Методи, засоби та форми організації естетичного виховання

Метод досягнення навчально-виховної мети – це певна дія педагога і учнів, за допомогою якої педагог озброює учнів знаннями, навичками і вміннями, формує їхні почуття, інтереси, смаки, переконання.

Оскільки матеріал для естетичних оцінок дає сприймання, то першою групою методів є ознайомлення, спостереження, демонстрація. Але розвиток естетичного сприймання полягає не тільки в тому, щоб учні побачили або прослухали те, що вчитель вважає за потрібне. Він повинен забезпечувати якість сприймання. Тобто образи, створювані в свідомості, мають бути глибокими, істинними й естетичними за характером. Вчитель повинен активізувати й концентрувати увагу на тих цілісних характеристиках об'єкта, які допомагають дітям збагнути ступінь його досконалості.

Для цього існують різні методичні прийоми. Наприклад, зіставлення двох предметів. Це обов'язково викличе аналіз, роздуми, активне осмислення побаченого, дасть учням відчути, що для повноцінного естетичного враження важливо врахувати всі елементи форми й створити найповніший образ явища. Якщо учні не вміють виділити головне, демонстрацію потрібно супроводжувати словесним поясненням. Внаслідок цього в учнів складуться психологічні механізми самостійного осягнення будь-яких явищ. У міру формування навичок естетичного сприймання вчитель свої пояснення робить дедалі коротшими, зводячи їх до форми коментаря, підказки. Оціночні поняття (гарне, потворне, трагічне, величне тощо), поєднуючись з чуттєвими образами, можуть впливати на формування в дітей критеріїв оцінки. В естетичних судженнях ми маємо усвідомити для себе, що ми сприймаємо, осмислюємо, як оцінюємо (якою мірою відчуваємо красу, комічність, трагічність тощо), чому так оцінюємо (якими критеріями користуємось).

Естетична освіта здійснюється передачею знань педагогом (розповідь, лекція, бесіда, консультація), самостійним опануванням знаннями (реферування, підготовка повідомлень, доповідей, робота з джерелами знань). Через оцінювання естетична освіта розвиває індивідуальне вміння оцінювати й насолоджуватись – естетичний смак. До практики оцінювання учнів залучають методом бесіди, в якій запитання вчителя спонукають їх висловлювати свої оцінки конкретних явищ (предметів побуту, вчинків, творів мистецтва, оформлення свята тощо), складанням відгуків (коротких описів власного враження) і рецензій (ширших і більш вмотивованих оцінок), які є різновидом методу розповіді, розповіддю про враження.

Щодо завдання формувати активне, творче ставлення до дійсності, тобто прагнення втілювати свої уявлення про красу в життя, створювати для людей нове, досконаліше, то його можна розв'язати, лише залучивши учнів до безпосередньої діяльності. Методом доручень, постановкою практичних завдань, виконанням їх розвиваються творчі здібності учнів.

Методом вправляння людина приходить до майстерності. Якщо це вдалий, оптимальний варіант, в якому органічно поєднано форму й зміст, то людина переживає радість від своїх умінь, радість творця. Завдяки цьому і виникає висока потреба створювати й споглядати досконале, гарне. Тобто краса як результат діяльності сама стає стимулом до нових звершень, нової діяльності. Дітей уже з раннього віку треба свідомо орієнтувати на красу. Методів, якими можна розвивати творчу ініціативу, бажання самим створювати красу, багато: демонстрування зразків, показ (приклад самого виховання), спеціальний інструктаж (на початку роботи, в процесі і в кінці її), суспільна оцінка творчості, заохочення тощо [4].

Отже, усі методи естетичного виховання становлять єдину систему. Основними з них є: бесіда, розповідь, творчі завдання (з використанням прийомів порівняння, зіставлення, контрасту), аналіз, метод аналогій. Знаючи роль кожного методу цієї системи у розв’язанні конкретних завдань, можна уникнути захоплення одним якимось методом і нехтування іншими.

Арсенал засобів естетичного виховання досить вагомий: література, музика, образотворче мистецтво, навколишнє природне середовище, архітектура, театральне мистецтво, кіномистецтво та ін.

Ефективність естетичного виховання забезпечується через єдність та взаємообумовленість національного і загальнолюдського. Естетична культура особистості має формуватися передусім на ґрунті національної культури із залученням до надбань культури світової.

У процесі естетичного виховання традиційно використовують різні форми: уроки, семінари, гуртки, екскурсії, конференції, бесіди, диспути, колективні творчі справи, конкурси та ін.