Навчання як двобічний процес. Компоненти процесу навчання та їх характеристика. Викладання як діяльність учителя. Учіння як пізнавальна діяльність учня

Процес навчання в школі - це специфічна форма пізнання об’єктної дійсності, оволодіння суспільно-історичним досвідом, що нагромаджений попередніми поколіннями. Тому шкільне навчання ми розглядаємо як навчально-пізнавальний процес, завдяки якому учні, по-перше, оводівають систе-мою знань з основ наук і, по-друге, розвивають свої пізнавальні здібності. Ці дві сторони єдиного навчального процесу, взаємозв’язок яких є однією з найголовніших його закономірностей. Дитина в своєму духовному збагаченні повторює шлях, пройдений людством. Ми можемо твердити, що навчально-пізнавальний процес і процес суспільно-історичного наукового пізнання підпорядковані одним і тим же загальним законам. Навчання як специфічна форма пізнання об’єктивної дійсності, попереднього досвіду поколінь спирається на загальні закони пізнання: від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики.

Розвиток, виховання, навчання дітей шестирічного віку. Особливості організації навчально-виховного процесу в умовах дитячого садка, комбінату - "дитсадок-школа", загальноосвітньої школи. Гра як провідна діяльність дітей шестирічного віку.

Шестирічні діти – особливий народ у країні дитинства. Тому нам, їхнім учителям і вихователям, необхідно, по-перше, знати, які через це можуть виникнути проблеми, по-друге, працювати з ними потрібно інакше, до кінця усвідомлюючи, що це за партами сидять інші діти, а не такі самі або майже такі, як семирічні, по-третє, визначити свою педагогічну позицію й обумовлює нею форми та методи навчання, виховання і, що найголовніше, спілкування з шестирічними.

Вимоги, яких треба дотримуватися при організації НВП з шестилітками:

По-перше, зміст, атмосфера спілкування, стиль взаємин повинні допомагати дитині вчитися, засвоювати все справді загальнолюдське, пізнавати себе як людину, плекати почуття власної гідності, самоповаги, усвідомлення, що з нею рахуються, вона потрібна, її помічають, цінують.

По-друге, педагогічний процес повинен сприяти формуванню соціально значущих мотивів учіння, духовному піднесенню, моральному становленню, спонукати до співпереживання, взаємодопомоги, об’єднувати дитячий колектив на основі однієї мети, єдиних принципів, взаємостосунків.

По-третє, в педагогічному процесі повинно бути надано простір для творчості, кмітливості, самостійності, пізнавальної та громадської активності дітей, характер спілкування в дитячому колективі повинен допомагати кожній дитині розвивати свою справжню людську природу. Крім того, педагогічний процес необхідно моделювати, враховуючи психологічні особливості дітей тої або іншої вікової групи.

У педагогічному процесі дитину постійно має супроводжувати почуття вільного вибору.

Педагогічний процес повинен характеризуватися яскраво вираженою розвиваючою тенденцією. Тут діє ряд факторів: сила інерції, відсутність необхідних посібників, нетворчий підхід до проектування педагогічного процесу, обмежене розуміння суті розвитку.

Педагогічний процес – це співробітництво педагога з дитиною коли вчитель допомагає учневі у подоланні труднощів.

Педагог допомагає тільки тоді, коли він пояснює, показує, нагадує, натякає, підводить, об’єктивує, радить, радиться, запобігає, співпереживає, заохочує, стимулює, вселяє впевненість, зацікавлює, задає мотиви, надихає, виявляє любов, повагу, заохочуючу вимогливість, сприяє задоволенню потреби дорослішання, вільного вибору, втішає учня спілкуванням, зміцнює його авторитет серед однолітків, близьких людей. Суть і основа цих взаємопов’язаних і цілеспрямованих дій – прагнення до створення оптимістично-гуманної атмосфери для радісного, змістовного, духовно збагаченого життя кожної дитини в дитячому колективі. У таких педагогічних умовах, у атмосфері такої педагогічної допомоги і такого духовного життя дитячого колективу кожна дитина стає здатною і готовою долати труднощі значно підвищеного рівня, максимально виявляти й розкривати свої задатки. Ось чому питання про те, що може дитина в тому або іншому віковому періоді, передбачає, з одного боку, з’ясування її справжніх можливостей, а з іншого, встановлення спрямованості й характеру організації навчального процесу, в якому розкриваються її задатки.

Труднощі, таким чином, необхідна умова і джерело розвитку. Однак деякі вчителі, та й методисти, часом пов’язують ці труднощі з об’єктивними складностями навчання і змісту навчального матеріалу. При цьому часто посилаються на думку К.Д. Ушинського: “Відшукувати труднощі учіння заради самої трудності було б вкрай безглуздо. Трудність, щоправда, буває іноді корисна, але корисна тільки відносно, як засіб зосередження уваги”.

