Основні положення Болонської конвенції

Болонська конвенція (або Болонська декларація) — угода щодо стандартизації підходів до організації навчального процесу і функціонування вищої школи в Європейському Союзі.

Документ підписаний 19 червня 1999 року в місті Болонья.

Україна приєдналася до Болонського процесу в травні 2005 року.

Болонська конвенція закріпила 6 основних принципів навчального процесу:

Введення двоциклового навчання: додипломного та післядипломного. Додипломний цикл передбачає одержання 1-го академічного ступеня (бакалавр). При цьому тривалість навчання на додипломному циклі має бути не менше 3 і не більше 4 років. Успішне завершення 1-го циклу відкриває доступ до 2-го циклу — післядипломного. Навчання впродовж 2-го циклу може передбачати отримання ступеня магістра (через 1-2 роки навчання після одержання 1-го ступеня) і/або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7-8 років).

Запровадження системи кредитів на основі Європейської системи трансферу оцінок (ECTS). ECTS обумовлює кредитно-модульну організацію навчального процесу, яка базується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (кредитів). Зменшує навантаження на студентів, оскільки за умов її впровадження відсутні сесії. Система не передбачає обов'язкового семестрового екзамену для всіх студентів. Протягом навчального семестру студенти складають два модульні контролі під час тижнів, вільних від аудиторних занять, а їх знання оцінюються за 100-бальною шкалою. Студенти, які за результатами модульних контролів здобули з конкретних навчальних дисциплін не менше від встановленої мінімальної кількості балів, атестуються з цих дисциплін із виставленням їм державної семестрової оцінки («відмінно», «добре», «задовільно», «незадовільно») відповідно до шкали переведення. Студенти, атестовані з оцінкою «незадовільно», зобов'язані складати семестрові іспити. Семестрові іспити можуть також складати студенти, які бажають покращити оцінку, отриману за результатами модульних контролів. Оцінювання знань на іспитах здійснюється у 100-бальній шкалі з наступним переведенням у державну оцінку.

Контроль якості освіти передбачається здійснювати акредитаційними агенствами, незалежними від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка буде ґрунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що їх отримали випускники. Одночасно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.

Розширення мобільності студентів, викладацького складу та іншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом. Передбачається зміна національних законодавчих актів у сфері працевлаштування іноземців.

Забезпечення працевлаштування випускників. Усі академічні ступені й інші кваліфікації мають бути затребувані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій має бути спрощене. Для забезпечення визнання кваліфікацій планується повсюдне використання Додатка до диплома, рекомендованогоЮНЕСКО.

Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним із головних завдань, що має бути вирішене в рамках Болонського процесу, є залучення в Європу більшої кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення, легко доступних кваліфікацій тощо сприятиме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до вищої освіти.

Орієнтирами періодизації були етапи реформування початкової школи, що знайшли відображення в розвитку педагогічної освіти. Саме тому на кожному з цих етапів шкільна освіта розглядалася як замовник професійної підготовки майбутніх фахівців.

Урахування процесів модернізації в початковій школі дало змогу визначити чотири етапи розвитку професійної підготовки майбутніх учителів:

становлення вищої педагогічної освіти (1956–1971);

удосконалення вищої педагогічної освіти в умовах реформування початкової школи (1972–1984);

оновлення професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи (1985–1995);

розвиток професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи на сучасному етапі (1996–2008).

Поняття «підхід» у загальному розумінні означає певну сукупність різноманітних засобів та прийомів, які діють певним чином на когось. У науковому розумінні поняття «підхід» тлумачиться як вихідна позиція, що складає основу дослідницької діяльності.

Загальною ідеєю компетентнісного підходу є компетентнісно-орієнтована освіта, яка спрямована на комплексне засвоєння знань та способів практичної діяльності, завдяки яким людина успішно реалізує себе в різних галузях своєї життєдіяльності.

Під компетентністю людини, зазначає В. Химинець, слід розуміти спеціально структуровані набори знань, умінь, навичок і ставлень, що їх набувають у процесі навчання. Загальні і фахові компетентності людина використовує в різних сферах діяльності для виконання певних завдань, вони також служать їй при виборі моделі поведінки в різних ситуаціях. Дотримуючись компетентнісного підходу, науковець стверджує, що вміє вчитися той, хто: усвідомлює мету освітньої діяльності; мотивований до ефективної освітньої діяльності; вміє організувати свою освітню діяльність; вміє відібрати потрібні знання; працює за обґрунтованим планом, який веде до поставленої мети; вміє здійснювати моніторинг і самоконтроль освітньої діяльності; усвідомлює свою освітню діяльність і прагне до її вдосконалення

Головна зміна в суспільстві, що впливає на ситуацію у сфері освіти - це прискорення темпів розвитку суспільства. У результаті треба готувати учнів до життя, в якій багато що швидко змінюється. Яким буде світ, через кілька десятиліть важко собі уявити. Тому освіта повинна готувати своїх вихованців до змін, розвиваючи у них такі якості, як мобільність, динамізм, конструктивність.

Загальноосвітня школа не в змозі сформувати рівень компетентності учнів, достатній для ефективного вирішення проблем у всіх сферах діяльності і у всіх конкретних ситуаціях, тим більше в умовах швидко мінливого суспільства, в якому з'являються і нові сфери діяльності, і нові ситуації. Мета школи - формування ключових компетентностей.

Відзначимо кілька особливостей такого розуміння ключових компетентностей, що формуються школою. По-перше, мова йде про здатність ефективно діяти не тільки в навчальній, а й в інших сферах діяльності. По-друге, мова йде про здатність діяти в ситуаціях, коли може виникнути необхідність у самостійному визначенні рішень задачі, уточнення її умов, пошуку способів вирішення, самостійної оцінки отриманих результатів. По-третє, мається на увазі рішення проблем, актуальних для школярів.

В даний час у результаті процесу глобалізації компетентнісний підхід до освіти особливо запитаний у рамках Болонського процесу, дозволяючи подолати сталі когнітивні орієнтації вищої освіти, з іншого боку поглянути на існуючий зміст освіти, методи і засоби навчання.

Компетентнісний підхід являє собою один із шляхів підвищення якості освіти. Оскільки компетентнісний підхід безпосередньо пов'язаний з ідеєю всебічної підготовки та виховання не тільки як фахівця, професіонала, але і як особистості і члена соціуму, він є гуманітарним у своїй основі. Метою гуманітарної освіти є не тільки передача певної сукупності знань, умінь і навичок у певній сфері, але і розвиток кругозору, здатності до нестандартних рішень, до самонавчання, а також формування гуманістичних загальносвітових цінностей.