науково-технічного; найвища цінність ― точне знання; найвищі, найбільш значущі людські якості― професійні, фахові.

4. Найвищою цінністю є краса; найвище життєве прагнення- відшукування естетичної насолоди.

4. Якими особливостями характеризується епістемний спосіб філософствування?

1.Він є універсальним засобом самовизначення і самопіднесення людини, коли конче потрібним стає породження нових філософських ідей, коли відсутньою стає потреба розширенні обріїв філософського мислення; це здатність охоплювати і висловлювати у свій спосіб такі тенденції буття, що не віднайшли ще свого відтворення в усталених формах суспільної свідомості.

2.Він обґрунтовується на прагненні передусім логічно відтворити світ і людину в ньому шляхом упорядкування й узагальнення наявного знання, де істина розглядається як теоретичний образ дійсності, а те, що не відповідає цьому образу, виштовхується на периферію усвідомлення.

3. Він є способом світобачення, що виникає на ґрунті абсолютизації знання, точніше, лишень одного типу знання― науково-технічного; найвища цінність ― точне знання; найвищі, найбільш значущі людські якості― професійні, фахові.

4.Найвищою цінністю є краса; найвище життєве прагнення - відшукування естетичної насолоди.

5. Що становить смислове ядро будь-якого світогляду, незалежно від того, як він структурований чи класифікується?

1. Здоровий глузд.

2. Емоції.

3. Категорії.

4. Логічні процедури.

5. Уявлення.

6. Ідеї.

7. Почуття.

6. Як називається функція філософії, пов’язана з дослідженням проблем джерел, форм, можливостей, вірогідності та істинності пізнання і критеріїв двох останніх ?

1. Світоглядна

2. Методологічна

3. Гносеологічна

4. Аксіологічна

5. Гуманістична

6. Праксеологічна

 

7. Філософія як універсальний спосіб самоусвідомлення людиною самої себе, свого місця в світі й свого призначення в ньому, як теоретична форма розвитку світоглядного знання, як загальна світоглядна методологія виконує ряд функцій. Яка з перерахованих не функцій філософії не належить?

1. Інтегративно-смислова, або ж культурно-синтезуюча.

2. Людино твірна, або ж гуманізуюча.

3. Критично-рефлексивна.

4. Магічна.

5. Методологічна.

6. Проективно-прогностична.

8. Хто з представників натурфілософії Відродження репрезентував магічно-містичний її напрямок?

1.Бернардіно Телезіо.

2.Парацельс.

3.Миколай Кузанський.

4.Леонардо да Вінчі.

5.Йоган Кеплер.

6.Миколай Коперник.

7.Джордано Бруно.

 

9. Хто з філософів Нового часу був засновником емпіризму?

1.Готфрід Лейбніц

2.Рене Декарт

3.Френсіс Бекон

4.Шарль Луї де Монтеск’є

5.Дені Дідро

6.Жюльєн Офре де Ламетрі

 

10. Як визначає головне завдання філософії Френсіс Бекон у творах «Новий Органон» (1620) та «Про гідність та примноження наук» (1623)?

1. Воно полягає у розробці методів, які дозволяють людям самотужки доходити до того, що вони вважають історичним смислом власного життя і справжнім втіленням власної історичності.

2. Воно полягає у розробці проблем мислення, волі, емоцій, а на цій основі – у пошуку засобів фіксації такої інформації у вигляді об¢єктивних даних, розробці на цій основі спеціальних методик.

3.Воно полягає у пізнанні природи і оволодінні її силами на основі розробки відповідного методу, який би найкоротшим шляхом вів до істини, правильно орієнтував пізнавальну і практичну діяльність людини.

4. Воно полягає у розробці діалектичного принципу, з допомогою якого можна з’ясувати єдине начало всіх речей, їх будову, походження і сенс існування на основі розуміння абсолюту як нескінченної сутності.

11. У чому вбачає головне завдання своєї філософії Джон Локк?

1.В дослідженні пізнавальних здібностей та здатностей людини, у виявленні джерел походження людського знання.

2.У пізнанні природи і оволодінні її силами на основі розробки відповідного методу, який би найкоротшим шляхом вів до істини.

3.У розробці діалектичного принципу, за допомогою якого можна з¢ясувати єдине начало всіх речей.

