Структура кількості зареєстрованих ї економічних злочинів та спричинених ними матеріальних збитків за формами власності

Але якщо злочинність поширена на підприємствах, коло причин може бути одним, якщо об’єктом злочинних посягань є комерційна діяльність, то до сукупності причин входитимуть інші обставини, якщо порядок приватизації — треті, якщо порядок державного управління — четверті. І так по кожному об’єктивному правовому показнику.

Порівняння абсолютних і відносних показників за різні періоди часу характеризує динаміку економічної злочинності, яка залежить щонайменше від таких факторів:

· від зміни історичних і соціальних, економічних і політичних умов;

· від природного і механічного руху населення;

· від змін в законодавстві;

· від рівня виявлення і доведення економічних злочинів та ефективності діяльності органів МВС, відділів БЕЗ і інших служб у цьому напрямку.

Аналіз динаміки економічної злочинності повинен досягати дві мети:

1) давати уявлення про зміну правових показників, що відображають стан економічної злочинності, за попередній період часу, виявляти закономірності й тенденції цієї зміни;

2) на основі виявлених закономірностей й тенденцій розробляти кримінологічний прогноз можливої зміни економічної злочинності в майбутньому.

Наприклад, фіктивне підприємство, як злочин у сфері економічної діяльності, з’явилось в Україні з 1994 року і характеризується такими даними:

За наведеними даними чітко прослідковується тенденція до зростання виявлених випадків фіктивного підприємництва, яка, навіть без застосування відповідних статистичних методів, дозволяє передбачити зростання цього виду економічних злочинів на найближчі роки.

Оцінивши стан економічної злочинності, необхідно перейти до розв’язання наступного завдання статистики — виявлення причин і умов, які спонукають до скоєння злочинів. Кримінально-правова статистика групує усі умови, які сприяють скоєнню злочинів у три великі групи:

1) умови, які негативно впливають на моральне формування особистості (недоліки сімейного і шкільного виховання, вплив вулиці, поганої компанії і т. ін.);

2) умови, які сприяють досягненню негативного результату (дефекти в обліку, охороні, патрулюванні);

3) зовнішні умови, тобто умови конкретної життєвої ситуації, які викликають у конкретної особи рішимість вчинити злочини (нанесення тілесного ушкодження у відповідь на образу, вбивство з ревнощів, викликане раптово виявленою невірністю і т. ін.).

Статистика кількісно характеризує причини і умови скоєння окремих категорій злочинів, які інколи співпадають з мотивами. В статистичних картках про наслідки розслідування злочину (ф. 1.1, п. 16) та на особу, яка вчинила злочин (ф. 2, п. 42) наводяться 18 груп мотивів злочинів: корисливі (1), з метою приховування іншого злочину (2), хуліганські (3), ревнощі, лайка та інші побутові причини (4), помста (5), міжнаціональні (6), релігійні відносини (7), придбання наркотиків (8), сильнодіючих речовин (9), спиртних напоїв (10), сексуальні (11), розподіл сфер впливу (12), на замовлення (13), заволодіння транспортними засобами (14), грошима (15), зброєю (16), вибуховими речовинами (17), боєприпасами (18). Вплив причини та мотиву підсилюється алкогольним сп’янінням або дією наркотичних засобів.

В цьому переліку сполучені загально кримінальні мотиви з мотивами скоєння економічних злочинів. Правова статистика має кількісно охарактеризувати причини і умови, які сприяють скоєнню окремих видів економічних злочинів. Так, наприклад, непродумані економічні реформи призвели до того, що на ринку замість достатньої кількості вітчизняних товарів і послуг з’явилась величезна кількість посередників, що призвело до жорстокої конкурентної боротьби між ними за володіння злиденними джерелами матеріальних цінностей, які виробляються в країні, і, які можливо поступили в обіг. Значна частина підприємців знаходить у цьому свій шлях для збагачення, безпосередньо порушуючи закон. За деякими оцінками в сфері посередництва, торгівлі і збуту в Україні зайнято близько 70 % усіх створених суб’єктів підприємництва.

В окремих випадках мотиви і причини злочинів практично співпадають, але з часом відбуваються зміни в структурі причин і мотивів економічних злочинів. Вивчати динаміку таких структурних зрушень необхідно для визначення нових напрямків роботи правоохоронних органів зі здійснення попереджувальних заходів виникнення злочинів економічного спрямування.

