Купівельна спроможність як вираз вартості грошей при різних їх формах

Гроші — це товар, що має власну внутрішню вартість на етапі зародження та становлення ринкових відносин. Завдяки цьому гроші виконували у світі товарів роль загального вартісного еквівалента. Будучи у формі паперових грошей, розмінних на золото, вони розглядаються як знаки вартості монетарного товару. Розмінні паперові гроші, котрі не мали власної внутрішньої вартості, представляли в обігу вартість офіційно визначеної на основі зафіксованого державного масштабу цін вагової частки золота. Сучасні готівкові гроші мають відносну вартість. Унаслідок цього вони функціонують в обігу як законний платіжний засіб тому, що вони є грішми, декларованими державою; їх вартість формується під впливом ринкових сил стихійно. Вартість грошей визначається їх купівельною спроможністю, а ціною тієї чи іншої грошової одиниці є її валютний курс.

КУПІВЕЛЬНА СПРОМОЖНІСТЬ ГРОШЕЙ (purchasing power of money) – умовна кількість товарів і послуг, які можна придбати за грошову одиницю. К.с.г. ще називають товарною (внутрішньої) ціною грошей. Підвищення рівня товарних цін призводить до зниження К.с.г. і, навпаки, зниження цін підвищує К.с.г. Динаміка К.с.г. виражається індексом споживчих цін, дефлятором ВВП та іншими показниками. Купівельна спроможність грошей змінюється в залежності від багатьох об'єктивних ісуб'єктивних факторів. Це спотворює оцінку одержуваних домогосподарством доходів. Тому, щоб судити про величину доходу, слід розрізняти його номінальне і реальне вираження. В окремі періоди відбувається різке зниження купівельної спроможності грошей. Як правило, в цих випадках проводять грошові реформи.

28.Методи регулювання інфляції. Антиінфляці́йна полі́тика — комплекс взаємопов'язаних заходів і важелів держави й центрального банку країни з метою запобігання високим темпам інфляції та управління нею на незагрозливому для стабільності економічної системи рівні.Дефляційна політикапроводиться переважно за умов, коли інфляція викликана причинами,що діють зі сторони грошей; пряме лімітування(таргетування)випуску готівки в обіг, базується на методах обмеження грошового попиту через грошово-кредитний та податковий механізми шляхом зниження державних видатків, підвищення відсоткової ставки за кредит, посилення податкового пресу, обмеження грошової маси тощо. Особливість дії дефляційної політики полягає у тому, що вона, як правило, викликає уповільнення економічного зростання та, навіть, кризові явища. Політика доходів передбачає паралельний контроль над цінами та заробітною платою шляхом повного їх заморожування або встановлення меж їх росту. За соц мотивами цей вид застосовується рідко. Варіанти антиінфляційної політики обираються в залежності від пріоритетів. Якщо ставилося завдання стримування еконросту, то проводилась дефляційна політика, якщо метою було стимулювання екон зростання, то перевага віддавалась політиці доходів. У разі, коли кінцевою метою було стримати інфляцію будь-якою ціною, – паралельно використовувались обидва методи антиінфляційної політики. Стримування контрольованого зростання цін проявляється, по-перше, в “заморожуванні” цін на певні товари, по-друге, в стримуванні їх рівня в певних межах. Подібний контроль зберігався у всіх провідних розвинутих країнах. В кінці 70-х – на початку 80-х років у боротьбі з галопуючою інфляцією в промислово розвинутих країнах кейнсіанські рецепти боротьби з інфляцією були замінені консервативними варіантами із застосуванням дефляційних заходів, більш жорстокого стримування грошової маси в межах встановлених орієнтирів.Мета антиінфляційної політики держави полягає в тому, щоб встановити контроль над інфляцією і досягти прийнятних її темпів для народного господарства.

29.Методи та інструменти регулювання грошової системи. Грошова система – це форма організації грошового обороту в країні, що склався історично і закріплена національним законодавством. Інструменти грошово-кредитої політики поділяються на загальні та селективні. Загальні інструменти є інструментами опосередкованого впливу, мають вплив на всю банківську систему і носять постійний характер. Селективні інструменти мають адміністративний та вибірковий характер впливу і носять тимчасовий характер. До селективних інструментів відносять політику примусового кредитування; політику кредитних обмежень і т.п. До загальних інструментів відносяться: 1) Обов'язкові резерви - це кошти комерційних банків, що зберігаються на безпроцентних(резервних) рахунках в НБУ. Норма обов'язкового резервування - це відсоток відрахувань від залучених коштів комерційних банків, які мають зберігатися на резервних рахунках в НБУ. Коли НБУ прагне зменшити обсяг грошової маси в обігу, то він підвищує нормку обов’язкового резервування і навпаки. 2) Офіційна відсоткова ставка - це ставка, за якою центральний банк продає комерційним банкам кредитні ресурси. Виділяють два види офіційної відсоткової ставки: Облікова ставка - це ставка, по якій центральний банк кредитує комерційні банки шляхом переобліку векселів; Ломбардна ставка - це ставка, по якій центральний банк кредитує комерційні банки під заставу цінних паперів; ломбардна ставка вища ніж облікова тому, що ризик по ломбардних кредитах вищий. 3) Операції на відкритому ринку - це купівля-продаж державних цінних паперів центральним банком. Емітентом цих цінних паперів виступає держава, в особі Міністерства фінансів або казначейства, а центральний банк виступає агентом держави по розміщенню державних цінних паперів.Коли центральний банк прагне зменшити обсяг грошової маси в обігу, то він продає державні цінні папери і навпаки. Виділяють три методи стабілізації грошей: нуліфікація - відмова від одних грошей їх ліквідація і випуск нових грошей; девальвація - зниження офіційно встановленої вартості грошової одиниці до рівня який фактично склався в обігу; за умов золотого стандарту вона застосовувалась тоді, коли вартість грошової одиниці значно зменшувалась в порівнянні з її золотим вмістом. Девальвація в сучасних умовах - це зниження курсу національної валюти; ревальвація - процес зміни ціни національної валюти по відношенню до її золотого вмісту або по відношенню до іноземної валюти в сторону збільшення.