4.У розробці системи понятійно – категоріального аналізу буття та причинного аналізу субстанції.

5.У створенні філософського світорозуміння містико – пантеїстичного характеру.

 

12. Кому з філософів епохи Модерну належить положення про душу людини як “Tabula rasa”, на якій «чуттєвий досвід малює свої візерунки»?

1.Томасу Гоббсу

2.Бенедикту ( Баруху ) Спінозі

3.Жюльєну Офре де Ламетрі

4.Джону Локку

5.Френсісу Бекону

6.Рене Декарту

13. П’єр-Жан-Жорж Кабаніс (1757-1808) — один з попередників так званого “вульгарного матеріалізму”. Гносеологічні уявлення цього напрямку ґрунтуються на такому розумінні мислення:

1.Процес мислення є результатом зовнішньої дії матеріальних речей на органи відчуттів.

2.Мислення є таким само продуктом мозку, як секреція підшлункової залози чи печінки.

   
3.Формою людського мислення є здатність розрізнення, її різновидами — дотепність та здатність судження.

4.Джерелом мислення є сама природа, а формою безпосереднього зв’язку з нею — чуттєвий досвід.

 

14. Як витлумачує головне завдання своєї філософії Клод Адріан Гельвецій?

1.В пошуку можливого суспільного стану, який би забезпечив умови для втілення моральності і досягнення щастя?

2.В дослідженні пізнавальної діяльності суб’єкта, виявленні її меж та законів діяльності людського розуму.

3.В розробці філософії у вигляді науковчення, яке базується як на істинності наукової системи загалом, так і на істинності їх наукового основоположення.

4.В дослідженні пізнавальних здатностей людини, у виявленні джерел походження людського знання.

5.В розробці та обґрунтуванні методів наукового пізнання, проблем методології та гносеології.

15. Раціоналізм в філософії Нового часу є:

1.Вченням, що стверджує першість розуму в пізнанні, незалежність розуму від чуттєвого сприйняття:

2.Вченням, що пов’язане з логічним, розумним вибором способу реалізації поставленої мети.

3.Напрямком в теорії пізнання, згідно з котрим чуттєвість є головною формою достовірного знання.

16.“Карати за спосіб думок – це означає знищувати всякі гарантії свободи”- думка:

1.Бекона

2.Дідро

3.Вольтера

4.Монтеск¢є

5.Руссо

6.Томаса Мора

 

17. Один з філософів Нового часу виділяє у так званій “мові числень” наявність чотирьох “діалектів” – мови пальців, мови імен, мови чисел і мови буквених знаків. Автором “мови числень” є:

1.Лессінг

2.Кондільяк

3.Руссо

4.Монтеск¢є

5.Лейбніц

18. Бенедикт Спіноза розрізняє чотири способи отримання знань, які, на його думку, виконують пізнавальну діяльність людини: 1) отримання знання завдяки чуткам; 2) добування знань із безладного неупорядкованого досвіду; 3) виведення знань про сутність речей за аналогією з іншими. Завдяки якому виду пізнавальної діяльності, на думку Спінози, осягаються сутнісні характеристики дійсності? Який вид пізнавальної діяльності є найвищим, завершуючи три попередніх?

1. Чуттєвий досвід, який скеровує нашу думку на отримання істинних знань, які потребують доведення і перевірки.

2. Інтелектуальна інтуїція, коли істина осягається розумом безпосередньо, не потребуючи ні доведення, ні перевірки

3. Екстаз як стан особливого духовного захоплення, переживання, зосередженості людини на певних предметах чи явищах і здатність охопити Єдине як найвищу Сутність великою неподільною думкою.

4. Екстеріоризація як винесення назовні внутрішніх, розумових дій, на основі чого психічне життя людини втілюється у зовнішньо виражену (знакову і соціальну) форму свого існування.

 

19. Важливим елементом гносеологічних поглядів Джона Локка є концепція первинних та вторинних якостей. Які властивості філософ відносить до числа вторинних, позбавляючи їх статусу адекватності у відтворенні світу?

1. Ідеї про рух, спокій, фігури, маси, числа, протяжність та інші механіко-геометричні властивості.

2. Відчуття запаху, кольору, смаку, тепла, звуку та інші сфери суб’єктивних уявлень.

3. Розуміння причинності, необхідності, свободи.

