Касаційне

1. Суть та значення касаційного провадження

Відповідно до ст. 124 Конституції України, ст. 11 Закону України “Про судоустрій України” та ст. 14 ЦПК судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами.

Тобто, судові рішення, які набрали законної сили, вважаються незаперечною істиною в тій частині, яка констатує наявність або відсутність конкретних правовідносин або юридичних фактів та зобов’язує конкретних осіб діяти певним чином або утриматись від вчинення певної дії. Рішення вважаються істинними до тих пір, доки інше не буде встановлено у визначеному законом порядку.

Якщо є сумніви у правильності рішення, яке набрало законної сили, закон надає особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участь у справі, проте суд вирішив питання про їх права та обов'язки, право таке рішення оскаржити в порядку касаційного провадження на предмет його законності. Тому ч. 3 ст. 14 ЦПК вказує на те, що обов’язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси.

Касаційне провадження (від лат. “cassatio” – скасування, знищення, або франц. “kasser” – зламати) – це сукупність процесуальних дій суду та інших учасників цивільного процесу спрямованих на перевірку законності судових рішень, які набрали законної сили, з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження є однією із конституційних гарантій охорони прав, свобод та законних інтересів осіб в цивільному процесі. Адже, завдяки йому учасники цивільного судочинства отримують можливість відстоювати свої права вже після набрання судовим рішенням законної сили, якщо є підстави сумніватися в законності останнього.

Аналіз змісту норм ЦПК дає можливість визначити риси, які є найбільш характерними для касаційного провадження в цивільному судочинстві України:

- касаційна скарга подається на судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішення і ухвали апеляційного суду, які набрали законної сили;

- подання касаційної скарги обумовлено неправильним, на думку особи, що оскаржує рішення, застосуванням судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права;

- суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, вирішує тільки питання права, тобто юридичний бік справи;

- під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати та/або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими;

- за результатом розгляду справи касаційний суд може направити справу на новий розгляд в суд першої чи апеляційної інстанції, а у певних випадках також вирішити її по суті;

- розгляд справи в суді касаційної інстанції здійснюється з додержанням загальних засад судочинства.

2. Право касаційного оскарження та процесуальний порядок його реалізації

Право касаційного оскарження – це право на порушення діяльності суду касаційної інстанції по перевірці законності судового рішення суду першої та/або апеляційної інстанції, що вступило в законну силу.

Суб’єктами права касаційного оскарження є особи, які уповноважені ініціювати касаційне провадження. Ними відповідно до ст. 324 ЦПК є: сторони (позивач та відповідач); інші особи, які беруть участь у справі (треті особи, як ті, що заявляють самостійні вимоги щодо предмет спору, так і ті, що не заявляють таких вимог); особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки судом, і які мають відповідну цивільну процесуальну правосуб’єктність; правонаступники (ст. 37 ЦПК); представники сторін та третіх осіб (ст.ст. 27, 44 ЦПК); особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (ст. ст. 45, 46 ЦПК).

Із змісту ст. 324 ЦПК вбачається, що об’єктом касаційного оскарження можуть бути судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішення і ухвали суду апеляційної інстанції. При цьому самостійним об’єктом оскарження може бути як рішення в цілому, так і його частина. Ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також постановлені за результатами їх перегляду ухвали апеляційного суду можуть бути оскаржені у касаційному порядку, тільки якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Підставами порушення касаційного провадження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Тобто, не будь-яке рішення чи ухвала можуть бути оскаржені в касаційному порядку, а тільки ті щодо яких є сумніви в їх законності.

Строк касаційного оскарження. Однією із передумов реалізації права касаційного оскарження є дотримання процесуальних строків, встановлених цивільним процесуальним законодавством чи призначених судом для вчинення відповідних процесуальних дій. Відповідно до ст. 325 ЦПК право касаційного оскарження може бути реалізовано протягом двох 2 місяців з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду. У разі пропущення даного строку з поважних причин, суд касаційної інстанції, за заявою особи, яка подала касаційну скаргу, може поновити цей строк, але не більш як у межах одного року з дня виникнення права на касаційне оскарження. У випадку, якщо касаційна скарга, буде подана після закінчення строку на касаційне оскарження, і не буде не порушено питання про поновлення цього строку або коли у поновленні строку відмовлено, суд касаційної інстанції повертає скаргу особі, яка її подала. Про поновлення строку на касаційне оскарження та про повернення касаційної скарги суд касаційної інстанції постановляє відповідні ухвали (ст. 325 ЦПК).

