Основні тенденції видавничого бізнесу в сучасній Україні

На межі 80—90-х років XX ст. Україна мала високо-розвинуту видавничу сферу. За даними Книжкової палати України, у 1988—1989 pp. було надруковано понад 189 млн. 505 тис. примірників видань (3,7 книжки на одну особу), функціонувало 4 тис. книгарень; вітчизняна поліграфічна індустрія виконувала замовлення з виготовлення книг видавництв інших республік СРСР; високою була загальна культура видань.

Різко погіршилася ситуація в середині 90-х років минулого століття, що було спричинено проблемами переходу від директивної до ринкової економіки, соціально-економічною кризою, недостатньою увагою держави до видавничої справи, некваліфікованим управлінням нею, спрямованими на шкоду вітчизняній книжці сторонніми втручаннями в галузь (лобіюванням інтересів російських видавництв). Наслідком цього стали розвал системи книгорозповсюдження, деградація видавничого і поліграфічного сегментів галузі, втрата книгою своїх позицій у духовному житті суспільства. Із цих причин в окремі роки виходило друком менше однієї книжки з розрахунку на одну особу (1999 р. — 0,40). Дещо поліпшилася ситуація останнім часом, за винятком 2003 р. (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 Динаміка книговидання в Україні

У 2008 p. передбачено випуск понад 20 000 назв видань, зменшення загальних тиражів і, відповідно, кількості примірників книг на одного громадянина.

У видавничій справі зайнято більше 3 тис. видавців, виготівників та розповсюджувачів, з яких 85% — юридичні особи, 31% — суб'єкти лише видавничої діяльності. Більшість із них — недержавної форми власності.

Деяка активізація галузі не дала змоги подолати її суттєвого відставання від провідних країн: в Іспанії, наприклад, видається з розрахунку на одного мешканця 8 книг, у Росії — 4,5, Італії — 4,4, Білорусі — 4,1, СІЛА — 2,4 книги. Оптимальний культурний розвиток суспільства, як стверджують фахівці, можливий за \ мови випуску 3—6 книг на одного громадянина. Відстає Україна (у 4—5 разів) і за випуском кількості назв на 100 тис. мешканців (прийнятним вважається 80— 100 назв; в Україні — 25). Оскільки ємність вітчизняного книжкового ринку залишається великою (за різними оцінками: 300—450 млн доларів США за роздрібними цінами), дефіцит товарної пропозиції заповнюють російські видавництва (на одну випущену книгу в Україні ввозять приблизно 6 книг), найбільші з яких успішно розвивають тут свої розповсюджувальні мережі.

Втрату вітчизняними суб'єктами видавничої справи національного книжкового ринку спричинили:

— економічна криза, труднощі трансформації соціально-економічної системи, наслідками яких були відчутне зменшення доходів населення, переорієнтація його уваги на забезпечення першочергових соціальних потреб;

— діловий консерватизм, неспроможність ще потужних тоді державних видавництв, які мали висококваліфіковані кадри, розвинуту матеріальну базу, систему ділових відносин, оволодіти ринковими методами господарювання, відстояти в конкурентній боротьбі свої позиції, переорієнтуватися на нові сегменти ринку. Багато їх деградувало, втратило свій потенціал;

— низький рівень фахових знань, примітивна ділова культура новостворених видавництв, значна кількість яких, не витримавши випробувань, зникла з видавничого простору;

— тотальне руйнування систем книгорозповсюдження («Укркнига», «Академкнига», «Військова книга», книжковий сектор «Укоопспілки»); перепрофілювання, загарбання книжкових магазинів, постійні намагання позбавити приміщень тих, що вціліли. Унаслідок цього в Україні на одну книгарню припадає 117 тис. жителів (сумарна кількість видань зменшилася у 3,5 раза, кількість книгарень — у 10 разів); тим часом у Росії одна книгарня на 75 тис. осіб, Франції — 20 тис, ФРН — 10,5 тис, Польщі і Данії— 12 тис, Норвегії — 10,5 тис, Нідерландах — 10 тис, Фінляндії — 7 тис, Австрії — 4 тис. Наслідком цього є «ефект горловини пляшки» (Я. Владарчик): затовареність видавництв через радикальне скорочення торговельних площ;

— потужна експансія на вітчизняний книжковий ринок російських видавництв, які скористалися підтримкою деяких українських політиків і звичкою значної кількості населення України читати російською мовою. Маючи значно нижчу, ніж в Україні, собівартість книги, що було наслідком податкових пільг, дешевшої сировини, в кілька разів більшого масштабу ринку, вони отримували широкі можливості для розвитку своєї справи й інституційного розвитку галузі, опанування сучасними технологіями і стратегіями виходу на зарубіжні ринки, формування розповсюджу-вальних систем, перетворення видавничої сфери на суттєвий чинник економічного і духовного життя;

