Спеціальні принципи цивільного процесуального права. 6. Поняття і види цивільного судочинства.Цивільне судочинство – урегульований нормами цивільно-процесуального права порядок провадження у цивільних справах

6. Поняття і види цивільного судочинства. Цивільне судочинство – урегульований нормами цивільно-процесуального права порядок провадження у цивільних справах, який визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав і обов'язків іншими суб'єктами - судом, органом судового виконання і учасниками процесу цивільних процесуальних дій. Завданням Цивільного судочинства є захист прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб, органів держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у відповідності з чинним законодавством. КУ ст.55 “Права і свободи людини і громадянина захищаються судом”. Ст.6 ЦК України – захист прав здійснюється судом, арбітражним судом, третейським судом, товариським судом. Захист цивільних прав здійснюється профспілковими та іншими громадськими організаціями. Також захист цивільних прав може здійснюватись в адміністративному порядку. На арбітражного суддю покладено всі господарські справи. Третейські суди вирішують будь-які спори, які виникли між громадянами за винятком спорів, що виникають з трудових та сімейних правовідносин. Справи про адміністративні правопорушення розглядаються адміністративними комісіями при районних державних адміністраціях, районними (міськими) комісіями у справах неповнолітніх, органами ВС, органами державних інспекцій, посадовими особами, уповноваженими на те, та в загальносудовому порядку.

7. Стадії цивільного судочинства. Цивільне судочинство складається з окремих частин або стадій, які характеризуються сукупністю процесуальних правовідносин і дій, об'єднаних найближчою метою. Першою є порушення цивільної справи в суді за заявою заінтересованої особи. Другою — підготовка справи до судового розгляду. третьою — судовий розгляд — розгляд і вирішення справи в судовому засіданні четвертою — апеляційне оскарження і перевірка рішень, ухвал суду першої інстанції; п'ятою — касаційне оскарження і перевірка рішень, ухвал суду першої і апеляційної інстанції; шостою — перегляд рішень, ухвал, що набрали законної сили, у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами; сьомою — звернення судового рішення до виконання.

8. Поняття, ознаки та елементи цивільних правовідносин. Цивільні процесуальні правовідносини— це врегульовані нормами цивільного процесуального права відносини, що виникають між судом та іншими учасниками процесу з приводу розгляду та вирішення цивільної справи. Дані правовідносини мають низку ознак, які їх характеризують:

- урегульовані нормами цивільного процесуального права: розгляд будь якої справи в суді має відбуватися у точній відповідності до закону;

- завжди виникають між судом як органом державної влади та іншими учасниками процесу;

- оформлюють поведінку учасників процесу, яка складається з приводу відправлення правосуддя у цивільних справах;

- мають відносний характер, тобто визначений конкретний суб’єктивний склад правовідносин із чітким визначенням правового статусу кожного із них;

виражаються у спеціальній, встановленій законом, цивільній процесуальній формі.

Елементи цивільних правовідносин. їх три: суб'єкти; об'єкт (об'єкти); зміст (суть)' правовідносин. Суб’єктами цивільних правовідносин можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права. Об’єктами цивільних правовідносин можуть бути: речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Зміст цивільних правовідносин утворюють цивільні права та обов’язки суб’єктів правовідносин.

9.Сторони у цивільному процесі: ознаки, права та обов’язки сторін у цивільному процесі Сторонами у цивільному процесі визнають осіб матеріально-правовий спір між якими є предметом судового розгляду у порядку цивільного судочинства. Сторони є специфічними суб’єктами позовного провадження. Ними можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивач — це особа, на захист суб'єктивних прав і охоронюваних зако­ном інтересів якої порушується цивільна справа. Відповідач — особа, яку притягують до відповіді у зв’язку із заявою позивача чи іншого ініціатора процесу про те, що порушуються, не визнаються або оспорюються права, свободи чи інтереси. позивач і відповідач можуть доповнити, змінити, відкликати апеляційну та касаційну скаргу чи відмовитися від них; подати заяви про виправ­лення недоліків рішення суду, приєднання як співучасника до апеляційної і касаційної скарги сто­рони, перегляд рішень та ухвал у зв'язку з нововиявленими обставинами, відновлення втраченого судового провадження. Сторони мають право: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, зні­мати копії з долучених до справи документів; одержувати копії рішень, ухвал; брати участь у судових засіданнях; подавати докази, брати участь у їх дослідженні; задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам; заявляти клопотання та відводи; давати усні й письмові пояснення судові; подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виника­ють під час судового розгляду, та заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб; користуватися правовою допомогою; знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправиль­ності чи неповноти; прослуховувати запис фіксування судового засідання тех­нічними засобами, робити з нього копії та подавати письмові за­уваження з приводу його неправильності чи неповноти; оскаржувати рішення і ухвали суду; користуватися іншими процесуальними правами, встановле­ними законом. Зокрема, позивач і відповідач можуть доповнити, змінити, відкликати апеляційну та касаційну скаргу чи відмовитися від них,подати заяви про виправ­лення недоліків рішення суду, приєднання як співучасника до апеляційної і касаційної скарги сто­рони, перегляд рішень та ухвал у зв'язку з нововиявленими обставинами, відновлення втраченого судового провадження. Крім того, сторони наділяються відповідними до їх правового статусу спеціальними правами. Позивач і відповідач, як і всі особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Крім того, на сторони покладаються обов'язки: подати всі наявні у них докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання для підтвердження своїх вимог чи заперечень; повідомити суд про третю особу, до якої у них, за рішенням суду, виникне право заявити вимогу або яка у такому випадку може заявити вимогу до них; повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебу­вання, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи; повідомляти суд про причини неявки у судове тощо.

