Система судів цивільної юрисдикції та їх функціональне компетенція. Суд як суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин

Судова система судів загальної юрисдикції складається з чотирьох ланок.

• місцеві суди;

• апеляційні суди;

• вищі спеціалізовані суди України;

• Верховний суд України.

Склад суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин не є незмінним. Він залежить від обставин справи, предмета судового розгляду, характеру спірного матеріального правовідношення між сторонами, стадії (етапу) процесу та характеру процесуальних дій, які вчиняються в ході розвитку процесу, інших факторів. Проте один суб'єкт при цьому залишається незмінним — це суд.

Особливий статус суду як суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин визначається, в першу чергу, конституційними принципами, якими закріплено, що цей орган влади є єдиним наділеним компетенцією здійснювати правосуддя в Україні. Саме суд перевіряє наявність або відсутність підстав для порушення конкретної цивільної справи, створює умови для п розгляду та своїм владним актом вирішує спір між сторонами, тим самим здійснюючи захист порушеного чи оспореного суб'єктивного цивільного права та (або) охоронюваного законом інтересу. Тому суд є обов'язковим суб'єктом всіх процесуальних правовідносин, що виникають у цивільному процесі.

Правовий статус суду визначається його правосуб'єктністю, структурними компонентами якої є юрисдикція та чисельні повноваження, які суворо визначені законом. Кожен суд наділений тільки йому притаманною юрисдикцією та комплексом повноважень.

26. Склад суду та апарат суду. Підстави для відводу суддів та працівників айарату суду.

Цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду. У випадках, встановлених ЦПК, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і двох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді. Цивільні справи у судах апеляційної інстанції розглядаються колегією у складі трьох суддів, головуючий з числа яких визначається в установленому законом порядку. Цивільні справи у суді касаційної інстанції розглядаються колегією у складі не менше трьох суддів. Цивільні справи у Верховному Суді України розглядаються колегіально. Під час перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами суд діє в такому самому складі, в якому вони були ухвалені (одноособово або колегіально).

Організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату.

Апарат суду покликаний забезпечити найважливіше завдання суду - здійснення правосуддя. Також на нього покладаються завдання щодо вивчення та узагальнення судової практики, аналізу судової статистики, систематизації законодавства та ін. Апарат суду підпорядковується керівнику апарату суду.

В апаратах судів загальної юрисдикції можуть створюватися управління, відділи, що здійснюють свої функції на підставі положення про відповідне управління, відділ, затвердженого керівником апарату відповідного суду. До штату апарату судів загальної юрисдикції входять також секретарі судового засідання, наукові консультанти та судові розпорядники.

Суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо; 1) під час попереднього вирішення цієї справи він брав участь у процесі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, секретар судового засідання; 2) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляд)' справи; 3) він с членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько.мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі; 4) якщо є інші обставини, які викликають сумнів в об'єктивності та неупередженості судді; 5) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи, встановлений частиною третьою статті 11-1 ЦПК. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім’ї ‘ або близькими родичами між собою.

Секретарсудовогозасідання н еможе брати уча сті у розгляді справи та підлягає відводу(самовідводу), якщо:

— під час попереднього вирішення цієї справи він брав участь у процесі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, секретар судового засідання;

— він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;

— він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі;

4) Якщо є інші обставини які викликають сумнів в об’єктивності та неупередженості судді.

27. Особи, які беруть участь у справі, їх процесуальні права та обов'язки.

У справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.

У справах наказного та окремого провадження особами, які беруть участь у справі, є заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники.

У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом.

Особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті.

Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

28. Поняття сторін у цивільному процесі. Права та обов'язки сторін.

Сторонами слід визнати осіб, матеріально-правовий спір між якими є предметом судового розгляду у порядку цивільного судочинства. Ними можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава.

Сторонами у цивільному процесі є позивач та відповідач.

Позивач — це особа, на захист суб'єктивних прав якої порушено цивільну справу.

Відповідач — це особа, яка за заявою позивача або іншого ініціатора процесу залучається судом до участі у справі для визначення підстав покладення на неї обов'язку щодо поновлення суб'єктивного права позивача, яке зазнало посягання.

Процесуальні права сторін — це встановлені та гарантовані законом можливості вибору поведінки щодо участі у суді при розгляді та вирішенні цивільної справи, які забезпечують отримання захисту своїх суб'єктивних прав, що зазнали посягання, або існує ймовірність такого (спроможність виступати повноцінним учасником судового розгляду цивільної справи, викладені у ст. 27 ЦПК).

