Дні тижня

Коли в українців з’явився поділ часу на семиденні тижні, учені не визначились і досі. Одні вважають, що тиждень – набуток християнства, інші доводять, що предки українців користувались семиденним відліком часу задовго до прийняття нової релігії.

Про понеділок досі твердять, що це важкий день. Проте, за давніми уявленнями, саме понеділок вважали початком творення Богом світу, тому на пошанування його заборонялося починати будь-яку справу. Найбільшим гріхом вважалося одягати в понеділок нову сорочку. «У понеділок роботи не починай і в дорогу не вирушай», – кажуть у народі.

Власне, всяке діло починали з вівторка. Вівторок, як і четвер, – день чоловічий, а тому благополучний, щасливий. Цього дня добре починати зводити хату, заготовляти цілющі трави.

Середу, як і п’ятницю, вважали днем жіночим, пісним, а отже, й нещасливим. У ці дні жінкам було заборонено мити тіло, одягати нову сорочку, чесати волосся.

У четвер йшли зазвичай свататись, оскільки день цей вважали щасливим. Вірили, що народжені в четвер будуть багатими. Проти п’ятниці снилися віщі сни, а дівчата, лягаючи спати, просили, щоб приснився суджений.

П’ятницю, на відміну від четверга, вважали тяжкою дниною. Цього дня заборонялося прясти, вчиняти тісто, пекти хліб, прати й мазати піч.

Субота була звичайним робочим днем. Поминальні дні також випадали на суботи. Неділя, згідно з уявленнями українців, була днем святим.

(203 слова) (З книги)

***

Любов’ю до України кріпилася дружба художника Олександра Фисуна зі славнозвісним кобзарем Євгеном Адамцевичем, котрий зберіг і передав народу “Запорозький марш”. На бандурі митець намалював оборонця української землі – козака на коні. В українському колядуванні Олександр Фисун відкрив глибинний світогляд народу з його міфологією і священним співом. Від 1970-х років взявся розробляти вбрання та обладунки колядницьких ватаг: зоря-сонце, храмоподібні палиці, сонця на шапках, дзвоники, оповіщальний ріг, міх Долі.

Як дослідник, він заглибився в найдавніше мистецтво України, працював в експедиції доктора археології Валентина Даниленка, досліджуючи найдавнішу пам’ятку культури й історії – Кам’яну Могилу. В малюнках на камені давні митці виклали ідеологічні поняття про світ навколишній, про зв’язок усього живого, зокрема й людини, з космічним світом. Серед них виведено образи характерників, Великої Богині, зображено тварин, образи сонця, зір, сузір’їв.

У мистецтвознавчому нарисі про Кам’яну Могилу «Світло храму», О. Фисун підніс давнє мистецтво України на висоту краси й вічності. Художники давньої історичної доби у своїй творчості поринали дитинно чисто у безмежний світ і по-своєму означували багатоманіття його. Опоетизація первозданності світу – це глибока традиція великого духовного спрямування, яка закладалася ще з незапам’ятних часів, а згодом стала характеристичною етнорисою південностепового народу і продовжує й сьогодні живити творчість безлічі майстрів народного мистецтва України.

(194 слова) (З газети)

***

Дохристиянський хліборобський календар складався з поєднання строків початку і закінчення певних робіт у полі й удома, сільськогосподарських та сімейних обрядів і свят. Зорієнтований він був на сонце-Ярило, інших поганських богів, які уособлювали сили природи. Коли ж давні слов’яни прийняли християнство, православна церква для зміни язичницької суті свят та обрядів наклала на народний календар церковний місяцеслів або святці, в яких у календарному порядку розташовані дні пошанування християнських святих та найвизначніших подій в історії церкви, а багато які присвячені кільком святим угодникам чи євангельським епізодам.

Кожний день став святом великим (неробочим) або малим (робочим). У цьому побутовому православ’ї святі перетворилися на добрих помічників селянам у праці й побуті, стали наставниками ремесел, покровителями певних видів діяльності, божествами родючості, зберігачами тварин тощо. Так, Зосим і Сава сприяють «божим мухам» – бджолам, Кузьма і Дем’ян, Флор, Лавр, Модест, Юрій оберігають тварин. Святий Ілля, котрий замінив Перуна, 2 серпня дозволяє землеробам перевести подих у праці, грізними громами велить швидше завершувати роботи в полі й розпочинати заготівлю й переробку вирощеної продукції.

Наші мудрі предки Новий рік – трудовий – починали або з весни, коли готувалися до сівби, або восени, коли закінчували збирання врожаю. До 1348 року Новоліття відзначали 1 березня, а відтоді й до 1699 року – 1 вересня.

(198 слів) (З книги)