Конституційне правосуддя як гарант верховенства конституціоналізму

У середині 80-х років XX ст. проблему ролі правосуддя в системі консти­туціоналізму розкрив Джон Харт Єлі у своїй відомій праці «Демократія і не­довіра». Сам Дж. Єлі оцінює свою працю як спробу розробити теорію «демокра­тичної філософії правосуддя», яка направлена проти сліпого підпорядкування розпорядженням представницької влади і яка закріплює право на легальний, зви­чайно, за допомогою органів судової влади, опір тиранії. Відзначаючи певну логічну непослідовність положень і висновків, що містяться у праці Д. Єлі, слід зазначити, що вона значно вплинула на розробку су­часних теоретичних уявлень про місце і роль правосуддя у системі державної вла­ди, і тим самим сприяла розробці неопозитивістської (релятивістської) теоретико-правової моделі конституціоналізму.

Конституційне правосуддя (" конституційна юстиція ") - одна із основних форм здійснення конституційного контролю - нова ре­альність української державно-правової дійсності. Поняттям "конституційна юстиція", "конституційне правосуд­дя" охоплюються два види правовідносин. Вони, як обґрунтовано вважають деякі автори, зокрема В. О. Кряжков та Л. В. Лазарєв, пов'язані з характеристикою Конституційного Суду, по-перше, як державного інституту судової влади і, по-друге, як органу, що здійснює свою діяльність у формі конституційного судочинства.

Основний Закон України, запровадивши конституційну юрисдик­цію, став основоположною правовою базою її функціонування, роз­витку українського конституціоналізму. Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції як органи судової влади здійснюють свої повноваження відповідно до ст. 6 Основ­ного Закону України незалежно від законодавчої та виконавчої гілок влади. Конституційний Суд не входить до системи загальних судів, оск­ільки лише він наділений повноваженнями щодо здійснення контролю за конституційністю законів, інших правових актів і з огляду на ці та інші свої повноваження є єдиним органом конституційної юрисдикції, самостійною (незалежною) частиною судової влади в державі.

Вплив конституційного правосуддя на розвиток конституціоналі­зму є безпосереднім. Реалізація положень Основного Закону держа­ви, забезпечення його верховенства, діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, захист прав і свобод людини і громадянина, тлумачення і захист Конституції, тоб­то складники конституціоналізму, є предметом кон­ституційного правосуддя в контексті вирішення питань, що належать до повноважень органу конституційної юрисдикції.

Практика здійснення конституційного правосуддя в нашій дер­жаві перебуває у стадії формування. Зрозуміло, що вона ще не охоплює усіх питань, вирішення яких належить до повноважень Кон­ституційного Суду України. Чимало з них будуть предметом розг­ляду Суду в майбутньому. Ми готуємось до цього, вивчаємо світо­вий досвід у цій сфері і, звісна річ, у першу чергу - досвід органів конституційної юрисдикції європейських держав (Росії, Німеччи­ни та ін.). Цьому сприятиме статус повноправного члена Конфе­ренції європейських конституційних судів, який надано нашому Суду в жовтні 2000 р.

Конституційний Суд України за своїм фактичним статусом є одним із вищих конституційних органів держав­ної влади в Україні, хоча такий статус прямо не визначений Основ­ним Законом держави. У цьому сенсі про нього можна говорити як про судовий, так і конституційний орган, який наділено правом контролю за рішен­нями законодавчої та виконавчої гілок влади, оскільки не існує та­кої діяльності держави, що не підлягала б судовому контролю.

Рішення Конституційного Суду України не є актами політичної волі. Суд завжди вирішує питання права. Це не означає, що консти­туційному правосуддю не притаманна певною мірою політична функція. Саме завдяки їй країни романо-германської системи пра­ва віддали перевагу самостійним органам конституційної юрис­дикції, а не поклали конституційний контроль на Верховні суди.

Вплив конституційної юстиції на розвиток конституціоналізму не є таким, що здійснюється без проблем. Правова позиція Суду влаштовує не всіх. Наявні намагання повернути його діяльність у сферу політики, втягнути у вирішення політичних конфліктів на користь певної конфліктуючої сторони. Такі наміри політиків нашим Судом не сприймаються. Судді не можуть орієн­туватися на партійні симпатії чи антипатії, оскільки мають вирі­шувати лише питання права, бути поза політикою. До факторів, що заважають здійсненню конституційного право­суддя, також належить недосконалість національного законодавства, його прогалини та колізії. Актуальними є прийняття нових законів, а також перегляд усього масиву законів, інших нормативно-право­вих актів, ухвалених до прийняття Конституції України, приведен­ня їх у відповідність до Основного Закону держави.