30.Методологічні основи кількісної теорії грошей. Від зародження в теорії грошей сформувалися окремі течії та напрямки, що розвиваються на власних методологічних засадах чи конкурують одне з одним, серед яких можна виділити два підходи. Представники одного з них віддають перевагу внутрішнім аспектам явища грошей і недооцінюють їх зовнішні аспекти, що проявляються у впливі грошей на економічні процеси. Цей підхід щодо вивчення природи грошей називають абстрактною теорією грошей. Найбільш відомими його проявами є номіналістична теорія, металістична теорія, марксистська теорія та. інші. Представники другого напряму проблем теорії грошей приймають гроші такими, якими вони є, і досліджують питання, що пов'язані з місцем і роллю грошей у відтворювальному процесі: якими проявами гроші найактивніше впливають на реальну економіку і на які саме її процеси; який конкретно механізм впливу грошового фактора на реальну економіку; чи може держава використовувати цей механізм у своїй політиці; якою має бути грошово-кредитна політика у країні і т.д. Цей підхід у науковому аналізі грошових проблем називають прикладною теорією грошей. У західній літературі - монетаристською теорією. Монетаристська теорія включає кілька напрямів, кожний з яких розглядається як окрема теорія. Монетаристська теорія не тільки посідає ключове місце в науковій думці про гроші та грошові відносини, а й справляє політичний вплив на розвиток усієї економічної теорії. Жодне з наукових чи навчальних видань XX ст. з економічної теорії, макроекономіки тощо не обійшлося без аналізу випливу та економіку грошових факторів-попиту та пропозиції грошей процента, фінансового ринку та ін.. Найбільш відомим напрямком монетаристської теорії є кількісна теорія, яка залежно від етапів її розвитку поділяється на класичну кількісну теорію, неокласичну кількісну теорію та сучасниймонетаризм. Одночасно з неокласичним напрямком як відносно самостійне відгалуження сформувалася кейнсіанська, а потім і неокейнсіанська концепція монетаристської теорії.

31. Механізм регулювання валютного курсу. Валютне регулювання - це діяльність державних органів з управління обігом валюти, контролю за валютними операціями, впливу на валютний курс національної валюти, обмеження використання іноземної валюти. Сучасний механізм валютного регулювання склався на основі Ямайського договору, який характеризується плаваючими валютними курсами та принципом поліцентризму в структурі побудови всієї валютної системи. Валютне регулювання здійснюється на трьох рівнях: міждержавному; oрегіональному; національному. Міжнародні органи валютного регулювання Міжнародний валютний фонд; Міжнародний банк реконструкції та розвитку;Міжнародні фінансово-кредитні організації.Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладено на МВФ, який керується статутом, ухвалами та домовленостями. На державному рівні регулювання визначається законодавчими актами кожної країни. Механізм валютного регулювання в основному зводиться до таких форм. Девальвація – зниження обмінного курсу національної валюти відносно іноземних валют.Ревальвація – підвищення курсу національної валюти відносно імпортних валют.Нуліфікація - оголошення державою знецінених паперових знаків недійсними. Проводиться за умови надзвичайно великого падіння купівельної спроможності грошей, коли стає недоцільним будь-який обмін їх на новіДеномінація - Обмін усіх старих грошових знаків на нові в певній пропорції з одночасним перерахуванням в цій пропорції цін,тарифів,доходів,тощо.Дефляція - Процес призупинення або стримування темпів зростання грошової маси в обігу