10.Поняття та види процесуальної співучастї. Процесуальна співучасть виникає внаслідок пред'явлення позо­ву спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Допускається процесуальна співучасть:

1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох пози­вачів або відповідачів

2) права та обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави,

3) предметом спору є однорідні права та обов'язки.

види процесуальної співучасті:

в залежності від кількості осіб, як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідача виділяють:

1) активну. Активна процесуальної співучасті має місце тоді, коли на стороні позивача у цивільній справі бере участь більше однієї особи, а зі сторони відповідача у справі тільки одна особа

2) пасивну. Пасивна - це коли на стороні відповідача в цивільному процесі виступають більш ніж одна особа, а на стороні позивача лише одна особа.

3) змішану. Змішана - це коли на стороні позивача та відповідача у цивільній справі бере участь більше однієї особи.

в залежності від обов'язку залучення інших позивачів чи відповідачів, з поміж існуючих - виділяють:

1) обов'язкову процесуальну співучасть - співучасть, яка виникає за спільності прав та обов'язків кількох осіб, що виникають у матеріально правових відносинах, а вирішення справи неможливо без залучення інших співвідповідачів та співвідповідачів. (поділ майна, при спадкуванні)

2) необов'язкову (факультативну) процесуальну співучасть - співучасть, де розгляд справи за позовними вимогами можуть бути здійснені, як у самостійних провадженнях (шляхом роз'єднання позовних вимог або подання різними позивачами окремо друг від друга свої позовні вимоги до суду), так і в одному (шляхом об'єднання позовних вимог), але права та обов'язки кількох позивачів та (або) відповідачів виникли з однієї підстави або предметом спору є однорідні права й обов'язки.

11.Треті особи,які заявляють самостійні вимоги на предмет спору: ознаки,права та обов`язки. Третіми особами, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, називаються суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену цивільну справу з метою захисту своїх особистих прав, свобод чи інтересів, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Вони можуть вступити у цивільний процес до закінчення судово­го розгляду, приєднуються до справи за власною ініціативою шляхом подання позовної заяви. Мають право: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, зні­мати копії з долучених до справи документів; одержувати копії рішень, ухвал; брати участь у судових засіданнях; подавати докази, брати участь у їх дослідженні; задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам; заявляти клопотання та відводи; давати усні й письмові пояснення судові; подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виника­ють під час судового розгляду, та заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб; користуватися правовою допомогою; знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправиль­ності чи неповноти; прослуховувати запис фіксування судового засідання тех­нічними засобами, робити з нього копії та подавати письмові за­уваження з приводу його неправильності чи неповноти; оскаржувати рішення і ухвали суду; користуватися іншими процесуальними правами, встановле­ними законом. Зокрема, позивач і відповідач можуть доповнити, змінити, відкликати апеляційну та касаційну скаргу чи відмовитися від них; подати заяви про виправ­лення недоліків рішення суду, приєднання як співучасника до апеляційної і касаційної скарги сто­рони, перегляд рішень та ухвал у зв'язку з нововиявленими обставинами, відновлення втраченого судового провадження, Крім того, сторони наділяються відповідними до їх правового статусу спеціальними правами. Зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Крім того, на сторони покладаються обов'язки: подати всі наявні у них докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання для підтвердження своїх вимог чи заперечень; повідомити суд про третю особу, до якої у них, за рішенням суду, виникне право заявити вимогу або яка у такому випадку може заявити вимогу до них,повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебу­вання, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи; повідомляти суд про причини неявки у судове засідання.

12.Треті особи, які НЕ заявляють самостійні вимоги на предмет спору: ознаки, права та обов`язки. Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є суб'єкти цивільних процесуальних правовідно­син, які залучаються до участі у справі або вступають у неї з ме­тою захисту їх суб'єктивних прав та інтересів. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предме­та спору, можуть:

1) вступити у справу з власної ініціативи на стороні позивача або відповідача, подавши відповідну заяву;

2) залучитися до участі в справі за клопотанням сторін чи ін­ших осіб, які беруть участь у справі. У своїй заяві про залучення третьої особи ініціатор повинен зазначити: ім'я (найменування) третьої особи; місце її проживання (перебування) або місцезнаходження; підстави, за якими третя особа має бути залучена до участі у справі;

3) бути залучені до цивільного процесу за ініціативою суду.

Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, у справу допускається до ухвалення судом рішен­ня. За ч. 4 ст. 35 ЦПК України вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за со­бою розгляду справи спочатку.

13. Суд як суб»єкт цивільних процесуальних правовідносин. Ст 15, 18ЦПК

14. Правовий статус суддів у цивільному процесі. Ст 15, 18

15. Відвід судді: підстави, процедура вирішення. Ст 20, 23, 24

16. Процесуальний статус народних засідателів. Народними засідателями є громадяни України, які у визначених процесуальним законом випадках вирішують у складі суду справи разом з професійними суддями, забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя.Народні засідателі під час здійснення правосуддя користуються всіма правами судді. См.ст 15ЦПК.

17 Види представництва у цивільному процесі. Інколи фізичні особи не бажають або не можуть особисто брати участь у розгляді цивільної справи. В таких випадках вони мають право доручити вчиняти процесуальні дії від їх імені іншим особам-представникам. Представництво в цивільному процесі - це процесуаль­на діяльність особи (представника) у межах наданих їй повнова­жень, спрямована на захист суб'єктивних прав, свобод та інтересів іншої особи, яка бере участь у справі, від імені та в інтересах останньої. (адвокат, один із співучасників за дорученням інших співучасників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність, батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники) За ступенем обов’язковості: обов’язкове та факультативне. За підставами виникнення: договірне та законне. За ознаками особи, в інтересах якого здійснюється представництво:представництво фізичних осіб, представництво юридичних осіб, представництво держави. За ознаками осіб, інтереси яких представляють, можна виділи­ти представництво сторін (позивача і відповідача), третіх осіб, за­явників, заінтересованих осіб, а також органів та осіб, які захища­ють права, свободи чи інтереси інших осіб. За ознаками осіб, які здійснюють процесуальне представництво,- представництво, що здійснюється: адвокатами, батьками, усиновлювачами, опікунами, піклувальниками, співучасниками, іншими фізичними особами.

18.Участь у цивільному процесі органів та осіб, які мають право захищати права та інтереси інших осіб. Законні представники мають право вчиняти всі ті процесуальні дії, виконувати які могли б особи, котрих вони представляють, якщо вони мали б цивільну процесуальну дієздатність. Органи опіки і піклування вправі, якщо це необхідно для захисту прав підопічних, обмежити право одного з батьків або опікуна (піклувальника) розпоряджатися вкладом, внесеним будь-ким на ім'я підопічного. Цивільний процесуальний представник зобов'язаний сумлінно вести справу в суді, користуватися належними йому правами і виконувати цивільні процесуальні обов'язки. Посадові особи підприємств, установ, організацій, а також адвокати, які виконують функцію процесуального представника в цивільному судочинстві, за несумлінне ведення справи несуть дисциплінарну або громадську відповідальність.

19.Загальна характеристика осіб, які сприяють розгляду і вирішенню цивільної справи по суті. Свідок - це учасник цивільного процесу, який викликається судом для дачі показань щодо відомих йому обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст. 50 ЦПК України свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. Свідок може бути викликаний до суду з двох підстав: за ініціативою суду та за заявою осіб, які беруть участь у справі. Фізична особа на засадах ст. 63 Конституції України та ст. 52 ЦПК України має право відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів. Особа, яка відмовляється давати показання, зобов'язана повідомити причини відмови. Сторони, треті особи та їх представники, якщо заявляють, що їм відомі факти, які мають значення для справи, можуть бути допитані як свідки. Експерт- це особа, якій доручено провести дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи, і дати висновок з питань, які виникають під час розгляду справи і стосуються сфери її спеціальних знань. Судовим експертом може бути особа, яка має необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань Експерту доручається провести певні дослідження за ухвалою суду, яка постановляється на підставі за клопотання осіб, які беруть участь у справі або за ініціативою суду. Експерт зобов'язаний з'явитися за викликом суду, провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок на задані йому питання, а у разі необхідності - роз'яснити його. Спеціаліст - це особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань або навичок. Участь спеціаліста в цивільному процесі можлива в двох формах. По-перше, це участь у сприянні здійсненню судом правосуддя в цивільних справах (зокрема, шляхом участі в окремих процесуальних діях, надання технічної допомоги: фотографування, складання схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо). По-друге, формою участі в процесі може бути надання судові консультаційно-довідкової допомоги та письмових роз'яснень (висновків) щодо питань, які потребують застосування спеціальних знань (крім правових питань), коли проведення експертизи непотрібне. Необхідність перекладу виникла з самого початку існування цивільного процесу, оскільки зрозумілість процесу на рідній мові є запорукою та гарантією дотримання прав учасників судочинства. Для перекладу залучають перекладача. Перекладач - це особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими. Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі. Вона, має право: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії долучених до справи документів, бути присутнім у судовому засіданні.

20. Свідок як учасник цивільного процесу. Ст. 50 Свідками не можуть бути:1) недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання-2) особи, які за законом зобов’язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв’язку з їхнім службовим чи професійним становищем, - про такі відомості-3) священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді віруючих-4) професійні судді, народні засідателі та присяжні – про обставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення рішення чи вироку-5) особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їхньої згоди, а представники дипломатичних представництв - без згоди дипломатичного представника

21. Експерт та спеціаліст як учасники цивільного процесу. Ст, 53,54 ЦПК Відмінності:

1. експертом може бути особа, яка має спеціальні знання в певній галузі науки, техніки, мистецтва, пройшла відповідну підготовку і отримала кваліфікацію експерта з певних видів експертиз та внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів, тоді як для того, щоб бути спеціалістом, достатньо володіти спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів;

2. спеціаліст залучається до участі в справі з метою сприяння судові, надання останньому технічної допомоги, тоді як метою діяльності експерта є встановлення фактів, що мають значення для правильного вирішення справи;

3. діяльність експерта спрямована на отримання нової інформації про фактичні обставини справи, а спеціаліста - на сприяння надання консультативно-довідкової та технічної допомоги при встановленні обставин справи;

5. суд може не залучати до участі в справі спеціаліста, якщо хтось із суддів володіє спеціальними знаннями (наприклад, для кваліфікованого проведення огляду доказів), тоді як експертиза проводиться виключно експертом.

22. Загальна характеристика осіб, які здійснюють орган.-техн. забезпечення цивільного процесу. Представники цієї підгрупи учасників цивільного процесу перебувають у трудових відносинах з органом судової влади і здійснюють свої процесуальні функції в силу виконання службових повноважень.Секретар судового засідання – це обов’язковий учасник цивільного процесу, який здійснює організаційно-технічне забезпечення процесу розгляду та вирішення цивільної справи. З цією метою секретар судового засідання:· здійснює судові виклики і повідомлення;· перевіряє наявність та з'ясовує причини відсутності осіб, яких було викликано до суду, і доповідає про це головуючому;· забезпечує фіксування судового засідання технічними засобами;· веде журнал судового засідання;· оформлює матеріали справи. Судовий розпорядник – це учасник цивільного процесу, який здійснює організаційно-технічне забезпечення підготовки та проведення судового засідання в цивільній справі. На відміну від секретаря судового засідання, діяльність якого спрямована на вирішення питань процесуального характеру. судовий розпорядник вирішує питання, які стосуються організації та проведення конкретного судового засідання, порядок вирішення яких, як правило, не регулюється процесуальним законодавством. Судовий розпорядник згідно із ст. 49 ЦПК:· забезпечує належний стан залу судового засідання і запрошує до нього учасників цивільного процесу;· визначає можливу кількість осіб, що можуть бути присутні у залі судового засідання;· оголошує про вхід і вихід суду та пропонує всім присутнім встати;· слідкує за додержанням порядку особами, присутніми у залі судового засідання; Тобто, дії судового розпорядника, у першу чергу, спрямовані на забезпечення порядку в судовому засіданні та зручних умов його проведення.

23. Функціональна та родова підсудність. Підсудність - це властивість цивільних справ, за допомогою якої їх розгляд і вирішення віднесено законом до компетенції від­повідного суду. Функціональна підсудністьвизначає компетенцію окремих ланок судової системи України на підставі виконуваних ними функцій. За цією підсудністю районний (міський) суд, військовий суд гарнізону, які діють як місцеві суди, виступають судами першої інстанції, виконуючи функцію розгляду і вирішення по суті справ, підвідомчих цивільному судочинству. Родова підсудність визначає компетенцію різних ланок судової системи по розгляду цивільних справ по першій інстанції залежно від роду справи (предмета цивільного спору) або суб'єктного складу сторін спірних правовідносин.

24. Альтернативна підсудність. 25 Виключна підсудність. Альтернативна підсудність (підсудність за вибором позива­ча, заявника) визначається правом позивача (заявника) по деяких категоріях цивільних справ обирати між кількома передбаченими у законі судами, яким підсудна справа, один суд, до якого він буде звертатися. Виключна підсудність визначається вказівкою закону про роз­гляд і вирішення окремих цивільних справ лише конкретними, прямо передбаченими у законі судами, тобто з деякими вимогами потрібно звертатися до чітко встановленого законом суду. Виключна підсудність передбачена: для позовів про порядок користування земельними ділянками, які розглядаються районним (міським) судом за місцем знаходження земельної ділянки: для позовів клієнтів до перевізників, що випливають з договорів перевозки вантажів, пасажирів або багажу, які підсудні судові за місцем знаходження управління транспортної організації, до якого у встановленому порядку була подана претензія.

26 Поняття і види доказів. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встано­влює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимо­ги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Докази в цивільному процесі характеризуються єдністю та­ких елементів: змісту доказів; процесуальної форми доказів; процесуального порядку одержання, дослідження і оцінки змісту і процесуальної форми доказів. Зміст доказів - це будь-які фактичні дані, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Процесуальний порядок одержання, дослідження і оцінки змісту і процесуальної форми доказів - це встановлена цивільним процесуальним законом послідовність отримання, дослідження й оцінки змісту доказів та засобів доказування. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази можуть класифікуватися за різними підставами. У теорії цивільного процесу класичним вважається поділ доказів на групи за такими критеріями:

1) за характером зв'язку змісту доказів з фактами, що підляга­ють встановленню: прямі та непрямі (побічні) докази;

2) за способом утворення фактичних даних: первісні та похідні докази;

3) за джерелом отримання фактичних даних: особисті докази, речові та змішані докази.

27. Предмет доказування. Підстави звільнення від доказування. Ст. 61 Доказування — це процесуальна діяльність суду та інших учасників цивільного процесу, спрямована на встановлення істи­ни у конкретній цивільній справі і вирішення спору між сторо­нами. Процес доказування поділяється на три етапи: збирання доказів; дослідження доказів; оцінка доказів. Збирання доказів - це процесуальна діяльність суду та інших учасників цивільного процесу щодо залучення доказів, яка склада­ється з:

1) подання доказів сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі;

2) витребування доказів судом;

3) надання судових доручень щодо збирання доказів.

Дослідженням доказів є процесуальна діяльність суду та інших учасників цивільного процесу щодо безпосереднього сприйняття і вивчення у судовому засіданні фактичних даних, якими сторони обґрунтовують свої вимоги чи заперечення. Оцінка доказів - це розумова діяльність суду та інших учасни­ків цивільного процесу, що ґрунтується на законах логіки та пра­вових нормах і спрямована на формування у суб'єктів доказування власної думки щодо достовірності обставин, якими сторони обґру­нтовують свої вимоги чи заперечення, а також ухвалення судом законного й обґрунтованого рішення. Факти, які повинні бути встановлені в справі, утворюють предмет доказування. Підстави звільнення від доказування 1. Обставини, встановлені судовим рішенням в цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

2. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

3. Обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

28 Забезпечення доказів. У заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені:

1) докази, які необхідно забезпечити;

2) обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами;

3) обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим;

4) справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою потріб­но їх забезпечити.

Заява про забезпечення до­казів розглядається судом, який розглядає справу, а якщо позов ще не пред'явлено - місцевим загальним судом, у межах територіаль­ної підсудності якого можуть бути вчинені процесуальні дії щодо забезпечення доказів. Заява про забезпечення доказів розглядається протягом п'яти днів з дня її надходження з повідомленням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою. Оскар­ження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи. Способи їх забезпечення:

1) допит свідків;

2) призначення експертизи;

3) витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місце­знаходженням

29.Пояснення сторін та третіх осіб та їх представників як засіб доказування. Сторони, треті особи й інші особи, які беруть участь у справі, мають право давати усні та письмові пояснення судові. Пояснення сторін та їхніх представників в процесі доказування можуть надавати найбільш повні і точні відомості про обставини справи, оскільки вони є суб’єктами або ж представниками суб’єктів спірних правовідносин, що розглядаються судом. З цих же причин їх пояснення не завжди можуть мати об’єктивний характер. Однак, якщо сторона, третя особи чи їх представник дали згоду на допит їх як свідків, то вони повинні попереджатися про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань. Визнаючи за сторонами і третіми особами право давати пояснення, закон передбачає скасування рішення, якщо справу розглянуто у відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, не повідомлених про час і місце судового засідання. Особливість даного засобу доказування полягає в тому, що сторони є заінтересовані у вирішенні (результаті) справи, тому їх пояснення, показання, як правило, містять одночасно фактичні обставини по справі, пояснення цих фактів, їх оцінку. Пояснення можуть бути двох видів: твердження та визнання. Сутність тверджень складається з того, що в них містяться відомості про факти, які згідно з законом повинна доказувати сторона як суб’єкт доказування. Визнання – це таке пояснення, що містить відомості про факти, які згідно з законом повинна доказувати інша сторона. Пояснення сторін і третіх осіб підлягають перевірці і оцінці поряд з іншими у справі доказами, одержаними від інших осіб й інших засобів доказування.

30. Показання свідків як засіб доказування. Показання свідків – це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Притягнення свідка до участі в процесі можливе за ініціативою сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, і суду. За завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність. Свідок перед допитом приводиться до присяги, текст якої він підписує і вона та розписка приєднується до матеріалів справи. Допит свідка розпочинається з пропозиції суду розповісти все, що йому особисто відомо у справі. Свідок дає показання у формі вільного оповідання про все, що йому відомо у справі, далі йому задаються питання особою, за заявою якої викликано свідка, а потім інші особи які беруть участь у справі. Суд має право з’ясовувати суть відповіді на запитання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити питання свідку після закінчення його допиту особами які беруть участь у справі. Свідку під час допиту дозволяється користуватися записами лише в тому випадку, якщо його показання пов’язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти в пам’яті. Ці записи подаються суду та особам, які беруть участь у справі та можуть бути приєднанні до справи ухвалою суду.

31.Письмові докази як засіб доказування. Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу. (ст. 64 ЦПК). Письмові докази підтверджують факти змістовим наповненням. Офіційними є документи, акти, службове листування, яке виходить від державних і громадських органів, неофіційні письмові докази походять від громадян. Дослідження офіційних документів потребує вияснення наявності повноважень органів і службових осіб, які склали документ, дотримання передбаченого законом порядку складання документів і перевірки істинності викладених в документах відомостей. За формою письмові докази поділяються на прості та нотаріально посвідчені, що має значення для вирішення питання про допустимість засобів доказування у цивільно-правових угодах. За засобом і характером формування, вони поділяються на оригінали і копії. Оригіналами є перші примірники. При вирішенні справи повинні бути використані в першу чергу письмові документі в оригіналі. Якщо подана копія, суд може витребувати оригінал. Письмові докази подаються сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі (ст.ст. 60, 131 ЦПК), а також за їх клопотанням перед судом витребовуються від організацій і громадян (ст. 137 ЦПК) в оригіналі і копіях. Письмові докази або протокол їх огляду, складені в порядку, передбаченому ст.ст. 132, 133, 140 ЦПК, оголошуються в судовому засіданні та пред’являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках - також експертам і свідкам.

32.Речові докази як засіб доказування. Речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. До речових доказів законом також віднесено магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи. (ст. 65 ЦПК) На відміну від письмових речові докази суворо індивідуальні, незамінні. Вони можуть бути оглянуті також за їх місцем знаходження, за умови, якщо не можна доставити в суд.. Зберігаються речові докази в справі або за окремим описом в камері схову речових доказів. Про огляд доказів за їх місцезнаходженням, складається протокол, що підписується всіма особами, які беруть участь в огляді. Досліджуються речові докази в судовому засіданні шляхом особистого огляду судом, а також пред’явлення для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках – також експертам і свідкам. Про наслідки проведення огляду на місці і про зміст процесуальних дій, що виконувалися, складається протокол, який підписується всіма особами, які беруть участь в огляді та негайно надсилається до суду, що розглядає справу. До протоколу додаються разом з описом всі складені або завірені під час огляду плани, креслення, знімки тощо.

33. Висновки експерта як засіб доказування. Під висновком експерта слід розуміти докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом. Експертиза здійснюється у визначеному процесуальному порядку з додержанням встановлених процесуальним законом правил. Це спосіб дослідження, виявлення і пізнання фактичних обставин, тобто науковий, дослідницький шлях до висновків про фактичні обставини у справі, наявність (відсутність) яких фіксується у висновках експертів. Підставою для проведення є необхідність застосування спеціальних знань у галузі науки, техніки чи ремесла. Експертиза повинна бути призначена, якщо заявлено відповідне клопотання обома сторонами, або хоча б однією у разі встановлення характеру та ступеня ушкодження здоров’я, психічного стану особи, віку особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати. Експертами може бути призначено кілька осіб у разі проведення комісійної чи комплексної експертизи. Комісійна експертиза проводиться не менш як двома експертами одного напряму знань. Якщо за результатами проведених досліджень думки експертів збігаються, вони підписують єдиний висновок. Призначення експертизи можливе в стадіях підготовки справи до розгляду і під час її розгляду у судовому засіданні. Експертиза призначається ухвалою суду, де зазначаються: підстави та строк для проведення експертизи з яких питань потрібні висновки експертів, ім’я експерта або найменування експертної установи, експертам якої доручається проведення експертизи об’єкти, які мають бути досліджені перелік матеріалів (об’єкти експертного дослідження, предмети, документи, зразки для порівняльного дослідження і документи, що стосуються предмета експертизи, а також інші матеріали, які мають значення для її проведення., що передаються для дослідження. Експерт дає у письмовій формі свій мотивований висновок, який приєднується до справи. Суд має право за заявою які беруть участь у справі, або з власної ініціативи запропонувати експерту дати усне пояснення свого висновку. Усне пояснення заноситься до журналу судового засідання. Письмовий висновок експерта оголошується в судовому засіданні. Висновок експерта оголошується в судовому засіданні. Усне пояснення заноситься до протоколу судового засідання, прочитується експертові і підписується ним.

34.Поняття і види процесуальних строків, наслідки їх пропущення. Ст.67, 72

35. Обчислення початку перебігу та закінчення процесуальних строків. Ст. 68, 70

36. Зупинення, поновлення та продовження процес. строків. Ст. 71,73

37. Засоби здійснення судових викликів та повідомлень. Ст. 74

38. Порядок вручення суд. повісток та повідомлень. ст. 76

39. Поняття та види судових витрат. Стаття 79 ЦПК поділяє судові витрати на 2 групи: 1) судовий збір; 2) витрати, що пов'язані із розглядом справи. Судові витрати, що пов'язані з розглядом справи, несуть сторони конкретної справи та в окремих випадках — інші учасники процесу.

Судовий збір — це грошовий збір, що справляється (сплачується) за місцем розгляду та оформлення документів і зараховується до місцевого бюджету. Ст. 79

40. поняття судового збору. Загальна характеристика розмірів судового збору. Судовий збір – це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат. Судовий збір справляється:

- за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством;

- за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України;

- за видачу судами документів.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

41. Звільнення від сплати судового збору.

1) позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин;

2) позивачі - за подання позовів про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи;

3) позивачі - за подання позовів про стягнення аліментів;

4) позивачі - за подання позовів щодо спорів, пов'язаних з виплатою компенсації, поверненням майна,

5) особи, які страждають на психічні розлади, та їх представники - за подання позовів щодо спорів, пов'язаних з розглядом питань стосовно захисту прав і законних інтересів особи під час надання психіатричної допомоги;

7) державні органи, підприємства, установи, організації, громадські організації та громадяни, які звернулися у випадках, передбачених законодавством, із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб, а також споживачі - за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав;

8) інваліди Великої Вітчизняної війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи;

9) інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп;

10) позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;

11) органи прокуратури - при здійсненні своїх повноважень;

12) органи праці та соціального захисту населення - за подання позовів щодо призначення і виплати всіх видів державної соціальної допомоги, компенсації, виплат та доплат, установлених законодавством

42. Витрати, пов*язані із розглядом справи. До витрат пов’язаних із розглядом справи відносяться: витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, витрати на правову допомогу, витрати сторін та їх представників, що пов’язані з явкою до суду- витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз- витрати, пов’язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи. Витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи це ті витрати, що пов’язані з інформуванням учасників цивільного процесу про хід і результати розгляду справи, а також витрати, пов’язані з виготовленням та видачею копій судових рішень. Витрати на правову допомогу це витрати, що пов’язані з оплатою юридичної допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права. Як правило, такі витрати несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Витрати, пов’язані з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, несе сторона, яка заявила клопотання про вчинення цих дій. Якщо клопотання про вчинення відповідних дій заявлено обома сторонами, витрати на них несуть обидві сторони порівну.

43. Поняття та порядок визначення ціни позову. Ціна позову- це грошовий вираз майнових вимог позивача. Ціна позову визначається тільки щодо майнових вимог. Ціна позову визначається:

1. у позовах про стягнення грошових коштів- сумою, яка стягується;

2. у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна;

3. у позовах про стягнення аліментів - сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців;

4. у позовах про строкові платежі і видачі - сукупністю всіх платежів або видач, але не більше ніж за три роки;

5. у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі - сукупністю платежів або видач за три роки;

6. у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач - сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше ніж за один рік;

7. у позовах про припинення платежів або видач - сукупністю платежів або видач, що залишилися, але не більше ніж за один рік;

8. у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла- сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки;

9. у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам - не нижче його балансової вартості;

10. у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог- загальною сумою всіх вимог.

44. Розподіл судових витрат між сторонами. Ст. 88

45. Види заходів процесуального примусу, підстави та порядок їх застосування. Ст. 90,91

46. Позов у цивільному процесі: поняття, елементи, види. Позов – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, звернена через суд або інший орган цивільної юрисдикції про захист порушеного, оспореного чи невизнаного права або інтересу, який здійснюється у певній, визначеній законом, процесуальній формі. Позов як вимога про захист складається з трьох елементів: предмета, підстави та змісту.. Предмет позову - це матеріально-правова вимога, заявлена позивачем в суд до відповідача щодо усунення допущеного відповідачем порушення суб'єктивного права позивача. Позови класифікуються за трьома підставами: 1)за предметом позову, 2)за об'єктом захисту, 3) за характером інтересу, що захищається.

