І. Загальне поняття кримінального процесу та його завдання

Тема №1 «Предмет і основні поняття кримінального

процесу»

План:

1. Поняття кримінального процесу та його завдання.

2. Історичні форми кримінального процесу (самостійно –реферати).

І. ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ТА ЙОГО ЗАВДАННЯ

а) вид державної діяль-ності щодо розсліду-вання,судового розгля-ду і винесення рішень у кримінальному провадженні

б) галузь права: “кримінальне процесуальне право”

в) наукова дисципліна

Проблема визначення поняття кримінального процесу є однією із

найдискусійніших у теорії кримінального процесу. Тому в юридичній літературі є багато різних за змістом дефініцій.

Поняття (і термін) " кримінальний процес " вживають у трьох значеннях:

1. вид державної діяльності щодо розслідування, судового розгляду і винесення рішень у кримінальному провадженні. Діяльність правоохоронних органів (дізнавача, слідчого, прокурора) з розслідування справ а також судді під час розгляду кримінальних проваджень, що має публічно-правовий характер.

2. галузь права, що регулює цю діяльність. Кримінальне процесуальне право — це відносно самостійна сукупність норм вітчизняного права, що регу­люють відносини між учасниками кримінального провадження..

3. Навчальна дисципліна. Кримінальний процес у цьому значенні розуміють як дисципліну, що її вивчають у вищих навчальних закладах юридичного профілю, предметом якої є кримінально-процесуальне законодавство та практика його застосування, а також наука кри­мінального процесу. У більшості навчальних закладів ця дисципліна є профільною. Опанувати навчальний матеріал найбільш ефективно можна лише звертаючись до положень:

— загальної теорії права;

— конституційного, кримінального та інших галузей вітчизня­ного права;

— міжнародних правових документів із питань кримінального судочинства;

— суміжних наук (криміналістики, правової психології тощо);

— відомчих нормативно-правових актів (положень, інструкцій тощо, затверджених наказами Генерального прокурора України, МВС України, Мінюсту України), в яких конкретизуються поло­ження законів;

— постанов Пленуму Верховного Суду України.

Слід зазначити, що поняття "кримінальний процес" і "кримі­нальне судочинство" є тотожними за змістом і являється одним із видів державної діяльності. Саме держава через відповідні органи здійснює боротьбу зі злочинністю, охороняє від злочинних посягань конституційний лад, соціально економічні, політичні та особисті права та свободи громадян, права та законні інтереси юридичних осіб. Цю діяльність здійснюють державні органи та посадові особи в силу наданих їм повноважень. Вони наділені необхідною владою і за наявності законних підстав можуть застосовувати заходи державного примусу.

Кримінальний процес вивчають студенти старших курсів, які вже вміють самостійно опрацьовувати літературні джерела. Слід пам'ятати слова Василя Олександровича Сухомлинського, який цілком слушно стверджував : "Найкращий вид освіти - це самоосвіта". Студенти мають переглядати періодичну юридичну літера­туру, зокрема, журнали «Право України», «Юридична Україна», «Вісник Верховного Суду України», «Прокуратура. Людина. Держа­ва.»; «Підприємництво, господарство, право», газету «Юридичний вісник України». В цих загальноукраїн­ських виданнях публікують наукові статті провідних науковців, ознайомлення з якими сприятиме кращому опануванню навчаль­ного матеріалу. Цінність наукових статей полягає в тому, що вони відзначаються науковою новизною, окрім того, вони оперативно реагують на зміни в законодавстві.

Досконало вивчити кримінальне процесуальне право допоможуть монографії, навчальні посібники. Слід звертати увагу на дискусійні положення процесуальної теорії, намагатися вислов­лювати щодо них власні думки, а також знати праці відомих учених – процесуалістів минулого і тих, які працюють в нашій державі сьогодні.

До 1917 р. істотний внесок у теорію кримінального процесу зробили такі вчені: С. І. Вікторський, М. Б. Духовськой, А. Ф. Коні, М. В. Муравйов, Б. П. Ніконов, П. К. Скорделі, В. Л. Случевський, Д. Г. Тальберг, Г. С. Фельдштейн, І. Я. Фойницький, В. О. Чайковський, О. І. Люблінський. У радянський період розвитку теорії кримінального процесу відзначались глибиною досліджень праці вчених - росіян: В. П. Бож'єва, Т. М. Добровольської, П. С. Елькінд, О. М. Ларіна, В.З, Мотовловкера, В. П. Нажимова, М. М. Полянського, В. М. Сави -цького, М. С. Строговича" та інших.

В Україні як за радянських часів, так і після набуття незалежності найвідомішими є праці вчених таких наукових шкіл: харків­ської (професори С. А. Альперт, М. І. Бажанов, М. М. Гродзинський, Ю. М. Грошевий, В.С. Зеленецький); київської - (професори А.Я. Дубинський, В.Т. Маляренко, О. Р. Михайленко, М. М. Михеєнко, 3.Д. Смітієнко, Т. В. Варфоломєєва); львівської- (професор В. Т. Нор); одеської - (професор Ю. П. Аленін).

Студенти, які прагнуть досягти успіху в кар'єрі юриста, повинні формувати власну юридичну бібліотеку, фонд якої мають становити всі кодифіковані законодавчі акти, монографії, навчальні посібники, юридичні журнали тощо.

Завдання кримінального процесу

1) захист особи, сус-пільства та держави від кримінальних пра-вопорушень, охорона прав та законних інтересів учасників кримінального провадження

2) забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини і жо-ден невинуватий не був обвинувачений або засуджений і жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуаль-ному примусу і щоб до кожного учас-ника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

У статті 2 КПК України зазначається, що основним завданням кримінального судочинства є захист особи, суспільства і держави від кримінальних правопорушень,охорона прав та законних інтересів учасників кримінального провадження;

- забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений і жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Під охороною прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, слід розуміти, що кримінальне судочинство покликане гарантувати всім його суб’єктам створення належних умов для повної і безперешкодної реалізації прав як суб’єктів кримінального провадження.

Стаття 2 КПК до завдань кримінального провадження відносить охорону прав, свобод та законних інтересів всіх учасників кримінального провадження. Адже крім суб’єктів, які ведуть провадження в кримінальних справах, у його сферу залучаються й інші суб’єкти. І всі вони виконують свою роль і призначення у провадженні, для чого наділяються кримінальним процесуальним законом правами і виконують покладені на них процесуальні обов’язки. Саме тому органи, які ведуть кримінальне провадження, зобов’язані забезпечити належну реалізацію їхніх прав і законних інтересів, відновлення їх у випадку порушення, що є невід’ємним завданням кримінального провадження.

Тож, коли першим завданням кримінального провадження визначено захист прав і законних інтересів суб’єктів, які потерпіли від кримінального правопорушення, то не менш важливим є його завдання з охорони прав, свобод і законних інтересів інших суб’єктів провадження, і перш за все, підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, а у випадку їх безпідставного порушення – захист шляхом відновлення в правах. У разі встановлення та підтвердження відповідним правовим актом (постановою про закриття кримінального провадження, виправдувальним вироком), що особа була необґрунтовано піддана кримінальному переслідуванню, затримана чи взята під варту, піддана іншим заходам процесуального примусу, вона підлягає захисту за допомогою реабілітації, а порушені її особисті чи майнові права мають бути відновлені (ст. 130 КПК).

Особи, які порушують вказані права та інтереси, притягуються до юридичної відповідальності.

Під розкриттям кримінальних правопорушень слід вважати встановлення її події та винних осіб. Вимога швидкого розкриття кримінального правопорушення означає, що строки порушення кримінального провадження, встановлення події правопорушення та винних осіб повинні максимально наближуватися до моменту вчинення правопорушення. А вимога повного розкриття правопорушення означає, що повинні бути встановлені всі обставини, які належать до предмета доказування у кримінальному провадженні. Але правопорушення вважається повністю розкритим лише після набрання обвинувальним вироком законної сили, а у випадку відмови у порушенні кримінального провадження або його закриття за обставинами, що не реабілітують цю особу, - після набрання сили відповідною постановою органу дізнання, слідчого, прокурора чи ухвалою суду.

Викриття винних зобов’язує уповноважених суб’єктів забезпечити зібрання і відповідне процесуальне оформлення незаперечних доказів, що безсумнівно доводять винність особи (осіб) у вчиненні кримінального правопорушення.

Правильне застосування закону означає суворе додержання норм кримінального, кримінального процесуального та іншого законодавства в кримінальному провадженні.

У разі безпідставного