Теоретичні аспекти обліку фінансових результатів

Загальноекономічне визначення суті фінансових результатів пояснює їх як наслідок співставлення доходів звітного періоду із витратами. Доходи ототожнюються із споживною вартістю товарів, продукції, витрати – із їх фактичною вартістю. Фінансові результати проявляються у вигляді прибутків (у випадку ефективної діяльності) чи збитків (у протилежному випадку).

Для того, щоб категорія фінансового результату господарської діяльності виконувала свої функції (нагромадження та розширеного відтворення, розподільчу та регулюючу, стимулюючу та контрольну), її необхідно ї необхідно визначати та відображати у певних вимірниках. Ринкова економіка виробила зручний та прийнятний вимірник – вартісний (у грошовій одиниці), а його формування та визначення на основі фактично проведених та відповідним чином задокументованих господарських операцій здійснюється засобами бухгалтерського обліку. Але результат від здійснення цих операцій, визначений на основі облікових даних, може відрізнятися за рахунок застосування різних методів оцінок активів, нарахування амортизації, тощо, та суть здійснених операцій від цього не змінюється.

Вибір методів оцінки, та методики визнання фінансових результатів залежить від превалювання інтересів тієї чи іншої групи людей (власників, керівництва, держави, працівників). Кінцевим, вихідним моментом процесу бухгалтерського обліку є формування звітних показників і, зокрема фінансової звітності, яка є доступною для різних груп користувачів інформації про фінансові результати діяльності. Відповідно, для зменшення впливу зацікавлених груп людей на показник фінансових результатів у звітності підприємств, держава регулює методичні підходи до його визначення шляхом стандартизації обліку та звітності.

Застосувавши комплексний підхід до визначення функцій та завдань бухгалтерського обліку можна виділити методичну направленість обліку на визначення фінансових результатів діяльності підприємств. Разом з тим, на методику визначення фінансових результатів діяльності впливають різноманітні чинники, як об’єктивні так і суб’єктивні. Виходячи з цього, ми дійшли висновку про необхідність уточнення формулювання завдань бухгалтерського обліку фінансових результатів, а саме: завданням бухгалтерського обліку фінансових результатів є оперативне і правильне відображення доходів та витрат у системі бухгалтерського обліку і звітності, у відповідності до обраної облікової політики, з метою визначення фінансових результатів та надання достовірної управлінської

інформації для різних її користувачів і контролю за наявністю та станом засобів підприємства на всіх стадіях їхнього руху.

Суть категорії звітність полягає у її видах та формах зумовлених потребами користувачів, як правило, зовнішніх щодо підприємства. В сучасних умовах звітність є найбільш доступним джерелом інформаційного забезпечення управління. Якщо традиційно інформація вважалась тільки поясненням, викладенням, повідомленням, то нині вона набирає нові значення: сукупність даних, фактів, знань про деяку систему, які характеризують певну організацію чи структуру, стан і поведінку системи в цілому. Інформація, яку інформаційна система надає споживачеві, є одним з ресурсів, що дозволяє вигідно вкласти кошти, орієнтуватися в кон’юнктурі, підвищувати продуктивність праці та загальну ефективність діяльності.

Звітність, як інформаційна система, не тільки надає інформацію про минулі події та фінансові результати діяльності, але й має зворотній вплив, тобто дозволяє визначити пріоритетні напрями вкладень і таким чином впливати на фінансові результати майбутнього. З цих позицій нами цих позицій нами обґрунтовані шляхи використання звітності, в якому акцентовано зовнішнє, доволі резонансне, використання і внутрішнє, що до сьогодні ще не знайшло класичного вираження.

Формування звітних показників пов’язано з вибором облікової політики підприємства. Ми вважаємо, що досягти якісних змін в методиці та організації звітності можливо за умови єдиної стандартизації різних видів звітності (фінансової, статистичної, податкової, оперативно-технічної), що передбачає чіткі визначення показників, узгодженість їх, уніфікацію методик визначення (розрахунку) для цілей відображення у звітності. Тому подальша стандартизація звітності має здійснюватися на основі уніфікації методик визначення їх показників, що може бути забезпечено єдиною методологічною обліковою політикою в державі.