Поняття про спілкування, його види та засоби. Спілкування в молодшому шкільному віці

СПІЛКУВАННЯ - це процес передавання й сприймання повідомлень за допомогою вербальних і невербальних засобів, що охоплює обмін інформацією між учасниками спілкування, її сприйняття й пізнання, а також їхній вплив один на одного і взаємодією щодо досягнення змін у діяльності.

Виокремлюють такі види спілкування:

• міжособистісне;

• між особистістю і групою;

• групове і міжгрупове;

• масове;

• довірливе і конфліктне;

• інтимне і криміногенне;

• ділове й особисте;

• пряме й опосередковане;

• терапевтичне і ненасильницьке.

Безумовно, спілкування можливе лише за допомогою знакових систем. Розрізняють вербальні засоби спілкування (усне і письмове мовлення) і невербальні (немовні) засоби спілкування.

Коли спілкуються за допомогою невербальних засобів, дуже важливими є жести рук, особливості ходи, голосу, а також вираз обличчя (міміка), очей (мікроміміка), поза, рух усього тіла загалом (пантоміміка), дистанція тощо. Причому вираз обличчя іноді краще, ніж слова, говорить про ставлення до співрозмовника. Відомі гримаси, які виражають відданість, доброзичливість, лестощі, презирство, страх, заздрість, ненависть тощо.

У міжособистісному спілкуванні звичайно застосовують письмове й усне мовлення.

Переваги письмового мовлення стають визначальними там, де необхідні точність і відповідальність за кожне слово. Щоб уміло користуватися письмовим мовленням, потрібно збагачувати свій словниковий запас, вимогливо ставитися до стилю.

Невербальні засоби спілкування потрібні, зокрема, для того, щоб регулювати плин процесу спілкування, створювати психологічний контакт між партнерами; виявляти емоції, відображати оцінку ситуації. Як правило, вони не можуть самостійно передавати пряме значення слів, за винятком деяких жестів. Невербальні засоби точно скоординовані між собою і словесними текстами. Неузгодженість окремих невербальних засобів істотно ускладнює міжособистісне спілкування. Невербальні засоби спілкування, на відміну від мови, людина, яка говорить, а також та, яка слухає, усвідомлює не повною мірою. Ніхто не може всі свої невербальні засоби цілковито контролювати.

Невербальні засоби спілкування поділяють на три групи:

1. Візуальні:

• кінетика (рух рук, ніг, голови, тулуба);

• напрям погляду і візуальний контакт;

• вираз очей;

• вираз обличчя;

• поза (зокрема, локалізація, зміна поз щодо словесного тексту);

• шкірні реакції (почервоніння, піт);

• дистанція (відстань до співрозмовника, кут повороту до нього; особистий простір);

• допоміжні засоби спілкування, зокрема особливості статури (статеві, вікові) і засобів зміни зовнішності (одяг, косметика, окуляри, прикраси, татуювання, вуса, борода, сигарета та ін.).

2. Акустичні (звукові):

• пов'язані з мовою (інтонація, звук, тембр, тон, ритм, висота звуку, мовні паузи і їхня локалізація в тексті);

• не пов'язані з мовою (сміх, плач, кашель, подих, скрегіт зубів, "шморгання" носом тощо).

3. Тактильні (пов'язані з дотиком):

• фізичний вплив (вести сліпого за руку, контактний танець та ін.);

• такевика (потиск руки, плескання по плечу).

Спілкування молодших школярів з однолітками і дорослими

З перших днів перебування в школі дитина включається в процес міжособистісної взаємодії з однокласниками і вчителем. Протягом молодшого шкільного віку ця взаємодія має певну динаміку і закономірність розвитку. p> 1. Ставлення з однолітками.

У період адаптації до школі спілкування з однокласниками, як правило, відступає у першокласників на другий план перед великою кількістю нових шкільних вражень. Контакт між собою діти здійснюють за допомогою педагога.

Молодший школяр - це людина, активно опановує навичками спілкування. У цей період відбувається інтенсивне встановлення дружніх контактів. Придбання навичок соціальної взаємодії з групою однолітків і вміння заводити друзів є однією з важливих завдань розвитку на цьому віковому етапі.

Якщо у дитини до 9 - 10 річного віку встановлюються дружні відносини з ким - небудь з однокласників. То значить, що дитина вміє налагодити тісний соціальний контакт з ровесником, підтримувати відносини тривалий час, це означає також, що спілкування з ним теж комусь важливо і цікаво. p> Для дітей 5 - 7 років друзі - це перш за все ті, з ким дитина грає, кого бачить частіше інших. Вибір одного визначається, перш за все, зовнішніми причинами: діти сидять за однією партою, живуть в одному будинку. У цьому віці діти більше уваги звертають на поведінка, ніж на якості особистості. Дружні зв'язки неміцні і недовговічні, вони легко виникають і досить швидко можуть обірватися. p> Між 8 і 11 роками діти вважають друзями тих, хто допомагає їм, відгукується на їхні прохання і розділяє їх інтереси.

Для виникнення взаємній симпатії і дружби стають важливими такі якості особистості, як доброта і уважність, самостійність, впевненість у собі, чесність. p> Поступово, у міру освоєння дитиною шкільної дійсності, у дитини складається система особистих відносин у класі.

Група школярів, що мають неблагополучне положення в системі особистих відносин у класі, також володіє деякими подібними характеристиками: такі діти мають труднощі в спілкуванні з однолітками, незлагідні, що може проявлятися як у забіякуватості, запальності, примхливості, грубості, так і в замкнутості; нерідко їх відрізняє ябедничество, зазнайство, жадібність; багато їх цих дітей неакуратні і неохайні.

Першокласники оцінюють своїх однолітків насамперед по тим якостям, які легко проявляються зовні, а також по тих, на які найчастіше звертає увагу вчитель....

До кінця молодшого шкільного віку критерії прийнятності дещо змінюються. На першому місці також варто громадська активність і як і раніше красива зовнішність. У цьому віці для дітей значущість здобувають і певний особистісні якості: самостійність, впевненість у собі, чесність. З віком у дітей підвищуються повнота й адекватність усвідомлення свого положення в групі однолітків.