9.3. Статистична характеристика виявлених осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів економічного спрямування

На скоєння злочинів впливає комплекс факторів — матеріально-економічних, демографічних, культурних, ідеологічних, організаційно-управлінських і інших. Але вони впливають на злочинність не безпосередньо, а через призму соціально-психологічних особливостей особи злочинця. А тому дослідження причин злочинності в сфері економіки як в цілому, так і по окремих категоріях не можна розривати з детальним вивченням особи злочинця, що і є третім завданням вивчення економічної злочинності.

Використання статистичних методів при вивченні виявлених осіб, які скоїли економічні злочини, може здійснюватися на трьох рівнях:

· на індивідуальному рівні воно спрямоване на встановлення характерних якостей особи конкретного злочинця;

· на груповому рівні — на вивчення категорій і типів злочинців, схожих за скоєними злочинами і змістом особистісних якостей суб’єктів злочинних діянь;

· вивчення особи злочинця як сукупного «суб’єкта злочинності» в цілому, об’єднавшого лише ознаки, які визначають поняття «злочинець» взагалі.

На кожному з наведених рівнів кримінально-правова статистика виділяє три групи ознак кримінологічної характеристики особи злочинця:

1) соціально-демографічні — співвідношення осіб чоловічої і жіночої статі серед злочинців, співвідношення осіб різних вікових груп, освіта виявлених осіб, скоївших економічні злочини, сімейний стан, національність і інші;

2) соціальної ролі в різних сферах суспільної діяльності — поза соціальним станом і родом заняття: без певного заняття, безробітні, бродяги, мігранти; по майновому стану: з високими доходами, середніми, нижче середніх і за межею бідності; за діяльністю на дозвіллі: захоплення алкоголем, наркотичними засобами та психотропними речовинами;

3) морально-психологічні якості, потреби, мотивація, цінностні орієнтації і інші.

Нажаль кримінально-правова статистика не має досить повних даних, щоб кількісно проаналізувати весь комплекс наведених ознак. Але найповніша інформація про особу злочинця міститься в статистичних картках на особу, яка вчинила злочин (Ф. 2), та на підсудного, де досить повно відображені соціально-демографічні та юридичні їх характеристики.

До соціально-демографічних ознак, наведених в цих картках, відносяться: стать, вік, національність, громадянство, країна проживання, дата і місце народження, характеристика за місцем проживання, мета приїзду, освіта, рід занять, службове становище і ін. До юридичних ознак відносяться: місце злочину, з якою сферою і видом економічної діяльності пов’язаний скоєний особою злочин, кваліфікація злочину за статтями Особливої частини Кримінального кодексу України, в яких розмірах нанесені збитки, предмет посягання та у чиїй власності він перебуває, в якому психічному стані скоєно злочин, у якій групі та ступінь співучасті, мотиви злочину, рецидив та ін.

Наприклад, в Україні у 2000 році 27,8 % засуджених за скоєння злочинів у віці 18—24 років, 45,0 % — 30 років і старше; 13,8 % — жінки; 8,7 % — неповнолітні. З числа засуджених 59,7% склали особи у працездатному віці, які на час скоєння злочину не працювали і не навчались; кожний другий вчинив злочин у групі; кожний четвертий — у стані алкогольного сп’яніння; майже кожний п’ятий мав незняту і непогашену судимість.

Тільки наведені дані зорієнтовують дослідника на недоліки виховання підлітків, виключну криміногенність особи без постійного джерела доходів, серйозні вади ресоціалізації осіб, які вже скоювали злочини, криміногенну роль групової психології і п’янства. Порівняння наведених показників в динаміці дозволяє виявити істотні зрушення в бік маргінальних груп населення, тоді як насправді злочини скоюють особи різної соціальної приналежності, включаючи політиків і керівників високого рангу, але такі особи важко виявляються, і ще важче доводиться їхня вина.

Доцільно також частки маргінальних груп порівнювати з частками цих же груп серед законопослушних громадян. Так, частка чоловіків у сукупності злочинців коливається в межах 84—85 %, тобто є підстави відмічати особливу криміногенність цієї статі. А якщо обчислити коефіцієнти злочинності на 100 тис. чоловіків і жінок, то криміногенність чоловіків стане ще очевиднішою, бо їх частка в структурі населення менша за 50 %.