4. Інформація умовно-рефлекторного характеру, результати психічного відображення.

 

20. Доповніть так звані три парадокси емпіризму Д. Юма, завдяки яким його філософія кваліфікувалась як суб’єктивний ідеалізм і агностицизм, формулюванням першого (і основного!) парадоксу його емпірико-сенсуалістичної методології. Отже, друга теза має такий вигляд: в чуттєвому досвіді ми зустрічаємось з певною послідовністю, черговістю, а в знаннях говоримо про причини. Третя теза: в чуттєвому досвіді маємо справу з обмеженим колом явищ, а в знаннях говоримо про світ у цілому. Як же формулює цей англійський філософ свою першу тезу?

1. В своєму чуттєвому досвіді ми маємо справу лише з одиничними речами, а в знаннях говоримо про загальне.

2. Ми отримуємо знання завдяки чуткам, а розцінюємо їх як об’єктивно істинні.

3. Переважний масив інформації проникає у пізнання разом із словами та іменами, які часто є застарілими за змістом.

4.Пізнання пов’язане зі сліпою вірою людей в авторитети, стародавні традиції, традиційні філософські системи, які своїми штучними побудовами нагадують театральні дійства.

5.В своєму пізнавальному досвіді людина розглядає природу аналогічно зі своїми специфічними рисами, антропологізує її.

6.Пізнання зумовлене індивідуальними особливостями людини, її вихованням, звичками.

21. Що, на погляд Ф. Бекона, виступає найсуттєвішим об’єктом філософії природи?

1.Відношення “людина-світ”

2.Притаманна усім явищам природи єдність, а також усе, що веде до такої єдності

3.Світоглядно-гуманістична проблематика

4.Відповідність законів природи певним вихідним принципам

5.Способи здобування та впорядкування знань.

 

22. Кому з представників філософії Модерну належить заслуга у розробці вчення при “примари” (“привиди”, “ідоли”) людського розуму?

1.Вольтеру

2.Р.Декарту

3.Б.Паскалю

4.Ф.Бекону

5.Дж.Локку

6.Г.Лейбніцу

 

23. На які методи, на думку Ф. Бекона, варто спиратися у досягненні головної мети пізнання — збагаченні життя справжніми відкриттями і владі людини над силами природи?

1.На індукцію та експеримент

2.На раціоналістичну дедукцію та інтуїцію

3.На розробку наукових ідей

4.На розробку теорії як вищого синтезу знання

5.На узагальнення як метод наукового пізнання, за допомогою якого фіксуються загальні ознаки та властивості певного класу об’єктів та здійснюється перехід від одиничного до всезагального.

24.В чому вбачає своє головне завдання філософія Нового часу?

1.В розгортанні християнської теології задля визначення ієрархії земного соціального існування.

2.В розробці категоріального аналізу існуючого, причинному аналізі субстанції та вченні про можливість і дійсність.

3.В розробці та обґрунтуванні методів наукового пізнання, концентруючи свою основну увагу навколо методології наукового пізнання та гносеології.

4.В створенні філософського світорозуміння містико-пантеїстичного характеру у відповідності з новими історичними завданнями і досягненнями науки.

 

25. Емпіризм проголошує, що:

1.Основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду; в знаннях немає нічого, чого б раніше не було в чуттєвому досвіді суб’єкта.

2.Основний зміст наукового знання досягається через діяльність розуму, розсудку та інтелектуальної інтуїції, а чуттєво-сенситивне пізнання лише підштовхує розум до діяльності.

3.Основний зміст наукового пізнання пов’язаний з розробкою усталених ідей на основі власного розуміння природи та сутності людини і світу.

4.Основний зміст наукового пізнання пов’язаний з послідовним розгортанням філософської ідеї або низки філософських ідей і утворення на цій основі смислової єдності стосовно проблем природи, суспільства і мислення.

 

26. Раціоналізм — це напрямок в філософії ХVII ст., який наголошує на наступному:

1.Основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду; в знаннях немає нічого, чого б раніше не було в чуттєвому досвіді суб’єкта.

2.Основний зміст наукового знання досягається через діяльність розуму, розсудку та інтелектуальної інтуїції, а чуттєво-сенситивне пізнання лише підштовхує розум до діяльності.