47. Об*єднання та роз*єднання позовів, зміни у позові. В цьому випадку позивачем та відповідачем є одні й ті самі особи. Позовні вимоги, що об'єднуються в одному провадженні, мають бути однорідними. Це означає, що позови, які об'єднуються, випливають із одного і того ж правовідношення або з різних правовідносин, пов'язаних між собою. Наприклад, можуть бути об'єднані позовні вимоги про: 1) поновлення на роботі і оплату середнього заробітку за вимушений прогул; 2) припинення шлюбу внаслідок його розірвання за рішенням суду та стягнення аліментів на утримання дитини; 3) позбавлення батьківських прав та одночасне стягнення аліментів на дитину. Роз'єднання позовів полягає у виділенні судом в самостійні провадження раніше об'єднаних в одному проваджені позовних вимог. Роз'єднати кілька поєднаних в одному провадженні позовних вимог, відповідно до ч. 2 ст. 126 ЦПК може лише суд (суддя), а не позивач, та лише за умови, що їх спільний розгляд ускладнює вирішення справи (наприклад, у зв'язку з необхідністю призначення складної експертизи за окремими вимогами, у разі тривалого відрядження або тяжкого захворювання одного чи декількох з позивачів або відповідачів). Часто роз'єднання позовів здійснюється у тому випадку, коли суд одночасно не може ухвалити рішення в спорі за кількома вимогами. Якщо одна із таких вимог стосується інтересів третіх осіб, це також є підставою для роз'єднання позовів. Роз'єднання в самостійне провадження раніше об'єднаних кількох позовних вимог є правом, а не обов'язком суду, тобто виконання таких дій повністю залежить від його розсуду.

48.Форма та зміст позовної заяви. 1. Позовна заява подається в письмовій формі. 2. Позовна заява повинна містити:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку, якщо такий відомий;

3) зміст позовних вимог;

4) ціну позову щодо вимог майнового характеру. Ціна позову – це виражена в грошових одиницях вартість майна або сума грошей, стосовно яких позивач пред’являє вимоги до відповідача.

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

6) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування;

7) перелік документів, що додаються до заяви.

Документи, які додаються до позовної заяви:

- оригінали квитанцій/платіжних доручень, що підтверджують оплату судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи;

- докази, що підтверджують позовні вимоги;

- довіреність або інший документ, що підтверджує повноваження представника, якщо позовна заява подається представником;

- копії позовної заяви та копії всіх документів, що подаються до неї

3. Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її подання. Позовну

4. Позовна заява повинна відповідати іншим вимогам, встановленим законом. Якщо при оформленні позовної заяви Ви не врахуєте якоїсь із вимог, зазначених у попередній главі, суд своєю ухвалою, яку Ви отримаєте поштою, залишить позовну заяву буз руху, вказавши на наявні недоліки, та запропонує усунути їх у встановлений судом строк.

5. До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

49. Залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви. Ст. 121

50. Відкриття провадження у суді першої інстанції. Відмова у відкритті провадження. Ст. 122

51. Засоби захисту відповідача проти заявленого позову. Засоби:

До загальних належать процесуальні засоби, якими можуть скористатися позивач й інші особи, які беруть участь у справі. Спеціальні засоби можуть бути використані тільки відповідачем. Ними будуть заперечення проти позову і зустрічний позов.

Заперечення проти позову — це мотивовані пояснення відповідача, якими повністю або частково, назавжди або тимчасово відхиляються або спростовуються позовні вимоги. Вони можуть мати матеріально-правовий і процесуально-правовий характер. Процесуальними запереченнями обґрунтовується неправомірність виникнення і подальше продовження судочинства у цивільній справі з підстав відсутності у позивача права на пред'явлення позову або порушення умов його реалізації. Матеріально-правові заперечення спрямовані проти суті позову. Ними спростовуються позовні вимоги з юридичного або фактичного боку. Відповідач може спростувати фактичний склад підстави позову, посилаючись на протилежні факти, несумісні з ними.

Зустрічний позов — це заявлена відповідачем до позивача у справі самостійна позовна вимога для спільного її розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов забезпечує відповідачу захист його самостійного права і охоронюваного законом інтересу проти пред'явленої для нього вимоги позивачем. Він полегшує розгляд взаємних вимог сторін і усуває можливість несумлінного позивача уникнути одночасного задоволення справедливих вимог відповідача. Зустрічний позов має бути втілений у своїй процесуальній формі — зустрічній позовній заяві, яка за змістом має відповідати, оплачується державним митом та подається з копіями відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.