Теж саме можна помітити в криміногенності осіб, які не мають постійного джерела доходів, тобто працездатних, що не працюють і не навчаються. В структурі виявлених осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів, їх частка становить близько 60 %. Якщо порівняти з часткою даної категорії осіб в структурі усього населення, яка за деякими приблизними оцінками становить 12—15 %, то криміногенність цієї групи ще очевидніша.

Отже, порівняльний статистичний аналіз відповідних даних про виявлених осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів економічного спрямування дозволяє виявити серйозні кримінологічні проблеми.

9.4. Статистичний аналіз економічної судимості і мір покарання за скоєння економічних злочинів

Статистичний аналіз судимості за скоєння злочинів у сфері економіки збігається за напрямками зі статистичним аналізом кількості зареєстрованих злочинів економічного спрямування і включає характеристику її стану і динаміки. Стан судимості характеризують абсолютні показники її рівня, коефіцієнти її поширеності і структури, взяті за відповідний період часу. Динаміку економічної судимості характеризують ці самі показники (рівень, поширеність, структура), порівнювані за декілька періодів.

Абсолютний рівень економічної судимості визначається кількістю виявлених осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності, в цілому і за окремі види злочинів в сфері економічної діяльності. Поширеність економічної судимості вивчається за допомогою загального і диференційованих коефіцієнтів. Загальний коефіцієнт економічної судимості обчислюється як співвідношення кількості осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності за скоєння економічних злочинів, до середньорічної чисельності населення на 100 тисяч чоловік. Диференційовані коефіцієнти поширеності економічної судимості характеризують розповсюдженість осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності і засуджених за скоєння злочинів економічного спрямування серед різних груп населення (повікові кримінологічні коефіцієнти, коефіцієнти ураженості певних вікових груп і т. п.); серед соціальних суб’єктів економічних злочинів (умовно засуджених, умовно достроково звільнених, переданих на поруки, осіб, які знаходяться під адміністративним наглядом і т. ін.); по різних територіях, регіонах, населених пунктах, мікрорайонах; в окремих галузях економіки і державного управління.

Структура економічної судимості вивчається за об’єктами посягань — безпосередніми (статті Кримінального кодексу) і родовими (розділи Кримінального кодексу); за об’єктивною стороною складу злочину (за місцем і часом, способом скоєння злочинів у сфері економіки, за злочинними результатами); за ознаками суб’єктивної сторони (формою вини, мотивом, причиною); за суб’єктами економічних злочинів; соціально-демографічними і юридичними їх характеристиками; за мірами покарання. Особливо важливо виділяти судимість за групові злочини, скоєні в організованих злочинних групах, рецидив судимості та злочини в стані алкогольного сп’яніння.

Порівняння економічної судимості по територіях чи регіонах — так звана «географія судимості» дозволяє встановити регіони найбільш високої чи низької судимості. Порівняння економічної судимості по періодах — «календар» судимості дозволяє встановити періоди найбільш високої чи низької судимості, причини її відмінностей у часі.

Аналіз даних про міри покарання характеризує не тільки карну практику судів, але і ступінь суспільної небезпеки злочинців. Статистичний аналіз мір покарання включає характеристику загальної кількості осіб, засуджених до різних мір покарання та їх структури за строком позбавлення волі або іншими мірами покарання. Динаміку засуджених до певних мір покарання визначають за абсолютними показниками і за структурою.

Наприклад, у табл. 9.2 покажемо зміну структури засуджених у 90-ті роки за основними мірами покарання.

У складі засуджених у 1990-х роках найсуттєвіше зросла частка засуджених до умовного позбавлення волі та виправних робіт, яка збільшилась на 9,5 п. п. І, навпаки, найсуттєвіше скоротилась частка засуджених до виправних робіт без позбавлення волі, тобто на 14,3 п. п. та частка засуджених до штрафу, тобто на 10,4 п. п. Найсуворішою мірою покарання є позбавлення волі, частка засуджених до якої у 2000 році становила 35,9 %, що лише на 1,4 п. п. більше, ніж у 1990 році.

Відбулися структурні зрушення і у складі засуджених до позбавлення волі за строком покарання: значно зросла частка засуджених до двох років включно (на 7,6 п. п.) і скоротилась частка засуджених на строк понад 5 років (на 5,3 п. п.). Помічені зміни можуть свідчити як про зменшення тяжкості осуджених злочинів, так і про пом’якшення покарання, призначеного судами за їх скоєння.

Таблиця 9.2