3.Основний зміст наукового пізнання пов’язаний з розробкою усталених ідей на основі власного розуміння природи та сутності людини і світу.

4.Основний зміст наукового пізнання пов’язаний з послідовним розгортанням філософської ідеї або низки філософських ідей і утворення на цій основі смислової єдності стосовно проблем природи, суспільства і мислення.

27.На яких принципах будує свою методологію Рене Декарт?

1. На принципах експерименту як головної і визначальної передумови пізнання, якій мають підпорядковуватися всі інші методи

2. На принципах індукції як методу наукового пізнання, коли на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне, встановлюється обгрунтованість висунутого припущення чи гіпотези

3. На принципах дедукції, за допомогою якої на основі загального принципу логічним шляхом з одних положень як істинних з необхідністю виводиться нове істинне знання про окреме

4. На принципах узагальнення як методу наукового пізнання, за допомогою якого фіксуються загальні ознаки та властивості певного класу об’єктів та здійснюється перехід від одиничного до всезагального.

 

28. Кому з філософів належить знамените положення “Cogito ergo sum”(”Мислю, отже існую”)?

1.Джону Локку

2.Рене Декарту

3.Френсісу Бекону

4.Дені Дідро

5.Томасу Гоббсу

6.Баруху Спінозі

7.Давиду Юму

8.Готфріду Лейбніцу.

 

29. Чим, за Кантом, є простір і час?

1. Формами існування матерії;

2. Формами чуттєвого сприймання людей;

З Категоріями розсудку.

30.Що, за Кантом, відіграє визначальну роль в пізнанні?

1. Апріорні форми чуттєвості і категорії розсудку;

2. Істини досвіду, факти;

3 Логічний розвиток понять;

4. Ідеї розуму.

31.Згідно з філософією Фіхте, свідомість і буття:

1. Не тотожні за своєю сутністю;

2. Тотожні за своєю сутністю;

3. Збігаються між собою.

32. Відчуття, з точки зору Фіхте, це:

1. Форми відображення об'єктивної реальності;

2. Продукт діяльності свідомості суб'єкта;

3. Щось невідсторонньо наявне, дане суб'єкту.

 

33. Річ для суб’єкта, з точки зору Фіхте, це:

1. Реальність, що існує поза свідомістю і незалежно від свідомості;

2. "Річ в собі ";

3. Безособова та надлюдська імматеріальна реальність;

4. Об’єкт пізнання;

5. Зовнішній прояв свідомості як чистої діяльності, її просторово-часові обмеження.

 

34. Свою філософію тотожності Шеллінг характеризував як знання про знання. При цьому сукупність всього суб'єктивного в знанні він називав:

1. "Свідомістю";

2. "Світоглядом";

3. "Ідеальним";

4. "Інтелігенцією";

5. "Природою";

6. "Несвідомим".

35. Діалектика, за Гегелем:

1. Існує лише для філософської свідомості;

2. Всезагальна;

3. Існує лише в розвитку категорій;

4 Застосовується лише для характеристики явищ природи і суспільства.

36.Свою думку про розвиток через суперечності Гегель вживав:

1. Стосовно природи;

2. Стосовно розвитку ідей , понять;

З. Стосовно матеріального світу взагалі;

4. Стосовно суспільства.

37.Критерієм істини для Фейєрбаха є:

1. Суспільно-історична практика;

2. Згода всіх людей з тим чи іншим судженням, те, що відповідає "сутності роду";

3. Корисність.

38. У філософській системі Шеллінга розрізняється три форми об’єднання протилежностей, причому на відміну від двох перших (1) чисто чуттєва; 2) логічна) третя розглядається і як головний спосіб пізнання, і як ключ до завершення філософської системи цього німецького мислителя. Назвіть цю форму:

1. Теоретичне мислення як виведення законів із принципів;

2. Емпіричне пізнання і його найвищий результат –закон;

3. Естетичне споглядання (поєднання чуттєвого і понятійного);

4. Підсвідома творчість, продукти якої сприймаються як незалежні від суб’єкта.

39. Що характеризує головний зміст герменевтики у її класичному вигляді?

1.Це — вчення про суб’єктивний, об’єктивний та абсолютний дух (філософія духу).

2.Це — теорія розуміння, вчення про розуміння та інтерпретацію текстів, що містять у собі смислові зв’язки, вчення про передумови такого розуміння.

