Процесуальний порядок перегляду справи у зв`язку з нововиявленими і винятковими обставинами

Право на звернення до суду з вимогою про перегляд судових постанов у зв'язку з нововиявленими і винятковими обставинами мають сторони, інші особи, які беруть участь у справі, та прокурор (ст. 347 ЦПК).

Право на порушення процесу, пов'язаного з переглядом судових рішень у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами, мають також громадяни та організації, до яких перейшли повноваження осіб, котрі брали участь у справі, в порядку правонаступництва (ст. 106 ЦПК). Виконання таких дій судовим представником можливе тоді, коли про це є застереження у виданому йому дорученні, що випливає з розширеного тлумачення правила ст. 115 ЦПК про те, що подібна вказівка повинна стосуватися виконання повноважень щодо порушення касаційного провадження, подання виконавчого листа до виконання тощо.

Процесуальні дії правомочних осіб щодо порушення цивільного процесу викличуть позитивні правові наслідки тоді, коли вони будуть спрямовані на перегляд у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами належних судових постанов. Відповідно до ч. 1 ст. 347 ЦПК ними можуть бути будь-які рішення і ухвали судів, що набрали законної сили першої апеляційної та касаційної інстанції. Однак в теорії цивільного процесу з приводу перегляду ухвал суду першої інстанції зазначається, що перегляду мають підлягати заключні ухвали, що набрали законної сили (наприклад, про закриття провадження у справі, про залишення заяви без розгляду), та окремі ухвали. Не всі, а лише ті ухвали, які самостійно набирають законної сили.

Не можуть бути переглянуті ухвали, постановлені під час розгляду справ з питань, що мають підпорядковане значення. Адже вони набирають законної сили не самостійно, а разом з рішенням. Коли ж такі ухвали постановлені без урахування істотних для справи обставин, вони впливають на законність та обгрунтованість судового рішення. Тому в таких випадках перегляду підлягає саме рішення.

Пленум Верховного Суду України у п. 2 зазначеної вище постанови № 1 від 27 лютого 1981 р. роз'яснив, що об'єктом перегляду можуть бути ухвали суду першої інстанції про відмову в прийнятті заяви, закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду та з інші, що набрали законної сили, якщо вони перешкоджають дальшому рухові справи.

Ухвали і рішення апеляційної та касаційної інстанцій будуть об'єктом перегляду у зв'язку з нововиявленими обставинами тоді, коли такими судовими актами змінюється рішення суду першої інстанції, виноситься нове рішення, закривається провадження у справі чи залишається без розгляду позов.

Об'єктом перегляду у зв'язку з нововиявленими обставинами може бути лише судове рішення, ухвала, постанова суду в цілому. Однак тоді, коли рішення розв'язало декілька правових вимог (розірвання шлюбу, поділ майна і жилої площі, стягнення аліментів), об'єктом перегляду може бути і кожна з його частин, якою вирішена одна з таких вимог. Прямої вказівки на це в законі немає. Але Пленум Верховного Суду України у зазначеній вище постанові (п. 2) роз'яснив, що рішення може бути переглянуте лише в частині тих вимог, які стосуються нововиявлених обставин.

Для порушення процесу необхідно також, щоб процесуальні дії правомочних осіб були спрямовані на реалізацію зверненої до суду вимоги, оформленої у вигляді письмової заяви і поданої за підсудністю протягом встановленого для цього строку. В ст. 347 ЦПК передбачено, що заяви про перегляд рішення і ухвал у зв'язку з нововиявленими обставинами подаються відповідно до вимог ЦПК щодо оформлення заяв до суду першої інстанції (тобто статтей 137-139 ЦПК).

В заяві зазначається: назва суду, в який направляється заява; особа, яка подала заяву, і місце її проживання чи знаходження, а також інші особи, які брали участь у справі; дата, винесення і зміст рішення, ухвали, про перегляд яких подано заяву; нововиявлені чи виняткові обставини, якими обґрунтовується вимога про перегляд рішення, ухвали і дата їх відкриття або встановлення; посилання на докази, що ствержують наявність нововиявлених або виняткових обставин. До заяви треба додати її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Заява оплачується державним митом.