Касаційна скарга. Право касаційного оскарження реалізується шляхом подання належним чином оформленої касаційної скарги.

Касаційна скарга – це звернення до суду касаційної інстанції з вимогою про перевірку судового рішення суду першої та/або апеляційної інстанції, яке набрало законної сили, на предмет його відповідності нормам матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга подається в письмовій формі, її зміст визначається конкретними обставинами справи, проте ст. 326 ЦПК містить перелік обов’язкових відомостей, які повинні бути зазначені в скарзі, а саме:

1) найменування суду, до якого подається скарга;

2) ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження;

3) ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження;

4) судове рішення, що оскаржується;

5) в чому полягає неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права;

6) клопотання особи, яка подає скаргу;

7) перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги, який міститься після викладу обставин скарги.

Касаційна скарга підписується особою, яка подає скаргу, або її представником. До касаційної скарги, поданої представником, повинна бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження.

До касаційної скарги додаються також копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Дана вимога обумовлена тим, що отримавши вищевказані матеріали, особи, які беруть участь у справі можуть підготуватися до захисту своїх прав, зокрема підготувати та подати заяву про приєднання до касаційної скарги тощо. Також повинні бути додані документи, які підтверджують сплату судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду.

Касаційна скарга подається до суду особисто заявником або відправлена суд поштою. Якщо скарга подана особисто, завідувач канцелярією повинен відмітити час її надходження, засвідчивши це своїм підписом на скарзі. Час здачі скарги на пошту засвідчується печаткою на конверті, а час надходження в суд – зазначенням відповідної дати на скарзі.

Касаційна скарга подається за правилами ст. 327 ЦПК безпосередньо до суду касаційної інстанції. Однією з додаткових гарантій реалізації суб'єктивного права на касаційне оскарження є закріплене у ст. 330 ЦПК правило, згідно з яким особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити, змінити або її відкликати.

Доповнити або змінити касаційну скаргу може тільки особа, яка її подала до початку розгляду справи у суді касаційної інстанції, а відмовитися від скарги – до закінчення касаційного провадження.

Встановлення такого строку для доповнення або зміни касаційної скарги обумовлене тим, що суд касаційної інстанції розглядає справу в межах касаційної скарги, відповідно зміна чи доповнення касаційної скарги впливає на межі судового розгляду, тому вони повинні бути здійснені до початку розгляду справи в суді касаційної інстанції.

При відкликанні касаційної скарги постановляється ухвала про повернення скарги. У разі відмови від касаційної скарги – закривається касаційне провадження. У першому випадку повторне звернення з тотожною касаційною скаргою допускається, у другому – ні.

3. Розгляд справи судом касаційної інстанції складається з комплексу процесуальних дій суду та інших учасників процесу, спрямованих на визначення наявності підстав для перегляду судового рішення, яке набрало законної сили. Розгляд справи відбувається у судовому засіданні в приміщенні суду касаційної інстанції, колегією у складі п'яти суддів.

Відповідно до ст. 333 ЦПК справа розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції з винятками та доповненнями, обумовленими метою та завдання касаційного провадження, межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

У підготовчій частині засідання процесуальні дії суду складаються з: відкриття головуючим судового засідання; оголошення інформації про справу (яка справа, за чиєю скаргою та на судове рішення суду якої інстанції розглядається); перевірки явки осіб, які беруть участь у справі, встановлення їх особи і перевірки повноважень представників (якщо вони є) та інших учасників процесу (перекладачів, експертів тощо); вирішення питання про розгляд справи за відсутності осіб, які не з’явилися в судове засідання; роз’яснення головуючим прав і обов’язків учасникам процесу (в тому числі право заявляти відводи); вирішення питання про розгляд справи у даному складі суддів; вирішення заявлених відводів і клопотань.

На етапі розгляду касаційної справи по суті, суддя-доповідач доповідає в необхідному обсязі зміст оскаржуваного судового рішення та доводи касаційної скарги.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах касаційної скарги. Виняток складає ситуація, коли під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Суд касаційної інстанції не може встановлювати та/або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, чи вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Тому сторони та інші особи, які беруть участь у справі, в своїх поясненнях, які вони дають в суді касаційної інстанції мають наводити доводи, які стосуються підстав касаційного розгляду справи.

За загальним правилом, першою дає пояснення сторона, яка подала касаційну скаргу. Якщо рішення оскаржили обидві сторони – першим дає пояснення позивач. Суд може обмежити тривалість дачі пояснень, встановивши для всіх осіб, які беруть участь у справі, рівний проміжок часу, про що оголошується на початку судового засідання. При вирішення цього питання суд повинен враховувати обставини справи та особу присутніх.

При розгляді справи в порядку касаційного провадження відсутня така частина судового засідання як судові дебати. Це обумовлено тим, що суд касаційної інстанції не досліджує фактичних обставин справи, нових доказів, тому немає потреби підводити підсумки та давати оцінку проведеному дослідженню.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, суд виходить до нарадчої кімнати. Усі питання в нарадчій кімнаті вирішуються за загальними правилами вирішення питань колегією суддів (ст. 19 ЦПК).

Особливості розгляду касаційної скарги, що надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи. За загальним правилом, суд касаційної інстанції може тільки один раз перевірити законність судового рішення, яке набрало законної сили. Це правило повинно виконуватися й у тому випадку, якщо подано відразу кілька касаційних скарг.

Проте цивільне процесуальне законодавство містить ряд винятків з цього правила. Так, відповідно до ст. 348 ЦПК суд касаційної інстанції повторно перевірити законність судового рішення у порядку касаційного провадження у таких випадках: по-перше, якщо касаційну скаргу на судове рішення було подано в межах строку на касаційне оскарження, але вона надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи; по-друге, коли строки на подання касаційної скарги у зв'язку з пропущенням їх з поважних причин було поновлено або продовжено і особа, яка подала касаційну скаргу, не була присутня під час розгляду справи.

У цих випадках суд касаційної інстанції зобов'язаний прийняти до свого провадження скаргу і з врахуванням викладених у ній доводів повторно перевірити законність оскаржуваного судового рішення.

Суд касаційної інстанції розглядає таку скаргу за правилами касаційного провадження. Причому за наявності підстав, може скасувати попередньо постановлене ним по цій справі ухвалу чи рішення.

4. Стаття 344. Ухвала та рішення суду касаційної інстанції

1. Розглянувши справу, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу у разі:

1) відхилення касаційної скарги і залишення судових рішень без змін;

2) скасування судових рішень із передачею справи на новий розгляд;

3) скасування судових рішень із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду;

4) скасування судових рішень і залишення в силі судового рішення, що було помилково скасоване апеляційним судом;

5) відхилення касаційної скарги і залишення ухвали без змін;

6) зміни ухвали або скасування ухвали з направленням справи па новий розгляд або вирішенням питання по суті.

2. Суд касаційної інстанції ухвалює рішення у разі скасування

судових рішень і ухвалення нового або зміни рішення.

1. Дана стаття визначає процесуальні форми реалізації касаційним судом своїх повноважень щодо оскаржених рішень та ухвал судів першої та апеляційної інстанцій.

Для перших шести варіантів вирішення питань касаційним судом закон передбачає процесуальну форму ухвали при: 1) від­хиленні касаційної скарги і залишенні судових рішень без змін (більш правильно - залишення у силі); 2) скасуванні судових рішень із передачею справи на новий розгляд; 3) скасуванні судових рішень із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду; 4) скасуванні судових рішень і залишенні у силі судового рішення, що було помилково скасоване апеляційним судом;

5) відхилення касаційної скарги та залишення ухвали без змін;

6) зміні ухвали або скасуванні ухвали з направленням на новий розгляд або вирішенням питання по суті.

2. Процесуальна форма судового рішення застосовується касаційним судом лише у двох випадках: у разі скасування судових рішень і ухваленні нового або зміни рішення.