Звільнення від оплати судових витрат. Відстрочення і розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру

Необхідність оплати судових витрат, які в ряді випадків можуть бути доволі значними, може стати перепоною для звер­нення до суду деяких категорій громадян. З метою усунення таких перепон законодавець передбачає випадки звільнення або відстрочення сплати таких витрат.

Стаття 82 ЦПК передбачає, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може свою ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. Якщо у встановлений судом строк судові втрати не будуть оплачені, суд своєю ухвалою залишає заяву без розгляду (ст. 207 ЦПК). Якщо оплата судових витрат була відстро­чена або розстрочена до ухвалення судового рішення у справі, судові втрати стягуються за таким рішенням. У разі подання позовної заяви після подання заяви про забезпечення доказів або позову розмір судового збору зменшується на розмір судового збору, сплаченого за відповідну заяву про забезпечення доказів або позову.

Декрет «Про державне мито» передбачає пільги з оплати державного мита для малозабезпечених категорій громадян і державних органів.

Витрати на інформаційно-технічне забезпечення у деяких категоріях справ (ч. 4 ст. 81 ЦПК) також не підлягають оплаті при зверненні до суду і покладаються на сторони після розгляду справи судом. Таке вирішення в ЦПК питання про оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення дозволяє полегшити звер­нення до суду за захистом своїх прав певним категоріям позивачів, захист прав яких законодавець вважає особливо важливим.

Усі категорії справ, у яких не оплачуються витрати на інфор­маційно-технічне забезпечення судового процесу, згідно зі ст. 234 ЦПК належать до справ окремого провадження.

Відповідно до ч. З ст. 82 ЦПК суд вправі зменшувати розмір належних до сплати судових витрат чи звільнити від їх оплати.

§ 5. Розподіл і відшкодування судових витрат.

Повернення сум судових витрат

Одна з давніх аксіом процесуального права проголошує: за процес платить той, хто програв. Це правило в цілому відобра­жено і в положеннях цивільного процесуального законодавства України. Реалізація цього принципу сприяє швидшому розгляду справ, зменшенню судових витрат та стимулює осіб, які завда­ють шкоди або в інший спосіб порушують цивільні права інших осіб, прагнути відшкодування шкоди в позасудовому порядку, оскільки в разі ухвалення судового рішення з таких осіб стягу­ються не лише суми збитків, а й покладається додатковий тягар у вигляді судових витрат.

А. Козлов вважає, що відносини з приводу відшкодування судових витрат є процесуальними і виникають між сторонами. Однак у визначенні суб'єктів цих правовідносин він припускається помилки. їх суб'єкти — не сторони. Обов'язок сплатити держав­не мито позивач несе не перед відповідачем, а перед державою. Держава має відшкодувати судові витрати, тобто несе обов'язок щодо їх відшкодування у випадках, установлених законом, при­чому немає значення, за чий рахунок це робиться. У одних ви­падках судові витрати відшкодовуються із бюджетних коштів, у інших — за рахунок протилежної сторони, яка в таких випадках вступає в процесуальні відносини не з іншою стороною, яка має відшкодувати судові витрати, а із судом. Тому суб'єктами вказаних правовідносин будуть суд як орган державної влади і сторона, що має право на відшкодування судових витрат або зобов'язана їх оплатити. Згідно зі ст. 88 ЦПК стороні, на користь якої ух­валено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею й документально підтверджені судові витрати. У такому порядку відшкодовуються всі види судових витрат: судовий збір, витрати

на інформаційно-технічне забезпечення, а також інші витрати, пов'язані з розглядом справи, яких зазнала сторона. Розподіл судових витрат — це одне з питань, які суд обов'язково має ви­рішити при ухваленні рішення у справі (ст. 214 ЦПК).

Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджу­ються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачу — пропорційно до тієї частини позовних вимог, в задоволенні яких позивачу відмовлено.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли пропорційно до задово­леної або відхиленої частини вимог.

Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави в порядку, встановле­ному Кабінетом Міністрів України.

Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід дер­жави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

У разі залишення позову без задоволення, закриття прова­дження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави.

У порядку окремого провадження при ухваленні судом рішен­ня судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом (ч. 7 ст. 235).

У разі відмови в прийнятті заяви про видачу судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається (ч. 2 ст. 99 ЦПК).

У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження ця сума зараховується до суми судового збору, встановленої за позовну заяву.

Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розподіл витрат у разі відмови від позову і укладення ми­рової угоди.

У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог внаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі витрат з відповідача.

Якщо сторони під час укладення мирової угоди не передбачали порядку розподілу судових витрат, кожна сторона у справі несе половину судових витрат.

У інших випадках закриття провадження у справі, а також у разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необгрунтованих дій позивача Повернення сплачених сум судових витрат.

У визначених цивільним процесуальним законодавством ви­падках суми судового збору та витрат па інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи можуть бути повернуті особі, яка їх понесла (позивач або заявник). Такі випадки пов'язані, як правило, з помилковою сплатою більшої суми, ніж та, яка належала до сплати, або з відпадінням обставин, які обумовили оплату них видів витрат.

Так, згідно зі ст. 83 ЦПК сплачена сума судового збору по­вертається за ухвалою суду у разі;

— зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору у більшому розмірі, ніж це встановлено законом;

— повернення заяви або скарги;

— відмови у відкритті провадження у справі;

— залишення заяви або скарги без розгляду;

— закриття провадження у справі.

Сплачена сума коштів на оплату витрат на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи повертається за ухвалою суду у разі:

— внесення коштів у більшому розмірі, ніж це встановлено законодавством;

— повернення заяви або скарги;

— відмови у відкритті провадження у справі;

— закриття провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;

— залишення заяви без розгляду в зв'язку з поданням заяви особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності, особою, яка не має повноважень на ведення справи від заінтересованої особи заявника, а також у зв'язку з недодержанням вимог щодо подання позовної заяви (п. п. 1, 2, 8 ст. 207 ЦПК).

У разі зменшення розміру позовних вимог або переплати судового збору, а також у разі переплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, ці судові витрати повертаються в розмірі надлишково внесеної суми; в усіх інших випадках ці витрати повертаються повністю.

У разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового нака­зу або в разі скасування судового наказу сума судового збору стягувачу не повертається (ч. 2 ст. 99 ЦПК).