Показники пожежної небезпеки речовин і матеріалів

Оцінка пожежовибухонебезпеки речовин і матеріалів проводиться відповідно до ГОСТ 12.1.044-89 «ССБТ. Пожаровзрывоопасность веществ и материалов. Номенклатура показателей и методы их определения».

Всі речовини розподіляються за агрегатним станом на газоподібні, рідкі і тверді. Тверді речовини в тонкодиспергованому стані (розміром частинок менше 850 мкм) виділені в групу пилу згідно з специфікою їх поведінки при горінні.

Основні показники пожежовибухонебезпеки горючих речовин і матеріалів такі: група горючості, температура спалаху, температура займання, температура самозаймання, концентраційні й температурні межі займання, швидкість вигоряння, швидкість розповсюдження полум'я, коефіцієнт димоутворення, схильність до самозагоряння.

Температура спалаху – найнижча температура горючих рідини чи твердої речовини, при якій над їх поверхнею утворюються пара чи горючі суміші в концентрації, достатній для спалаху від зовнішнього джерела запалювання. Горіння при цьому не продовжується через нестачу горючої суміші.

Температура займання – найнижча температура горючої рідини чи твердої речовини, при якій над їх поверхнею утворюються пара чи горючі суміші в концентрації, достатній для займання від зовнішнього джерела запалювання. Горіння при цьому буде продовжуватися при видаленні зовнішнього джерела запалювання.

Температура самозаймання – найнижча температура горючої речовини, при якій вона займається при відсутності стороннього джерела запалювання.

Дані про температуру спалаху, займання, самозаймання та інші показники пожежонебезпечних властивостей використовуються для встановлення групи горючості речовини, оцінки вибухопожежонебезпечності речовини і пожежної небезпеки устаткування та технологічних процесів, пов'язаних із переробкою горючих речовин.

4.3.3. Особливості горіння твердих і рідких горючих
матеріалів та речовин

Пожежонебезпечні властивості твердих матеріалів і речовин характеризуються схильністю до займання, особливостями горіння, властивістю піддаватись гасінню тими чи іншими способами.

Різні за хімічним складом тверді матеріали та речовини горять неоднаково. Горіння твердих речовин має багатостадійний характер. Прості тверді речовини (кокс, антрацит, сажа тощо), що являють собою хімічно чистий вуглець, розжарюються або тліють без утворення іскор, полум'я і диму, оскільки їм не потріб-но розкладатися перед тим, як вступити в реакцію з киснем по-вітря. Горіння складних за хімічним складом твердих горючих речовин (дерево, гума, каучук, пластмаси тощо) проходить у дві стадії: розкладання, що не супроводжується полум'ям і випромі­нюванням світла; горіння, яке характеризується наявністю полум'я чи тління.

Температура спалаху твердих горючих речовин становить 50-580°С, а для більшості порід дерев температура спалаху становить 270-300°С. Сухі волокнисті, пухкі та пилоподібні матеріали мають велику поверхню з киснем повітря і загоряються значно швидше, ніж вологі та ущільнені з великою об'ємною масою.

Вибухові речовини та порох мають найвищу швидкість горіння серед твердих горючих речовин, оскільки вони утримують достатню кількість кисню для повного їх згоряння. Вони горять під водою, під землею і в герметично закритих ємкостях.

На пожежах майже завжди утворюються продукти не­повного згоряння, серед яких трапляються отрутні та ви­бухонебезпечні речовини. При горінні найбільш поширених твердих матеріалів температура пожежі, як правило, не перевищує 1300°С.

Більш пожежонебезпечними за тверді горючі матеріали є рідкі горючі речовини. Вони легко спалахують, інтенсивно горять та утворюють вибухоподібні суміші. Горіння рідких речовин являє собою складний фізико-хімічний процес, який проходить у газовій фазі. В результаті випаровування рідини над її поверхнею утворюється пароповітряна суміш, що забезпечує формування зони можливого горіння.

За основу класифікації рідин щодо їх пожежної небезпеки прийнято температуру спалаху. Це найменша температура рідини, при якій над її поверхнею утворюється пароповітряна суміш у концентрації, достатній для спалаху від стороннього джерела полум'я.

Згідно з ГОСТ 12.1.004-91 «ССБТ. Пожарная безопасность. Общие требования» залежно від температури спалаху рідини поділяють на легкозаймисті (ЛЗР) та горючі (ГР). ЛЗР мають температуру спалаху не вище 61°С (у закритому тиглі) або 66°С (у відкритому тиглі), а ГР – мають температуру спалаху понад 61°С. До ЛЗР належать бензин, гас, ацетон, бензол, метиловий спирт та ін., до ГР – мінеральні та рослинні масла, дизельне паливо, мазут тощо.

У свою чергу, ЛЗР поділяють на три групи: 1) особливо небезпечні – з температурою спалаху нижче за –13°С; 2) постійно небезпечні – з температурою спалаху від –13 до 27°С; 3) з підвищеною небезпекою – температура спалаху 27-61^оС.

При температурі спалаху горіння рідини ще немає, а проходить лише короткочасний спалах утвореної суміші парів рідини з повітрям. Стійке горіння рідини відбувається лише тоді, коли її підігріти до температури займання. У ЛЗР температура займання на 1-5°С вища за температуру спалаху, у ГР ця різниця досягає 30°С і вище. Пароповітряні суміші ЛЗР належать до вибухонебезпечних. Процес горіння рідини характеризується швидкістю її вигоряння. Зоною горіння є тонкий випромінюючий шар газу, в який із поверхні рідини надходить пара рідини, а з повітря дифундує кисень. Температура горіння рідини на пожежах становить 800-1300°С.

Характерною особливістю ЛЗР і ГР є те, що багато з них (бензин, етиловий спирт) мають низьку електричну провідність і під час руху по незаземлених трубах накопичують статичну електрику, що може призвести до іскріння та займання рідин.