Становлення інституту політичного лідерства в Україні

У сучасному світі, в якому провідною є тенденція подолання тоталітаризму, роль інституту індивідуального політичного лідерства зростає. Це стосується також України. Становлення інституту політичного лідерства тут має специфічний характер уже тому, що подолання тоталітаризму відбувається водночас з національним відродженням, становленням демократії, формуванням громадянського суспільства. Істотними чинниками є також політична і поліконфесійна структури населення, регіональні відмінності в його соціальному складі, у політичних орієнтаціях. За цих умов не обійтися без загальнонаціонального лідера. Саме ним об'єктивно може стати президент - глава держави, обраний на основі волевиявлення народу, здатний бути виразником національних інтересів, людиною, що виправдовує покладену на нього історичну місію. Своє історичне покликання він зможе реалізувати за умови підтримки його всіма політичними силами, метою яких є розбудова незалежної могутньої держави. Проте результати численних досліджень свідчать, що українське суспільство відчуває гострий дефіцит моральних авторитетів, імен, особистостей, думка і позиція яких були б беззаперечними для нації. Політичний ринок (ринок лідерів і нових ідей) виявився дуже бідним.

Нових лідерів за ці роки практично не з'явилося. Про це свідчить тенденція повторного використовування одних і тих же політиків (Н. Вітренко, О. Мороза, Ю. Тимошенко, В. Ющенка, В. Януковича та багатьох інших). В Україні, незважаючи на істотні зміни в політичному житті, залишився по суті колишній тип лідерства, тобто зберігається традиція лідерської поведінки вождистського типу, заснована на харизмі та особистій відданості до персони, що втілює верховну владу. Чим складніше життя в нашій країні, тим швидше зростає в громадській свідомості розуміння необхідності виходу на політичну сцену нової генерації політичних лідерів, у яких політична діяльність повинна стати їх професією.

Більшість дослідників справедливо зазначає, що найхарактерніша помилка сучасних лідерів - це підміна мети засобами її досягнення. Так було багато разів в історії та продовжується і зараз на макро- і мікрорівні. В Україні після проголошення незалежності загальновизнаним лідером був, звичайно, Леонід Кравчук. Запропонована ним програма так званих П'яти "Д" (добробут, духовність, державність і інші) цілком відповідала очікуванням населення. Але реальна діяльність владних структур і національних лідерів не виправдала цих сподівань, хоча завдання "державотворення" - утворення армії, митниць, впровадження національної валюти, інтенсивний перехід на державну мову тощо-дещо відсунув на периферію розв'язання тих економічних проблем, які населення розцінювало як першочергові. Вже після року свого президентства Леонід Кравчук змушений був визнати, що він "недооцінив" значимість економічних проблем. Якщо мета - підвищення добробуту і вільний розвиток народу, то засоби - це демократизація і ринок. Але частина засобів розглядається як мета. Зрозуміло, розробка механізмів поставленої мети є найважливішим елементом діяльності політичного діяча, але неприпустимо змішування мети і засобів.

Нині, в умовах політизації життя, політичного суперництва і політичної боротьби велике значення має проблема формування і висунення молодих лідерів. Нова генерація політичних лідерів повинна проходити спеціальну підготовку та відбір, професійно займатися політичною діяльністю, діяти в межах демократичних норм і процедур прийняття політичних рішень, взаємодії різних видів влади. І, найголовніше, в основі всього повинна бути поставлена тріада: мораль - правда - справедливість та служіння лідерів Україні і українському народу.