Зі змісту ст. 347, 347,347 ЦПК випливає, що у заяві можна ставити питання про перегляд рішення або ухвали в одній справі. Якщо нововиявлені обставини стосуються судових рішень щодо взаємопов'язаних справ, заява подається і розглядається по кожній справі окремо.

Згідно зі ст. 347 ЦПК заява подається до суду, який постановив рішення, ухвалу, що підлягає перегляду у зв'язку із нововиявленими обставинами, а за винятковими обставинами — колегією суддів у складі суддів Верховного Суду України. Заяви можуть бути подані до відповідного суду протягом трьох місяців з дня встановлення обставини, що стала підставою для перегляду рішення. За юридичною природою такий строк в літературі інколи прирівнюється до строків позовної давності і розглядається одночасно як матеріально-правовий і процесуальний. На відміну від строків позовної давності, які забезпечують можливість примусового здійснення порушених чи оспорюваних прав учасників матеріально-правового спору, процесуальні строки забезпечують здійснення процесуальних дій щодо суду у відповідний проміжок часу. Статтею 347 ЦПК тримісячний строк встановлено для подачі заяви про перегляд судових рішень, тобто для виконання процесуальних дій. Тому він є процесуальним строком. Останній впливає на можливість примусової реалізації матеріальних прав, оскільки визначає час, протягом якого можливе здійснення процесуальних дій, необхідних для їх захисту. А з перебігом процесуальних строків така можливість відсутня.

Зазначений строк згідно зі ст. 347 ЦПК обчислюється: 1) з дня відкриття виняткових обставин та обставин, що мають істотне значення для справи (у випадках, передбачених п. 1 ст. 347 ЦПК); 2) з дня набрання законної сили вироком у кримінальній справі (у випадках, передбачених пп. 2 і З ст. 347 ЦПК); 3) з дня набрання вироком, рішенням, ухвалою (постановою) суду законної сили чи винесення іншим органом постанови, протилежної за своїм змістом вироку, рішенню, ухвалі або постанові, на яких було обгрунтовано рішення, ухвалу, що переглядаються у зв'язку з нововияв-леними обставинами (у випадках, передбачених п. 4 ст. 347 ЦПК); 4) з дня постановлення рішення Конституційним Судом України (у випадках, передбачених п. 5 ст. 347 ЦПК); 5) з дня виявлення обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи (у випадках, передбачених ч. З ст. 3472 ЦПК).

Процесуальною гарантією забезпечення інтересів осіб, які беруть участь у справі, у разі пропуску строку з поважних причин є їх право на його поновлення.

Процесуальним діям сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, та прокурора, спрямованим на порушення цивільного процесу, пов'язаного з переглядом судових рішень у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами, кореспондує обов'язок суду виконати дії по прийняттю заяви до свого розгляду. З її прийняттям розпочинається цивільний процес. Заява підлягає розгляду в одному провадженні зі справою, в якій постановлено судове рішення. Якщо справа не збереглася, заява може бути розглянута лише після відновлення судового провадження і за правилами, викладеними у додатку № 3 до ЦПК.

Сторони, інші особи, які беруть участь у справі, та прокурор дістають можливість здійснювати процесуальні дії, спрямовані на реалізацію суб'єктивних прав та обов'язків, у цій стадії. Оскільки згідно з ст. 347 ЦПК перевірку судового акта у зв'язку з нововиявленими обставинами здійснює той суд, рішення, ухвала якого переглядається, порядок провадження і правове становище осіб, які беруть участь у справі, є такими, якими вони встановлені для тієї стадії, що закінчилася прийняттям належного акта, який став об'єктом перегляду цим способом, з урахуванням, безумовно, його специфіки тобто для суду першої, апеляційної та касаційної інстанції. Тут не діють правила ст. 21 ЦПК про недопустимість повторної участі судді у перегляді справи, а також про зміну і визнання позову, укладення мирової угоди, оскільки мета цієї стадії, а у зв'язку з цим і повноваження суду є іншими. Але особа, яка порушила процес, може відмовитися від заявленої вимоги щодо перегляду судового акта у зв'язку з нововиявленими обставинами. І такі розпорядчі дії перебувають під контролем суду.

