Педагогіка як наука про виховання

Свою назву педагогіка отримала від грецьких слів “пайдос” – дитина і “ago” – вести, виховувати, тобто дітоводіння. Педагогом у Давній Греції називали раба, який у буквальному змісті брав за руку дитину свого господаря і супроводжував його до школи. Вчителював у цій школі найчастіше також раб, тільки вчений. Поступово слово “педагогіка” стало вживатися в більш загальному сенсі для визначення мистецтва “вести дитину по житті”, тобто виховувати його і навчати, направляти духовний і тілесний розвиток. Так, педагогіка стала наукою про виховання і навчання дітей.

Історія педагогіки як цілісної теорії виховання людини починається з епохи перших буржуазних революцій в Європі і пов'язана з ім'ям чеського мислителя Я. А. Каменського, який, узагальнивши і теоретично осмисливши практику європейського виховання, створив струнку педагогічну систему. У «Великій дидактиці» Каменського розглянуто основні проблеми навчання й виховання. Каменській виявився основоположником класно-урочної системи навчання.

Саме стисле, загальне визначення сучасної педагогіки – це наука про виховання людини, підготовку її до життєдіяльності.

Сьогодні педагогіка являє собою багатогалузеву науку. Тому зустрічаємо таке визначення:

Педагогіка – сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості.

Педагогіка досліджує виховання, яке є складним і багатогранним процесом підготовки людини до повноцінного життя в суспільстві. Саме пов’язана з вихованням проблематика окреслює предмет її як науки.

Предмет педагогіки – виховна діяльність, що здійснюється в закладах освіти людьми, уповноваженими на це суспільством.

Педагогічні категорії – основні педагогічні поняття, що виражають наукові узагальнення.

До основних категорій належать виховання, навчання й освіта.

Виховання – цілеспрямований та організований процес формування особистості.

У педагогіці поняття “виховання” використовують у широкому соціальному, в широкому педагогічному, у вузькому педагогічному, в гранично вузькому педагогічному значенні.

Виховання в широкому соціальному значенні – це передача накопиченого досвіду від старших поколінь до молодших, формування особистості під впливом навколишнього середовища, умов, обстановки, суспільного ладу.

Виховання в широкому педагогічному значенні – це спеціально організований і керований вплив колективу, вихователів на виховання з метою формування у нього визначених якостей, який здійснюється в навчально-виховних закладах і який охоплює весь навчально-виховний процес.

Виховання у вузькому педагогічному значенні – це цілеспрямована виховна діяльність педагога, спрямована на досягнення конкретної мети в колективі учнів (наприклад, виховання здорової громадської думки).

Виховання в гранично вузькому педагогічному значенні – спеціально організований процес щодо формування певних якостей особистості, процес управління її розвитком через взаємодію і вихователя і вихованця.

Справжнє виховання за своєю сутністю є глибоко національним.

Національне виховання – виховання вихованців на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності.

На певному щаблі суспільного розвитку складовою частиною виховання в широкому його значенні стає освіта.

Освіта – процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, умінь і навичок, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвиток її творчих сил і здібностей.

Основним шляхом і засобом здобуття освіти є навчання, в процесі якого реалізуються цілі освіти.

Навчання – цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесі якої відбувається засвоєння знання, формування вмінь і навичок.

Виховання як суспільне явище зародилось у зв’язку з практичною потребою пристосування підростаючого покоління до умов суспільного життя і керівництва. Здійснюється воно через засвоєння дітьми основних елементів соціального досвіду в процесі залучення їх дорослими до суспільних відносин, системи спілкування і суспільно необхідної діяльності.

Основна мета виховання — всебічний гармонійний розвиток особистості. Це зумовлено сутністю людини як найдосконалішого витвору природи й суспільства.

Основними складовими виховання, реалізація яких забезпечує всебічний і гармонійний розвиток особистості, є:

— громадянське виховання: формування громадянськості, яка дає змогу людині відчувати себе юридично, соціально, морально й політично дієздатною;

— розумове виховання: озброєння учнів знаннями основ наук, формування наукового світогляду та національної самосвідомості, оволодіння основними мислительними операціями, вироблення умінь і навичок культури розумової праці;

— моральне виховання: формування в учнів загальнолюдських норм гуманістичної моралі (добра, взаєморозуміння, милосердя, віри у творчі можливості людини), моральних понять, поглядів, переконань, моральних почуттів, вироблення навичок і звичок моральної поведінки, культури спілкування, культивування інтелігентності;

— трудове виховання: ознайомлення учнів з науковими основами сучасного виробництва, практична й психологічна підготовка їх до праці, свідомого вибору професії;

— естетичне виховання: формування естетичних понять, поглядів, переконань, виховання естетичних смаків, вироблення вмінь і навичок привносити в життя красу, розвиток в учнів творчих здібностей;

— фізичне виховання: виховання здорової зміни, підготовка до фізичної праці, захисту Батьківщини.