Загальні обов'язки - сторони зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки (ст. 27 ЦПК), повідомляти про зміну свого місцезнаходження та ін., спеціальні — у виконанні певних процесуальних дій: доведенні сторонами тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, подання позивачем копій позовної заяви та документів, та ін.

29. Співучасть у цивільному процесі. Процесуальні права та- обов'язкиспівучасників. Необхідна та факультативна співучасть.

Під процесуальною співучастю слід розуміти обумовлену нормами матеріального права множинність осіб на тій чи іншій стороні у цивільному процесі в силу наявності спільного права чи спільного обов'язку.

Позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно.

Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть)допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов’язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.

Співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність.

В залежності від характеру матеріально-правових зв'язків між суб'єктами спірних правовідносин та обов'язковості участі в процесі розрізняють два види процесуальної співучасті — необхідну (обов'язкову) і факультативну (можливу).

Необхідна (обов'язкова) співучасть має місце у випадку, коли характер спірних матеріальних правовідносин не дозволяє вирішити питання щодо прав чи обов'язків одного з учасників процесу без залучення до процесу інших суб'єктів спірних матеріальних правовідносин. Підставою даного виду співучасті є загальне право та загальний обов'язок. Наприклад, вимога про виселення з квартири не може бути вирішена без залучення всіх повнолітніх членів сім'ї.

Факультативна (можлива) співучасть не носить обов'язкового характеру, тому що характер спірних матеріальних правовідносин дозволяє розглядати справи відносно кожного із суб'єктів в окремому процесі. Підставою факультативної співучасті є однорідність вимог, взаємозв'язок підстав позовів, пред'явлення їх до того ж самого відповідача. Наприклад, в разі подання позову відносно одного з повнолітніх дітей щодо утримання недієздатних батьків суд на підставі закону може залучити як співвідповідачів інших повнолітніх дітей.

30. Неналежний відповідач та порядок його заміни.

Заміна неналежного відповідача — це процесуальна дія суду, яка оформлена ухвалою, щодо виведення із цивільного процесу неналежного відповідача і допущення (залучення) належної сторони, не припиняючи розгляду справи.

При заміні неналежної сторони діють два основних правила.

По-перше, відповідач вважається неналежним тільки після того, як його виведено із процесу, а на його місце залучений належний відповідач. Це означає, що за будь-яких обставин, за усієї очевидності неналежності сторони до справи, яка розглядається судом, відповідач вважається належним із наділенням його усією повнотою процесуальних прав та обов'язків.

По-друге, заміна неналежного відповідача допускається лише за клопотанням позивача, оскільки він виступив ініціатором процесу, суб'єктом, який вимагає судового захисту. Згоди відповідача на його заміну не вимагається.

Варіанти заміни;

Перший варіант. Якщо судом встановлено, що даний відповідач є неналежним і хто є належним. При даній умові, якщо позивач згоден на заміну, суд своєю ухвалою проводить заміну неналежного відповідача.

Другий варіант. При цій же умові, якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може притягнути цю особу як другого відповідача до процесу і в позові щодо неналежного відповідача відмовляє, а вимоги щодо належного відповідача вирішує по суті справи.

Третій варіант. Якщо не встановлено судом, хто є належним відповідачем, а позивач згоден на вибуття неналежного відповідача, суд зупиняє провадження із справи, так як позивач відмовляється від позову і в позовному провадженні залишається тільки одна сторона.

Четвертий варіант. При цій же умові, якщо позивач не згоден на вибуття неналежного відповідача з процесу, суд розглядає справу і відмовляє у задоволенні позову щодо даного відповідача. Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.

30. Процесуальне правонаступництво. Порядок вступу до₍ процес)' правонаступника та його правове становище.

Під час провадження у цивільній справі можлива заміна сторін та третіх осіб іншими особами, коли до них переходять права та обов'язки у спірних правовідносинах, це процесуальне правонаступництво. У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.

Підставою процесуального правонаступництва є наступництво у матеріальних правовідносинах, внаслідок якого відбувається вибуття сторони із спірних або встановлених судом правовідносин майнового, але не особистого характеру. Заміна суб'єктів матеріальних правовідносин можлива внаслідок смерті громадянина, який був суб'єктом правовідносин; ліквідації юридичної особи; уступки права чи взяття на себе обов'язку іншої особи.

Новий суб'єкт права або обов'язку може прийняти права та обов'язки свого пра­вонаступника цілком або частково. У залежності від цього в науці та судовій практиці розрізняють універсальне (повне) і сингулярне (часткове) правонаступництво.

У випадку процесуального правонаступництва, суд повинен зупинити провадження до вступу або притягнення до справи правонаступника Правонаступник продовжує участь у справі свого попередника, а тому і процес продовжується, а не розпочинається заново.

Процесуальне правонаступництво можливе на будь-якій стадії процесу й у будь-якому виді провадження. При цьому слід враховувати, що в тих випадках, коли матеріальні правовідносини тісно пов'язані з особою суб'єкта, правонаступництва матеріального, а значить і процесуального, не може бути. Це стосується тільки тих правовідносин, де з'ясовується питання щодо можливості правонаступництва від громадянина до громадянина, оскільки при припиненні юридичних осіб завжди є правонаступник. Так, наприклад, не може бути правонаступництва за вимогами про стягнення аліментів, про поновлення на робочі тощо.

32. Треті особи в цивільному процесі (поняття та підстави їх участі).

Треті особи — це суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену у суді справу для захисту власних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, наділені матеріально- правовою заінтересованістю, яка, як правило, суперечить інтересам позивача та (або) відповідача.

Ознаками третіх осіб є:

вступ у порушену справу в суді; втручання у спір між сторонами;

• особистий характер заінтересованості.

Залежно від прояву матеріально-правової заінтересованості треті особи бувають двох видів:

треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору,

треті особи, які не заявляють таких вимог щодо предмета спору.

Правовий статус третіх осіб дещо подібний до прав та обов’язків сторін.

Треті особи можуть брати участь в справі, яка розглядається судом, якщо вона може тою чи іншою мірою торкатися інтересів інших осіб, бути пов'язаний з правовідносинами, суб'єктом яких є особа, котра не бере участі в спорі. Тому рішення суду може торкатися її матеріальних прав та обов'язків, вплинути на них чи призвести до такого становища, за якого вони виявляться фактично порушеними.

33. Відмінність третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги, від первісний позивачів та співпозивачів.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору — це суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену справу в суді, пред'явивши позов на предмет спору до однієї чи обох сторін, з метою захистити особисті матеріальні права або інтереси, які охороняє закон.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Ці особи мають усі процесуальні права і обов'язки позивача.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами і несуть всі обов'язки позивача. Це означає, що вони володіють всім комплексом процесуальних прав сторін, мають матеріальну і процесуальну зацікавленість у справі, несуть судові витрати, на них поширюються всі матеріальні і процесуальні вимоги виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Участь третіх осіб із самостійними вимогами не обмежує прав сторін. До них може бути пред'явлений зустрічний позов. Зупинення справи чи залишення первісного позову без розгляду не впливає на процесуальну долю вимог третьої особи, справа якої повинна бути вирішена.

Третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, варто відрізняти від співпозивачів. Вони заявляють самостійні вимоги, завжди вступають в уже виниклий процес, а співпозивачі можуть одночасно порушити справу. Вимоги, які висуваються співпозивачами, не виключають одна одну. Задоволення чи відмова в задоволенні вимоги одного із співпозивачів не впливає на вирішення інших вимог.

Вимоги позивача і третьої особи виключають одна одну цілком чи частково. Вимоги позивача спрямовані протилежній стороні. Що ж стосується третьої особи, то відповідачами за заявленими нею вимогами можуть бути як обидві сторони, так і одна з них.

34. Відмінність третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, від співучасників (співпозивачів, співвідповідачів).

Третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, необхідно відрізняти від співпозивача або співвідповідача. Відмінність третьої особи від співучасника полягає в наступному: третя особа без самостійних вимог, яка бере участь у справі на

стороні позивача, відрізняється від співпозивача тим, що перебуває

(ймовірно) в матеріально-правовому відношенні тільки з позивачем. Що ж до відповідача, то третя особа, яка-бере участь у справі на стороні позивача, жодних матеріально-правових зв'язків з ним не має. Співпозивач, на відміну від третьої особи, завжди пов'язаний (в першу чергу) з протилежною стороною, тобто з відповідачем;

третя особа без самостійних вимог, яка бере участь у справі на

стороні відповідача, відрізняється від співвідповідача тим, що

перебуває (імовірно) в матеріально-правовому відношенні тільки з відповідачем. З протилежною стороною, тобто позивачем, у третьої особи, на відміну від співвідповідача, немає (навіть імовірно) матеріально-правових зв'язків. Співвідповідач, на відміну від третьої особи, завжди пов'язаний з протилежною стороною, тобто позивачем.

Отже, на відміну від співучасників треті особи виступають у справі лише на певній стороні (на стороні позивача або відповідача), не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, тому що не перебувають і не мають перебувати в матеріально-правових відносинах з протилежною стороною.