Особи, які брали участь у справі, але не спрямовували своїх дій на порушення провадження, в цій стадії можуть вступити в процес. Стаття 347ЦПК передбачає для цього таку гарантію, як обов'язок суду повідомити їх про час і місце розгляду справи. Права цих осіб на вступ у процес реалізуються поданням письмової або усної заяви останніми або уповноваженим ними представником. Неявка осіб, які брали участь у справі, в судове засідання не перешкоджає розглядові справи. Однак якщо вони не з'явилися з поважних причин, суд може відкласти її перегляд.

Розглядаючи заяву, суд зобов'язаний перевірити її обгрунтованість. За наявності передбачених законом підстав він постановляє ухвалу про задоволення щодо перегляду рішення, ухвали і скасовує їх. При необґрунтованості заяви чи подання суд відхиляє їх (ч. 2 ст. 347 ЦПК).

Після скасування рішення, ухвали справа розглядається судом за правилами, встановленими ЦПК для певної судової інстанції. Верховний Суд розглядає справи за винятковими обставинами у порядку касаційного провадження. Якщо ним після касаційного розгляду справи виявлено неоднозначне застосування судами загальної юрисдикції одного і того ж положення закону, то справа розглядається на спільному засіданні відповідних палат Верховного Суду України (ч. 4, 5 ст. 3476 ЦПК). Але в законодавстві не врегульовано питання про тривалість строку між переглядом судового рішення, ухвали у зв'язку з нововиявленими чи винятковими обставинами і розглядом справи по суті. З метою створення необхідного процесуального забезпечення права на захист між такими судовими засіданнями повинен бути інтервал, який існує між одержанням повістки-по-відомлення і розглядом справи по суті в суді першої інстанції і встановлений ст. 91 ЦПК.

Ухвала суду про задоволення заяви щодо перегляду рішення, ухвали, суду в зв'язку з нововиявленими чи винятковими обставинами як така, що не перешкоджає дальшому рухові справи оскарженню не підлягає, навпаки, ухвала про відхилення такої вимоги може бути оскаржена в апеляційному порядку особами, що брали участь у справі, прокурором — внесено подання (ст. 347?, п. 1 ст. 291 ЦПК)

Ігнорування судом при розгляді справ ознак нововиявлених обставин і встановленого порядку перегляду справ призводить до постановлення незаконних ухвал. Так, М. звернулася в суд з заявою про перегляд його рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, постановленого за її позовом ло Ш. про поділ сумісно нажитого у період шлюбу майна, у тому числі запасного двигуна до автомобіля «Москвич» (у задоволенні позову цим рішенням було відмовлено за відсутністю двигуна). Заявниця зазначала, що оскільки з часом двигун було виявлено у гаражі відповідача, що підтверджується доповідною міліції, вона просить стягнути з відповідача половину вартості двигуна. Районний суд розглянув заяву, і виніс ухвалу, якою скасував своє попереднє рішення і визнав за М. право власності на половину двигуна.

Але районний суд помилково визнав нововиявленими обставинами знайдений у Ш. запасний двигун до автомобіля «Москвич». Адже з пояснень заявниці в судовому засіданні і показань свідка К. вбачається, що двигун був придбаний Ш. до розірвання шлюбу заявницею і до розгляду спору про поділ майна в суді. Відсутність двигуна не давала суду підстав для виключення його зі складу сумісно нажитого подружжям майна, а була обставиною, що зумовлювала необхідність перевірки місця знаходження двигуна та його вартості. Це свідчить про неповноту дослідження обставин у справі. Тому виявлення у відповідача двигуна після розгляду справи про поділ майна не може розглядатися як нововиявлена обставина.

