У родинному колі. · .Замість того, щоб вимагати від дитини швидко відповісти на запитання або негайно приступати до справи

·.Замість того, щоб вимагати від дитини швидко відповісти на запитання або негайно приступати до справи, доцільно, навпаки, затримати її увагу на етапі підготовки до дії, попросити, щоб вона повторила запитання, розповіла, що збирається робити. Це дасть можливість малюку усвідомити завдання, обміркувати його. Коли дитина уявила собі, що потрібно зробити, їй стає значно легше виконати завдання без помилок та зволікань.

· Порівняно зі своїми однолітками «повільна» дитина досить довго оволодіває новими вміннями. Це зумовлено не стільки її індивідуальними особливостями, скільки умовами, за яких відбувається навчання. Наприклад, одягатись, умиватись, прибирати ліжко батьки навчають дітей зранку, поспішаючи відвести їх до дитсадка. «Повільна» ж дитина не може чогось навчитися при нестачі часу. Тому все навчання зводиться, як правило, до звинувачення малюка в неслухняності, незграбності, загальмованості.

Щоб зробити навчання ефективним доцільно виділити окремий час і, створивши ігрову або змагальну мотивацію, багаторазово відпрацювати спільно з дитиною необхідну послідовність дій. Це може бути гра у сповільнене або прискорене кіно, в те, як одягається (вмивається) ведмедик, тигреня, пожежник, солдат; ігри-наслідування «Дзеркало», «Мавпочка», «Тінь» та багато інших. Головне, щоб необхідні дії, а також послідовність їх виконання набули певного автоматизму, наблизились до рівня навичок. Тоді «повільна» дитина не буде так часто і довго відволікатися в процесі їх виконання, бо попередня дія вестиме за собою наступну.

У багатьох «повільних» дітей вже в чотирирічному
віці виникає схильність приділяти надмірну увагу дрібницям:
складати одяг по швах, класти кубики до коробки за
кольорами і т. ін. Часто дорослі намагаються подолати
цю «ваду» в характері малюка, сподіваючись дати йому
виграш у часі. Однак те, що зараз пов'язано з витратами
часу, згодом обернеться на його економію. Завдяки
паросткам майбутньої організованості, послідовності,
ґрунтовності дитина навчається не помилятись, робити
все хоч і повільно, але правильно. Отже, слід не тільки
підтримувати повільних дітей в їх «надмірній відданості»
порядку, а й всіляко стимулювати формування цієї потреби:
хвалити малюка за те, що він схожий на батька, теж
любить в усьому порядок, що він - справжній господар,
дбає про те, щоб усе лежало на місцях, навіть якщо
малий поки-що і не виявляє таких якостей. До речі, можна зауважити, що ці діти, звичайно, можуть не любити складати свої іграшки, але вони краще за інших знають, де що лежить.

·

Показники успішного розвитку дітей:

Показником психологічного благополуччя дітей з типологічною схильністю до більш повільного темпу діяльності є те, що вони не соромляться цього, а спокійно заявляють про свої потреби. Якщо дорослі ставляться з розумінням до того факту, що дитині необхідний час, щоб закінчити одну справу і перейти до виконання іншої, вони знаходять спосіб попередити її завчасно або допомагають їй завершити розпочате.

За умов оптимального виховання, у «повільних» дітей проявляються сильні риси їх темпераменту: вдумливість, розважливість, послідовність, наполегливість, уважність... Вони можуть не просто значно довше за своїх однолітків «працювати» над отриманням бажаного результату, але і більш глибоко вивчати довколишній світ, знаходити ґрунтовні закономірності.