Тема 2: Особливості християнського вчення про мораль

Поняттяморалі, моральності, етики, етосу. Співвідношення світської та релігійної моралі. Види та рівні етосу: загальнолюдський, релігійно-національний та первинний. Біблійні витоки християнської моралі. Специфіка старозавітного та християнського етосу: Декалог і заповіді блаженств. Природні та надприродні заповіді в християнстві. Взаємодія в християнстві природного закону совісті та надприродної благодаті віри. Моральні та сакраментальні заповіді християн. Зв’язок церковних таїнств та моральної поведінки. Духовна досконалість як мета морального життя в християнстві. Християнське тлумачення професійної, економічної та господарської етики. Застосування норм моральної поведінки в політичному та економічному житті. Проблеми та антиномії християнської моралі. Перспективи та протиріччя реалізації морального ідеалу в буденному житті. Християнський етос в добу постмодерну. Шляхи оновлення християнської моралі. Методичні рекомендації до семінарського заняття:

1. Визначальними підходами до моралі є її світське та релігійне розуміння. В центрі світських моральних систем стоїть, або благо людини, або благо суспільства. Відповідно, виділяють індивідуалістські та колективістські види моралі. Разом принципи моралі тут виводяться з засад розуму, звичаїв, культурно-обумовлених правил, потреб та інтересів спільнот та державних утворень. Найвищим досягненням суспільної моралі є реалізація принципів гуманізму − приорітет прав та інтересів людини над інтересами спільностей. Суттю релігійної моралі є постулати виведені з релігійних положень, що спираються на авторитетні священні книги, приписи, а зрештою на релігійні одкровення.

2. В Біблії існує поділ на природні та надприродні моральні норми. В Старому Завіті представлені переважно моральні норми природного Закону (поважати батьків, не вбивати, не красти, не свідчити проти ближнього, не бажати майна ближнього, тощо). Основним моральним принципом тут є дотримання справедливості − «як ти хочешь, щоб поступали з тобою, так і ти чини». Серед вимог Нового Завіту переважають моральні заповіді надприродного характеру (любити і прощати ближніх, любити і прощати ближнім і ворогам, не розлучатися, не гніватися, не засуджувати інших, бути досконалими, як Бог). Основним моральним принципом тут є любов. Таким чином, в Біблії поєднуються вимоги природного та надприродного характеру, що особиво видно в християнській моралі.

Моральні заповіді Христа мають на меті не тільки досягнення людської довершеності, але і життя згідно із надприродним для людини способом існування. Христос говорить: «Ви чули, що сказано древнім «не убий», Я ж вам кажу: не гнівайся ні на кого»; «Ви чули, що сказано древнім: люби ближнього свого, Я ж вам кажу: любіть ворогів ваших», тощо. Христос протиставляє власні заповіді заповідям Старого завіту по одній важливій причині. Вимоги Старого завіту християнство оцінює як підтвердження природного закону: «не чини іншому того, чого не хочеш собі». Цей закон вкорінений в совісті кожної людини. Тому моральні заповіді старозавітного Декалогу християнство вважає підтвердженням природного закону. Це очевидно у випадку заповідей: «не вбий», «не кради», «поважай батька і матір». Але християнство вважає, що серед норм природного закону є така: «пізнай Істину і тримайся її», а тому природною є заповідь «шануй єдиного Бога», який і є цією Істиною. Істина про існування єдиного Бога та необхідність поклоніння йому є найважливішою серед заповідей, виконання яких робить людину людиною. Не менш важливою є і заповідь «люби ближнього твого». Сучасній людині неочевидна природність заповіді «не чини перелюбу», бо ми живемо в часи торжества моральної розбещеності. Але християни вважають цю вимогу нормою природної моралі, оскільки чоловік та жінка створюють сім’ю як особливу містичну реальність, єдину клітинку, завданням якої є досягнення повноти любові, в тому числі через народження дітей. Заповідь «не побажай добра ближнього твого і жінки його» говорить не про зовнішню поведінку людини, а про внутрішні переживання. Ця заповідь застерігає від такої руйнівної для людського суспільства пристрасті, якою є заздрість. Заповіді Христа принципово вивищуються над заповідями Декалогу. Христос закликає своїх учнів не лише до буття довершеними людьми, але і до того, щоб вони «стали синами Бога вишнього». Христос вчить «вчиняти як Бог, що посилає дощ не лише добрим, але і злим». Моральний ідеал Христа – це жертовна любов, яка не чекає подяки у відповідь. На думку християн, заповіді Христа змальовують ідеал святості, якого людина не може досягнути сама. Неможливо власними силами «полюбити ворогів», «підставити щоку», «не вимагати боргів назад», тощо.

3. Окрім моральних заповідей в Біблії існує вимога дотримуватися певних сакраментальних норм − приймати участь в обрядах, таїнствах, церемоніях. Причому виконання сакраментальних заповідей вважається так само важливою як і моральних.людина може здійснити моральні заповіді Христа лише тоді, коли їй допоможе сам Бог. Ця Божа допомога називається «благодаттю». Благодать – це духовна сила, що подається в таїнствах Церкви, переважно в причасті. Христос не обмежився вимогами щодо моральної поведінки своїх учнів. Він заснував свою Церкву та вимагав участі в особливих містичних діях – таїнствах Церкви. «Хто не охреститься, той не спасеться»; «Покайтеся, тому що наблизилось Царство Боже»; «Хто не буде причащатися Плоті і Крові Моєї, той не ввійде в Царство Небесне». Такі заповіді Бога вимагають участі людей, які бажають спасіння, в таїнствах хрещення, покаяння, причастя. В таїнстві хрещення відбувається духовне народження особистості і надаються духовні сили для подальшого духовного розвитку. В таїнстві покаяння людина може духовно відродитися, знову отримати чистоту душі, подібну до тієї, що вона мала після хрещення. В таїнстві причастя звичайний християнин отримує сили для духовного зростання, а довершений єднається із Богом. Християнське життя концентрується навколо участі в таїнстві причастя. Християн виконує моральні заповіді, щоб пережити причетність до Бога під час причастя. Християнин причащається, щоб мати духовні сили йти шляхом виконання моральних заповідей. Ідеалом християнського життя є єднання з Богом, яке описується як рай та життя майбутнього віку. Рай – це не якесь місце на небі, а перебування поряд з Богом, в Його світлі. Життя майбутнього віку – це перебування поряд із Богом не лише душі, але і всієї людини – разом із тілом, яке Бог «воскресить», тобто створить наново під час другого пришестя Христа.

Отже, важливість сакраментальних заповідей випливає із значенні й ролі Церкви в житті людини. Адже Христос заснував Церкву, як общину любові в якій присутні Він і Святий Дух. Метою ж християнського життя є єднання з Богом, яке можливе не лише через віру, але і в символічно-сакраментальних діях встановлених Богом. Духовна досконалість людини полягає у реалізації моральних та сакраментальних обов’язків. Наприклад, зберегти силу віри й любові неможливо без сповідування гріхів та єдності з Богом, а вони, в свою чергу, стають можливими завдяки таїнствам каяття та євхаристії. В той же час, необхідно підкреслити, що сакраментальні заповіді мають сенс не самі по собі, а у тісному зв’язку з реалізацією моральних норм.