3.Це — вчення про життя як метафізичний космічний процес, могутній потік творчого формування.

4.Це — концепція культури, що визначається як єдність стилістики, втіленої у формах економічного, політичного, духовного, релігійного, практичного, художнього життя.

 

40. Основною ідеєю феноменології є:

1.Введення поняття “соціальний характер” як відображення способів динамічної адаптації людської природи до природи суспільства: рецептивного, експлуататорського, нагромаджувального, ринкового.

2.Принципи гармонії віри та розуму.

3.Розгляд людини як духовної екзистенції — “існування”, що реалізується в акті абсолютної свободи вибору.

4.Неможливість взаємного зведення і в той же час нерозривність свідомості і людського буття, особистості і предметного світу, психофізичної природи, соціуму, духовної культури.

41. Серед запропонованих варіантів, що характеризують основні ідеї філософських систем ХХ-ХХІ століття, вкажіть на той, який відповідає аналітичній філософії (неопозитивізмові).

1.Ідея єдності божественного і людського: суттєвим і важливим є лише одне — особисте ставлення душі людини до Бога; вищим проявом істинної релігійності є любов до Бога, яка реалізується в реальному людському житті як любов до ближнього.

2.Ідея синтезу даних наук та релігійного досвіду для розкриття смислу Всесвіту, породженням якого є людина.

3.Розкриття психічних поривань внутрішнього світу людини, смислу її поведінки, аналіз впливу культурного та соціального середовища на формування психічного життя людини та її психічних реакцій.

4.Зведення філософії до логічного аналізу мови науки, критичний аналіз філософського і наукового знання з позицій принципу верифікації.

42. В системі Ньютона простір і час:

1. Відокремлені один від одного й від власного змісту.

2. Взаємодіючі, де простір – це порядок існування, а час – порядок послідовностей.

3. Суб’єктивні, причому час “організовує” внутрішнє бачення (сприйняття), а простір – зовнішнє для людини.

4. Розмежовані, де простір характеризує буття природи, а час – процеси історії.

 

43. У світлі цієї теорії “просторово-часовий світ є неоднорідним та анізотропним, що наочно свідчить про вплив поля тяжіння на метрику простору-часу.. Тут тяжіння ототожнюється з викривленням простору-часу, а закон всесвітнього тяжіння фактично виражає нерозривну єдність матерії та простору-часу” (Див.:Пространство и время. –К., 1984. – С. 208, 210 ). Йдеться про:

1. Діалектичну концепцію простору і часу Г. Гегеля.

2. Релятивну концепцію простору й часу В. Ляйбніца.

3. Загальну теорію відносності А. Ейнштейна.

 

44. Згідно з поясненням цим вченим еволюції живого (біоти), постулюється внутрішній рушій його розвитку та його певна мета. Еволюція живого розглядається тут як така, що відбувається за спрямувальної сили якогось внутрішнього начала. Використовуючи низку еволюційних постулатів (незворотність еволюції, її поступовість, неперервність, моногенетичність, дивергентність, прогресивність, адаптивність, вибіркова елімінація), цей автор термінів “біосфера”, “біологія” пропонує власну природничо-наукову концепцію виникнення життя. Мова йде про:

1. Епігенетичне пояснення (К.Ф. Вольф).

2. Ендогенетичне пояснення(Ж.-Б. Ламарк).

3. Катастрофізм (Ж. Кюв’є).

4. Екзогенетичне пояснення (Е. Жоффруа, Сент-Ілер).

5. Уніформістське пояснення (Ч. Лайель).

6. Сальтаціоністський погляд (Г. де Фріз).

 

45. В характеристиці соціального просторово-часового континууму ця форма буття відзначається полі ритмічністю, єдністю минулого, теперішнього і майбутнього, детермінацією майбутнім, знаковою природою тощо. Ці властивості притаманні:

1. Циклічній моделі процесу розвитку.

2. Соціальному просторові.

3. Лінійній моделі часу.

4. Соціальному часові.

46. Ця концепція розглядає біологічну еволюцію як наслідок адаптивних реакцій організму на безпосередні впливи середовища. Зокрема, якщо шкідливі модифікації призводять до згубних наслідків, то організми, що зазнають їх, зникають, поступаючись місцем іншим, які володіють організацією, зміненою згідно з новими умовами існування. Йдеться про:

1. Сальтаціоністський погляд (Г. де Фріз).

