Моделювання

Основні шляхи формування понять: а) індуктивний (від часткового до загального); б) дедуктивний (від загального до часткового). Вибір шляху формування понять залежить від змісту навчального матеріалу, від дидактичних умов педагогічного процесу.

Отже,

1) формування понять – це тривалий і складний процес, який відбувається під керівництвом учителя і при нормальному розумовому напруженні самих учнів;

2) пізнання, засвоєння знань учнями відбувається як рух від незнання до знання, від неточних і неповних знань до більш точних і повних, від простих до складних, від загальних і елементарних до конкретних і глибоких.

У процесі формування загальних понять можна виділити кілька етапів, в основі яких лежить: а) ступінь розкриття; б) діяльність учителя; в) діяльність учнів; г) переважання тих чи інших прийомів навчальної роботи; д) шляхів формування понять; е) прийомів розумової діяльності.

Вони наступні: перший етап - введення нового поняття, розкриття його істотних ознак. Діяльність учнів характеризується осмисленням істотних ознак поняття і застосування його в подібній ситуації. Поняття формування на першому етапі вважається первинним, оскільки узагальнення на якомусь одному прикладі, а ознаки його не можна ще поділити на істотні і не істотні (наприклад, “екосистема лісу”);

Другий етап – розширення обсягу (ознайомлення з новими об’єктами, які належать до поняття) і поглиблення змісту поняття характерне ширше, глибше, свідоміше застосування поняття в подібних і нових ситуаціях (наприклад, сформоване поняття “екосистема лісу” на першому етапі ускладнюється, конкретизується і вже на другому етапі пізнання: “екосистема хвойного лісу”, “екосистема листяних лісів”, “екосистема вологих екваторіальних лісів” і т.д.).

До умов оптимізаційного рівня формування понять можна віднести такі:

- розчленування складного поняття на складові поняття (простіші блочні системи) і встановлення між ними зв’язків та розсуджень, пояснень;

- визначення опорних понять і уявлень, встановлення міжпредметних, міжкурсових і внутрішньокурсових (потемних) зв’язків;

- добір наочних посібників з урахуванням особливостей понять і етапу їх формування;

- формування в учнів відповідного віку прийомів навчальної роботи, необхідних для засвоєння складних екологічних процесів (насамперед, прийоми роботи з наочністю) прийомів розумової діяльності учнів (виявлення ознак, співставлення, виділення об’єкта, аналізу, узагальнення, проведення досліду, закладання експерименту і проведення класифікаційних варіантів і ін.);

- використання проблемного підходу у вивченні курсу, оскільки формування понять потребує від учнів багато розумових зусиль;

- залучення учнів до самостійної роботи;

- своєчасне здобуття вчителем відомостей про особливості засвоєння навчального матеріалу учнями;

- чітке планування навчального процесу.

Виділення головного. Застосовувати сформоване вміння виділяти головне, переносити його на різні види діяльності (навчальну, трудову, суспільну тощо). Уміти виділяти головне в різній за обсягом, характером і призначенням інформації, у способах діяльності методологічного характеру.

Фіксувати головне в різній знаковій та образній формі. Аналізувати та самостійно складати опорні конспекти-моделі виділення головного, тези, складні плани, самостійно розробляти правила-орієнтири виділення головного. Увести вміння виділяти головне в загальну систему вмінь.

І. 2. Порівняння. Творчо застосовувати сформовані за роки навчання різні види та форми порівняння. Уміти виконувати проблемні завдання порівняльно-узагальнюючого характеру, продовжувати вчитися методу системно-структурованого підходу, здійснювати історико-генетичне порівняння. Продовжувати вчитися порівнювати способи діяльності, у тому числі методологічного характеру. Виконувати пізнавальні завдання різного ступеня складності, в основі яких лежить порівняння. Користуватись міжпредметнми порівняннями. Продовжувати вчитись порівнювати не тільки навчально-пізнавальну, а й усі види навчальної, громадської та трудової діяльності окремих осіб, груп і колективів. Творчо застосовувати основні правила-орієнтири та моделі порівняння, учитися фіксувати результати порівняння самостійно в різній знаковій формі. Робити теоретичні та практичні висновки з порівняння, закінчуючи його узагальненням, застосовувати прийом порівняння та його результати у творчій діяльності.