— несформованість цілісної далекосяжної державної політики у видавничій сфері, результатом чого є утвердження в ній нездорової конкуренції, деградація її потенціалу. Без належної уваги до інституційованих питань всі інші дії, в т. ч. податкові пільги, здатні лише продовжити стагнацію галузі (видавнича сфера у кілька разів відстає за темпами розвитку від тенденцій національної економіки), однак неспроможні забезпечити становлення її як потужної індустрії;

— інтелектуальний, технологічний консерватизм, низький рівень маркетингової культури, конкурентної поведінки, партнерської відповідальності суб'єктів галузі, через що не вдалося ефективно протистояти кризовим явищам, виробити й реалізувати ефективні стратегії розвитку, сформувати адекватний сучасним тенденціям стиль діяльності.

Неувага до інституційного розвитку не дає змоги видавничій галузі стати самодостатнім елементом національної економічної системи, робить її надмірно залежною від внутрішніх (політичних — ставлення влади) і зовнішніх (поставки техніки, матеріалів тощо) чинників. Із цих та багатьох інших причин провідним гравцем на українському книжковому ринку є російський видавець.

У розумінні природи і причин такої ситуації цілком можуть прислужиться слова М. Хвильового, який «слабкість української позиції» на вітчизняному книжковому ринку вбачав у рабській природі української інтелігенції, яка, обожнюючи «північну культуру», не давала змоги «Україні виявляти свій геній».

Симптоми деякого оздоровлення ситуації намітилися в останні роки: суттєво збільшився асортимент видань (із 7749 у 2000 р. до 17 987 у 2007 p.); українські. і видавці поступово освоюють сучасні методи і форми ділової поведінки в конкурентному середовищі (книжкові клуби, торгівля за каталогами, інтернет-торгівля); з'являються на ринку вдало задумані видавництва і видавничі проекти; активно залучаються у поствидавничий процес (промоція) автори видань; зароджуються різноманітні ініціативи щодо пропаганди української книги (виставки, конкурси, рейтинги) і читання, формування книгоцентричної свідомості людей, нарощення інтелектуального потенціалу нації («Книгоманія»);.Уявляється обережний інтерес до книжкової справи у вітчизняного та іноземного капіталу тощо.

Однак радикального поліпшення справ не відбулося, що можна вважати наслідком дії кількох чинників:

1. Запізнілість, фрагментарність, непослідовність державної політики у видавничій сфері, через що поза vвагою залишаються визначальні, базові для її майбутнього питання: інституційний розвиток, капіталізація її суб'єктів; забезпечення однакових умов діяльності, оздоровлення й опрозорення конкурентного середовища; ефективне використання наявної матеріальної бази і спрямованих у видавничу сферу державних фінансів; залежність процесів у ній від кон'юнктурних інтересів.

2. Низький рівень фахових знань і ділової культури суб'єктів галузі, що спричинило суттєве зниження загальної якості книжкової продукції, деформувало конкурентне середовище (нецивілізована боротьба за доступ до ресурсів і можливостей, піратство та ін.), ускладнює використання її сукупного потенціалу.

3. Інвестиційна непривабливість галузі, через що до неї байдужий (за незначними винятками) капітал, який функціонує в інших галузях національної економіки і за рубежем.

4. Диспропорції між цінами ресурсів, цінами видань і купівельною спроможністю потенційних споживачів, що суттєво обмежує інвестиційні можливості, капіталізацію галузі, залучення до роботи в ній висококваліфікованих фахівців.

Українська видавнича справа майже непомітна у світовому просторі, не впливає на процеси в ньому. Зі значними труднощами і дуже рідко пробиває собі дорогу в світ українська книга, і то здебільшого завдяки старанням авторів (А. Курков, Ю. Андрухович, О. Забужко, С. і і М. Дяченки та ін.).

Для подолання такого становища необхідні: системна політика держави, спрямована на розвиток галузі, а не на підтримку книги чи видавництв; оздоровлення конкурентного середовища; опанування суб'єктами видавничого бізнесу ефективними маркетинговими стратегіями; консолідація їхніх зусиль у відстоюванні галузевих інтересів, дотримання цивілізованих правил ділової поведінки на ринку. Українська видавнича справа стане по-справжньому конкурентоспроможною за умови утвердження в ній здорової конкуренції.