2. Ендогенетичне пояснення(Ж.-Б. Ламарк).

3. Катастрофізм (Ж. Кюв’є).

4. Епігенетичне пояснення (К.Ф. Вольф).

5. Екзогенетичне пояснення (Е. Жоффруа, Сент-Ілер).

6. Уніформістське пояснення (Ч. Лайель).

47. Про який елемент свідомості говориться в тексті: «Спосіб, котрим існує свідомість і котрим щось існує для неї, це – знання… Щось виникає для свідомості постільки, поскільки вона знає це «щось»?

1. Рефлексивність

2. Предметність

3. Соціальна обумовленість

4. Рефлекторність

5. Символічність

48. Яка із запропонованих характеристик визначає поняття як форму пізнання?

1. Відображення окремих властивостей і сторін предметів.

2. Чуттєво-наочний образ предметів, який виникає без їх безпосереднього перебування в полі чуттєвого сприймання.

3. Відображення суттєвих властивостей, зв’язків і відношень предметів; відношення предметів певного класу за родо-видовими специфічними ознаками.

4. Форма думки, в якій стверджується або заперечується щось відносно предметів чи явищ.

5. Спосіб логічного зв’язку висловлювань, за допомогою яких з наявних положень (засновків) можна отримати нове положення (висновок) і оцінювати його істинність за істинністю засновків.

 

49. Для якого рівня свідомості характерна рефлексія пізнання, цінностей і норм?

1. Підсвідомість.

2. Усвідомлення.

3. Над свідомість.

4. Самосвідомість.

5. Несвідоме.

 

50. Із даних понять вкажіть на те, котре не характеризує сутність свідомості та її найважливіший властивості:

1. Ідеальність

2. Соціальна обумовленість

3. Відображення

4. Активність

5. Вторинність

6. Змістовність

7. Збудливість.

ІІ-й модуль

51. Напрямок в гносеології, який пов’язаний з абсолютизацією розуму як основи пізнання, іменується:

1. Емпіризмом.

2. Раціоналізмом.

3. Сенсуалізмом.

4. Ірраціоналізмом.

5. Агностицизмом.

6. Скептицизмом.

7. Інтуїтивізмом.

52. Яка з наведених точок зору відповідає дійсному процесу отримання знання?

1. “Знання людини ніколи не досягає більшого, ніж дають йому чуття. Все, що недоступне для чуттів, недостатнє для розуму”.

2. “Всі думки і дії нашої душі витікають з її власної сутності і не можуть бути повідомлені відчуттями”.

3. Ні перша, ні друга.

 

53. Який із напрямків у гносеології проголошує принципову непізнаність світу?

1. Емпіризм.

2. Раціоналізм.

3. Скептицизм.

4. Агностицизм.

5. Інтуїтивізм.

6. Ірраціоналізм.

54. Оцініть гносеологічну позицію автора наведеного судження: «Розум ніколи не має перед собою ніяких речей, крім сприймань, і він ніяким чином не в змозі виробити хоча б який-небудь досвід відносно співвідношення між сприйманнями і об’єктами».

1. Це – емпіризм.

2. Це – раціоналізм.

3. Це – релятивізм.

4. Це – інтуїтивізм.

 

55. Одна із основних форм пізнання, пов’язана з відображенням предметів та явищ в сукупності притаманних їм властивостей та особливостей при безпосередній дії їх на органи відчуття, називається:

1. Умовиводом.

2. Судженням.

3. Поняттям.

4. Абстрагуванням.

5. Уявленням.

6. Уявою.

7. Сприйманням.

8. Відчуттям.

9. Гіпотезою.

10. Теорією.

 

56. Оцініть гносеологічну позицію автора наведеного судження: «Будь – яке наше споглядання є тільки уявленням. Які предмети в собі і обособлено від нашої чуттєвості, нам зовсім невідомо. Ми не знаємо нічого, крім властивого нам способу сприймати їх».

1. Це – емпіризм.

2. Це – раціоналізм.

3. Це – релятивізм.

4. Це – догматизм.

 

57. Чи відкрила б людина більше речей в світі, якби мала більше органів відчуття?

