Поняття, предмет і метод цивільного процесуального права

Відповідно до ст. 55 Конституції України права та свободи лю­дини і громадянина захищаються судом. У демократичній право­вій державі він є головним суб'єктом захисту порушених, неви­знаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Отже, суд - це орган державної влади, до компетенції якого входить здійснення правосуддя у вигляді розгляду адміністратив­них, кримінальних, господарських і цивільних справ та прийняття по цих справах законних рішень'.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдик­ція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у дер­жаві (ст. 124 Конституції України).

Особисті немайнові та майнові права й інтереси осіб можуть бути захищені судом будь-яким способом, передбаченим законом чи встановленим договором. При цьому, право на судовий захист не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичай­ного стану (ст. 64 Конституції України).

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивіль­них прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання право-чину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обо-в язку в натурі; зміна або припинення правовідношення; відшко­дування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незакон-

Див.: Популярна юридична енциклопедія / В. К. Гіжевський, В. В. Голов-ченко, В. С. Ковальський та ін- К.: Юрінком Інтер, 2003.- С. 466.ними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, орга­ну влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого само­врядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес також іншим способом, що встановле­ний договором або законом.

Визначені Конституцією України основи організації і здійснен­ня правосуддя по цивільних справах потребують деталізації його здійснення в окремих нормативно-правових актах, норми яких у сукупності створюють окрему галузь права - цивільне проце­суальне право, яке є складовою частиною системи права України.

Цивільне процесуальне право врегульовує процесуальний по­рядок провадження у цивільних справах, тобто порядок розгляду і вирішення справ про захист порушених, невизнаних або оспорю­ваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, жит­лових, земельних, сімейних, трудових та інших правовідносин.

Отже, цивільне процесуальне право - це галузь права, яка регу­лює суспільні відносини, що виникають між учасниками цивільно­го процесу і судом при здійсненні правосуддя в цивільних справах.

Цивільне процесуальне право, як самостійна галузь права, має генетичний і функціональний зв'язок з іншими галузями права. Генетичне воно пов'язане, наприклад, з конституційним правом, кримінальним процесуальним правом. Функціональний зв'язок цивільне процесуальне право має з цивільним, житловим, сімей­ним, трудовим, земельним, адміністративним, фінансовим правом тощо.

Кожна галузь права має власний предмет і метод правового ре­гулювання. Якщо предмет визначає, що вивчає галузь права, то метод пояснює, яким чином це здійснюється.

Питання про предмет цивільного процесуального права в юри­дичній науці вирішується неоднозначне.

Зокрема Ю. С. Червоний зазначає, що цивільне процесуальне право регулює суспільні відносини, які виникають при здійсненні правосуддя у цивільних справах, а також діяльність суду та інших учасників цивільного процесу¹.

Інші дослідники під предметом цивільного процесуального права розуміють процесуальну діяльність суду та інших учасників процесу, що виникають при здійсненні правосуддя, тобто сам ци­вільний процес, а також систему цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації¹.

Ми приєднуємось до думки авторів, які вважають, що предме­том цивільного процесуального права є суспільні відносини, які виникають при здійсненні правосуддя у цивільних справах².

Цивільне процесуальне право України як окрему галузь права, крім предмета, характеризує ще одна категорія - метод правового регулювання. У процесуальній науці відомі різні підходи до його визначення. Окремі дослідники вважають: метод правового регу­лювання в цій галузі права обумовлюється тим, що обов'язко­вим суб'єктом процесуальних правовідносин є судовий орган, який приймає владні рішення і є методом владних приписів. Інші науковці також пропонують неповне визначення методу цивільного процесуального права, розуміючи під ним забезпечення охорони і захисту цивільних прав судом на вимогу зацікавлених осіб на основі процесуальної рівності сторін, обов'язку довести факти, якими вони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, контролю суду за розпорядчими діями сторін і сприяння в здійсненні проце­суальних прав³.

Слід підтримати авторів, які розглядають метод цивільного процесуального права як структурно складне явище, яке об'єднує систему правових прийомів регулювання, що встановлюють спе­цифічний правовий режим у сфері здійснення правосуддя в цивіль­них справах⁴.

Таким чином, метод цивільного процесуального права - це су­купність правових прийомів регулювання суспільних відносин у процесі здійснення правосуддя у цивільних справах.

Він характеризується: а) особливістю правового становища суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин; б) специфікою юридичних фактів; в) закріпленими правилами формування змісту процесуальних правовідносин та характером участі в них суб'єктів;

' Див.: Гражданский процесе УкраиньІ: Учеб. пособие / Отв. ред. Ю. С. Чєр-воньт- X.: Одиссей, 2003- С. 13.

Див.: Цивільний процес: Навч. посіб. / За ред. Ю. В. Білоусова- К.: Прецедент, 2005.-С. 12.

Див.: Гражданский процесе: Учебник / Под ред. В. В. Комарова- X.: Одиссей, 2001.-С. 5. ^ Див.: Там само.-С. 8. Див.: Там само.

7г) особливістю процесуальних санкцій; д) специфікою процесуаль­ної форми.

За змістом метод правового регулювання цивільних процесуаль­них правовідносин є імперативно-диспозитивним.

Імперативність методу цивільного процесуального права ви­значається необхідністю учасників цивільної справи підкорятися судовій владі, сумлінно виконувати покладені на них обов'язки, оскільки до них можуть бути застосовані заходи процесуального примусу.

Диспозитивність, навпаки, дозволяє суб'єктам вільно викори­стовувати надані їм права у межах, встановлених законом.