32.Механізм формування пропозиції грошей. Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб'єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть спрямувати в оборот. Центральний банк використовує різноманітні економічні важелі для формування пропозиції грошей та регулювання грошового обігу у країні. Основні з них: грошова база; банківські резерви; грошово-кредитний мультиплікатор.Грошова база - це консолідуючий показник резервних грошей банківської системи на основі якого через грошовий мультиплікатор формується пропозиція грошей. Mh= Rd + R t + R c + CY, де Mh - грошова база; Rd - сума обов'язкових резервів по вкладах до вимоги; Rt - сума обов'язкових резервів по строкових вкладах; Rc - наднормативні резерви; CY - готівка в обігу. Обов'язкові банківські резерви є часткою (нормою і процентах) банківських депозитів та інших пасивів яка (відповідно до нормативів) повинна зберігатись у формі касової готівки комерційних банків та інших депозитів у центральному банку. За допомогою грошово-кредитного мультиплікатора визначається взаємозв'язок між монетарною базою (банківськими резервами) та масою грошей в обігу. Грошовий мультиплікатор - це величина коеф іцієнта, на яку збільшується кількість грошей в обігу внаслідок операцій на монетарному ринку. Грошовий мультиплікатор показує максимальну кількість нових кредитних грошей, яку може утворити грошова одиниця від операцій на монетарному ринку. Пропозиція на грошовому ринку визначається як Ms = m*Mh, де Ms - пропозиція грошей у вигляді готівки поза банками та депозитів на поточних рахунках; M - коефіцієнт грошово-кредитнрго мультиплікатора; Mh, - грошова база. Пропозиція грошей, як уже зазначалося, визначається значною мірою емісією банкнот та депозитних грошей.

33.Механізми здійснення рестрикційної та експансіоністської грошово-кредитної політики. Основною метою грошово-кредитної системи є досягнення загального рівня виробництва, що характеризується повною зайнятістю і відсутністю інфляції. До загальних методів реалізації грошово-кредитної політики належать: 1) політика облікової ставки; 2) операції на відкритому ринку; 3) зміна норм обов’язкових резервів.Політика облікової ставки – це регулювання оплати (процента) за позики, які центральний банк надає комерційним банкам, що впливає на їхню здатність розширювати кредитні операції. Це інструмент прямого регулювання Виявляється у змінах облікової ставки відповідно до кон’юнктурних коливань економіки. За проведення політики «дорогих грошей» центральний банк має на меті зменшити обсяг рефінансування кредитних установ, а тому підвищує облікову ставку. Позики центрального банку для комерційних банків стають дорожчими і відповідно дорожчають кредити, що надаються комерційними банками. У результаті скорочуються кредитні вкладення в економіку та гальмується зростання виробництва. За політики «дешевих грошей» метою центрального банку є полегшення доступу комерційних банків до рефінансування, у зв’язку з чим облікова ставка знижується. Це, у свою чергу, стимулює розширення кредитних операцій банків, що сприяє прискоренню темпів економічного зростання.Операції на відкритому ринку полягають у купівлі або продажу центральним банкам цінних паперів з метою впливу на ресурси комерційних банків. Застосовуються для проведення експансивної (купівля) чи рестрикційної (продаж) грошової політики. Проводячи рестрикційну кредитну політику, центральний банк продає на ринку цінні папери, списуючи відповідні суми з резервних або кореспондентських рахунків комерційних банків, що купують ці папери. Експансіоністська грошово-кредитна політика, навпаки, передбачає купівлю центральним банком цінних паперів у комерційних банків, що збільшує обсяг їхніх ресурсів та стимулює розширення кредитних операцій.Політика обов’язкових резервів. Політика резервних вимог центрального банку щодо комерційних банків існує в багатьох країнах світу і застосовується з метою забезпечення ліквідності банків та грошово-кредитного регулювання. Необхідність проведення такої політики полягає в тім, що між розміром резервів і банківськими операціями простежується відповідний взаємозв’язок, який може вплинути на діяльність комерційних банків, особливо на грошово-кредитну політику. Це найбільш жорсткий інструмент грошово-кредитного регулювання.

34. Модель сукупного грошового обороту. Грошовий обіг-це процес безперервного руху грошей між суб’єктами економ відносин у процесі вироб-ва,розпад,обміну та спожив ВНП.Для зясування механ взаємодії суку грошового обігу і грош потоків економ Зх розроблено умовну модель, відому як кругообіг доходів: продуктів, в якій застосовано ряд припущень і узагальнень. Все суб’єкти грош обігу згруп у 4 групи: фірми- суб’єкти,що забезпечують створення і реалізацію ВНП, дом господарства-забезпеч вироб-во ВНП основними факторами(робочою силою, засобами вир-ва тощо) і є кінцевими споживачами, держ структури-забезп розподіл та перерозп вартості створ нац. Доходу та нац. Продукту,здійснюючи вплив на реалізацію та споживання останнього, фінансові посередники-сукупн суб’єктів фінансового ринку, які,виступаючи в ролі посередників,можуть діяти на ринку від свого імені і за свій рахунок.

Кожний економ суб’єкт бере участь у грош обігу двояко-як одержувач грош доходів і як особа,що витрачає одержані доходи. У моделі виділено чотири види ринків через які здій більшість грош відносин між економ суб: 1.ринок продуктів-реаліз створ фірмами нац. Продукт, 2.ринок ресурсів-фірми купують необхідні для виробн. Ресурси(робочу силу,капітал,інформац)3.фінанс ринок-реаліз вільні грошові кошти 4.світов ринок-здійс зв'язок внутр. Економ системи із зовн світом.Усі розрахунки і платежі,які становлять грошовий обіг,можна згрупувати в 16 великих потоків залежно від їх призначення у відтвор процесі.