1. Так.

2. Ні.

58. Яке з наведених висловлювань відповідає діалектико-матеріалістичному розумінню істини?

1. Iстина – інтуїтивно ясне і самоочевидне положення;

2. Iстина – ідея, керуючись якою приходиш до успіху;

3. Iстина – знання, котре відповідає показанням органів відчуття;

4. Iстина – знання, котре є адекватним відображенням зовнішнього світу;

5. Iстина – логічно несуперечливе знання;

6. Iстина – економічна логічна схема, в яку вкладаються данні досвіду;

 

59. Яка позиція є вірною?

1. Філософські положення можна довести великою кількістю переконливих прикладів;

2. Філософські положення доводяться шляхом строгих логічних міркувань;

3. Iстини філософії взагалі не доводяться, а приймаються на віру;

4. Iстини філософії сприймаються як істини інтуїтивно;

5. Філософські положення доводяться всім ходом розвитку наук і практики.

60. Доповніть основні опозиції системи взаємодіючих компонентів самосвідомості суб’єкта пізнання (так званий феноменологічний інтервал свідомості) – до двох заданих: а) єдність «Я» і «Не - Я»(відчуття себе і зовнішнього світу); б) єдність «Я» і «Мого - Ти» (постійна самооцінка) -третім компонентом:

1. Система правил діяльності з певними об’єктами.

2. Система об’єктів, означених поняттями, судженнями і умовиводами.

3. Єдність особистісно-екзистенційного і соціально-нормативного.

4. Творча інтуїція.

61. Науково виважене, обґрунтоване припущення про наявність певних причин, фактів, що зумовлюють відповідні властивості об’єкта, тенденції його розвитку чи реальний стан, є:

1. Ідеєю.

2. Гіпотезою.

3. Проблемою.

4. Фактом.

5. Інтуїцією.

 

62. Серед запропонованих наукових методів емпіричного дослідження виділіть той, який передбачає активне втручання дослідника у досліджуваний процес задля отримання певної інформації:

1. Спостереження.

2. Опис.

3. Експеримент.

 

63. Наявність у людини цієї здатності робить її буття енергетично сповненим, внутрішньо напруженим, спонукає людину до виходу за межу, до подолання цієї межі. Таке внутрішнє зусилля , поривання за межі наявного називають:

1. Нірваною.

2. Трансцендуванням.

3. Рефлексією.

4. Насильством.

5. Релігійністю.

6. Мудрістю.

7. Антиномією.

8. Нігілізмом.

 

64. Який із методів наукового пізнання не відноситься до емпіричних?

1. Спостереження.

2. Опис.

3. Порівняння.

4. Абстрагування.

5. Вимірювання.

6. Експеримент.

65. Хто із мислителів вперше висунув і обґрунтував ідею свідомості як способу буття духовного, запровадивши сам термін “свідомість” замість поняття “душа”?

1. Жан Піаже.

2. Зігмунд Фрейд.

3. Блез Паскаль.

4. Рене Декарт

5. Фома Аквінський.

6. Платон

7. Фрідріх Енгельс

 

66. Сукупність суб’єктивно усвідомлених, об’єктивно зумовлених і практично виправданих прийомів і навичок пізнавальної та суспільно-перетворюючої діяльності людини визначають:

1. Софістикою.

2. Еклектикою.

3. Діалектикою.

4. Логікою.

5. Структурою.

6. Гармонією.

7. Вірою.

67. Який із методів наукового пізнання не відноситься до теоретичних?

1. Формалізація.

2. Ідеалізація.

3. Індукція.

4. Сходження від абстрактного до конкретного.

5. Експеримент.

6. Дедукція.

68. Кому з філософів епохи Модерну належить положення про душу людини як “Tabula rasa”, на якій “чуттєвий досвід малює свої візерунки”?

1. Френсісу Бекону.

2. Рене Декарту.

3. Томасу Гоббсу.

4. Джону Локку.

5. Жюльєну Офре де Ламетрі.

6. Бенедикту (Баруху) Спінозі.

 

69. Кому з представників філософії Модерну належить заслуга у розробці вчення про “примари” (“привиди”, “ідоли”) людського розуму?

1. Вольтеру.

2. Р. Декарту.

3. Дж. Локку.

4. Ф. Бекону.

