Міжнародне співробітництво в протидії транснаціональній злочинності

Враховуючи все збільшуються масштаби діяльності транснаціональних злочинних організацій, учасниками міжнародних конференцій відзначається необхідність вивчення цього явища і знаходження адекватних заходів протидії, причому заходи ці повинні мати не "наздоганяє", а випереджальний характер. Слід визнати, що таке завдання є досить важким в силу відомої інерційності законодавства, неспівпадання законодавчих систем різних країн, визначених проблем узгодження правозастосовчої діяльності.

Як і колись, головним координатором зусиль тут виступає ООН. Так, у 2000 р. в результаті спільної роботи фахівців понад 100 країн світу було прийнято Конвенцію проти транснаціональної організованої злочинності. Як відомо, до цих пір не вдалося створити універсальної конвенції по боротьбі з міжнародним тероризмом, природно, і Конвенція проти транснаціональної організованої злочинності не може бути всеосяжною, але вона є хорошою основою для укладання відповідних міжнародних договорів.

У конвенції запропоновані рекомендації щодо однакової трактуванні основних понятійних елементів, викладені (і це, мабуть, головне), різні форми міжнародного правового співробітництва по боротьбі з транснаціональною злочинністю, а також рекомендується укладати двосторонні та багатосторонні договори зацікавлених країн про співробітництво правоохоронних органів, які були б правовою основою боротьби проти ТНО. Слід зазначити, що підписання конвенції представниками країн-учасниць ще не вводить її в дію, ратифікація її окремими державами - питання часу. Сьогодні взаємодія Росії із західними європейськими країнами у боротьбі з міжнародною злочинністю здійснюється на основі Конвенції "Про взаємну правову допомогу у кримінальних справах", яка була прийнята у Страсбурзі ще в 1959 р. і ратифікована Росією тільки в 1999 р. Активність Росії в плані укладання міжнародних договорів по боротьбі з злочинністю навряд чи можна визнати достатньою, хоча з низкою країн такі договори все ж були укладені.

Реалізація подібних договорів, зрозуміло, неможлива без реальних дій конкретних правоохоронних органів. Ключовими механізмами співпраці цих органів є наступні:

1.Прямая співпраця органів поліції (cop to cop cooperation) - "поліцейський з поліцейським", яке зазвичай грунтується не тільки на міжнародних, міждержавних договорах і угодах, які в ряді випадків виконуються лише формально, а й на основі доброї волі, взаємоповазі і загальних інтересах у протидії транснаціональній організованій злочинності. Так, існує практика взаємного обміну на рівні посольств різних країн аташе з питань правоохоронної діяльності. Наприклад, США мають таких аташе в 32 країнах світу. Така форма співпраці дозволяє швидко і ефективно обмінюватися інформацією з розслідування злочинів транснаціонального характеру, оскільки дозволяє уникнути бюрократичних формальностей. Велику роль у практиці (cop to cop cooperation) відіграють Інтерпол і його національні відділення (2, Р.137). Зрозуміло, в цій практиці, грунтується на добрій волі, існують неминучі збої. Співпраці перешкоджають безліч різних чинників, на які у своїх працях посилається Л.Шеллі. (У Росії - це обмеженість технічних засобів, поширена корупція, розчарування в ефективності правової охорони і т.д.).

2.В тих випадках, коли розслідування ТНП не може обійтися без допомоги судових органів, набуває чинності практика міждержавних судових запитів (rogatary letters), яка найбільш поширена в країнах Європейського союзу і заснована на відповідній конвенції 1957 Рада Європи обговорила проект договору, в якому оновлюються багато положень зазначеної конвенції. Передбачається створення своєрідної "юридичної мережі", яка б за допомогою новітніх технологій прискорила процес обміну судовими запитами (3, Рр.138-142).

3.Альтернатівой практиці міждержавних судових запитів є укладення договорів про взаємну юридичну допомогу. Найбільш активними тут є США (більше 50 договорів). Ці договори передбачають юридичну допомогу з широкого кола питань, включаючи надання інформації про банківські рахунки, надання копій певних державних документів, включаючи доповіді поліції, "заморожування" і репатріацію викраденої власності та ін (якщо це не суперечить національному законодавству країн-учасників договору).

Представляється, що вдосконалення правозастосовчої практики в реалізації відповідних міжнародних договорів дозволить зробити діяльність з протидії транснаціональній організованій злочинності більш ефективною.

ЕС.