Живопис

Упродовж XIX ст. у малярстві простежувалися тенденції реалістичного передання дійсності, їх розвиток зумовив поширення демократичних течій у суспільній думці.

З-поміж художників, які за походженням або місцем діяльності пов'язані з Україною (водночас і з Росією), відомі Ілля Рєпін, Архип Куїнджі, Микола Ге, Михайло Врубель, Володимир Маковський, Микола Ярошенко. До найвідоміших здобутків їхньої творчості належать картини з історії України, відображення народного побуту, краєвиди.

Опоетизував природу України Архип Куїнджі (1840-1910). Він народжений у Криму, грек за національністю; рано осиротів, мав тяжке дитинство. Був вільним слухачем Петербурзької академії мистецтв. Розквіт його майстерності припадає на знамениті краєвиди, де розкрито красу української природи: "Чумацький тракт у Маріуполі", "Українська ніч" (1876), "Ніч над Дніпром", "Дніпро вранці" (1881), "Степ у цвіту", "Нічне".

До української тематики звертався Сергій Васильківський (1854-1917). Після закінчення Петербурзької академії мистецтв (1885) його картина "На Дінці" була відзначена Великою золотою медаллю, що надавало право впродовж чотирьох років вдосконалювати майстерність у Європі. Він вивчав барбізонців, художників-реалістів Франції середини XIX ст., пізнавав їх майстерність, гармонійне звучання барв, ставлення до природи. Знайомство з тогочасним європейським малярством сприяло посвітлінню його палітри, чистоті та звучності барв. Не використавши повного терміну перебування за кордоном, 1888 р. повернувся до Харкова, працював над краєвидами рідної природи. Відомим твором цього часу є "Козача левада" — поетично-пісенний образ України.

У 1900 р. С.Васильківський разом з М.Самокишем видав альбом "З української старовини", що мислилось продовженням Шевченкової "Живописної України". У виданні взяв участь видатний український історик та етнограф Д.Яворницький; С.Васильківський створив аквареллю 20 портретів (Б.Хмельницького, І.Гонти, А.Кисіля, П.Конашевича-Сагайдачного, Г.Сковороди, селян і городян, кобзарів, воїнів-запорожців). В його численній спадщині переважають краєвиди, намальовані соковито, дзвінкими барвами, залиті сонцем і пронизані прозорим повітрям. На першій виставці українського образотворчого мистецтва у Полтаві восени 1903 р. (організована з нагоди відкриття пам'ятника І.Котляревському) він виставив 43 твори. Як переможець конкурсу (1903) з оздоблення будинку Полтавського земства створив три великі композиції (4мх10 м), присвячені Полтавщині. Композиції за характером і живописним рішенням наближались до станкового малярства, проте були першими в Україні зразками оздоблення громадських приміщень на тему вітчизняної історії.

Одесит Киріак Костанді (1852-1921) відомий як тонкий колорист, майстер жанрових картин і краєвиду. Він ініціював створення Товариства південноросійських художників, яке очолював у 1902-1921 pp. Поглибив досягнення пленеризму, навіть побутові картини малював на природі, що визначило їх емоційність. Імпресіоністична живописна тенденція набула конкретності під час його закордонної подорожі (з братами Кузнецовими) по Франції, Німеччині, Італії (1887). У побутових сценах, незважаючи на потяг до вальорного збагачення, він залишився філософом, який розмірковує над долею людини, швидкоплинним життям і вічністю природи, немічною старістю і квітучою, юною весною: "Рання весна" (1890; Національний музей українського мистецтва, Київ), "Старенькі" (1890), "Бузок".

Улюбленими мотивами художника, співзвучними українським пісням та національній ментальності з її сентиментальністю і душевним смутком, стали сутінки (знак прийдешньої старості та самотності) та бузок — таємничість сил природи, що хвилюють миттєвістю цвітіння й нездійсненою примарою щастя. В такому контексті слід розглядати одну з найкращих картин Костанді "Сутінки. Баба жене корову" (1897; Художній музей, Одеса), де майстерно, через простий мотив розкрито подих села, щоденні турботи передано поетично, з душевною теплотою.

Наприкінці XIX—початку XX ст. одним з основних центрів художнього життя України стала рисувальна школа у Києві, яку заснував (1875) Живописець і педагог М.Мурашко (1844-1909). її діяльність підтримували художники-передвижники І.Крамськой, В.Перов, Т.Мясоєдов, В.Полєнов, І.Шишкін, В.Васнєцов, М.Ге, особливо І.Рєпін (товариш М.Мурашка). Членами художньої ради були М.Ге, В.Орловський, М.Кузнецов, П.Ковалевський, І.Рєпін, П.Чистяков, що підносило авторитет школи та рівень викладання.

Очевидно київське мистецьке середовище перекликалось з харківським, але значно відрізнялось від одеського. Тут глибше й органічніше збереглась народна традиція. Провідне значення набула селянська тема, де глибоко дотримувались гуманні ідеї Т.Шевченка. Найширше втілення селянська тема отримала в творчості Миколи Пимоненка (1862-1912). Як один з кращих учнів М.Мурашка, він став його помічником. Залишився викладачем школи після вимушеного припинення занять (за станом здоров'я) в Петербурзькій академії мистецтв (1882-1884). У творчості поетично відобразив пореформене село, чудово знав його побут, звичаї, типаж. Його перша відома картина "Весілля у Київській губернії" — радше сумна, ніж весела. Пригашений колорит розкриває мінорну сцену.

Однак художник надає перевагу образам здорових людей, змальовуючи їх на тлі природи ("Жниця", 1889, Національний музей українського мистецтва, Київ). Звертався М.Пимоненко до історичної тематики. Його картини-оповідання "В похід" (1901) за піснею "За світ встали козаченьки", "Повернення з походу" разом з патріотичними творами О.Сластьона та С.Васильківського доповнюють спадок українського історичного живопису.

Найвидатніший художник, творчістю якого розпочалося українське мистецтво XX ст., був Олександр Мурашко (1875-1919). Ще студентом Петербурзької академії мистецтв (майстерня І.Рєпіна) наприкінці 90-х років малював портрети товаришів по майстерні — М.Перова, О.Цисса, де розкрився як майбутній видатний портретист. Після закінчення навчання відзначений золотою медаллю та закордонною поїздкою за картину "Похорон кошового" (1900; Національний музей українського мистецтва, Київ). Ця академічна програма стала єдиною історичною композицією у творчості художника (певною мірою була натхнена "Запорожцями..." Рєпіна). Однак учитель і учень розкривали козацьку бувальщину в контрастних ситуаціях: один — у сміху, що об'єднував запорожців оптимізмом і відвагою, другий — у печалі, що розкривала їх глибоку людяність і товариськість. Обидва твори відображають духовний світ козацтва. Для центральної постаті — сивий козак з клейнодами — позував Михайло Старицький, відомий український театральний діяч.

Знайомство з тогочасним європейським мистецтвом у Мюнхені (студія А.Ажбе) та Парижі зміцнило виняткове колористичне обдарування О.Мурашка. Це блискуче виявилося в його шедеврі "Портрет дівчини в червоному капелюсі", де поєднано прозорий чорний одяг і червоний капелюх на золотистому тлі.

У Парижі Олександр Мурашко виконав низку картин під враженням розважального життя столиці: "На вулицях Парижа" (1903), "Парижанка", "Біля кафе", "Паризьке кафе", "У кафе" (1902).

Казимир Малевич (1878-1935) належав до художників-авангардистів, котрі в автобіографіях, листах, статтях наголошують на своєму українському походженні. Перші картини виконані ним в імпресіоністичній манері, світлій кольоровій гамі: "Жінка з квіткою" (1903; Державний Російський музей, С.-Петербург). Поступово декоративність зростала і манера набувала експресіоністичного характеру. Починаючи з 1910 р. бере участь у виставках російського авангарду та німецької групи "Синій вершник". Поєднуючи кубізм з футуризмом, він називає їх новий різновид супрематизмом, — коли картина втрачає сюжетність і стає зображенням геометричних фігур, розкиданих на площині. На виставці "0,10" в Петрограді (1915) експонує свої перші "супрематичні" (безпредметні) композиції. Супрематизм намагався поширити на оформлення сцени і навіть на проекти архітектури текстиль, порцеляну. В художніх збірках Щукіна та Морозова (Москва) познайомився з творами Пікассо, Брака. Часто брав участь у виставках своїми абстрактними творами, в яких намагався зобразити співвідношення форми й навколишнього простору, досягаючи абсолютної "вищої" виразності. Його "Чорний квадрат" (1915) викликає суперечливе сприйняття дотепер. Чимало картин та ескізів, створених близько 1930 p., є передбаченням трагічного майбуття селян. На одній — зображено селянина, в якого чорне обличчя, чорні руки і ноги. Він босоніж бігає поміж червоно-чорним хрестом і біло-червоним мечем. Краєвид дихає пусткою. Жахлива алегорія голодомору в Україні (Горбачов, 1996, с 7). Пріоритетом останніх років творчості Малевича стало реальне життя. Особливо вирізняються портрети, монументальні за формами, з орієнтацією на італійське Відродження. З-поміж них особливо вражає "Автопортрет", де підкреслено відчуття художником своєю мистецької місії, та "Робітниця".