Педагогічний процес має приносити дитині радість життя. Загальновідомо, що дитина не тільки готується до життя, вона вже живе. Незважаючи на істинність цієї думки, незважаючи на тек, що вся класична педагогіка постійно закликала так організовувати педагогічний процес, щоб дитина знаходила в ньому свій життєвий сенс, практика мало рахувалася з інтересами школяра. Таке положення існує й до сьогодні.

Навчання дошкільників здійснюється не лише на спеціально організованих заняттях, а й у повсякденному житті, у різноманітних видах діяльності дітей за допомогою форм організації навчального процесу.

Форма організації навчання — спільна навчальна діяльність педагога і дітей, що здійснюється в певному порядку і встановленому режимі.

Значною мірою вона виражає характер зв'язку між педагогом і дитиною, їхньої діяльності, місце заняття і режим його проведення. У дитячому садку використовують фронтальні, групові, індивідуально-групові, індивідуальні форми організації навчання. Головною вимогою у виборі форми організації навчання є необхідність сприяння дошкільникові у його бажанні навчатися. Як відомо, дитина розвивається тоді, коли вона переживає радість від процесу навчальної діяльності, здобутого результату.

Необхідним компонентом процесу навчання є дидактичні засоби, оптимальне поєднання яких допомагає дошкільникам глибше пізнавати дійсність, збагачує їх враженнями, дає матеріал для спостережень, які вони використовують у навчальній, а згодом і в інших видах діяльності. Такими дидактичними засобами є слово (вихователя, дитини, художнє слово); образ (створюваний за допомогою технічних засобів, дидактичних матеріалів; об'єкти живої і неживої природи, їх зображення; існуючий в уяві дитини); дія (дитини, вихователя, дидактичні вправи, елементарні досліди). Добирають їх залежно від віку, форм мислення, рівня розумового розвитку дошкільника.
У старшому дошкільному віці, коли розвивається словесно-логічна форма мислення, можливі різноманітні поєднання дидактичних засобів, що залежить від матеріалу, який вивчається, індивідуальних особливостей дітей.
За провідною діяльністю розрізняють такі форми організації навчання дошкільників: дидактична гра, екскурсія, заняття.
Дидактична гра. Використовують її як самостійну форму організації навчання і як частину заняття. Дидактичні ігри ознайомлюють дітей з різноманітними явищами, предметами та їх властивостями (формою, величиною, кольором, просторовим розміщенням).
Кожна дидактична гра має своє навчальне завдання, наприклад, ознайомити із властивостями і якостями предметів, порівняти предмети, явища тощо. Гра активізує довільні і мимовільні процеси сприймання, уваги, пам'яті. Якщо у ранньому віці майже всі заняття відбуваються у формі дидактичної гри, спрямованої на розвиток сенсорики, мовлення, ознайомлення з предметами і явищами дійсності, то для старших дошкільників вона набуває значення самостійної форми організації навчання. Найчастіше її використовують для закріплення знань, здобутих дітьми під час занять.
Екскурсія. Цінність екскурсії полягає у безпосередньому ознайомленні дітей із предметами, явищами природи, діяльністю дорослих у природних умовах. Починають проведення екскурсій у другій молодшій групі (екскурсії-огляди в межах дитячого садка, під час яких дітей ознайомлюють із його приміщеннями, організовують їхнє спостереження за роботою його працівників). Екскурсії з дітьми середньої групи проводять за межами дитячого садка (в магазин, на пошту, в бібліотеку та ін.).
Специфічне значення екскурсій полягає в забезпеченні першого сприймання невідомих предметів і явищ. За правильної методики таке сприймання є яскравим і цілісним, наснаженим емоційним ставленням дитини до побаченого, Що сприяє розвитку її пізнавальних інтересів.
Однією з вимог до екскурсії є повторюваність її проведення, тому вихователь повинен раціонально розподілити знання, які діти мають отримати під час кожної екскурсії.

Заняття. На перших етапах свого розвитку дошкільна педагогіка вбачала у заняттях можливість чимось зайняти дітей: іграшкою, розповіддю, малюванням. Пізніше головним змістом занять стали дидактичні ігри, вправи з дидактичним матеріалом, самостійна художня діяльність та ін. На сучасному етапі утвердився погляд на заняття як на форму впливу вихователя на дітей, виконання передбачених програмою завдань, тобто як на особливу форму організації навчання.
Заняттю властиві такі ознаки:
— реальні можливості дітей активно засвоювати передбачені програмою знання і вміння;
— постійний склад дітей усієї вікової групи;
— провідна роль педагога, який визначає тему, завдання і зміст заняття, підбирає методи і прийоми, організовує й оцінює пізнавальну діяльність дітей, спрямовує їх на використання набутих знань, умінь і навичок у практичній діяльності.
Заняття є формою педагогічного впливу, яка поєднує розвивальний і виховний ефекти навчання, формує у дітей уміння активно засвоювати знання і творчо використовувати їх за безпосередньої участі педагога, що сприяє набуттю досвіду спільної діяльності з дорослим і однолітками.