Крім того, відповідно до ст. 346 ЦПК (ч. З ст. 347 ЦПК в новій редакції) у разі скасування рішення справа розглядається судом за правилами, встановленими ЦПК. А це означає, що зазначені процесуальні дії виконуються по тій же справі, по якій постановлено рішення, яке переглядається, і повинні закінчитися винесенням нового рішення з додержанням усіх процесуальних норм встановленого ЦПК порядку. Суд же завів нову справу, в якій навіть відсутня копія рішення, яке переглядається, і на порушення вимог ст. 197 ЦПК, розглянувши її по суті, виніс замість рішення ухвалу.

Президія обласного суду скасувала рішення та ухвалу районного суду як незаконні та необгрунтовані.

В іншій справі судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України, відхиляючи касаційну скаргу заявника, зазначила, що посилання на наявність помилок у висновку експерта, який досліджувався та оцінювався судом, а викладені в ньому обставини були відомі заявнику, не може бути підставою для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, за правилами перегляду їх у зв'язку з нововиявленими обставинами

Глава 25. Звернення судових рішень до виконання та поворот виконання Рішення, ухвали і постанови суду або судді в цивільних справах, що набрали зак§ 1. Рішення, які звертаються до примусового виконання, і виконавчі документи

онної сили чи по яких допущено судом негайне виконання, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України (ст. 14 ЦПК).

Рішення, ухвали, постанови суду в цивільних справах, які не виконуються боржником добровільно у встановлений строк, а по яких допущено негайне виконання, виконуються примусово органами Державної виконавчої служби, які входять до системи органів Міністерства юстиції України, в порядку, встановленому Законом України від 21 квітня 1999 р. «Про виконавче провадження» (далі — Закон).

У примусовому порядку виконуються державним виконавцем, як правило, рішення суду в цивільних справах, якими задоволені позовні вимоги про присудження боржника до виконання певних дій (про присудження майна, грошових коштів, відібрання дитини, поновлення на роботі, виселення, вселення, примусовий обмін жилого приміщення, тощо).

Рішення про відмову в позовах про присудження, про визнання і встановлення фактів і правовідносин та перетворення правовідносин (перебування громадянина на утриманні, визнання договору недійсним, розірвання шлюбу, тощо) не потребують примусового виконання, але в частині стягнення судових витрат вони можуть виконуватися в примусовому порядку. В іншій частині рішення про визнання і перетворення правовідносин не потребують примусового виконання внаслідок їх загальної обов'язковості (ст. 14 ЦПК), і виступають підставами для їх реалізації іншими способами, зокрема, реєстрацією компетентними органами держави встановлених судом правовідносин (бюро технічної інвентаризації — видачею свідоцтва про право власності на жилий будинок), чи правового статусу громадянина (органи реєстрації актів громадянського стану — свідоцтва про розірвання шлюбу, про смерть громадянина, тощо).

Підлягають примусовому виконанню і ухвали суду у випадках, передбачених законом, які за змістом характеризуються реалізованістю і вимагають примусового виконання, зокрема, про забезпечення позову (ст. 156 ЦПК); стягнення цивільних процесуальних штрафів (статті 44,48,53,153,164, 172, 174 та ін.) як заходів (санкцій) цивільної процесуальної відповідальності до осіб, які не виконали покладених на них конкретних процесуальних обов'язків в складі цивільних процесуальних правовідносин у справі; про поворот виконання (статті 420-422), а також ухвали апеляційної та касаційної інстанції (п. 4 ст. 312, п. 4 ст. 342 ЦПК).

Для примусового виконання рішення, ухвали, постанови суду видається виконавчий лист. Це — письмовий документ встановленої форми і змісту, який видається судом загальної юрисдикції, і зобов'язує боржника, інших юридичних і фізичних осіб точно і своєчасно виконати рішення суду і сприяти державному виконавцю у примусовому їх виконанні.

