Р. ГАРРІС. Школа адвокатури

У навчальній та спеціальній літературі цивільний процес традиційно пропонується нейтрально, з позиції стороннього спостерігача, якого цікавить лише процес як такий, а не ре­зультат. Але в практичній площині, застосування процесуаль­ного закону завжди пов'язане із реальним розв'язанням конк­ретного спору. Своєрідні. Усі ці можливості окремо мають своє призначення, ефектив­ність, умови та порядок застосування. Саме так сприймають цивільний процес зацікавлені особи, оскільки для них про­цес - це боротьба.

Отже, з погляду сторін, цивільний процес - це двобій між позивачем і відповідачем у суді з приводу матеріально-правового спору, а цивільне процесуальне право — це застосо­вувані правіша цього двобою. Його результат, як правило, за­лежить від чотирьох факторів:

1) суті матеріально-правового спору;

2) процесуального становища сторони;

3) особистих властивостей учасників контракту;

4) майстерності ведення процесу.

Судовий процес у цивільній справі, як і кожний двобій, має свою стратегію та тактику. Слово «стратегія» походить з гре­цької і вживається у двох значеннях: 1) найважливіша частина воєнного мистецтва, що включає теорію і практику ведення війни, воєнних кампаній і великих бойових операцій; 2) мис­тецтво керувати суспільною, політичною боротьбою. В цьому, другому значенні, слово «стратегія» вживатиметься надалі у праці.

Стратегія часто залежить від процесуального становища сторони та суті спору. В самому загальному вигляді вона ви­значає процесуальну мету сторін.

Усі судові стратегії можна поділити на два види: правильні і хибні. Правильна стратегія — полягає у вирішенні спору в суді з метою захисту порушених чи оспорюваних суб'єктив­них прав, адже саме для цього існують суди. Вирішувати спо­ри - їх основна функція. Отже, в основі правильної стратегії лежить використання права на позов за призначенням.

Хибна судова стратегія - це використання права на звер­нення до суду з метою, що не пов'язана із захистом поруше­них прав. У таких випадках позивач переслідує інші цілі, як-от:

1) помститися відповідачеві;

2) щось комусь доказати (так звані «справи принципу»);

3) відволікти увагу та ресурси відповідача від інших проб­лем;

4) створити інформаційний привід;

5) затягнути вирішення іншої справи;

6) відреагувати на порушення закону та ін.

Звісно, позивач не виявляє своєї справжньої мети. Встано­вити її - первинне завдання відповідача. Адже якщо стратегія супротивника відома, то його дії можна прогнозувати. Вони відповідатимуть його загальним методом.

Спільна процесуальна мета сторін - домогтися рішення на свою користь. У цьому плані ведення їх стратегії однакове. Позивач прагне, щоб суд задовольнив його вимоги до відпо­відача у повному обсязі, а відповідач - щоб суд відмовив у позові.

З урахуванням обставин справи, відповідачі часто обира­ють іншу стратегію, аби не програти справу. В межах цієї стратегії можна виділити окремі її різновиди:

1) укласти мирову угоду. Мирова угода - це частковий виграш відповідача, і одночасно частковий програш позивача. Відповідач може обрати таку стратегію, якщо з обставин справи можна з високою часткою ймовірності припустити, що суд задовольнить позов повністю;

2) переконати позивача відмовитися від позову. Така стратегія у чистому вигляді застосовується мало, її втілення вимагає використання вагомих та ефективних засобів впливу на позивача, часто «на грані фолу». Під впливом цих засобів позивач йде на своєрідний нульовий варіант: ви мене не руха­єте, а я вас. Як засоби впливу використовуються позови проти позивача, скарги та заяви щодо позивача, які є підставою для порушення кримінальної справи; аналогічні дії щодо близьких позивачу осіб;

3) унеможливити виконання рішення суду на користь позивача. Цю стратегію обирають, коли з обставин справи очевидно, що суд задовольнить позовні вимоги.

Як правило, причини, які стали приводом для звернення до ^сУду, відомі, їх аналіз, аналіз змісту позовних вимог дозволяє глибше з'ясувати характер взаємовідносин сторін, виявити можливі позасудові шляхи вирішення справи, правильно ви­значивши стратегію поведінки.

Стратегія втілюється у процесуальній діяльності зацікавле­них осіб, переходячи таким чином у тактику. Термін «такти­ка» (з грецької - мистецтво командування військом) вживає­ться у трьох значеннях:

1) як складова частина воєнного мис­тецтва, наука про підготовку, організацію і ведення бою-

2) в широкому розумінні — як методи, шляхи, засоби, форми боротьби, що найбільше відповідають конкретним обста­винам у даний момент і забезпечують стратегічний успіх-

3) переносно - як прийоми, засоби досягнення якоїсь мети, лінія поведінки когось.

Отже, цивільна процесуальна тактика - це система прийомів та засобів діяльності зацікавленої особи, викорис­тання яких забезпечує найбільш ефективне втілення обраної стратегії під час розгляду цивільної справи в суді.

Мета так­тики - найефективніша реалізація процесуальних прав осіб, що беруть участь у розгляді справи, їх загальні права та обов'язки передбачені у ст. 99 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України). Зацікавлені особи, зокрема, мають право знайомитися з матеріалами справи, ро­бити з них витяги, одержувати копії рішень, ухвал, постанов і інших документів, що є у справі, брати участь у судових засі­даннях, подавати докази, брати участь в їх дослідженні, за­являти клопотання та відводи, давати усні і письмові пояснен­ня судові, подавати свої доводи, міркування та заперечення, оскаржувати рішення і ухвали суду.

Відповідно до ст. 103 ЦПК України, позивач також вправі протягом усього часу розгляду справи по суті змінити підста­ву або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позов­них вимог або взагалі відмовитися від позову. Відповідач має право визнати позов повністю або частково. Сторони можуть закінчити справу мировою угодою на всякій стадії процесу, вимагати виконання рішення, ухвали, постанови суду.

Однак перелік прав сторін не вичерпується переліченими у ст. 99, 103 ЦПК У країни.

Мають сторони також і процесуальні обов'язки:

1) з'являтися до суду на його вимогу;

2) подавати докази;

3) виконувати розпорядження суду;

4) дотримуватися порядку в судовому засіданні;

5) виявляти повагу до суду;

6) добросовісно користуватися належними їм процесуаль­ними правами та ін.

Систему процесуальної тактики складають тактичні прийоми.

Тактичний прийом -це спосіб діяльності зацікавленої особи, використання якого з урахуванням конкретної ситуації забезпечує найбільш ефективне вирішення окремих завдань.

Тактичні прийоми цивільного процесу можна класифікувати:

І. За призначенням:

1) прийоми нападу (атакуючі);

2) прийоми захисту (захисні);

3) прийоми роботи із судом та іншими учасниками проце­су (організаційні);

4) прийоми затягування справи;

5) прийоми доказування (доказові).

II. За джерелами:

1) нормативні - регламентовані нормами процесуального закону;

2) психологічні - грунтуються на даних психологи;

3) змішані.,