Ст.82(б)

Самостійна робота № 4

1.Порівняйте теоретичні та практичні міркування.

Уявлення щодо відмінності теоретичного способу мірку­вання від практичного сягає доби античності. У «Порівняль­них життєписах» Плутарха зустрічаємо оповідь про те, як Періклу, що тільки розпочинав боротьбу за владу в Афінах, принесли голову однорогого барана. Товариш Перікла — славетний філософ Анаксагор, намагався пояснити цей факт лише з чисто наукової точки зору. Він наголошував, що цей факт свідчить про наявність різних аномалій у тваринному світі.

Водночас, як свідчить Плутарх, це ж явище тлумачилось віщуном Лампоном зовсім інакше. Він вбачав у ньому зна­мення, пов'язане, начебто, з майбутньою перемогою партії Перікла в боротьбі між різними політичними угрупованнями в Афінах.

Міркування Анаксагора в наведеній ситуації можна ква­ліфікувати як теоретичні, оскільки основне завдання філо­софа полягає в обгрунтуванні самої можливості такого фе­номену, яким є однорогий баран. Водночас його пояснення грунтувалося на тогочасних знаннях.

Підхід віщуна Лампона до «проблеми однорогого барана» зовсім інший. У незвичайному явищі природи він вбачає якийсь важливий, з огляду на подальше життя Перікла, знак. Приписане значення (перемога партії Перікла) аж ніяк не пов'язувалося з теоретичними знаннями, воно ви­значалось контекстом практичної ситуації, а саме: одноро­гий баран — це знак, за допомогою якого можна пере­дбачити перебіг політичних подій. Саме тому міркування віщуна не є абстрактними вони цілковито підпорядковані певному дійсному стану справ.

З сучасної точки зору наведені два типи пояснень одного й того ж явища можна оцінити як теоретичний і прак­тичний підходи до вирішення проблеми, а міркування, які їм відповідають, — як теоретичні і практичні міркування.

Логіка визначає теоретичні міркування як такі, що пере­слідують мету обгрунтування знань. Засновки і висновки та­ких міркувань, а отже, і все теоретичне міркування в цілому,

можна оцінити як істинні або хибні на підставі їх відповід­ності чи невідповідності дійсному стану справ. Результатом таких міркувань є формування наукових положень. Не випа­дково Арістотель називав їх аподиктичними, або необхід­ними міркуваннями.

До теоретичних міркувань можна віднести приклад, що вже зустрічався раніше:

Усі люди смертні.

Сократ — людина.

Сократ є смертним.

Практичні міркування, на відміну від теоретичних, є не­науковими. Вони скеровані на обгрунтування діяльності лю­дини, її дій у різних ситуаціях.

Кожна людина намагається певним чином планувати свою діяльність: перш ніж здійснити який-небудь вчинок, вона розмірковує. Міркування, що передує дії, суттєво впли­ває на її успішність чи неуспішність. Не випадково згодом воно може бути визнаним раціональним або ірраціональ­ним, логічним або алогічним. Саме такий передбачуваний план поведінки людини в сучасній логіці трактується як практичне міркування.

Як кожне міркування практичний силогізм складається із засновків і висновку. Звичайно в ньому виділяють два за­сновки і один висновок.

Перший засновок практичного міркування пов'язаний із бажанням, наміром, метою суб'єкта дії, тому його іноді на­зивають «засновком цілі».

Другий засновок практичного міркування пов'язаний із знанням, вірою суб'єкта, з оцінкою його можливостей щось робити, тому він іноді називається «засновком віри (знання)».

Висновок практичного міркування пов'язаний з наміром суб'єкта певним чином діяти.

Із структури практичного міркування видно, що людина діє, бо щось хоче і може зробити. Із поєднання бажання і віри у свої сили випливає обов'язок дії.

Прикладом такого міркування може бути такий силогізм:

Сократ не бажає бути смертним.

Він знає, що для цього треба бути доброчесним.

Сократ повинен бути доброчесним.

3.Поняття про соціальну дію. Загальна характеристика соціальних норм.

Соціа́льна ді́я — одне з головних понять соціології. Це форма або спосіб розв'язання соціальних проблем і суперечностей, в основу яких покладено зіткнення інтересів іпотреб основних соціальних сил певного суспільства. У широкому розумінні до соціальної дії належить будь-яка акція, вчинена соціальним суб'єктом для забезпечення своїх інтересів і потреб у певній соціокультурній ситуації.

Вперше до соціології поняття «соціальна дія» було введене та науково обґрунтоване Максом Вебером. Соціальною дією він називав дію людини (незалежно від того, має вона зовнішній або внутрішній характер, зводиться до невтручання або до терпеливого прийняття), яка за передбачуваним діючою особою чи діючими особами смислом співвідноситься з дією інших людей або орієнтується на неї.

За Вебером, соціальна дія передбачає дві необхідні ознаки: 1) суб'єктивну мотивацію суб'єкта, що діє (індивіда, групи, організації);; 2) орієнтацію на минулу, теперішню або очікувану в майбутньому поведінку інших суб'єктів, що діють.

Вебер наводить свою класифікація типів соціальної дії, засновану на різній мірі усвідомлення і раціональності, яка характерна для його різних типів:

· цілераціональна дія — це дія, що характеризується ясністю і однозначністю усвідомлення діючим суб'єктом своєї мети, яку він співвідносить з раціонально осмисленими засобами, що забезпечують її досягнення; у Вебера цей тип соціальної дії грає роль раціональної «моделі» людської дії;

· ціннісно-раціональна дія — це дія, мету якої діючий суб'єкт сприймає як безумовну цінність, як щось самодостатнє;

· традиційна дія — це дія, заснована на звичці, у зв'язку з чим вона має майже автоматичний характер;

· дія, що майже не вимагає осмисленого цілепокладання й тому дана Вебером як «граничний випадок» соціальної дії разом з четвертим типом соціальної дії — афективною дією. Це дія, визначальною характеристикою якої є домінуючий емоційний стан діючого суб'єкта: любов або ненависть, жах або прилив відваги тощо. Вона фіксує міру мінімального усвідомлення соціальної дії, за якою вона вже перестає бути соціальною.

Соціа́льна но́рма — система уявлень, що становить певний шаблон поведінки, що розділяється членами соціальної групи і необхідний для здійснення сумісних узгоджених дій.

Норми являють собою ідеальні зразки (шаблони), які рекомендують те, що люди повинні говорити, думати, відчувати і робити в конкретних ситуаціях. Вони розрізняються масштабом (И.В. Сокол).

Соціальні норми — це правила, вироблені суспільством, чи групою людей у процесі їхньої життєдіяльності.