Узагальнення. Застосувати сформовані вміння узагальнювати різноманітну за джерелом, обсягом, характером, складністю інформацію. Продовжувати вчитися найбільш складним способам узагальнення: діалектичному, системно-структурному. Складати лінійні класифікації. Виконувати завдання пророблено-узагальнюючого характеру, установлювати міжпредметні зв'язки в різній навчальній інформації. Широко переносити вміння узагальнювати на інші види діяльності (практичну, організаторську, суспільну і т. ін.), узагальнювати методи та прийоми інтелектуальної та практичної діяльності. Учитись методу інтеграції. Фіксувати узагальнення в оптимальній формі.

Конкретизація. Творчо застосовувати сформовані вміння конкретизувати для дослідження, розшифровки та застосування різноманітної інформації. Продовжувати вчитись найбільш складним видам конкретизації: сходження від абстрактного до конкретного на основі системно-структурного аналізу, моделей. Уміти розшифровувати міжпредметні зв'язки в різній інформації. Учитись переносити вміння та навички конкретизації на інші види діяльності, розшифровувати узагальнення, подані в будь-якій знаковій формі.

Доведення. Активно застосовувати засвоєні види та форми доведення: пряме й непряме, індуктивне й дедуктивне, за аналогією, проблемне, «мозкового штурму», синектики. Володіти всіма видами спростування. Брати участь у доповідях, диспутах, дискусіях, конференціях; уміти відстоювати свої погляди, ставити запитання. Розрізняти лояльні та некоректні прийоми евристики.

Визначення. Застосовувати вміння будувати емпіричне та теоретичне визначення при освоєнні, застосуванні й узагальненні різноманітної навчальної інформації класного та позакласного характеру. Удосконалювати оцінні судження школярів за заданими критеріями, учити встановлювати такі критерії самостійно. Виправляти неправильні класифікації й генетичні визначення. Переводити реальне визначення в номінальне.

Уводити сформовані мислительні вміння та навички навчання й самоосвіти в загальну систему загальнонавчальних умінь (систематизувати перелік умінь, критично оцінювати будь-яку інформацію на основі засвоєних умінь і навичок, користуватися прийомами взаєморецензування, взаємонавчання, навчання молодших і т. ін.). Творчо застосувати знання, уміння та навички в нових умовах, у різних видах навчально-пізнавальної та організаційної діяльності (на уроках, семінарах, конференціях, факультативах, МАН тощо).

Системно-структурний підхід. Відпрацьовувати поняття системно-структурного підходу (система, компоненти системи, взаємозв'язки; ознаки, що характеризують внутрішній стан системи, специфічні властивості, поведінку системи та ін.). Міжпредметно формувати вміння працювати з логічними схемами системного характеру, розробляти такі схеми та конспекти самостійно. Виконувати навчальні та дослідницькі завдання системного характеру. Застосовувати комп'ютер та Інтернет з метою відпрацювання системного методу пізнання.

Методи постановки й розв'язання проблем («проблемні методи»). Застосовувати тактичні та стратегічні методи пізнання, процедури творчої діяльності для розуміння, постановки та розв'язання проблем. Учитися формулювати гіпотези, розробляти плани розв'язання проблеми, відшукувати необхідну інформацію, різні варіанти розв'язання проблеми. Уміти проблемно викладати інформацію, брати участь в евристичній бесіді та дискусії, розв'язувати різні за рівнем складності пізнавальні завдання, дослідницькі задачі. Переносити здобуті проблемні вміння на розв'язання проблем міжпредметного характеру, у роботу з новими інформаційними технологіями, у позакласну й позашкільну роботу.

Метод моделювання. Розширювати знання про сутність, структуру та функції моделювання. Ознайомитися з класифікаціями моделей, формами виразу моделей. На різних предметах відпрацьовувати вміння моделювати, учити оформлювати моделі в різній знаковій чи матеріальній формі. На всіх етапах навчального пізнання застосовувати «модельний» виклад, узагальнення й конкретизацію інформації. Використовувати нові інформаційні технології для навчання моделюванню. Учитися створювати оригінальні моделі й застосовувати їх для розв'язання проблем, освоєння системно-структурного підходу із застосуванням інформаційних технологій.

Методи прогнозування. Розширювати та закріплювати знання про сутність, структуру, функції та значення методів прогнозування. Ознайомитися з існуючими в науці та навчальних дисциплінах методами прогнозування. Відпрацьовувати в міжпредметному плані деякі з методів: екстраполяції, експертних оцінок, моделювання, гіперболічні методи і т. ін. Залежно від характеру навчального матеріалу та майбутньої професії учнів учити (і вчитись) будувати прогнози в різних типах занять (особливо в діяльнісних іграх і на поліфонічних інтегрованих уроках), учитись виділяти, аналізувати, систематизувати прогнози, одержані з різних джерел інформації (аудіо-, відео - традиційних, комп'ютерних, Інтернет, «банків даних» тощо). Оформлювати прогнози в різній знаковій формі.

Методи творчості (інтенсифікації творчої праці)

Екстраполяція - перенесення висновків, одержаних в одній сукупності знань, на інші. Ознайомлення на теоретичному рівні із сутністю, структурою, головними ознаками, функціями екстраполяції.

Відпрацювання методу на предметах природничо-математичного циклу, часткове перенесення методу на вивчення предметів культурологічного та історичного циклів на етапах застосування й узагальнення знань. Осмислене застосування методів екстраполяції та інтерполяції при виконанні дослідницьких завдань. Застосування інформаційних технологій з метою відпрацювання вмінь екстраполяції.

Методи синектики. Розширення та закріплення знань про сутність, структуру та функції синектики, одержаних на емпіричному рівні в попередніх класах. Широке використання прийомів образного бачення проблеми, уподобання, перенесення. Відпрацьовування методу синектики на предметах гуманітарного та культурологічного, естетичного циклу, часткове перенесення на інші предметні галузі. Осмислене використання методу для виконання дослідницьких завдань.

«Мозкова атака». Застосування методу при вивченні теоретичних предметів. Ознайомлення на теоретичному рівні із сутністю, значенням, правилами реалізації методу. Відпрацювання різних видів методу - колективних, групових, кооперативних, дистанційних. Слід підкреслювати виховні та етичні можливості цього методу. Переносити методи з гуманітарних предметів на вивчення природничо-математичних галузей знань, пов'язувати з іншими проблемними методами, моделюванням, прогнозуванням.

Велике значення має адекватний вибір методів контрольно-оцінної діяльності. Застосування у старших класах тематичних заліків дає можливість оцінити і ступінь оволодіння методами наукового пізнання.

Головна ідея методики опанування методів наукового пізнавання - цілеспрямоване, міжпредметне формування прямого продукту діяльності.

Як свідчить практика, ефективним методом формування й закріплення інтелектуальних умінь є пізнавальні завдання та задачі різного типу: підготовчі, діагностичні, мотиваційні, рефлексивні, тренувальні, праксіологічні, узагальнюючі, контрольні. Ефективними виявились також методи діяльнісної гри, «мозкової атаки», проблемні методи, тренінги, проекти, самостійні дослідження.

Але найбільш ефективний метод - самостійні дослідження - можливо застосовувати у старших класах, якщо учні до цього підготовлені всією попередньою системою роботи.

Таким чином, характер методики формування в учнів методів наукового пізнання є змістовно-операційний. Суть його полягає в тому, що при вивченні конкретного матеріалу учням повідомляються сутність і правила користування методами діяльності. Основні методи та прийоми діяльності учнями усвідомлюються, а складові методи (прийоми), логічні операції засвоюються практично.