Типи адрес

Для ідентифікації змінних і команд використовуються символьні імена (мітки), віртуальні адреси і фізичні адреси (рисунок 2.1).

Символьні імена присвоює користувач при написанні програми на алгоритмічній мові або асемблері.

Віртуальні адреси виробляє транслятор, що переводить програму на машинну мову. Так як під час трансляції в загальному випадку невідомо, в яке місце оперативної пам'яті буде завантажена програма, то транслятор присвоює змінним і командам віртуальні (умовні) адреси, зазвичай вважаючи за замовчуванням, що програма буде розміщена, починаючи з нульової адреси. Сукупність віртуальних адрес процесу називається віртуальним адресним простором. Кожен процес має власний віртуальний адресний простір. Максимальний розмір віртуального адресного простору обмежується розрядністю адреси, властивий даній архітектурі комп'ютера, і, як правило, не збігається з обсягом фізичної пам'яті, наявними в комп'ютері.

Рис. 2.1. Типи адрес

Фізичні адреси відповідають номерам комірок оперативної пам'яті, де насправді розташовані або будуть розташовані змінні і команди.

Перехід від віртуальних адрес до фізичних може здійснюватися двома способами. У першому випадку заміну віртуальних адрес на фізичні робить спеціальна системна програма - переміщає завантажувач. Переміщає завантажувач на підставі наявних у нього вихідних даних про початкову адресу фізичної пам'яті, в яку належить завантажувати програму, та інформації, наданої транслятором про адресно-залежні константи програми, виконує завантаження програми, поєднуючи її з заміною віртуальних адрес фізичними.

Другий спосіб полягає в тому, що програма завантажується в пам'ять в незміненому вигляді у віртуальних адресах, при цьому операційна система фіксує зсув дійсного розташування програмного коду щодо віртуального адресного простору.

У деяких випадках (звичайно в спеціалізованих системах), коли заздалегідь точно відомо, в якій області оперативної пам'яті буде виконуватися програма, транслятор видає виконуваний код відразу у фізичних адресах.