Згідно з Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 р. № 74/5, виконавчі листи видаються на підставі: рішень, вироків, ухвал, постанов судів загальної юрисдикції; рішень іноземних судів та арбітражів, якщо вони визнані й допущені для виконання на території України у встановленому законодавством порядку (п. 1.3).

Відповідно до ст. 19 Закону, яка встановлює вимоги до змісту виконавчого документа, у виконавчому листі має бути зазначено:

— назва документа, дата видачі та найменування суду, який видав виконавчий лист;

— дата і номер рішення, за яким видано виконавчий лист;

— найменування стягувача і боржника, їх адреси, дата і місце народження боржника та його місце роботи (громадян), номера рахунків у кредитних установах (для юридичних осіб);

— резолютивна частина рішення;

— дата набрання законної сили рішенням;

— строк пред'явлення виконавчого листа до виконання

Виконавчий лист має бути підписаний суддею і скріплений печаткою. Законом можуть бути встановлені також інші вимоги до виконавчого листа.

Виконавчий лист видається за заявою стягувача або його представника; на вимогу органів державного управління, профспілок, підприємств, установ, організацій, які в передбачених законом випадках, порушили цивільну справу на захист прав інших осіб (ст. 121 ЦПК) на виконання рішення по ній; на вимогу прокурора, який здійснював захист прав та інтересів (представництво) громадян або держави в суді.

Суд за власною ініціативою може передати виконавчий лист до органу державного виконання для примусового виконання рішення суду про стягнення аліментів, про відшкодування збитків, завданих злочином; про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я або втратою годувальника; про стягнення грошових сум з посадових осіб, винних у незаконному звільненні чи переведенні працівників або в невиконанні рішення суду про поновлення на роботі; про конфіскацію майна, а також про стягнення сум до державного бюджету (п. 3.1 Інструкції).

Виконавчий лист видається не пізніше наступного дня після набрання рішенням, ухвалою, постановою законної сили, а в справах, у яких допущено негайне виконання, — в день його постановлення.

По кожному рішенню судом, який його постановив, видається один виконавчий лист. Кілька виконавчих листів видається за заявою стягувача, коли на підставі постановленого рішення належить передати майно, що є в кількох місцях, або коли рішення постановлено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів (ст. 348 ЦПК).

В кожному виконавчому листі точно зазначається, яку частину рішення згаданим листом треба виконати. На виконання рішення про відшкодування заподіяної шкоди, якщо майно боржника виявилося недостатнім, з метою повного стягнення має бути виписаний другий виконавчий лист для покладання звернення стягнення на заробітну плату чи інший заробіток боржника за місцем роботи чи відбуття покарання. У справах, по яких шкода завдана різними злочинами, виконавчі листи виписуються окремо — на суми відшкодування шкоди від крадіжок і на суму шкоди, заподіяної іншими злочинами.

За заявою стягувача може бути видано кілька виконавчих листів за кількістю боржників для виконання рішення, яке передбачає їх солідарну матеріальну відповідальність

У кожному виконавчому листі обов'язково зазначається загальна сума стягнення і перелічуються всі боржники з вказівкою на їх солідарну відповідальність. Якщо рішенням задоволені різні вимоги, то по кожній з них видається окремий виконавчий лист, наприклад, один лист про передачу грошей кредитору і другий — про стягнення з боржника судових витрат в доход держави.

Але не на кожне рішення, ухвалу, постанову суду на їх виконання видається виконавчий лист. Рішення про визнання права і перетворення правовідносин, зокрема: про встановлення юридичних фактів, зміни правового статусу громадян (розірвання шлюбу та ін.), не потребують примусового виконання і не виконуються органами державної виконавчої служби, а реалізуються органами реєстрації актів громадянського стану на підставі належно оформленої копії такого рішення.

Деякі ухвали суду виступають одночасно підставами виконання і виконавчими документами. Так, відповідно до Інструкції про проведення виконавчих дій виконавчими документами є ухвали судів у випадках, передбачених законом (п. 1.3). Такими є, зокрема, ухвали про забезпечення позову шляхом заборони провадити певні дії, накладати арешт на майно або грошові суми, що належать відповідачеві й знаходяться у нього або в інших осіб тощо (статті 152, 156 ЦПК), а також ухвали суду про зміну способу забезпечення позову (ст. 154 ЦПК).

Інструкція визначає, що виконавчими документами є також ухвали судів загальної юрисдикції про затвердження мирових угод (п. 1.3) — ухвала суду першої інстанції про затвердження мирових угод і закриття провадження у справі (ст. 179 ЦПК). Ними є ухвала суду апеляційної та касаційної інстанції (ст. 304, 332 ЦПК) про затвердження мирової угоди, скасування постановленого рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі.

Виконавчий лист реєструється в суді, про що одночасно робиться відмітка в самому листі, і видається стягувачу чи іншій уповноваженій особі під розписку на зворотній стороні судового рішення.

Виконавчий лист може бути пред'явлений до примусового виконання органу державної виконавчої служби протягом трьох років з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання, а про стягнення періодичних платежів — протягом усього періоду, на який присуджені платежі (ст. 21 Закону).

Стягувач, який пропустив строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання, може звернутися із заявою до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання про поновлення пропущеного строку. Така заява розглядається судом у десятиденний строк (ст. 23 Закону «Про виконавче провадження») і за наслідками розгляду постановляється відповідна ухвала. У разі пропуску строку давності пред'явлення виконавчого листа до виконання з поважних причин він може бути поновлений, якщо інше не встановлено законодавством. Поважними причинами визнаються такі обставини суб'єктивного і об'єктивного характеру, які перешкодили стягувачу вчинити у встановлений строк дії по пред'явленню виконавчого документа до виконання.

Ухвала суду про відмову поновлення строку може бути оскаржена.

В разі втрати виконавчого листа виконавче провадження можливе на підставі його дубліката (ст. 357 ЦПК). Право на видачу дубліката виконавчого листа належить суду, який постановив рішення, виконавчий лист по якому загублений. Заява до суду про видачу дубліката виконавчого листа може бути подана стягувачем, його представником, прокурором, органом державної влади, іншими особами, переліченими в п. 2 ст. 5, ч. 1 ст. 121 ЦПК, які мають право звертатися до органу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження (ст. 18 Закону). Заява розглядається в судовому засіданні з обов'язковим викликом сторін і заінтересованих осіб, проте їх неявка не є перешкодою для вирішення питання про видачу дубліката такого листа. При розгляді даної заяви суд за матеріалами справи перевіряє підстави, покладені в її обгрунтування, і заперечення, зокрема, перевіряє обставини, які підтверджують факти втрати виконавчого листа, встановлює стан виконання, не погашений розмір стягнення за загубленим виконавчим листом і, чи не порушений строк для його примусового виконання.

Для вирішення заяви про видачу дубліката виконавчого листа суд має точно встановити, що сума, присуджена стягувачу, ще не стягнена, та що строк давності для пред'явлення виконавчого листа не пропущено. В разі пропуску його дублікат виконавчого листа не може бути виданий, а вирішується питання про поновлення пропущеного строку. При задоволенні заяви про видачу дубліката виконавчого листа суд поновлює його зміст у відповідності з резолютивною частиною судового рішення, не допускаючи при цьому будь-якої зміни, враховуючи, безумовно, погашений розмір стягнення, стосовно якого робляться відмітки у дублікаті. За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу в порядку, за формою і змістом, передбачених статтями 233, 234 ЦПК, якою задовольняє заяву про видачу дубліката виконавчого листа або відмовляє в її задоволенні. На ухвалу суду з питань видачі дубліката може бути подано скаргу, внесене окреме подання (ст. 353 ЦПК). Дублікат виконавчого листа видається після набрання ухвалою суду законної сили про його видачу.