Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Система та джерела фінансового права





Фінансове право можна характеризувати з різних позицій. З одного боку, це самостійна галузь права із визначеним предметом та методом правового регулювання, з іншого — це галузь законодавства, що є сукупністю законів та інших нормативно-правових актів, у яких фінансово-правові норми мають своє зовнішнє вираження і становлять джерело фінансового права.

Фінансове право — це також навчальна дисципліна у системі загально правових курсів, що являє собою системне викладення тео­ретичного та прикладного матеріалу з метою підготовки кваліфіко­ваних кадрів, які здатні аналізувати складні процеси у сфері фінан­сової діяльності держави. Систему курсу фінансового права як на­вчальної дисципліни побудовано відповідно до системи фінансово­го права. Навчальний матеріал зосереджений у Загальній та Особливій частинах. Загальна частина об'єднує норми фінансового права і правові інститути, що закріплюють: поняття фінансів та фінансової діяльності держави, її методи, принципи та правові фор­ми; предмет та методи фінансово-правового регулювання; характе­ристику фінансових правовідносин та фінансово-правових норм; правовий статус уповноважених у сфері фінансової діяльності дер­жавних та муніципальних органів; поняття фінансового контролю, його види та методи, тобто такі норми й інститути, які є спільними для всіх інших фінансово-правових інститутів і становлять базу для регулювання правовідносин у сфері фінансової діяльності держави.

Особлива частина містить норми і правові інститути, що регулю­ють окремі напрями фінансової діяльності держави та різні елемен­ти фінансової системи. Провідне місце в Особливій частині фінан­сового права посідає бюджетне право, яке входить до неї як підгалузь і складається з двох великих правових інститутів — бюджетно­го устрою та бюджетного процесу. Особлива частина містить такі правові інститути: доходи бюджетної системи (податкові та неподат­кові); видатки бюджетної системи та цільових фондів; державний кредит; державне обов'язкове страхування (майнове та особисте); грошово-кредитна система. Ці інститути мають свої особливості, складаються з правових норм, що регулюють певну групу однорідних суспільних відносин у межах галузі права, але об'єднуються в одну систему через єдиний предмет та методи фінансово-правового ре­гулювання. Безперечно, ці правові інститути містять правові норми, що регулюють фінансову діяльність держави.

Від системи фінансового права, як галузі права, слід відрізняти систему фінансового законодавства. Система законодавства скла­дається в результаті видання правових норм, закріплення їх в офіцій­них актах та систематизації цих актів і має складну структуру. Часті­ше під системою законодавства мають на увазі сукупність нормативно-правових актів, в яких об'єктивуються внутрішні змістові та структурні характеристики права. Збіг між системою права і систе­мою законодавства в межах від окремої норми до права в цілому не є абсолютним. В цих межах вони існують самостійно, оскільки мають свою специфіку та власні тенденції розвитку.

Залежно від підстав (критеріїв) виділяють кілька видів систем законодавства: горизонтальну, вертикальну, федеративну, комплекс­ну. Горизонтальна (галузева) побудова системи законодавства обу­мовлена предметом правового регулювання — фактичними суспільними відносинами. На основі цього критерію відокремлюються га­лузі законодавства, що відповідають галузям системи права (конституційне право — конституційне законодавство, трудове пра­во — трудове законодавство, фінансове право — фінансове законо­давство тощо). Вертикальна (ієрархічна) побудова відображає ієрар­хію органів державної влади та нормативно-правових актів за їх юридичною силою.

Серед сучасних тенденцій розвитку системи права можна назвати процес поступового нагромадження нормативного матеріалу та
розподіл його за структурними блоками (інститутами, галузями).
Наявна тенденція до уніфікації зазначених блоків дає підстави для
підвищення ефективності правового регулювання. При цьому за­
значений процес тягне за собою утворення нових інститутів (банківське, податкове право). У свою чергу тенденції вдосконалення законодавства пов'язують зі створенням нових комплексних галузей законодавства (зокрема, банківського законодавства, приватизаційного, податкового тощо), що є значним чинником впливу на реальне розв'язання економічних та соціальних питань. У зв'язку з удоско­наленням законодавства, яке тягне за собою зменшення розриву між
чинним правом та зміненими суспільними відносинами, система за­конодавства наближається до власного ідеалу — системи права, від чого все чіткішою стає відповідність останньої системи системі сус­пільних відносин1.

Якщо система права — це внутрішня форма права, його будова за галузями та інститутами, то система законодавства його зовнішня форма; це система нормативно-правових актів, у яких галузі та інсти­тути права знайшли свій вираз. Внутрішня та зовнішня форми пра­ва нерозривно пов'язані і не можуть існувати одна без одної. Систе­ма права і система законодавства діалектично пов'язані, їх не мож­на ні протиставляти, ні ототожнювати.

Для системи права первинним елементом є правова норма, струк­туру якої створюють гіпотеза, диспозиція та санкція. Для системи законодавства первинним елементом є стаття нормативно-правово­го акта, яка не обов'язково має містити всі три структурні елементи правової норми. Характерною рисою нормативно-правових актів є те, що в них, як правило, є норми різних галузей права і тому вони регулюють різні за змістом види суспільних відносин.

До джерел фінансового права належать: Конституція — Основ­ний Закон України; загальні та спеціальні закони; постанови Верхов­ної Ради України; укази Президента України; постанови та декрети Кабінету Міністрів України; відомчі нормативно-правові акти (по­станови Правління НБУ; накази Міністра фінансів; розпорядження Державного казначейства України тощо); міжнародні правові акти, звичаї та стандарти, що ратифіковані парламентом та входять до на­ціонального законодавства.

Фінансове законодавство характеризується системністю, яку, поряд із іншими характеристиками, йому надають правила ієрархії норм, що містяться у правових актах. Використання цих правил дає можливість у разі виникнення колізій між нормативно-правовими актами віддати перевагу одному нормативно-правовому акту над іншим. Різні правила ієрархії нормативних правових актів зводять­ся до правил вертикальної та горизонтальної ієрархії.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно, всі акти суб'єктів фінансового права повинні відповідати Основно­му Закону. Акти або їх положення, що суперечать букві або духу Конституції, не є чинними. Конституція — акт безпосередньої дії (ч. 3 ст. 8): принципи та норми Основного Закону можуть регулюва­ти конкретні суспільні відносини, у тому числі у сфері фінансової діяльності, якщо вони стосуються предмета конституційного регу­лювання. Будь-яке обмеження регулятивної дії норм Конституції є протизаконним, а винні у цьому органи та посадові особи державної влади й місцевого самоврядування, інші суб'єкти несуть юридичну відповідальність.

Конституція України закріплює виключну компетенцію Верхов­ної Ради України у прийнятті фінансового законодавства, у тому числі у сфері бюджету, податків, грошової системи, валютних відносин (ч. 2 ст. 92); закріплює визначальні принципи побудови бюджетної системи (ст. 95); бюджетний період (ст. 96); встановлює компетен­цію Рахункової палати України (ст. 98), Національного банку Украї­ни (статті 99,100). У Конституції України визначено компетенцію уря­ду як вищого органу в системі органів виконавчої влади у сфері фінансової діяльності (статті 116, 117), компетенцію місцевих дер­жавних адміністрацій (статті 118, 119). В Основному Законі (статті 142, 143) закріплено право органів місцевого самоврядування на за­твердження й виконання місцевих бюджетів, на власну матеріаль­но-фінансову базу, на встановлення місцевих податків і зборів тощо. Ряд інших статей Конституції безпосередньо або опосередковано пов'язаний зі сферою фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування, що впливає на якість фінансового зако­нодавства. Зрозуміло, що конституційні норми-принципи визнача­ють у відповідних галузях права чіткішу деталізацію положень, в яких існує інтерес держави.

Важливе місце серед джерел банківського права посідають зако­ни, що мають загальне значення для здійснення господарської діяль­ності, встановлення загальних засад права власності, визначення правових підстав та порядку здійснення цивільно-правових угод тощо. До загальних можна віднести закони України «Про цінні папери і фондову біржу», «Про власність» тощо.

Найбільшу увагу конституційне законодавство приділило бю­джетній діяльності, що пояснюється значенням бюджету як цент­ральної ланки фінансової системи. У 2001 р. в Україні був прийня­тий Бюджетний кодекс України — перше кодифіковане джерело підгалузі фінансового права.

Низка спеціальних законів у сфері бюджетних, податкових, гро­шово-кредитних відносин закріплюють високий рівень нормативно-правового регулювання у сфері фінансової діяльності. Це, в першу чергу, стосується законів України «Про Державний бюджет Украї­ни», «Про систему оподаткування», «Про банки і банківську діяльність». У сфері фінансів прийнято ряд статусних законів, що визначають правовий статус органів спеціальної фінансової компе­тенції, у тому числі закони України «Про Рахункову палату Украї­ни», «Про Державну податкову службу України», «Про Національ­ний банк України» тощо.

Норми фінансового права містяться і в указах Президента Ук­раїни, в актах органів виконавчої влади — постановах та декретах Кабінету Міністрів України. Окреме місце належить актам органів місцевого само­врядування та місцевої влади, що стосуються сфери фінансової діяльності.

Велику групу джерел фінансового права становлять акти фінан­сово-кредитних установ — Міністерства фінансів, Державного каз­начейства, Державної податкової служби, Національного банку Ук­раїни (накази, інструкції та ін.). Деякі нормативно-правові акти ви­даються такими органами спільно з іншими державними або еконо­мічними органами (наприклад, спільні постанови КМУ і НБУ) залежно від змісту відносин, що регулюються.

Фінансово-правові норми містяться і в актах органів державної виконавчої влади — міністерств, відомств тощо, які регулюють пи­тання фінансів у межах відповідної галузі або сфери управління, а також у локальних актах, що приймаються адміністрацією підпри­ємств, установ, організацій (положення про розподіл прибутку, про створення резервного фонду).

Норми підзаконних нормативно-правових актів конкретизують зміст більш загальних фінансового-правових норм, що містяться у законах. Специфічною рисою фінансового законодавства є його постійний динамічний розвиток, який дає змогу державі своєчасно реагувати на швидкі економічні зміни.

Date: 2015-07-27; view: 258; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.007 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию