Матерія та рух. Простір і час

1. Проблема буття — це питання про те, яким чином навколишній світ існує як певна цілісність. Проблема буття для філософії — фун­даментальна: адже філософія виконує функцію людського світоорієнтування, а буття — це найширше філософське поняття, воно постає як граничний, цільовий, стратегічний людський орієнтир.

З XVIII ст. найширший, мабуть, розділ філософського знання, пов'язаний із вивченням буття, здобув назву онтології.

Можна говорити про три основні концепції буття в Історії філософії, а саме:

— матеріалістичну, яка ототожнює буття з матеріальним сущим;

— ідеалістичну, що ототожнює буття з мисленням (ідеальним сущим);

— некласичну, що протиставляє буття як процесуальність, мін­ливість, незавершеність до сущого як усталеного, оформленого, за­вершеного.

Сучасна наука окреслює досить складну картину проявів буття та виділяє такі найважливіші характеристики буття:

— по-перше, буття постає переважно в динамічному, а не статич­ному вигляді;

— по-друге, буття постає у системних окресленнях, тобто у зв'язку «всього з усім»;

— по-третє, до сучасної наукової картини світу входить рівнево-ієрархізована будова проявів буття: мікро-, макро- та мегапроцеси. На всіх рівнях діють свої особливі закони, тенденції, якісні харак­теристики;

— по-четверте, багаторівневість проявів буття виявляє себе ще й еволюційно. Еволюційний процес рухається у напрямку дедалі то­тальнішого виявлення глибинних характеристик буття. У цьому аспекті розвиненіші форми сущого є, так би мовити, більш демонстративні, більш розгорнуті щодо виявлення форм буття, ніж нижчі;

— по-п'яте, сучасна наука докорінно змінила попередні уявлення про взаємозв'язок суб'єкта й об'єкта. Якщо раніше ці поняття досить радикально поділяли, то тепер людина як суб'єкт постає органічною часткою світу як об'єкта.

Виділяють чотири основні форми буття:

Буття речей (явищ, процесів) містить у собі:

— буття речей «першої природи». «Перша природа» — це об'єктивна і первинна реальність, що існувала мільярди років до лю­дини (біо- і геосфера, атмосфера, близький і далекий космос);

— буття зроблених людиною речей, або буття «другоїприроди». «Друга природа» — це комплексна природно-духовно-соціальна ре­альність, що включає в себе створені людиною предмети повсякденно­го побуту, техносферу, виробничу і соціальну інфраструктуру.

Буття людини містить у собі:

— буття людини у світі речей. Це її існування як «речі серед ре­чей», пов'язане із законами, спільними для людини і природних речей, із необхідністю врахування передумов людського існування;

— специфічно людське буття. Це життєдіяльність людини у всій повногі її проявів, у єдності тілесного (фізичного), біологічного і со­ціального вимірів.

Буття духовного (ідеального) містить у собі:

— буття індивідуалізованого духовного — прояви свідомості ін­дивіда (потік усвідомлених потягів, спонукань, почуттів, переживань, думок, знань, переконань, стереотипів, цінностей і т. п.), а також різні форми несвідомого окремої особистості;

— буття об'єктивованого духовного — форми матеріалізації ду­ховних утворень (уявлення про світ, Бога, добро, істину, справедливість та ін.), породжені людською культурою.

Буття соціального містить у собі:

— буття окремої людини в суспільстві та історії, яке охоплює процеси соціалізації і життєдіяльності окремої людини в межах певної людської спільноти в конкретну історичну епоху;

— буття суспільство — сукупність проя'вів життєдіяльності сус­пільства як цілісного організму в єдності матеріально-виробничої і духовної сфер, рушійних сил і механізмів суспільно-історичного розвитку, культурно-цивілізаційних явищ і процесів.

2. Для матеріалістів поняття матерії особливо наснажене змістом: це їхнс базове поняття. У матеріалізмі матерія розглядається як об'єктивна реальність, дана людині в чуттях, яка існує поза люд­ською свідомістю і незалежно від неї. При цьому матерія не ототож­нюється з жодним конкретним її різновидом, властивостями тощо, а її атрибутами постають:

• субстанційність (мається на увазі об'єктивне, незалежне від сві­домості існування матерії, її здатність до нескінченних самоперетворень, якими зумовлена природа різних властивостей та форм руху);

• всезагальність (матерія — це множина, що розглядається як єдність);

• абсолютність (матерія вільна від умов, незалежна, на шляху її розвитку не виникає перешкод).

В історії західної філософії виділяють три хвилі матеріалізму:

— античний стихійний матеріалізм (Демокріт, Епікур);

— механістичний матеріалізм XVIIIст. (П. Гольбах, Ф. Вольтер, Ш. Ламетрі);

— філософія марксизму.

Сучасна філософія розглядає матерію під кутом зору її складної системної організації. Будь-який об'єкт матеріального світу може бути проаналізований як самостійна система-цілісність, яка характеризуєть­ся наявністю елементів та зв'язків між ними.

Виділяють три глобальні різновиди матеріальних систем, ко­жен з яких підпорядковує відповідні підсистеми:,

— біологічні системи — вся біосфера від мікроорганізмів до людини;,

— система неживої природи — елементарні частки, зокрема ан-тичастки, поля, атоми, молекули, макроскопічні тіла, космічні системи і т. д.;

— соціально організовані системи — людина, різні колективи, об'єднання, організації, партії, класи, нації, держави і т. д.

Спосіб Існування матерії — рух. У широкому розумінні рух — це будь-яка зміна, спосіб існування буття. Рух не привноситься ззов­ні — він закладений у природі самого буття. Існують різні типи ру­ху — від простіших (механічний рух) до складніших (простір і час живих організмів та соціальних систем). Згідно з матеріалістичними концепціями, виділяють низку властивостей, притаманних рухові:

— об'єктивність. Рух відбувається незалежно від свідомості людей, він завжди є зміною якої-небудь реальності;

— абсолютність. Буття немає без руху. З цього випливає, що рух вічний і незнищенний (незникненний), як і саме буття;

— відносність. Природа руху виявляється тільки через конкретні форми буття;

— суперечливість. Суперечливий (діалектичний) характер руху ви­являється в єдності зміни і спокою, переривчастості й безперервності, еволюції й революції, якості і кількості.

Зміни, рух буття можливі гільки в межах певних просторово-ча­сових параметрів.

Поняття простір охоплює дві фундаментальні ознаки матеріаль­ного сущого: його тяглість і місце серед інших сущих.,

Протяжність є подовженістю того самого сущого. Кожне тіло має три виміри протяжності: довжина, ширина і висота. Вони виз­начають величину, розмір предмета. Задавши розмір тіла і вказавши його місцезнаходження в середовищі, визначають його просторові характеристики.

Поняття час також відображає дві фундаментальні риси процесів, які відбуваються з матеріальними тілами, а саме тривалість і чер­говість подій.

Тривалість — це фази того самого явища (тривалість дня, існуван­ня дерева). У ній ми розрізняємо сучасне, минуле і майбутнє.

Черговість вказує на місце події серед інших подій у часовому про­сторі (те відбулось раніше,а це пізніше...). Вказавши місце події серед інших подій та її тривалість, визначають її часову характеристику.

Простір і час взаємодоповнюють один одного (простір визначають через час і навпаки).

Розрізняють дві основні концепції простору і часу: