Участь у цивільному процесі органів державного управління, профспілок, установ, підприємств, організацій та окремих громадян, які захищають права інших осіб

Участь у цивільному процесі органів державного управління, профспілок, установ, підприємств, організацій та окремих громадян, які захищають права інших осіб (ст.121 ЦПК) має 2 процесуальні форми: 1) звернення до суду із заявою (порушення цивільного провадження по справі); 2) вступ у процес по справі для дачі висновку – допускається як на вимогу суддів, так і за власною ініціативою, причому, відповідно до ст.121 – право на порушення справи надано органам державного управління, профспілкам, установам, підприємствам, організаціям та окремим громадянам, право на дачу висновку – тільки органам державного управління і технічної інспекції праці, профспілкам. Органи державного управління, профспілки, установи, підприємства, організації та окремі громадяни можуть бути суб‘єктами захисту прав інших осіб за таких умов: 1) якщо є закон, який наділяє їх такими повноваженнями; 2) якщо вони можуть здійснювати ЦП правосуб‘єктність, тобто вони можуть бути представниками в суді. Ці 2 умови стосуються 1 форми участі. Для того, щоб реалізувати право вступу в процес по справі по дачі висновку, органи державного управління можуть бути суб‘єктами захисту прав інших громадян за умови наявності справи в провадженні суду і обов‘язково за умови наявності цивільно-процесуальної суб‘єктності.

^ Процесуальні права, якими наділяються органи державного управління, профспілки, установи, підприємства, організації та окремі громадяни. В залежності від форми участі встановлюється і обсяг процесуальних прав і обов‘язків. Якщо органи державного управління, профспілки, установи, підприємства, організації та окремі громадяни прирівнюються до осіб, які беруть участь у справі і несуть обов‘язки, визначені ст.99 ЦПК. Але на відміну від сторін відповідно до ст.122 ЦПК вони не мають право закінчувати справу мировою угодою. Якщо органи державного управління, профспілки, установи, підприємства, організації та окремі громадяни реалізують 2 форму участі в цивільному процесі, тобто притягаються судом, вони прирівнюються до осіб, які беруть участь у справі і мають права та обов‘язки за ст.99 ЦПК. Найбільш типовими з органів дер управління, які порушують процес по захисту громадян є органи опіки та піклування, житлово-комунальні та фінансово-контролюючі органи. Ст.66, ст.129 КШС органи опіки і піклування державних адміністрацій, виконкомів здійснюють безпосереднє ведення справ по опіці і піклуванню щодо неповнолітніх та осіб недієздатних або з обмеженою дієздатністю. Такі органи можуть реалізовувати свої процесуальні права в обох формах їх вираження. Ст.71 КШС позбавлення батьківських справ, ст.12 КШС визнання усиновлення недійсним, ст.125 КШС скасування усиновлення. Органи опіки і піклування дають висновки по справам про позбавлення батьківських справ, про поновлення в батьківських правах (ст.71, 199 КШС). Також ці органи дають висновки в усіх справах про дітей (ст.67, 76 КШС), про відшкодування майнової шкоди, заподіяної опікуном чи піклувальником (ст.152 КШС).

Широкими правами та обов‘язками наділені житлово-комунальні органи. Вони приймають участь у справах, пов‘язаних із зміною юридичного, технічного, комунального стану споруд або будівель, дають висновки щодо таких справ.

Як органи управління суди притягують до участі у справі органи санітарно-епідеміологічної служби, місцеві житлові органи. Порушення цього права призводить до скасування судового рішення. Роз‘ясненням ВС України роз‘яснено, що БТІ, на яке покладено обов‘язок проводити інвентаризацію та технічну паспортизацію основних фондів комунального господарства та окремих громадян, залучаються до розгляду справ для дачі висновків по справах про право володіння, поділу будівель і порядку користування земельними ділянками.

Профспілки залучаються до розгляду трудових спорів (ст.244 КЗпП).

Звернутися до суду із заявою про визнання громадянина обмежено дієздатним можуть органи опіки і піклування, громадські організації і близькі родичі таких громадян. Ст.256 ЦПК встановлення піклування. Для того, щоб подати подібну заяву громадяни мають підтвердити родинні стосунки з такою особою.

Крім того, громадяни можуть подати до суду скаргу на неправильність у списках виборців, або ж у списках громадян, які мають право брати участь у референдумі (ст.239 ЦПК). Звернення громадян самостійно за захистом інтересів інших осіб ст.5 ЦПК не передбачено. Громадяни виконують в суді функцію представництва.
§ 13. Сторони в цивільному процесі. Поняття сторін, їх процесуальні права та обов‘язки.

Гл.10. Сторони. Ст.102. Позивач і відповідач. Сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач. Сторонами можуть бути громадяни, а також державні підприємства, установи, організації, колгоспи, інші кооперативні організації, їх об'єднання, інші громадські організації, що користуються правами юридичної особи. Ст.103. Процесуальні права сторін. Сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав, зазначених у статті 99 цього Кодексу, позивач вправі протягом усього часу розгляду справи по суті змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Відповідач має право визнати позов повністю або частково. Сторони можуть закінчити справу мировою угодою в усякій стадії процесу, вимагати виконання рішення, ухвали, постанови суду. Особи, які беруть участь у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, і в справах окремого провадження, користуються правами і несуть обов'язки сторін за винятками, передбаченими главами 29-39 цього Кодексу. Суд не приймає відмови від позову, визнання позову відповідачем і не затверджує мирової угоди сторін, якщо ці дії суперечать законові або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси. Ст.104. Участь у справі кількох позивачів або відповідачів. Позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожний з позивачів або відповідачів щодо другої сторони виступає в процесі самостійно. Співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників, якщо він не є особою, вказаною в пунктах 1 і 2 статті 116 цього Кодексу. Особа, в інтересах якої розпочато справу за заявою прокурора, органу державного управління, профспілки, державного підприємства, установи, організації, колгоспу, іншої кооперативної організації, їх об'єднання, іншої громадської організації або окремого громадянина (пункти 2 і 3 статті 5 цього Кодексу), повідомляється судом про це, і вона може взяти участь у процесі як позивач поряд з особою, яка подала заяву. Ст.105. Заміна неналежної сторони. Суд, встановивши під час розгляду справи, що позов пред'явлений не тією особою, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи справи, допустити заміну первісного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем. Якщо позивач не згоден на заміну його іншою особою, то ця особа може вступити в справу як третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про що суд повідомляє третю особу. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може притягти цю особу як другого відповідача. При відмові у позові до такого відповідача понесені ним витрати не присуджуються з позивача, а відносяться за рахунок держави. Після заміни сторони розгляд справи починається заново. Ст.106. Процесуальне правонаступництво. В разі вибуття однієї з сторін в спірному або встановленому судом правовідношенні суд допускає у всіх стадіях процесу заміну відповідної сторони її правонаступником. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, в якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

§ 14. Треті особи, їх види і процесуальні права та обов‘язки.

Третіми особами визнаються суб‘єкти цивільно-процесуальних правовідносин, які вступають у порушену цивільну справу в суді. За правилами ст.107 ЦПК, враховуючи порядок вступу в процес по справі третіх осіб, поділяються на 2 види: 1) з самостійними вимогами (ст.107 ЦПК); 2) треті особи, які не заявляють самостійних вимог (ст.108 ЦПК). Третіми особами які заявляють самостійні вимоги називаються суб‘єкти ЦП правовідносин, які вступають в порушену в суді справу пред‘явивши позов на предмет спору до однієї чи двох сторін з метою захисту особистих суб‘єктивних матеріальних прав чи охоронюваних законом інтересів. Треті особи з самостійними вимогами можуть і не вступати в процес, а порушити самостійну справу, тобто пред‘явити позов до тієї із сторін, яка одержить позитивне рішення. Третя особа з самостійними вимогами вступає в справу шляхом пред‘явлення позову. Процесуальною формою буде позовна заява. Позовна заява (ст.137 ЦПК). Існує зв‘язок між вимогами третьої сторони і правовідносинами спірних сторін. Вимога третьої особи повністю або частково виключає вимоги позивача або зустрічний позов відповідача. Позовна заява самостійно обкладається державним митом незалежно від того сплачував позивач державне мито чи ні. На захист прав третьої особи в процес може вступити прокурор (ст.118 ЦПК), можуть розпочати процес (ст.121 ЦПК) інші органи. На відмову в прийнятті заяви суд виносить ухвалу. Така ухвала є остаточним рішенням (ст.323 ЦПК). В цивільному процесі третя особа користується усіма правами і має обов‘язки позивача. Відмінність: позивач самостійно починає процес, а третя особа з самостійними вимогами вступає до процесу. Процесуальні права особи без самостійних вимог можуть реалізовувати без будь-яких обмежень. Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, називають суб‘єктів ЦП правовідносин, які беруть участь в процесі по справі на стороні позивача або відповідача з метою захисту своїх суб‘єктивних прав і законних інтересів. Треті особи без самостійних вимог позов не заявляють. Юридична заінтересованість третіх осіб без самостійних вимог, яка розкривається в ст.108 ЦПК характеризується тим, що постановлене судом по такій справі рішення наперед може сплинути на їх права і обов‘язки щодо однієї із сторін. Це можливо тільки тоді коли між третьою особою і позивачем існують матеріально-правові відносини (фактично: виникає право регресної вимоги). Єдине виключення встановлюється правилами ст.1099 ЦПК, коли одночасно задовольняється регресний позов. Мова йдеться про трудові спори. В разі з‘ясування судом неправильності звільнення працівника, матеріальна відповідальність за час вимушеного прогулу покладається не на адміністрацію, а на конкретну посадову особу, яка підписала звільнення.
§ 15. Представництво в цивільному процесі: поняття, види, умови.

Ст.110 ЦПК – громадяни мають право вести свої справи особисто або через свого представника. В деяких справах суд вирішує, що участь представника є обов‘язковою (захист прав неповнолітніх, недієздатних). Представники є незалежними і самостійними (ст.120, 126, 161 ЦПК). В теорії ЦПК існує думка, що цивільно-процесуальне представництво – це різновид цивільного представництва. Але існує й інша думка, що цивільне представництво регулює матеріальні відносини, а цивільно-процесуальне представництво – процесуальні відносини. Ст.101, 111 ЦПК – обмеження у процесуальній дієздатності, здійснення прав вирішується через законне представництво. Подібним шляхом захищаються права неповнолітніх. Від юридичної особи діють представники, уповноважені цією юридичною особою. Ці повноваження надані їм в силу угод, договорів. Представники – це особи, що беруть участь у розгляді справи, вони самостійні, незалежні, та виконують представництво сторін та третіх осіб. Але можна сказати, що їх повноваження значно ширші. Представники за цивільними договорами доручення виконують свої обов‘язки і діють самостійно. Але у цивільному судочинстві представник дії разом з довірителем. Представник в цивільному судочинстві виконує 2 функції: - захищає права та інтереси осіб, які беруть участь у справі, здійснює правозаступництво; - виконує суто представницькі функції, виступає повіреним сторони (тієї сторони, з якою існують певні стосунки). ЗУ “Про адвокатуру”: в цивільному судочинстві адвокат виконує ці 2 функції. Представництво широко застосовується на практиці і може здійснюватись особами, визначеними ст.111, 112 ЦПК. Тобто представниками від підприємств, установ та організацій можуть бути члени органів управління, уповноважені представники підприємств, установ, організацій будь-якої форми власності. Представниками працівників можуть бути уповноважені профспілок (за місцем роботи працівника). Представниками громадських організацій можуть бути уповноважені таких організацій, яким їх статутами або положеннями надані права представляти інтереси відповідних організацій (об‘єднань). Представниками громадян та юридичних осіб можуть бути адвокати. Ст.104 ЦПК – представником співучасників може бути один із співучасників. Представниками неповнолітніх, недієздатних, обмежено дієздатних можуть бути батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники (ст.101 п.3 ЦПК). Представниками можуть бути й інші особи, допущені судом до представництва в конкретній справі. Від особи, яка бажає діяти якості представника поступає заява (усна чи письмова) - безпосередньо в судовому засіданні, про що зазначається в протоколі. Суд з‘ясовує у інших учасників, чи мають вони заперечення, та після того, порадившись, приймає рішення про допуск чи недопущення представника, з мотивуванням то чи іншого рішення. Вимоги до представників: представники мають бути повнолітніми (ст.116 ЦПК) процесуально право і дієздатними. Ст.15 ЦК – обмеження дієздатності громадян у певних випадках дозволяє їм розпоряджатися майном, отримувати і розпоряджатися пенсію, з/п тощо лише за згодою піклувальника. Ст.260 ч.2 обмежено дієздатні можуть порушити справу про поновлення своєї дієздатності, але за ст.111 ЦПК вони не можуть самостійно представляти своїх інтересів (протиріччя). Не можуть бути представниками адвокати, яки отримали доручення про надання юридичної допомоги з порушенням законодавства про адвокатуру. Не можуть бути представниками в процесі судді, слідчі, представники прокуратури, крім випадків, коли вони здійснюють законне представництво своїх неповнолітніх дітей, недієздатних осіб тощо. Цивільно-процесуальне представництво – це процесуальна діяльність особи, спрямована на захист суб‘єктивних прав та охоронюваних законом інтересів іншої особи, державних і громадських інтересів, а також сприяння судові в з‘ясуванні об‘єктивної істини в справі. Види процесуального представництва. В законодавстві зазначені такі види представництва (ст.110 ЦПК): 1) представництво громадян; 2) представництво юридичних осіб; 3) представництво по справах недієздатних та обмежено дієздатних осіб (ст.111 ЦПК); 4) офіційне представництво відсутнього боржника. В основу класифікації можуть бути покладені підстави виникнення: 1) за ознаками особи, в інтересах якої воно здійснюється; 2) аз ознаками особи, яка його здійснює. За підставами виникнення розрізняють: 1) договірне (добровільне і необхідне, виникає на підставі добровільно укладеного договору доручення, трудового договору, членства в громадській організації, здійснювати його можуть адвокати, юрконскльтанти, працівники підприємств, організацій в силу трудового договору, уповноваженими організацій, співучасниками); 2) законне представництво (обов‘язкове і необхідне, виникає на підставі закону, адміністративного чи судового акту, найбільш поширеним є здійснення представництво адвокатами: ст.59 КУ, ЗУ “Про адвокатуру”, ст.112 ЦПК; профспілки захищають інтереси робітників і службовців – ст.244 КЗпП, п.2 ст.112 ЦПК; громадські об‘єднання представляють інтереси своїх членів згідно своїх статутів ЗУ “Про громадські об‘єднання”; у справах з авторських і суміжних прав представництво здійснюють уповноважені державного агентства України з авторських і суміжних прав; декілька позивачів уповноважують представником когось з співучасників згідно п.5 ст.112 ЦПК; особи, допущені за п.6 ст.112 ЦПК здійснюють законне договірне представництво і не потребують юридичної освіти; щодо безвісно відсутньої особи – представником є опікун, що здійснює управління майном безвісно відсутнього; оголошений померлим – особа, що здійснює управління спадковим майном). За способом виникнення: 1) необхідне (факультативне і обов‘язкове); 2) добровільне. За ознаками особи, інтереси якої представляється: 1) представництво сторін (позивача, відповідача); 2) третіх осіб (з самостійними вимогами і без самостійних вимог); 3) представництво заявника заінтересованих осіб; 4) представництво органів державного управління. За ознаками особи, яка здійснює представництво: 1) адвокатами; 2) юридичними консультантами; 3) уповноваженими профспілок; 4) батьками, опікунами, піклувальниками; 5) співучасниками; 6) громадянами, які допущені судом до представництва конкретної осіб в конкретній справі (ст.111, 112 ЦПК).
§ 16. Пред‘явлення позову. Зустрічний позов. Об‘єднання і роз‘єднання позовів. Зміст і форма позовної заяви.

Відповідно до ст.6 ЦПК захист цивільної справи здійснюється шляхом подання позову до суду. Цивільно-процесуальним засобом, яким забезпечується реалізація права на звернення до суду виступає позов. При визначені позову як вимоги про усунення порушення права, пред‘явленого однією особою до другої не враховується те, що така вимога властива не тільки позову, а й досудовим вимогам осіб. Ст.4, 136 ЦПК – заяви стають позовними тільки за умови додержання певним вимог позасудового звернення з відповідними претензіями. Необхідність в позові виникає тоді, коли настає потреба в розгляді і вирішенні спору між заінтересованими особами. Сама же така вимога про захист права і охорону інтересів в справах позовного провадження називається позовом або позовною вимогою (ст.136-145 ЦПК). Суть позову може бути визначена правильно лише з урахуванням його матеріально-правової і процесуально-правової сторін. Це свідчить про те, що позов виступає цивільно-процесуальною формою, яка забезпечує реалізацію матеріального закону, його примусове здійснення за допомогою держави в особі компетентного органу – суду. Елементи позову: 1) предмет; 2) підстава; 3) зміст. Предметом буде та частина, яка характеризує матеріально-процесуальну вимогу позивача до відповідача стосовно якої позивач просить постановити судове рішення. У позовах, спрямованих на присудження відповідача до здійснення певних дій (по відношенню до позивача) та виконання обов‘язків перед позивачем, предметом позову буде спірна правова-матеріальна вимога. В позовах про визнання предмет складають самі правовідносини. Їх визнають або не визнають. Предмет позову може співпадати з окремим предметом (спірним об‘єктом) в більшості з житлових правовідносин. Так, наприклад, коли розглядається справа про виселення, предметом буде правовідносини, які стосуються дострокового розірвання договору найму, об‘єктом – житлове приміщення. Підстави позову складають підстави, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази. Ст.137, п.4, 5 ЦПК. Підставами позову будуть: 1) юридичні факти, що визначаються нормами матеріального права; 2) доказові факти, тобто ті, що тісно пов‘язані з фактами матеріально-процесуального характеру і на підставі яких можливо зробити висновок про їх наявність чи відсутність. Підстави поділяються на: 1) активні; 2) пасивні. Активні – які підтверджують, що право належить позивачу, а виконання певних обов‘язків – відповідачу. Пасивні – факти, з яких видно, що відповідач виконав дії, спрямовані на заперечення права позивача. Зміст позову – змістом позову буде звернена до суду вимога позивача про здійснення певних дій з зазначенням способу судового захисту. Види позовів. За способом процесуального захисту, який відображається в змісті позову, позови класифікуються на: 1) позови про присудження (від суду вимагається поновлення становища, яке існувало до порушення права, та припинення дій, що порушували права, тобто присудження відповідача виконання обов‘язку в натурі або стягнення з нього завданих збитків); 2 ) позови про визнання (спрямовані на усунення спору між сторонами шляхом внесення ясності в існуючі між сторонами правовідносини, тобто суд підтверджує наявність чи відсутність прав і обов‘язків між сторонами); 3) перетворювальні позови (спрямовані на зміну або припинення правових відносин, напр.: спори про розірвання шлюбних відносин). Ст.55 КУ (захищати свої права, які порушені). Право на пред‘явлення позову – це надана і забезпечена можливість заінтересованим особам звернутися до суду з вимогою про розгляд і вирішення цивільно-правового спору. Правом на пред‘явлення позову наділені всі громадяни, підприємства, установи, організації. Це прямо закріплено в ст.100 ЦПК, якою регулюється цивільно-процесуальна правоздатність, а також іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємства і організації (ст.423, 424 ЦПК). Право на пред‘явлення позову і реалізація цього права закріплені в ст.136 ЦПК. Для реалізації права на пред‘явлення позову необхідно: 1) наявність чи відсутність певних обставин; 2) додержання встановленого законодавством порядку пред‘явлення позову. До умов реалізації права на пред‘явлення позову належать: 1) визнання особи суб‘єктом цивільно-процесуального права (правоздатність); 2) встановлення наявності спору між сторонами (ст.124 ЦПК підвідомчість); 3) відсутність рішення суду, що набрало законної сили в тотожній справі (ст.136 ЦПК ч.4); 4) необхідно перевірити відсутність рішення товариського суду (п.5 ст.136 ЦПК); 5) відсутність угоди про передачу даного спору між сторонами на вирішення третейського суду (п.6 ст.136 ЦПК). Відсутність однієї з умов свідчить про неможливість реалізувати права на пред‘явлення позову і веде до відмови в прийнятті позовної заяви. Якщо заява прийнята, та потім, при виявленні однієї з умов, суд повинен закрити справу (ст.227 ЦПК). ЦПК передбачає ї інші умови. До процесуальної форми реалізації права на пред‘явлення позову належать слідуючи умови: 1) додержання форми позовної заяви (ст.137 ЦПК); 2) кожна позовна заява повинна бути обкладена державним митом (ст.138, 139 ЦПК); 3) обов‘язково перевіряється дієздатність особи, яка подає позовну заяву (п.8 ст.136 ЦПК); 4) необхідно перевіряти наявність повноважень на ведення справи у представника, який пред‘являє заяву від імені позивача (ст.113 ЦПК), за відсутності належно оформленого повноваження, суддя, на підставі п.9 ст.136 ЦПК, відмовляє в прийнятті заяви; 5) подання позовної заяви з додержанням правил про підсудність (ст.124-131 ЦПК). Ст.136 п.7 ЦПК – у випадках, коли справа не підсудна даному суду, заява повертається, про що постановляється мотивована ухвала, яка складається негайно після прийняття позову, починається відлік 10 денного терміну на оскарження ухвали. Ст.144,145 ЦПК. Право на об‘єднання позовів належить в першу чергу позивачу. Він може в одній позовній заяві об‘єднати кілька вимог. Але закон надає право суду об‘єднувати в одно провадження кілька однорідних позовних вимог за позовами одного і того ж позивача до того ж відповідача, або до різних відповідачів. Суд справі об‘єднати в одне провадження позови різних позивачів до одного і того ж відповідача. Інститут однорідних вимог. Під однорідністю вимог необхідно розуміти вимоги, які виникають з одних правовідносин (ст.140 ЦПК). Залежно від обставин справи, суддя справі постановити ухвалу про роз‘єднання позовів у самостійні провадження. Підставою такого рішення є те, що сумісний розгляд ускладнює вирішення справи. Заперечення проти позову – це вмотивовані пояснення відповідача, якими повністю або частково назавжди або тимчасово відхиляються або спростовуються позовні вимоги. Заперечення проти позову можуть бути матеріально-правового або цивільно-процесуального характеру. Заперечення процесуального характеру обґрунтовують неправомірність виникнення і продовження судочинства з підстав відсутності у позивача права на пред‘явлення позову. Матеріально-правові – проти суті позову. Подання зустрічної позовної заяви – це заявлена відповідачем до позивача у справі самостійна позовна вимога для сумісного її розгляду з первісним позовом. Відповідно до ст.140 ЦПК право на пред‘явлення зустрічного позову виникає з порушенням цивільної справи – не пізніше як за 3 дні до судового засідання. Прийняття заяви після закінчення строку залежить від суду. Суд приймає зустрічну позовну заяву для розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов‘язані, тобто випливають з одних правовідносин, або коли вимоги по них можуть взаємозараховуватись, та коли сумісний їх розгляд є доцільним (ст.141 ЦПК). Згідно ст.137 ЦПК, позовна заява подається до суду в письмовій формі. Позовна заява повинна містити в собі: 1) назву суду, до якого подається заява; 2) точну назву позивача і відповідача, їх місце проживання або знаходження, а також назву представника позивача, коли позовна заява подається представником; 3) зміст позовних вимог; 4) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; 5) зазначення доказів, що стверджують позов; 6) зазначення ціни позову; 7) підпис позивача або його представника з зазначенням часу подання заяви. При розірванні шлюбу необхідно додати відомості про дітей, їх подальше виховання, розподіл спільного майна тощо. До позовної заяви додаються письмові докази, а якщо позовна заява подається представником позивача - також довіреність чи інший документ, що стверджує повноваження представника.
§ 17. Підготовка цивільної справи до судового розгляду, її процесуальний порядок, строки підготовки.

Підготовка цивільної справи до судового розглядує обов‘язковою стадією. Ст.143 ЦПК – після прийняття позовної заяви суддя проводить підготовку справи до судового розгляду. Суддя виконує комплекс процесуальних дій, передбачених ст.143 ЦПК. Метою стадії підготовки є забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи по суті. Завданням є підготовка справи до судового розгляду. Постанова пленуму ВС УРСР від 05.03.1977р. “Про підготовку цивільних справ до судового розгляду”. Завдання, поставлені перед судом: 1) суд уточнює обставини, що підлягають встановленню (факти, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін); 2) суд визначає характер спірних правовідносин сторін; 3) суд визначає матеріальний закон, яким необхідно керуватися при вирішенні справи; 4) визначає коло осіб, тобто встановлює суб‘єктів процесуальних правовідносин; 5) з‘ясовує коло доказів, необхідних для вирішення справи. Ст.143 ЦПК – перелік процесуальних дій суду, який не є вичерпним: 1) суд опитує сторони: відповідачу суд пропонує подати заперечення проти позову і подати докази, якими відповідач може підтвердити свої заперечення, суд може викликати сторони одночасно, в разі необхідності і саме під час опитування суд роз‘ясняє правило про укладення мирової угоди, наслідки, але остаточно вирішити щодо укладення мирової угоди можна тільки в судовому засіданні; 2) суд вирішує питання про притягнення або вступ у справу співучасників, третіх осіб, опитує третіх осіб з самостійними вимогами; 3) суддя вирішує питання про участь в справі прокурора, є категорія справ, в яких участь прокурора в справі обов‘язкова, щодо іншої категорії справ – питання про участь прокурора вирішує суд; 4) суд вирішує питання про допущення в справу представника громадськості, цей порядок вирішується ст.161, п.5 ст.143 ЦПК; 5) питання про необхідність залучення до участі у справі свідків в порядку, передбаченому ст.45 ЦПК; 6) необхідність допиту свідків, які перебувають в іншій місцевості ст.33, 43, 45 ЦПК; 7) питання про необхідність вжиття заходів до забезпечення доказів; 8) суд, з урахуванням думки осіб, які беруть участь у справі, може призначити проведення експерти, у певній категорії справ (про визнання особи недієздатною, поновлення дієздатності в разі одужання) суд зобов‘язаний призначити експертизу в стадії підготовки справи до судового розгляду; 9) може проводити огляд на місці як письмових, так і речових доказів (п.9 ст.143 ЦПК); 10) забезпечення позову можливо в будь-який стадії цивільного судочинства. Кожна стадія починається і закінчується ухвалою суду. В ухвалі суд визначає, які процесуальні дії суд виконував. Ст.147 ЦПК. Суд зазначає про час і день розгляду справи в судовому засіданні. Ця ухвала означає про закінчення підготовчої стадії. Стадія підготовки повинна бути виконана в ті строки, які зазначені в ст.148 ЦПК (трудові спори – 7 днів, про стягнення аліментів – 10 днів, інші справи – 15 днів).

§ 18. Забезпечення цивільного позову.

Забезпечення позову – це вчинення судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують виконання позитивно прийнятого рішення (ст.149-158 ЦПК). Забезпечення позову може відбуватися такими способами: 1) накладення арешту на майно або грошові суми, такі дії не дозволяється вчинювати щодо зарплати, доходів громадян, що займаються с/господарством, пенсій, стипендій, допомоги по соціальному страхуванню, але це не стосується позовів про стягнення аліментів; 2) заборона вчиняти певні дії; 3) заборона іншим особам здійснювати розрахунки або передавати майно відповідачеві; 4) зупинення продажу описаного майна; 5) зупинення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріального органу, коли боржник оспорює такий напис: предметом нотаріального регулювання є безспірне стягнення боргу. Ст.152 ЦПК – відносно державних підприємств, установ, організацій, кооперативних підприємств тощо, які є учасниками спору, то допускається тільки один спосіб забезпечення позову, а саме: заборона провадити певні дії. Про забезпечення позову суд або суддя виносить ухвалу. І відповідно ст.156 ЦПК така ухвала виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
§ 19. Судовий розгляд справи та його значення. Безпосередність, усність судового розгляду.

Значення судового розгляду визначається змістом діяльністю суду першої інстанції і виконуваних ним функцій в цій стадії. Також значення полягає в тому, що саме в цій стадії суб‘єкти процесуальних відносин можуть здійснювати доказову діяльність, спрямовану на досягнення встановлення судом об‘єктивної істини і постановлення обґрунтованого рішення. Ст.160 ЦПК - Суд першої інстанції при розгляді справи повинен безпосередньо дослідити докази в справі: заслухати пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, висновки експертів, ознайомитися з письмовими доказами, оглянути речові докази. Винятки з цього правила допускаються лише у випадках, встановлених статтями 33 і 45 цього Кодексу. Розгляд справи відбувається усно і при незмінному складі суддів. У разі заміни одного з суддів у процесі розгляду справи її розгляд має бути проведений з самого початку.

Постанова ВС від 21.12.90 “Про практику застосування цивільного законодавства при розгляді справ в суді першої інстанції”.
§ 20. Судове засідання – процесуальна форма розгляду цивільної справи. Складові частини судового засідання.

Обсяг і межі розгляду цивільних справ встановлені на принципах диспозитивності, змагальності, публічності. Докази подають сторони ти інші особи, але остаточний висновок належить судові. Суд може витребувати додаткові докази на будь-якій стадії. На засадах диспозитивності і змагальності сторони дуже активно приймають участь в процесі розгляду цивільної справи, і цивільна справа розглядається в межах, необхідних для з‘ясування істотних обставин по справі, встановлення їх об‘єктивної сторони, дійсних взаємовідносин сторін, їх прав і обов‘язків. Розгляд справи провадиться шляхом послідовно вчинюваних судом і учасниками процесу процесуальних дій. Такі дії складають певні частині. Кожна з цих частин має своє завдання і зміст. Таких частин 4: 1) підготовка; 2) розгляд справи по суті; 3) судові дебати; 4) постановлення і оголошення рішення. Перша частина має підготовчий характер (ст.165-177 ЦПК). Головуючий, тобто суддя відкриває розгляд справи, оголошує, яка справа розглядається, встановлює, хто є позивач і відповідач і пропонує їм зайняти відведені для них місця. Секретар судового засідання доповідає, хто із сторін з‘явився, чи вручені повідомлення. Головуючий зобов‘язаний роз‘яснити права та обов‘язки перекладачу, експертам. Головуючий видаляє свідків з залу судового засідання, оголошує склад суду і роз‘яснює сторонам право на відвід суду, секретаря, прокурора, роз‘яснює порядок і підстави розгляду клопотання про відвід (ст.18, 19, 21, 22 ЦПК). Якщо суддя розглядає справу одноособово, питання про відвід вирішується за 3 дні до початку розгляду справи головою районного (міського) суду. Колегіально – вирішується в нарадчій кімнаті, виноситься ухвала. Головуючий повинен зачитати чи є в учасників процесу клопотання в зв‘язку з розглядом справи. Якщо такі клопотання подаються, то суд обов‘язково опитує всіх учасників процесу. Друга частина судового розгляду – з‘ясування фактичних обставин справи. Правила про фактичний розгляд регулюються ст.178-195 ЦПК. Суддя доповідає, яка справа слухається (предмет, підстави спору), предмет вимог, розмір, обґрунтування та таке інше., тобто заява в повному обсязі. Далі – заперечення відповідача, обґрунтування, докази. Після доповіді головуючого від з‘ясовує, чи підтримує позивач свої вимоги, роз‘яснює сторонам закінчення справи мировою угодою, пропонує закінчити справу мировою угодою. Суд заслуховує пояснення позивача, третьої особи з боку позивача і його представника, відповідача, третю особу, представника, інших осіб, які беруть участь у розгляді справи. Якщо в матеріалах справи є письмові пояснення сторін та інших осіб, одержаних у порядку виконання окремих доручень (ст.33 ЦПК), суддя оголошує їх зміст обов‘язково. Далі встановлюється, яким буде порядок допиту свідків, експертів, пред‘явлення інших доказів. При допиті свідків суд встановлює особу, вік, чим займається, з‘ясовує відношення до даної справи, які стосунки із сторонами по справі має свідок, попереджають свідка про кримінальну відповідальність. Свідку пропонують розповісти про обставини, які йому відомі по даній справі, потім ставлять запитання. Першою допитує та особа, яка його викликала. Якщо викликав суд – позивач. За процедурою, після допиту свідки повинні залишатися в залі судового засідання до його закінчення. Але за згодою сторін суд може дозволити свідку залишити зал судового засідання. Суд оголошує показання свідків, показання яких подані в письмовій формі, одержаних шляхом виконання судових доручень (ст.33 ЦПК). Письмові докази (ст.1860187 ЦПК). Протягом їх огляду одержані шляхом виконання судових доручень, протоколами огляду письмових доказів на місці оголошуються в судовому засіданні і пред‘являються сторонам для ознайомлення. Дослідження речових доказів – ст.188 ЦПК. Ці речі повинні бути оглянуті судом і учасниками процесу і дати свої пояснення за результатами огляду. Якщо ж речові докази оглядались шляхом виконання судових доручень – оголошується протоколами огляду речових доказів. Якщо призначалася експертиза, то висновки по експертизі є предметом судового дослідження. Висновок експерту оголошується, а потім експерт для роз‘яснення і доповнення дає усні пояснення. Особи, що беруть участь у розгляді справи, мають право ставити запитання експерту для уточнення і пояснення питань (висновків) експертизи (ст.190 ЦПК). Суд вислуховує висновки представників громадськості, органів державного управління (ст.121, 191, 161 ЦПК), якщо вони брали участь у розгляді справи. Головуючий надає сторонам та іншим особам, що брали участь у справах, можливість надати додаткові пояснення. Наступна частина: суд постановляє ухвалу про закінчення з‘ясування обставин по справі і перевірці доказів. Третя частина судового засідання: судові дебати. Вона складається з промов сторін та інших осіб, що брали участь у розгляді справи, в яких висловлюються підсумкові висновки щодо дослідження обставин справи, як всього фактичного матеріалу так і тих доказів, що були дослідженні в судовому засіданні. Висловлюються пропозиції щодо задоволення чи незадоволення судових вимог. Ст.194 ЦПК – порядок судових дебатів. За її правилами першому надається слово позивачеві та його представникові, далі відповідачу, його представникові, далі треті особи, в залежності від того, на якій стороні вони брали участь у справі. Прокурор або представники органів державного управління, що притягаються для дачі висновків, виступають в судових дебатах першими (якщо вони виступають із захистом прав позивача чи відповідача). Якщо сторони самі порушили правовідносини по справі, то прокурор чи представник органу державного управління виступають після них. Прокурор виступає першим незалежно від того, чи він порушив справу чи ні. § 21. Заходи, що застосовуються у судовому засіданні до порушників і неповагу до суду.

^Ст.164. Заходи щодо порушників порядку в судовому засіданні. Особі, яка порушує порядок під час розгляду справи, головуючий від імені суду робить попередження. За непідкорення розпорядженню головуючого або порушення порядку під час судового засідання свідок, позивач, відповідач та інші громадяни несуть відповідальність за частиною першою статті 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення. В разі непідкорення розпорядженням головуючого з боку прокурора або адвоката їм робиться попередження. При дальшому непідкоренні зазначених осіб розпорядженням головуючого слухання справи за ухвалою суду може бути відкладено, якщо неможливо без шкоди для справи замінити дану особу іншою. Одночасно суд повідомляє про це відповідно вищестоящого прокурора чи президію колегії адвокатів. При порушенні порядку в судовому засіданні сторонами або третіми особами суд відкладає розгляд справи або видаляє порушників з залу судового засідання на весь час судового розгляду або на частину його. В останньому разі головуючий знайомить особу після повернення її до залу судового засідання з процесуальними діями, вчиненими в її відсутності.

Ст.185-3 КпАП. Прояв неповаги до суду. Неповага до суду, що виразилась у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача або в непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, а так само вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил, - тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до восьми неоподаткованих мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до 15 діб. Злісне ухилення експерта, перекладача від явки в суд – тягне за собою накладення штрафу від трьох до восьми неоподаткованих мінімумів доходів громадян. § 22. Протокол судового засідання, його складання і зміст. Зауваження на протокол судового засідання.

Вимоги, яким повинен відповідати протокол судового засідання щодо складання, оформлення, змісту, подання зауважень на протокол та їх вирішення регулюються гл.21 ЦПК (ст.198-201). Протокол веде секретар судового засідання. Протокол ведеться тільки у судах, які розглядають справу у суді першої інстанції.

^Гл.21. Протоколи. Ст.198. Складання протоколів та їх зміст. Про кожне судове засідання і про кожну окрему судову дію, проведену поза засіданням, складається протокол. У протоколі судового засідання зазначається: 1) рік, місяць, число і місце, а також час початку судового засідання; 2) найменування і склад суду; 3) прізвища секретаря, прокурора, сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, представника громадської організації або трудового колективу, свідків, експерта і перекладача; 4) розглядувана справа; 5) відомості про вручення повісток і причини неявки викликаних до суду сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, свідків, експерта, перекладача; 6) всі розпорядження головуючого; 7) роз'яснення судом сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їх процесуальних прав і обов'язків, зокрема права заявляти відводи, а також роз'яснення представникові громадської організації або трудового колективу його процесуальних прав (ст.161 цього Кодексу); 8) заяви і клопотання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, а також представника громадської організації або трудового колективу; 9) основний зміст пояснень сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, думка громадської організації або трудового колективу, викладена їх представником, а також показання свідків, усне роз'яснення експертом свого висновку і відповіді на поставлені йому додаткові запитання; 10) подані в судовому засіданні письмові і речові докази, про їх огляд, а якщо ці докази не додаються до справи - номер, дата, зміст письмових доказів, а також ознаки і властивості речових доказів; 11) ухвали суду, постановлені під час розгляду справи без виходу до нарадчої кімнати; 12) зміст судових дебатів; 13) (виключено); 14) про проголошення рішення; 15) час закінчення судового засідання в даній справі. Ст.199. Порядок складання та оформлення протоколів. Протоколи судового засідання веде секретар. По складній справі протокол судового засідання повинен бути остаточно оформлений і підписаний протягом трьох днів після закінчення судового засідання. Протоколи підписують голова судового засідання і секретар. Ст.200. Зауваження на протокол. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з протоколом судового засідання і протягом трьох днів після підписання протоколу подавати свої зауваження з приводу допущених в протоколі неправильностей або неповноти протоколу. Ст.201. Розгляд зауважень на протокол. Головуючий розглядає зауваження на протокол і, в разі згоди з зауваженнями, посвідчує їх правильність. В разі незгоди головуючого з поданими зауваженнями вони вносяться на розгляд судового засідання у тому ж складі суду, який розглядав справу, а якщо це неможливо, зауваження розглядаються судом, у складі якого повинні бути двоє з суддів, які брали участь у розгляді справи. В необхідних випадках викликаються особи, які подали зауваження на протокол. Розглянувши зауваження, суд постановляє ухвалу, якою посвідчує правильність зауважень або відхиляє їх. В разі пропуску строку для подання зауважень головуючий залишає їх без розгляду, якщо не знайде підстав для поновлення строку. Якщо справа розглядалась суддею одноособово, він розглядає зауваження на протокол одноособово. Зауваження на протокол у всіх випадках приєднуються до справи. Зауваження на протокол повинні бути розглянуті протягом п'яти днів з дня їх подання.
§ 23. Судове рішення. Законність і обґрунтованість та зміст рішення.

Судові постанови – це процесуальна форма діяльності суду по застосуванню права. За нормами цивільно-процесуального законодавства існує два види постанов суду першої інстанції: 1) рішення; 2) ухвали. В формі рішення виступають постанови суди першої інстанції з приводу вирішення справи по суті незалежно від виду провадження. Постанови суду, якими вирішується окремі питання процесуального характеру називаються ухвалами. Існує 3 види рішень: 1) про присудження; 2) про визнання; 3) про перетворювання. В теорії права встановлені такі види: 1) завершальні (основні); 2) додаткові. В основу такої класифікації покладено обсяг вирішення питань. Основними повністю вирішуються всі правові вимоги. Окрім такої класифікації існує інша: 1) альтернативні (під умовою, дозволяють передбачити можливість виконання рішення в іншій формі) (ст.206 ЦПК); 2) факультативні. Суть судового рішення полягає в тому, що воно є основним й найважливішим актом правосуддя, завжди постановляється від імені держави і спрямовується на захист прав і законних інтересів громадян, підприємств, установ, організацій. Гл.22 ЦПК. Ст.202 – рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Ст.209 – рішення повинно бути постановлено у передбаченому законом порядку. Ст.211 – обов‘язково викладається в письмовій формі, за встановленим змістом (ст.293 ЦПК). Рішення проголошується публічно (ст.212 ЦПК). Законність судового рішення (Постанова Пленуму ВС УРСР від 29.12.76 “Про судові рішення”) – означає його правосудність. Умовами законності є: 1) правильне застосування закону, який підлягає застосуванню; 2) незастосування не пов‘язаного закону; 3) правильне тлумачення закону. Рішення повинно бути обґрунтованим. Це означає, що: 1) по справі повинно бути повне з‘ясування обставин, що мають значення; 2) доведеність обставин, що мають значення по справі; 3) відповідність висновків суду дійсним обставинам справи. Зміст рішення – це його структура (ст.203 ЦПК), яка складається з 4 частин: 1) вступної; 2) описової; 3) мотивувальної; 4) резолютивної. Дані зазначаються на час і місце постановлення рішення. Вступна частина вміщує в собі відомості про найменування документу, найменування суду, форма судового засідання (відкрите, закрите), склад суду, прізвище секретаря судового засідання, прокурора, найменування сторін, осіб, які брали участь у розгляді справи, представників громадськості. Описова частина: натік на обставини справи (дуже коротко, основні вимоги), зміст вимог позивача, їх обґрунтування, заперечення відповідача або подання зустрічної позовної заяви, її зміст; як реагують особи, які беруть участь у розгляді справи на заявлені позовні вимоги, як реагує на заявлені позовні вимоги суд. Закінчується ця частина зауваженнями суду. Мотивувальна частина – обставини справи, встановлені судом, докази, відхилені та визнані, чим керувався суд. Резолютивна частина. В залежності від змісту цієї частини ми зможемо визначити, до якого виду належить рішення. Зміст цієї частини має бути вичерпним, безумовним, визначеним. Вичерпність означає, що в судовому рішенні лається повна відповідь на всі правові питання. Визначеність полягає в тому, що суд повинен дати чітку та конкретну відповідь, як він вирішує поставлені перед ним питання, тобто повністю чи частково, чи відмовлено та т.і. безумовність полягає в тому, що висновки не повинні вимагати умови, які б поставили його виконання в залежність від настання таких умов. Рішення, зміст якого не відповідає закону (ст.203) підлягає скасуванню. Рішення суду повинно бути постановлено в тому ж судовому засіданні, де розглядалася справа, але відповідно до ч.4 ст.209 ЦПК, в особливо складних випадках складання мотивувальної частини може бути відкладено на строк не більше 3 днів. Ст.216 – суд зобов‘язаний протягом 5 днів надіслати копії судового рішення особам, які були відсутні. Ст.213 ч.4 – суд не вправі самостійно змінити або скасувати рішення, які вже проголошені. Якщо в рішенні суду є помилки, це є підставою для скасування рішення в касаційному порядку, порядку нагляду або за нововиявленими обставинами. Разом з цим зустрічаються помилки в судовому рішенні, які можуть бути усунені судом, який постановив рішення. 3 способи усунення (виправлення) недоліків судового рішення: 1) ст.213 ч.2 – виправлення описок або явних арифметичних помилок, виноситься ухвала; 2) шляхом постановлення додаткового рішення ст.214 ЦПК (відносно якої-небудь позовної вимоги сторони подавали докази, пояснення, а рішення суду нічого не постановило відносно такої вимоги; якщо суд, розв‘язавши питання проправ, не назначив точного розміру присудженого стягнення або які дії треба виконувати; якщо в рішенні не зазначено негайного виконання судового рішення (по справах згідно ст.217); у випадках, якщо суд не вирішив питання про судові витрати), таке питання може розглядатися на протязі 10 днів з дня проголошення рішення – за заявою осіб або з власної ініціативи суду, питання розглядаються в судовому засіданні, сторони повідомляються про час, місце, таке рішення підлягає оскарженню, при відмові в задоволенні заяви сторони про постановлення додаткового рішення суд виносить відповідну ухвалу; 3) роз‘яснення рішення (ст.215 ЦПК) можливо з власної ініціативи суду або за заявою осіб, що брали участь у справі, але частіше за заявою органу виконання судових рішень, суд вправі роз‘яснити рішення, але не змінюючи його змісту, заява про роз‘яснення судового рішення розглядається якщо рішення ще не виконано і не закінчився термін його примусового виконання, розглядається з обов‘язковим викликом сторін і повідомленням про час і місце, про роз‘яснення судового рішення виноситься відповідна ухвала, яка підлягає оскарженню.

Ухвалами суду першої інстанції вирішуються питання, пов‘язані з рухом провадження у справі, різні клопотання і заяви осіб, які беруть участь у розгляді справи, питання про відкладення розгляду справи, про зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду (ст.232 ч.1 ЦПК). Ухвали сприяють виникненню, припиненню, розвитку процесуальних дій. Гл.28 ЦПК. Класифікація: залежно від вимоги, спрямованій на розвиток провадження: 1) ухвали, спрямовані на порушення (ст.136 ЦПК); 2) ухвали, які забезпечують розвиток процесу (майже всі ухвали стадії підготовки судового розгляду); 3) ухвали, які перешкоджають виникненню провадження (про відмову в прийнятті заяви і т.і., про застосування санкцій за невиконання норм цивільно-процесуального права). За процесуальною формою: 1) самостійні; 2) протокольні. Особливості самостійних ухвал полягають в тому, що вони завжди постановляються в нарадчій кімнаті, мають свою процесуальну форму, підписуються складом суду. Вимоги до процесуальної форм самостійних ухвал в ст.234 ч.1 (час і місце їх постановлення, найменування та склад суду, прізвище секретаря судового засідання, зазначаються особи, які беруть участь у справі, вказується на предмет спору, зазначається суть питання, розв‘язуваного ухвалою, мотиви, по яких суд прийшов до своїх висновків і закон, яким суд керувався, постановляючи ухвалу, висновок суду, порядок і строки оскарження ухвали). Фактично всі ухвали мають такій самий зміст, що і рішення суду – 4 складові частини. Протокольні ухвали приймаються з окремих нескладних питань, порадившись на місці, і вносяться до протоколу судового засідання. Відповідно до ч.2 ст.234 ЦПК такі ухвали повинні містити відомості про суть питання, розв‘язаного ухвалою, мотиви, по яких суд прийшов до своїх висновків, закон, яким керувався суд і висновок суду. Протокольна ухвала самостійно не оскаржується, але заяву з зауваженнями можна внести в касаційну скаргу. Ухвали, які перешкоджають подальшому рухові справи в суді оскаржуються, ухвали, які не перешкоджають подальшому рухові справи – не оскаржуються.
§ 24. Зупинення провадження по справі.

Зупинення провадження по справі є обов‘язковим і необов‘язковим. Обов‘язкове (ст.221 ЦПК). Суд обов‘язково зупиняє провадження по справі в разі смерті громадянина, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво. Обов‘язково зупиняє в разі втрати стороною дієздатності; в разі перебування відповідача в діючій частині збройних сил країни, або на прохання позивача при перебуванні його в діючий частині збройних сил України; в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення іншої справи в адміністративному, цивільному, кримінальному судочинстві. Перелік цих підстав є вичерпним, доповненню або тлумаченню не підлягає. Ст.222 ЦПК – на розсуд суду провадження у справі зупиняється у разі: 1) перебування позивача або відповідача у складі збройних сил на дійсній або строковій службі; 2) тяжкого захворювання сторони; 3) розшук відповідача; 4) знаходження сторони в тривалому службовому відрядженні; 5) призначення судом експертизи.
§ 25. Закриття провадження у справі. Залишення позову без розгляду.

Підставами для закриття провадження в справі є: 1) якщо справа не підлягає розгляду в судах (це питання підвідомчості); 2) якщо заінтересованою особою, яка звернулася до суду не додержано порядку позасудового вирішення спору і можливість такого застосування порядку втрачено; 3) провадження закривається, якщо є таким, що набрало законної сили рішення або ухвала суду щодо спору між тими ж сторонами, про той же предмет, з тих же підстав; 4) якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом; 5) якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом; 6) рішення товариського суду, прийнятого в межах його компетенції; 7) в разі укладення угоди про передачу вирішення спору до третейського суду; 8) якщо після смерті громадянина спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Перелік підстав є вичерпним і ширшому тлумаченню не підлягає.

Підстави залишення заяви без розгляду (ст.229 ЦПК: 1) якщо заінтересованою особою не дотримано порядку для даної категорії справ; 2) заява подана до суду недієздатною особою; 3) якщо заява подана особою, яка немає повноважень на ведення справи в суді; 4) у випадку повторної неявки позивача, або обох сторін, тобто коли порушені правила ст.172, 173 ЦПК; 5) у разі, якщо спір між сторонами знаходиться на розгляді в іншому суді (за допущення законодавцем альтернативної підсудності).

Відмінність залишення заяви без розгляду і закриття провадження по справі полягає в наступному: 1) у випадку закриття провадження по справі повторне звернення до суду по спору між тими ж сторонами не допускається, але це не стосується наслідків непідвідомчості, суд зобов‘язаний роз‘яснити сторонам до якого юрисдикційного органу вони мають звернутися; 2) у разі залишення заяви без розгляду заінтересована особа має право знов звернутися до суду після усунення умов, які заважали. Суд у всіх випадках завершує всі процесуальні дії мотивованою ухвалою. Такі ухвали можуть бути оскаржені.
§ 26. Характеристика справ про адміністративні правовідносини. Підвідомчість і їх підсудність, учасники судочинства.

Ст.24 ЦПК – судам підвідомчі справи, що виникають з адміністративних правовідносин. Суд розглядає справи по скаргах: 1) на неправильності в списках виборців; 2) по скаргах на рішення і дії територіальної (окружної) виборчої комісії; 3) справи по заявах про скасування рішення виборчої комісії про реєстрацію кандидатів; 4) по скаргах на рішення і дії центральної та окружної виборчої комісії по виборах Президента; 5) по заявах про скасування рішення центральної виборчої комісії; 6) по заявах про скасування рішення окружної виборчої комісії про реєстрацію кандидата в народні депутати України; 7) справи по скаргах на рішення і дії центральної виборчої комісії; 8) по заявах про дострокове припинення повноважень народного депутата; 9) по скаргах на дії органів і службових осіб у зв‘язку з накладенням адміністративних стягнень; 10) по скаргах громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних та службових осіб у сфери управлінської діяльності; 11) по скаргах на рішення, прийняті відносно релігійних організацій; 12) за заявами прокурора про визнання правового акту незаконним; 13) про стягнення з громадян недоїмки по податках, самооподаткуванню населення і державному обов‘язковому страхуванню. Перелік таких справ (ст.236 ЦПК) не є вичерпним. Об‘єднання справ з метою класифікації є суто умовним: 1) виборчі правовідносини; 2) адміністративні правовідносини; 3) фінансово-податкові правовідносини. Це свідчить про те, що існує адміністративна юстиція. Різна й мета, на досягнення якої спрямований судовий розгляд. Процесуальним засобом порушення справи в суді є правова вимога про розгляд конкретних спірних державних, адміністративних, фінансово-податкових правовідносин та визнання неправомірними дії суб‘єктів таких правовідносин. Тобто державних, посадових та юридичних осіб в сфері управлінської діяльності. Така правова вимога має свій предмет, зміст і свою процесуальну форму, відображену в письмовій скарзі або заяві.
§ 27. Справи по скаргах на дії органів і службових осіб у зв‘язку з накладенням адміністративного стягнення.

Гл.31. Скарги на дії органів і службових осіб у зв'язку з накладенням адміністративних стягнень. Ст.244. Подача скарги. Постанова про накладення адміністративного стягнення, інша постанова органу (крім суду) чи службової особи у справі про адміністративне правопорушення у випадках, передбачених законодавством про адміністративні правопорушення, може бути оскаржена до суду особою, щодо якої винесено постанову, або потерпілим. Скарга подається до районного (міського) суду за місцезнаходженням органу чи місцем роботи службової особи. На постанову може бути подано скаргу протягом десяти днів з дня винесення постанови, а у разі, якщо постанова про даний вид адміністративного стягнення підлягала попередньому оскарженню до вищестоящого органу (вищестоящої службової особи) - протягом десяти днів з дня прийняття рішення по скарзі останніми. У разі пропуску цього строку з поважних причин він може бути поновлений судом за заявою особи, щодо якої винесено постанову. Особа, яка оскаржила постанову, звільняється від сплати державного мита. Ст.245. Витребування судом документів, на підставі яких провадиться стягнення. Суддя, одержавши скаргу, повинен витребувати від відповідного органу чи службової особи справу про накладення адміністративного стягнення. Ст.246. Порядок розгляду скарги. Скарга розглядається судом з викликом заявника і, в разі необхідності, представника органу чи службової особи, якими винесено постанову. Неявка їх в судове засідання не перешкоджає розглядові справи. Суд повинен розглянути скаргу не пізніш як у десятиденний строк з дня її надходження.Ст.247. Перевірка обґрунтованості скарги. Розглядаючи скаргу на постанову, суд перевіряє законність і обґрунтованість постанови, зокрема: 1) чи накладено стягнення правомочним органом; 2) чи є в діях особи, щодо якої винесено постанову, ознаки проступку, за який законом встановлено адміністративну відповідальність; 3) чи в межах, встановлених законодавчим актом, що передбачає відповідальність за вчинене правопорушення, накладено стягнення; 4) чи не закінчився строк давності для застосування стягнення; 5) чи враховано при визначенні заходу адміністративного стягнення характер вчиненого проступку, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність. Ст.248. Рішення по скарзі. Залежно від встановлених обставин суд постановляє одне з таких рішень: 1) про відмову в задоволенні скарги, якщо постанова у справі про адміністративне правопорушення є законною і обґрунтованою; 2) про скасування постанови і направлення справи про адміністративне правопорушення на новий розгляд, якщо органом чи службовою особою, що її постановили, не були з'ясовані обставини, які мають значення для справи, та якщо справа закрита всупереч закону, або про направлення справи на розгляд правомочного органу чи службової особи, якщо постанову було винесено неправомочними органом чи службовою особою; 3) про скасування постанови і закриття справи про адміністративне правопорушення, якщо встановлено обставини, які відповідно до закону виключають провадження у справах про адміністративні правопорушення; 4) змінює стягнення в межах, передбачених законодавчим актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено, якщо його було визначено без додержання цих меж або загальних правил накладення стягнень за адміністративне правопорушення. Рішення районного (міського) суду по скарзі на постанову у справі про адміністративне правопорушення є остаточним і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Його можна опротестувати в порядку нагляду на загальних підставах. Копію рішення в цих справах суд повинен надіслати органу чи службовій особі, постанова яких оскаржувалась. § 28. Справи по скаргах на рішення і дії або бездіяльність державних органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності.

Гл.31-А. Скарги громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності. Ст.248-1. Право на звернення із скаргою до суду. Громадянин має право звернутися до суду (військовослужбовець - до військового суду) зі скаргою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного органу, юридичної або службової особи під час здійснення ними управлінських функцій порушено його права чи свободи. Скаргу в суд може бути подано громадянином, його представником або на прохання громадянина - уповноваженим представником громадської організації, трудового колективу. До суб'єктів, зазначених у частині першій цієї статті, рішення, дії або бездіяльність яких може бути оскаржено до суду (суб'єкти оскарження), належать: органи державної виконавчої влади та їх службові особи; органи місцевого самоврядування та їх службові особи; керівники установ, організацій, підприємств і їх об'єднань незалежно від форм власності; керівні органи і керівники об'єднань громадян, а також службові особи, які виконують організаційно-розпорядчі, адміністративно-господарські обов'язки або виконують такі обов'язки за спеціальними повноваженнями. Ст.248-2. Предмет судового оскарження. До рішень, дій або бездіяльності суб'єктів оскарження належать колегіальні і одноособові рішення, дії або бездіяльність, у зв'язку з якими громадянин вважає, що: порушено або порушуються його права чи свободи; створено або створюються перепони для реалізації ним своїх конституційних прав чи свобод або що вжиті заходи щодо реалізації його прав є недостатніми; покладено на нього обов'язки, не передбачені законодавством або передбачені законодавством, але без врахування конкретних обставин, за яких ці обов'язки повинні покладатися, або що вони покладені не уповноваженими на це особою чи органом; його притягнено до відповідальності, яку не передбачено законом, або до нього застосовано стягнення за відсутністю передбачених законом підстав, або неправомочною службовою особою чи органом. Суб'єкти оскарження несуть відповідальність за невиконання лише тих обов'язків, які були на них покладено законодавчими або іншими нормативними актами. Ст.248-3. Скарги на рішення і дії, які не підвідомчі судам. Судам не підвідомчі скарги: на акти органів законодавчої і виконавчої влади, що підлягають розгляду щодо їх конституційності; на акти, що стосуються забезпечення обороноздатності держави, державної безпеки, зовнішньополітичної діяльності держави, збереження державної, військової і службової таємниці; на акти і дії службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду, якщо законодавством встановлено інший порядок оскарження; на акти і дії об'єднань громадян, які відповідно до закону, статуту (положення) належать до їх внутріорганізаційної діяльності або їх виключної компетенції. Ст.248-4. Подання скарги. Скаргу може бути подано безпосередньо до суду або до суду після оскарження до органу, службової особи вищого рівня по відношенню до того органу, службової особи, що постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність. Скарга подається за місцезнаходженням суб'єкта оскарження. Подання скарги до суду зупиняє виконання оскарженого акта. Про подання скарги суд повідомляє державний орган, юридичну чи службову особу не пізніше наступного дня після її прийняття. Ст.248-5. Строки для звернення із скаргою. Скаргу може бути подано в суд: у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли громадянин дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав чи свобод; у місячний строк з дня одержання громадянином письмової відповіді про відмову у задоволенні скарги органом, службовою особою вищого рівня по відношенню до того органу, службової особи, що постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність, або з дня закінчення місячного строку після подання скарги, якщо громадянином не було одержано на неї письмової відповіді. Пропущений строк для подання скарги може бути поновлено судом, якщо буде встановлено, що його пропущено з поважних причин. Ст.248-6. Розгляд скарги. Скарга розглядається у десятиденний строк у відкритому судовому засіданні з участю заявника (громадянина, який подав скаргу) і службової особи, представника державного органу чи юридичної особи, рішення, дії або бездіяльність яких оскаржуються. Якщо заявник або службова особа не можуть з'явитися до суду з поважних причин, справу може бути розглянуто з участю їх представників. Неявка в судове засідання з неповажних причин осіб, зазначених у частині першій цієї статті, або їх представників не є перешкодою для розгляду скарги, проте суд може визнати їх явку обов'язковою. У судовому засіданні можуть брати участь представники громадських організацій і трудових колективів. Відмова представника громадської організації чи трудового колективу від скарги, поданої ними за проханням заявника, не є підставою для закриття провадження у справі, якщо заявник вимагає розгляду скарги по суті. Якщо суд встановить, що особа, рішення чи дія якої оскаржуються, не працює на попередній посаді, він залучає до участі в справі службову особу, до компетенції якої входить вирішення питання про усунення порушення прав і свобод заявника. Якщо при розгляді скарги буде встановлено, що державний орган чи юридична особа, рішення чи дії якого оскаржуються, припинив свою діяльність, суд залучає до участі у справі його правонаступника, а за його відсутності - орган, до ко