Чинники формування особистості. Особистість вчителя як умова ефективності розвитку і формування дитини

Особистість — це людина, яка розвивається в суспільстві, спілкується з іншими людьми за допомогою мови. Основним у характеристиці особистості є її суспільна сутність.

Розвиток – складне динамічне явище, яке спрямоване на збільшення фізичних та інтелектуальних сил особистості, що дозволяють сформувати творчі здібності школяра, його активну громадську позицію. З розвитком пов’язаний процес формування.

Під формуванням особистості розуміють ті якості та властивості, які виникають в результаті розвитку.

Взаємозв’язок цих процесів, а отже, і відповідних понять, полягає в тому, що розвиток і формування впливають на виховання особистості і формують ті якості, які необхідно.

Розвиток особистості з педагогічної точкі зору включає такі аспекти:

1. Навчально – пізнавальна діяльність.

2. Розвиток творчих здібностей (пререхід задатків в здібності).

3. Громадська діяльність особистості (дитячі та молодіжні організації, діяльність за власним вибором і бажанням – шефство, волонтерство, гуртки.).

4. Системне виховання дітей в сім’ї.

Рушійними силами розвитку є певні закономірності, які виражаються реалізацією функцій:

1. Навчальної. 2. Освітньої. 3. Виховної. 4. Розвиваючої.

В основі рушійних сил лежать суперечності (процеси збудження і гальмування, протирічча між можливостями і реальним навчанням та інші).

Одним з основних шляхів розвитку особистості є навчання в школі.

Розвиток особистості школяра – це складний динамічний процес, який відбувається у часі і просторі і передбачає:

• Формування високих інтелектуальних сил;

• Формування моралі на засадах позитивних загальнолюдських якостей;

• Підготовка до творчої праці в суспільстві;

• Виконання функцій громадянина незалежної держави;

• Виконання функцій сім’янина.

Особистість розвивається в анатомо – біологічному, психічному і cоціальному напрямку.

Анатомо – біологічний напрямок включає в себе розвиток біологічних систем організму – кістково – м’язевої, дихальної, серцево – судинної, кровоносної, та інших.

Під психічним напрямком розвитку ми розуміємо розвиток пам'яті, здатності виконувати різні мислительні операції (аналіз, синтез, узагальнення та інші), швидкість проходження психічних реакцій.

Під соціальним напрямком розвитку розуміємо соціалізацію людини, її взаємоз'вязки з колективом, суспільством, сім'єю.

Напрямки і фактори розвитку взаємопов'язані між собою: людина повинна розвиватися одночасово на всі боки (по можливості рівномірно) з врахуванням всіх факторів.

Фактор – це умова, причина будь – якого процесу. Розвиток має свої фактори, основну роль серед яких відіграють: біологічний (спадковість), середовище, діяльність, навчання, саморозвиток, активність особистості. Провідну роль сеерд цих всіх факторів відіграє виховання.

Як вирішальний чинник розвитку виховання виконує такі функції:

1. Організовує діяльність, в якій розвивається і формується особистість;

2. Підбирає зміст навчання і виховання, який сприяє розвитку і формуванню особистості;

3. Усуває негативні впливи на розвиток особистості;

4. Ізолює особистість від негативних умов для її розвитку.

В. О. Сухомлинський виділяє такі якості вчителя, які дозволяють йому розвинути особистість учня:

• Спрямованість на формування творчої особис­тості учня.

• Педагогічний такт.

• Здатність до співчуття, співпереживання.

• Уміння розвивати дитячу уяву.

• Уміння ставити цікаві, парадоксальні запитання, створювати проблемні ситуації.

• Уміння збуджувати допитливість.

• Почуття гумору.

Визнання дитини. Визнання — це передусім надання дитині права бути самою собою, індивідуальністю, яка має свою позицію відносно тих чи інших явищ, ситуацій, проблем. Вимога визнання дитини ґрунтується на вірі в її можливості. Таке ставлення націлює педагога на активізацію особистісних переживань вихованця. Якщо вчитель ставиться до учня як до особистості, це значить, що дитина визнається в усій сукупності її людських якостей і прав.

Прийняття дитини. Прийняття означає безумовне позитивне ставлення до дитини незалежно від того, задовольняє вона дорослих, чи ні. Педагог здатний до цього не лише приймає учня, а й демонструє йому, що приймає його таким, яким він є.

Також вчитель повинен використовувати різні способи мотивації особистості на уроці:

• використання різноманітних форм і методів навчання;

• створення атмосфери зацікавленості учня в досягненні результативності роботи всього класу (змагання, естафета);

• використання різних способів виконання завдань без побоювання помилитись;

• оцінка досягнень учня протягом усього процесу його діяльності, а не тільки за остаточним результатом.