5. Б. Паскалю.

6. Г. Лейбніцу.

70. Як відомо, розробка принципових проблем практичної філософії своїм фундаментом має обґрунтування морального значення людини, виходячи з характеристики її природних властивостей та суттєвих рис на основі її почуттів. Відомо також і те, такий опис природи почуттів, спрямований на незалежність від прийнятих понять, є засобом і шляхом до розкриття моральних якостей людини. Відомо й те, що родоначальником такого підходу був І. Кант. В якому з його творів вперше застосовується нова методологія пізнання людини?

1. Критика чистого розуму (1781).

2. Спостереження над почуттям прекрасного і піднесеного (1764).

3. Критика практичного розуму (1788).

4. Критика здатності судження (1790).

5. Всезагальна природна історія і теорія неба (1755).

71. За Гегелем, всепоглинаюча характеристика абсолютного духу, народжена його потребою в самозміні й самовдосконаленні, завдяки чому створюється предметний світ культури, відбивається суспільне життя, різноманітні його формоутворення – мораль, право, мистецтво, філософія тощо – це діяльність. Яким чином намагався осмислити і переосмислити гегелівську концепцію діяльності К. Маркс?

1. Він протиставив раціоналістичному тлумаченню діяльності феномен волі як відокремлене від буття функціонування, людське існування.

2. Він вбачав в діяльності головне джерело формування знаково-символічних структур.

3. Він розглядав діяльність як засіб формування життєвого світу.

4. Він обґрунтував ідею предметної діяльності у формі практики.

5. Він трансформував гегелівську ідею діяльності в концепцію соціальної дії, де роль опорних домінант відігравали не стільки раціональні, скільки ціннісні настанови і орієнтації.

72. Доповніть зміст так званого “культурного імперативу” (його вихідними тезами є наступні:

1. Кожна культура й кожний витвір культури є самоцінними.

2. Культурна багатоманітність повинна бути збережена. ), аби він набув завершеного вигляду.

1. Знання – сила!

2. Буття було, є і буде.

3. Все, що здійснюється людиною, повинно здійснюватися вільно, розумно, якісно, гідно, солідарно й відповідально.

4. Людина людині – Бог.

5. Пізнавати – щоб могти.

73. Міжнародна неурядова громадська організація, що має за мету поглибити розуміння особливостей розвитку людства в добу НТР, метою якої є пошук варіантів конструктивного природо- й людиноохоронного напряму, -

1. ЮНЕСКО.

2. ООН.

3. Римський клуб.

4. ЄЕП.

5. НАТО.

74. В сучасних умовах і діяльність, і науковий розум стали планетною силою, сумірною з силами природи. Цей феномен і є сутністю:

1. Історичної місії робітничого класу.

2. Філософської антропології.

3. Любові.

4. Ноосфери.

5. Нової релігії.

 

75. Упорядкований і повторюваний спосіб дій, який веде до досягнення певної дослідницької мети у певній сфері явищ, іменується:

1. Дискурсом.

2. Методом.

3. Нормою.

4. Імлікацією.

5. Інтуїцією.

 

76. Думка про “здатність правильного судження та розрізнення істини та хиби, яку ми й називаємо здоровим глуздом або розумом, що є за природою своєю однаковою у всіх людей”, а відтак про метод, який повинен був дати можливість “правильно керувати розумом”, щоб досягти зазначених цілей, висловлена:

1. Бенедетто Кроче в “Сучасній літературній критиці”;

2. Вільгельмом Дільтеєм у “Переживані і розумінні”;

3. Рене Декартом в “Міркуваннях про метод”;

4. Анрі Бергсоном у “Вступі до метафізики”.

 

77. Так звані апріорні науки (математика, геометрія) у своїх дослідженнях спираються головним чином на:

1. Аксіоми чи дедукції;

2. Розуміння та інтерпретацію чужих висловлювань;

3. Досліди та експерименти;

4. Інтуїцію;

5. Віру.

 

78. Систематика відрізняє ці науки від інших тим, що вони спираються головним чином (але не виключно) на розуміння та інтерпретацію чужих висловлювань; їхньою безпосередньою, елементарною реальністю є текст. Йдеться про:








Date: 2015-08-24; view: 225; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2017 year. (0.327 sec.) - Пожаловаться на публикацию