Поняття, види заходів забезпечення кримінального провадження

Розділ ІІ Кримінального процесуального кодексу України визначає порядок обрання, зміни та скасування заходів забезпечення кримінального провадження.

Заходи забезпечення кримінального провадження (заходи кримінально-процесуального примусу) − це передбачені кримінально-процесуальним законом процесуальні засоби державно-правового примусу, що застосовуються уповноваженими на те органами (посадовими особами), які здійснюють кримінальне провадження, у чітко визначеному законом порядку стосовно осіб, котрі залучаються до кримінально-процесуальної діяльності, для запобігання та припинення їхніх неправомірних дій, забезпечення виявлення та закріплення доказів з метою досягнення дієвості кримінального провадження.

Заходи процесуального примусу відрізняються від інших заходів державного примусу та характеризуються певними специфічними ознаками:

1) вони мають процесуальний характер і регулюються кримінально-процесуальним законом, а тому є складовою кримінально-процесуальної форми. Цією ознакою вони відрізняються від інших примусових заходів, які застосовуються при провадженні щодо кримінальних правопорушень;

2) підстави, межі та порядок їх застосування детально регламентовані законом;

3) специфічна їх мета − забезпечити досягнення дієвості кримінально-процесуального провадження та вирішення завдань кримінального судочинства;

4) примусовий характер, який залежить не від порядку їх реалізації, а від самої законодавчої моделі, що передбачає можливість застосування примусу;

5) виключний характер − вони застосовуються лише в тих випадках, коли іншими заходами завдання кримінального судочинства досягнути неможливо;

6) специфічний суб’єкт застосування − процесуальний примус є різновидом державного примусу, а тому суб’єктом його застосування завжди є виключно компетентні державні органи та посадові особи, які здійснюють кримінальне провадження.

Відповідно до ст. 131 КПК заходами забезпечення кримінального провадження є:

1) виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід (ст. ст. 133−143 КПК);

2) накладення грошового стягнення (ст. ст. 144−147 КПК);

3) тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом (ст. ст. 148−153 КПК);

4) відсторонення від посади (ст. ст. 154−158 КПК);

5) тимчасовий доступ до речей і документів (ст. ст. 159−166 КПК);

6) тимчасове вилучення майна (ст. ст. 167−169 КПК);

7) арешт майна (ст. ст. 170−175 КПК);

8) затримання особи (ст. ст. 188− 192 КПК, ст. ст. 207−213);

9) запобіжні заходи (ст. ст. 177−187 КПК).

Класифікація заходів забезпечення кримінального провадження:

• за цілями застосування:

– заходи, що забезпечують участь підозрюваного, обвинуваченого у кримінальному провадженні та виконання ними процесуальних обов'язків (запобіжні заходи). Ці заходи пов’язані з суттєвим обмеженням свободи підозрюваного, обвинуваченого, мають специфічну мету та особливий порядок застосування. Тому види запобіжних заходів, мету, підстави та порядок їх застосування ми розглянемо окремо в наступних питаннях цієї теми;

− заходи, що забезпечують отримання засобів доказування (виклик слідчим, прокурором, судовий виклик, тимчасовий доступ до речей і документів тощо). На відміну від запобіжних, завдання цих заходів полягає у забезпеченні слідчому та суду можливість виявити, вилучити та дослідити докази;

− заходи, що спрямовані на забезпечення законного порядку в ході провадження в справі (привід, накладення грошового стягнення, відсторонення від посади);

− заходи по забезпеченню цивільного позову та можливої конфіскації майна (тимчасове вилучення майна, арешт майна тощо);

• за часом дії:

– заходи, що тривають протягом певного часу (запобіжні заходи, відсторонення від посади, арешт майна тощо);

– заходи, які є короткочасними (тимчасовий доступ до речей і документів; привід тощо);

• за підставами застосування:

– заходи, що застосовуються у зв’язку з невиконанням процесуальних обов’язків (привід, запобіжні заходи тощо);

– заходи, які застосовуються незалежно від процесуального правопорушення (тимчасовий доступ до речей і документів; тимчасове вилучення майна);

• за режимом обмеження прав і свобод людини:

– заходи, що пов’язані з ізоляцією особи (тримання під вартою, домашній арешт, затримання особи);

– заходи, які не пов’язані з ізоляцією особи (накладення грошового стягнення, тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом, особиста порука, застава тощо).

1. КП закон

Кримінальне право Укр.- це сукупність правових норм, що визначають загальні принципи, умови та підстави кримінальної відповідальності; коло діянь, які визнаються злочинами; види і розміри покарання та інші види кримінально-правового впливу, що застосовуються до винних осіб, а також підстави та умови звільнення від відповідальності та від покарання.

Норми КП поділяються па дві частини - Загальну (ЗЧ) і Особливу (ОЧ).

В ЗЧ включені норми, що визначають:

завдання,

принципи та основні інститути кримінального права.

Вони закріплюють:

підстави кримінальної відповідальності,

чинність кримінального закону в просторі і часі,

поняття злочину і його види,

осудність і неосудність,

форми вини,

співучасть,

покарання і його види,

порядок застосування окремих видів покарання,

правила їх призначення,

регулюють інститути, пов'язані зі звільненням від кримінальної відповідальності і покарання,

погашенням і зняттям судимості,

особливості відповідальності неповнолітніх.

ОЧ - містить норми, що описують конкретні види злочинів із зазначенням видів покарань і меж, в яких вони можуть бути призначені за вчинення даних злочинів.

Принципи кримінального права – це вихідні основоположні ідеї, які випливають зі змісту правових норм, закріплених у кримінальному законодавстві.

Види принципів:

1) загальноправові, притаманні всім галузям права,

2) спеціальні (галузеві), характерні лише для окремих галузей права.

Загальноправові (закріплені в Конституції):

1) принцип суверенітету і незалежності України, цілісності та недоторканності її території;

2) принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу, судову;

3) принцип верховенства права;

4) принцип рівності громадян перед законом;

5) принцип законності.

6) принцип гуманізму та справедливості права.

Спеціальні принципи:

1) законності;

2) гуманізму;

3) особистої відповідальності за наявності вини;

4) принцип невідворотності кримінальної відповідальності;

5) принцип справедливості (індивідуалізації) відповідальності;

6) принцип економії кримінальної репресії.

Система ЗЧ КК складається із таких розділів: I. Загальні положення. II. Закон про кримінальну відповідальність. ІІІ. Злочин, його види та стадії. IV. Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину). V. Вина та її форми. VI. Співучасть у злочині. VII. Повторність, сукупність та рецидив злочинів. VIII. Обставини, що виключають злочинність діяння. IX. Звільнення від кримінальної відповідальності. X. Покарання та його види. XI. Призначення покарання. XII. Звільнення від покарання та його відбування. XIII. Судимість. XIV. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування. XV. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.